11.12.2011р. Б. / «Будуйте Україну вдома, шукайте свого щастя тут, на рідній землі», - Блаженніший Святослав на зустрічі із молоддю в Одесі

 

«Будуйте Україну вдома, шукайте свого щастя тут, на рідній землі. Спілкуючись із вашими ровесниками, які виїхали за кордон, я побачив у їхніх очах ностальгію, тільки в Церкві вони бачать часточку України», - сказав Блаженніший Святослав (Шевчук) 9 грудня 2011 року на зустрічі із молоддю в м. Одесі в рамках душпастирського візиту до Одесько-Кримського екзархату УГКЦ. Глава УГКЦ пригадав також слова блаженного Івана Павла ІІ, який закликав українську молодь: «Залишайтеся вдома, бо це ваша земля».

Під час розмови Предстоятель Церкви наголосив на гідності людської особи, що «походить від Бога, який створив людину на свій образ і подобу, тому ніхто не має права посягати на цю гідність». «Гідність нам дає не держава, не влада, навіть не паспорт певної держави. Держава повинна захищати людину, незважаючи на те, яке місце вона посідає в суспільстві», - наголосив очільник греко-католиків.

Молодь цікавилася ідеєю українського світу. «Я розумію український світ як єдність та солідарність українців в Україні та в усьому світі. Будувати український світ - означає дбати про свою культуру та любити український народ, а також піклуватися, щоб гідність українців поважали інші народи», - відповів Блаженніший Святослав.

Крім того, Глава УГКЦ закликав молодь брати на себе відповідальність за майбутнє свого народу. «Ми хочемо бути членами Європейської спільноти, сподіваючись, що це само до нас прийде, що хтось за нас збудує російський, американський чи український світ. Натомість ми повинні брати на себе відповідальність за майбутнє нашого народу», - відзначив він.

Серед іншого Блаженніший Святослав повідомив, що УГКЦ «серйозно замислюємося над тим, як спілкуватися із молоддю, яка є дуже доброю і шукає живої парафіяльної спільноти». На запитання, які залишилися без відповіді, Глава УГКЦ пообіцяв відповісти в аудіодиску «100 запитань до Блаженнішого».

Департамент інформації УГКЦ

06.12.2011р. Б. / Глава УГКЦ відкидає звинувачення представника ПЦвУ МП у перетягуванні віруючих до своєї конфесії

 

Глава УГКЦ Блаженніший Святослав (Шевчук) відкидає звинувачення місцевого представника "Православної" Церкви в Україні (Московського "патріархату") у прозелітизмі (перетягування віруючих до своєї конфесії).

Як передає кореспондент УНІАНу, Предстоятель УГКЦ перебуває у Кіровограді, щоб зустрітися з вірними греко-католиками, а також з керівництвом міста та області.

«Наша присутність на цій території не є прозелітизмом. Ми йдемо до своїх. Це право кожного вірного - мати свого пастиря. Ми не є новоприбулими на території сучасної Кіровоградщини. Коли йдеться  про присутність вірних греко-католиків, наших храмів, то такий історичний стан тут існував», - зазначив Глава УГКЦ.

За його словами, він не вперше приїжджає до Кіровограда, оскільки має в цьому місті рідних. «Це мій перший пастирський візит до Одесько-Кримського екзархату, але Кіровоград мені як рідне місто, бо тут проживали дві рідні сестри мого батька. Однієї з них уже немає. Мої тітки приїхали сюди за розподілом після закінчення вишу», - повідомив Блаженніший Святослав.

Після Кіровограда він планує відвідати Херсон, Одесу та Крим.

Департамент інформації УГКЦ

"Наша присутність на цій території не є прозелітизмом..."

У цьому коментарі хотів би нагадати нашим російським, "православним" братам, у Христі Ісусі, що "кожна несправедливість є зло і беззаконня", бо коли це, раптом,  стало прозелітизмом (перетягуванням) йти українському священикові до потребуючого духовної опіки українця на УКРАЇНСЬКІЙ, Богом даній, землі?
А з іншого боку, як кажуть їхні одноплемінці: "Чья би корова мичала, а твоя молчала!" Бо бувши чужинцями та зайдами, мали б сидіти тихо, доки в українців не увірвався терпець, а не репетувати "Гвавт!" не маючи на те ні вагомих підстав, ні жодного права.
Ті, "православні" попи вже дістали своєю нахабністю, - гадюче поріддя, яке прикривається Господом нашим, Ісусом Христом, і за відсутністю любові - чинить зло та сіє беззаконня у нашому українському, знедоленому (за гріхи наші) суспільстві.

Катехит парафії Преображення Господнього р. Б. Леонід.

05.12.2011р. Б. / Церква заохочуватиме українців серйозно думати, за кого віддавати свій голос на наступних виборах

 

Церква заохочуватиме український народ справді серйозно поставитися до питання, за кого віддавати свій голос на наступних виборах. Про це Глава УГКЦ Блаженніший Святослав (Шевчук) заявив в інтерв’ю порталу «Оглядач», яке готується до опублікування, коментуючи Звернення традиційних Українських Церков до вірних та до всіх людей доброї волі з нагоди двадцятиліття референдуму на підтвердження Акту проголошення незалежності України.

За його словами, сьогодні багато говорять про громадянське суспільство, про відповідальність наших людей за свою державу, бо це є те, чого Церква вчить своїх вірних.

«Ми не можемо очікувати, що хтось за нас побудує нам нашу державу, – каже Блаженніший Святослав, – і не можемо скидати відповідальність за ситуацію в суспільстві на ту чи іншу групу політиків. Як на мене, політичні сили повинні розуміти, що джерелом влади в демократичному суспільстві є народ». І народ, на його переконання, повинен це показати, це заманіфестувати.

«Ми вітатимемо будь-який прояв свідомого відповідального громадянського суспільства і заохочуватимемо наших людей справді серйозно думати, за кого віддавати свій голос», – наголосив Предстоятель Церкви.

Він також нагадав, що Церква не один раз закликала людей до того, що «голосами не можна торгувати, що даючи голос за ту чи іншу політичну силу, ми все-таки беремо відповідальність за те, які вчинки ця сила робитиме».

Тому, каже Глава, Церква очікує відповідального прояву від громадянського суспільства в контексті тих виборів, які відбудуться наступного року.

«Водночас ми ніколи не заохочували й ніколи не заночовуватимемо голосувати за певну політсилу», – підкреслив Блаженніший Святослав. Бо, за його переконанням, з боку духовних лідерів повинен лунати голос правди. «Якщо замовкне голос правди, то говоритиме голос месника. А тоді цей голос стане певною мірою некерований», – завершив Глава Церкви.

Департамент інформації УГКЦ

02.12.2011р. Б. / Блаженніший Святослав: Сьогодні стосунки між представниками різних конфесій в Україні – дуже конструктивні

 

Сьогодні стосунки між представниками різних конфесій в Україні – дуже конструктивні. Таку думку висловив Предстоятель Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав (Шевчук) у інтерв’ю веб-порталу «Оглядач», яке готується до опублікування.

Блаженніший Святослав наголосив, що 1 грудня 2011 року глави традиційних Церков, зокрема, Української Православної Церкви Московського Патріархату, Української Православної Церкви Київського Патріархату і він, як очільник Греко-Католицької Церкви, «зробили спільне звернення до всіх людей доброї волі щодо відповідальності за свою державу, за будівництво нашого суспільства на основі духовних вартостей».

Глава Церкви вважає підготовку спільного тексту від усіх традиційних Церков – «дуже важливим фактом». Особливо «першого грудня, коли ми відзначаємо двадцять років з дня всеукраїнського референдуму, коли український народ віддав більше ніж дев’яносто відсотків голосів для того, щоб підтвердити Акт проголошення незалежності нашої держави», – каже він.

«Тож, на мою думку, стосунки між представниками різних конфесій – дуже конструктивні. Це факт, який для мене особисто і для нашої Церкви є дуже важливий», – завершив Блаженніший Святослав.

Департамент інформації УГКЦ

27.11.2011р. Б. / «Рана, яка була завдана українському народу, зачепила фундамент всього людства», − Глава УГКЦ про Голодомор

 

26 листопада, у день особливої молитви за упокій душ всіх загиблих під час Голодомору 1932-1933 років, Блаженніший Святослав (Шевчук), Глава УГКЦ, та Владика Богдан (Дзюрах), Секретар Синоду Єпископів УГКЦ, взяли участь у загальнонаціональній поминальній молитві. Спільна молитва відбулася на території Національного музею «Меморіал пам'яті жертв Голодоморів в Україні».

Перед Панахидою близько 5 тис. осіб пройшли ходою пам'яті дітей, загиблих і ненароджених у 1932-1933 роках від станції метро «Арсенальна» до Меморіалу жертв Голодомору. Близько 15.00 розпочалася молитва. У ній взяли участь представники різних християнських Церков, представники громадськості, очевидці трагедії. О 16.00 було оголошено загальнонаціональну хвилину мовчання, а о 16.01 розпочалася загальнонаціональна акція «Запали свічку пам'яті».

«Трагедія Голодомору вийшла далеко за межі однієї нації. Світове співтовариство по-особливому реагує на геноциди, котрі відбувалися з різними народами: євреями, вірменами, народом Руанди. Рана, яка була завдана українському народу, зачепила фундамент всього людства. Це злочин проти всього світового співтовариства», − підкреслив Блаженніший Святослав у коментарі для радіо «Воскресіння», говорячи про важливість міжнародного визнання навмисного Голодомору в Україні.

Оскільки Голодомор виходить за межі одного народу, на думку Глави УГКЦ, світове співтовариство повинно знати про український геноцид для того, щоб запобігти у майбутньому таким загальнолюдським трагедіям. «На мою думку, вся правда про Голодомор ще не сказана, адже ми навіть не знаємо остаточної кількості жертв загиблих. Відомо, що є певні сили, котрі замовчують правду, шукаючи при цьому для себе певної вигоди», − зазначив Предстоятель УГКЦ. При цьому він запевнив, що спомин Голодомору не має на меті помсти: це необхідно для зцілення пам'яті українського народу.

Блаженніший Святослав наголосив на тому, що християнська совість кличе до того, щоб чинити опір замовчуванню правди про Голодомор. «Ця правда повинна бути правдою, яка визволяє, адже Ісус Христос каже: "Пізнайте правду і правда визволить вас"», − сказав на завершення Предстоятель УГКЦ.

Департамент інформації УГКЦ

Мандрівники Христа Царя

26.11.2011р. Б. / «Я б хотів, щоби свічка пам'яті жертв Голодомору пломеніла у кожній українській родині», - Блаженніший Святослав

 

«Я б хотів, щоби всеукраїнська акція "Запали свічку" охопила всі українські родини і домівки, адже цього дня ми повинні бути справді єдині. Полум'я свічки пам'яті повинно зцілити нашу свідомість, щоби ми могли у майбутньому запобігати таким лихоліттям», -  сказав Блаженніший Святослав (Шевчук) в інтерв'ю для радіо «Воскресіння».

 

Предстоятель УГКЦ вважає, що спомин про цю трагічну сторінку історії нашого народу є вкрай необхідним, адже Голодомор, окрім того, що забрав величезну кількість невинних життів, завдав ще й глибокої рани соціальній свідомості українського народу, внаслідок чого багато людей і сьогодні бояться говорити про це, навіть на політичному рівні. Тому Глава УГКЦ закликає українців в День вшанування пам'яті жерт Голодомору, 26 листопада 2011 року, долучитися до загальноукраїнської акції «Запали свічку», поставивши на підвіконнях своїх домівок запалені свічки.

 

«Спомин про Голодомор 1932 -1933 років  є пам'яттю, котра зцілює і дає можливість визволитися від того паралізуючого страху, який панував у часи комуністичної ідеології. Зцілення пам'яті українського народу робить нас здатними не допустити того, щоб у майбутньому будь-яка інша людиноненависницька  ідеологія могла завдати подібного удару», - сказав Блаженніший Святослав (Шевчук).

 

Департамент інформації УГКЦ

 

Довідка

Акція «Запали свічку» відбувається у День пам'яті жертв голодоморів у четверту суботу листопада кожного року. Традиційно о 16.00 пам'ять загиблих внаслідок геноциду українського народу вшановують хвилиною мовчання та ставлять запалену свічку на підвіконні. У великих містах України на головних майданах кожен охочий може запалити свічку пам'яті.

Джерело:  Мандрівники Христа Царя

21.11.2011р. Б. / Глава УГКЦ в Нью-Йорку: Поза Богом неможливо бути свобідним

 

20 листопада 2011 року Блаженніший Святослав (Шевчук) відслужив Архієрейську Літургію в Нью-Йорку. Він молився в місцевому греко-католицькому храмі Святого Юрія у співслужінні митрополита Філадельфійського Степана (Сороки), єпископів Павла (Хомницького) і Василя (Лостена) із Стемфордської єпархії, священиків і місцевих вірян.

 

"Нью-Йорк є містом перетину різних культур, народів та релігій, -  зазначив у проповіді Глава УГКЦ. Це місто, збудоване задля ідеї свободи, що підтверджує статуя Свободи. Однак, якщо місто втікає від Бога, воно починає жити без людської гідності. Поза Богом неможливо бути свобідним".

 

На думку Блаженнішого Святослава, "хто відкидає Бога, той повертається до гріха. Лише в Ісусі Христі людина спроможна відновити свій образ, подобу та правдиву свободу. Ця свобода не є можливістю обирати між добром і злом. Вона дає змогу зробити правильний і визволяючий вибір на користь євангельських цінностей".

 

Глава УГКЦ заохотив місцевих греко-католиків свідчити свою віру на місці свого проживання. "Будьте вільними і робіть вільними тих, хто вас оточує. Хай ця можливість до свободи супроводжує нас до правильної волі. Про це ми молимося у молитві-гимні "Боже великий, єдиний". Волю і долю можна знайти саме в Ісусі Христі".

 

Департамент інформації УГКЦ

 

Історична довідка

 

Греко-католики відслужили першу Літургію в Нью-Йорку в жовтні 1890 року в церкві Святої Бригіди. Початок служіння в храмі Святого Юрія датується 1905 роком. Освячення церкви відбулося в жовтні 1911 року. Від 1940 року при парафії діє католицька школа.

 

Довідка про недільне Євангеліє

 

Євангеліє неділі 20 листопада розповідає про гадаринського біснуватого, що жив без одягу, в гробах та був закутий в кайданах. Христос визволив його з неволі злого духа, повернувши гідність людини, яке Євангеліє описує через повернення одягу та слухання Божого слова біля стіп Ісуса. Завдяки сціленню злий дух увійшов в стадо свиней, яке кинулося з кручі в море. Жителі гадаринських околиць не прийняли Ісуса, оскільки через цей його вчинок вони втратили матеріальні добра. Святі Отці називали свинопасами тих, хто догоджав своїм пристрастям.

Джерела: ugcc.org.ua

Мандрівники Христа Царя

17.11.2011р. Б. / Розпочався офіційний візит Глави УГКЦ до Вашингтону

 

В середу, 16 листопада 2011 р. Б., Глава УГКЦ, Блаженніший Святослав, прибув з офіційним візитом до Вашингтону. У перший день візиту Предстоятель УГКЦ освятив місце в центрі Американської столиці, де буде побудовано пам’ятник жертвам голодомору. Ця невелика площа трикутної форми знаходиться недалеко від Капітолію і головного Вокзалу, в центрі перетину трьох вулиць з інтенсивним автомобільним рухом. Згідно з договором між Сполученими Штатами та Україною, у 2008 році уряд США виділив під пам’ятник Голодомору ділянку землі у центрі міста. Одночасно було визначено дату закінчення терміну для спорудження пам’ятника – 2013 рік. За словами Михайла Савківа, директора Української національної інформаційної служби (УНІС) — бюро УККА в справах громадських зв’язків з осідком у Вашингтоні, «спорудження пам’ятника у центрі Вашингтону буде надзвичайною подією не лише для Української громади в Америці, а для всієї світової громади, адже кожен хто прямуватиме до Капітолію не зможе оминути цей пам’ятник, пригадуючи таким чином про геноцид проти українського народу, що не повинен ніколи повторитися в історії людства». Нагадаємо, що в неділю, 20 листопада, в Нью Йорку відбудеться поминальна панахида за жертв голодомору, яку очолить Блаженніший Святослав.

 

В перший день візиту до Вашингтону, Глава Церкви мав ряд важливих зустрічей з конгресменами та представниками Держдепртаменту. Завтра Предстоятель УГКЦ продовжить серію візитів до високопосадовців США та зустрінеться з Надзвичайний і Повноважним послом України у США Олександром Моциком.

 

Після обіду Блаженніший Святослав дасть інтерв’ю Мирославі Гонгадзе в програмі «Час-Тайм», що її глядачі зможуть побачити на 5-му каналі о 21:40 за київським часом.

 

Джерела: www.ugcc.org.ua

Мандрівники Христа Царя

15.11.2011р. Б. / «Ми завжди пам’ятатимемо про вашу підтримку», - Блаженніший Святослав на Загальному засіданні Американської Єпископської Конференції в Балтіморі, США

 

З 14 до 16 листопада в м. Балтімор у США проходить Загальне засідання Американської Єпископської Конференції (АЄК). У перший робочий день засідання, 14 листопада 2011 року, до американських владик звернувся Глава УГКЦ Блаженніший Святослав, який цими днями перебуває в Сполучених Штатах Америки зі своїм другим душпастирським візитом. Більше як 300 єпископів із усіх єпархій Америки вітали новообраного Предстоятеля УГКЦ, аплодуючи йому стоячи.

«Для нас сьогодні велика честь вітати між нами Главу найбільшої Східної Католицької Церкви, Блаженнішого Святослав (Шевчука), який нещодавно був обраний на провідника цієї Церкви», - сказав у своєму вітальному слові Архиєпископ Нью-Йорка Тімоті Долан, Президент Американської Єпископської Конференції.  «Я дуже зворушений, - сказав у своєму зверненні Блаженніший Святослав, - стояти сьогодні тут перед вами і вперше особисто зустрітися з усіма членами Американської Єпископської Конференції».

Глава УГКЦ від імені всієї Церкви висловив глибоку вдячність та визнання  американським єпископам за їхню вагому підтримку у розвитку Церкви: «Близько восьми мільйонів наших вірних в усьому світі завжди пам’ятатимуть, як американські єпископи та миряни підтримали Українську Греко-Католицьку Церкву в найважчі часи переслідування радянським режимом. Окрім того, з часу виходу нашої Церкви з катакомб АЄК через національну Збірку допомоги Церкві в Центральній та Східній Європі подає неоціненну фінансову підтримку для нашого фізичного та пасторального відродження».

Ця підтримка, за словами очільника УГКЦ, уже дала свої плоди, адже Церква переживає період відродження і розквіту: «Бог благословляє нас покликаннями. У деяких наших семінаріях конкурс становить три кандидати на місце. Середній вік наших священиків 35 років. І це щось надзвичайне провадити таку молоду та живу Церкву».

На завершення свого виступу Блаженніший Святослав висловив свою підтримку американським єпископам: «Я б хотів висловити нашу солідарність з американськими єпископами, котрі саме готуються голосно заявити про захист релігійної свободи у суспільному житті. Достатньо лише сказати, що наша Церква  в особливий спосіб розуміє важливість релігійної свободи і те, що за собою тягне її відсутність». Глава УГКЦ побажав єпископам продовжувати залишатися моральним авторитетом не лише у себе вдома, а й у всьому світі».

У перерві між засіданнями Предстоятель УГКЦ мав можливість зустрітись із головою «Лицарів Колумба» п. Карлом Андерсоном.  «Лицарі Колумба» - громадська організація, членами якої є практикуючі чоловіки - католики. Організація, яка налічує понад 1 мільйон 800 тисяч членів у США, Канаді, Філіппінах, Мексиці та Польщі, проводить дуже активне соціальне служіння та харитативну діяльність. Глава УГКЦ запросив «Лицарів Колумба» започаткувати свою діяльність в Україні, і вже навесні наступного року заплановано провести установчі збори цієї організації в Києві.

Увечері 14 листопада, на святковій вечері, організованій Філадельфійською архиєпархією, Блаженнішого Святослава прийшли привітати ієрархи Східних Католицьких Церков, які для кращого представлення інтересів Східних Католиків на Американському континенті зібрані в окремий регіон (18 Церков Східної традиції) у складі Американської Єпископської Конференції.

Для Департаменту Інформації УГКЦ
повідомив о. Володимир Мальчин,
віце-канцлер Курії Верховного Архиєпископа

Джерело:  Мандрівники Христа Царя

17.10.2011р. Б. / «Єдина Помісна Церква в Україні може відбутися скоріше, аніж ми думаємо», - Блаженніший Святослав

 

Блаженніший Патріарх Святослав (Шевчук) – один з наймолодших очільників Української греко-католицької церкви. Із його обранням Главою УГКЦ, пов'язують нове дихання Церкви та посилення її впливу на суспільні процеси. Молодість та енергія Блаженнішого дозволяє активніше впроваджувати ідеї й принципи християнського буття не лише в Україні, але й за її межами.

 

Обрання Святослава (Шевчука) Патріархом було неочікуваним, однак прогнозованим. Вірні УГКЦ позитивно та з надією сприйняли молодого Главу Церкви.

 

З Блаженнійшим ми зустрілися у його заміській резиденції у Києві, напередодні візиту до Апостольської столиці. Простий, відвертий та комунікабельний Владика Святослав справляє приємне враження у спілкуванні, а його динамізм й рішучість підкреслюють харизму Глави УГКЦ і вселяють певність майбутнього Церкви.

 

- Ваше Блаженство, найперше вітаю Вас із обрання Главою багатомільйонної УГКЦ. Скажіть, будь-ласка, чи було це для Вас несподіванкою? Чи одразу Ви погодилися очолити Церкву?

 

- Ви не перший, хто ставить мені це запитання. На нього я завжди відповідаю так: для мене, мабуть, як і для Синоду, це обрання стало повною несподіванкою. Я справді готувався повертатися назад до Аргентини і продовжувати розпочаті там справи. Але так вийшло, що Господь Бог розпорядився по-своєму і Владики обрали мене Главою Української греко-католицької Церкви. Це обрання стало для мене несподіваним поворотом у житті.

 

- У своїй першій проповіді як Глава Церкви, Ви заговорили про «весну греко-католицької церкви». Чи означає це суттєве омолодження, деталізуйте, якщо можна?

 

- У своїй проповіді я не сказав нічого нового, а лише привернув увагу до відносно молодої нашої Церкви. Коли мова йде про середній вік духовенства і монашества Української греко-католицької Церкви, а він складає 35 років, то ми, справді, є дуже молодою Церквою. Очевидно, так сталося історично, що сьогодні нашій Церкві десь бракує священнослужителів середнього віку, від 45 до 55 років. Цей проміжок віковий у нас є незаповнений. На це були історичні причини: в контексті життя в Радянському Союзі, коли існували підпільні семінарії і був обмежений доступ до них, цей віковий прошарок у нашій Церкві є недостатнім. Тому я нічого іншого не сказав, лише констатував факти. Очевидно, що сьогодні молоде покоління в УГКЦ все більше перебирає на себе відповідальність за Церкву, як на рівні єпископату, так і на рівні єпархій та релігійних спільнот.

 

- «Стратегія розвитку церкви до 2020 року». Розкажіть про основні засади. Подейкують, що Ви, як молодий Патріарх, проводитимете більш демократичну церковну політику, маю на увазі суспільні процеси, які до недавна засуджувалися чи не сприймалися католицькою церквою? Ви взагалі демократ чи консерватор?

 

- За своїми поглядами, я реаліст. Це означає, що я дійсно намагався пізнати здорову традицію нашої Церкви і передавати її, зокрема, як викладач чи вихователь у семінарії. Церква не є демократичною інституцією, Церква є ієрархічною інституцією. Але ієрархічність не означає авторитарність у вирішенні церковних питань. Я переконаний, те, що не сприймалося Українською греко-католицькою Церквою і надалі визнаватися не буде. А те, що було предметом розвитку Церкви і надалі залишатиметься на чільних позиціях і відповідатиме на ті виклики, які ставить сучасний світ та сучасна культура.

 

- Свій перший візит Ви здійснили до Апостольської столиці, і вперше, на такому рівні заговорили про Патріархат Української греко-католицької Церкви. Наскільки це реально у нинішніх умовах і що стоїть на перешкоді цього процесу?

 

- В останні місяці питання Патріархату УГКЦ стоїть досить гостро і в різних контекстах. Вкотре, хотів би сказати, що цей наш перший візит до Апостольської столиці після виборчого Синоду, мав радше не стільки робочий характер, як був візитом ввічливості. Його мета – у видимий спосіб за маніфестувати нашу єдність з Вселенським Апостольським престолом. Коли мова йде про будівництво нашого Патріархату чи перешкоди, котрі стоять на його шляху, то вони мають не стільки зовнішні, як внутрішні перепони. Можливо, їх причиною є труднощі нашого росту: ми розвиваємося і зростаємо до патріаршої гідності. Кожен наш крок, синод, собор чи будівництво міжєпархіальних структур – це є кроки зростання до повноти патріаршого визнання. Про ці елементи нашого внутріцерковного життя ми говоримо з Апостольською столицею і робимо це в робочому порядку. Я думаю, що усі разом, як діти Української греко-католицької Церкви, повинні активно для неї служити і бути її справжніми живими організмами. Ось тоді ми справді збудуємо наш Патріархат.

 

- Пам’ятаю, що проголошення Патріархату свого часу пов'язували із візитом в Україну Святішого Отця Івана Павла ІІ, але тоді цього не сталося. Чому?

 

- Коли вперше в історії України до нашої держави приїхав Святіший Отець, тоді було дуже багато різних припущень та здогадок: що до нас він із собою привіз і що проголосить. Це стосувалося і питання Патріархату. Однак, мушу сказати, що більшість здогадок – були лише здогадками. Отож, в контексті першого візиту нині Блаженного Івана Павла ІІ не йшла мова про проголошення Патріархату УГКЦ. Метою тодішнього візиту було якнайглибше ознайомлення Папи із діяльністю нашої Церкви, її віковічними традиціями. Ми хотіли, щоб Святіший Отець побачив цей багатомільйонний патріарший збір. Саме з таким завданням ми і укладали візит Глави Католицької Церкви. Це не був візит вимоги, це був візит радості і ми тоді тішилися присутністю наступника престолу Апостола Петра.

 

- Ваше Блаженство, чи передбачається найближчим часом візит Папи Бенедикта XVI?

 

- Наскільки мені відомо, якогось офіційного запрошення від української держави, української влади для Святішого Отця не було. Очевидно, що ми будемо чекати такого візиту у майбутньому, і хочемо, щоб він мав не менший маштаб, аніж приїзд до України Блаженного Івана Павла II. А тому все для цього зробимо.

 

- В одному з перших своїх інтерв’ю, як настоятель УГКЦ, Ви сказали про можливий діалог і зустріч з Патріархом Православної Церкви Кирилом. Про що хотіли б говорити з ним. На що греко-католики готові піти, щоб, м’яко кажучи, припинити неприязнь між двома релігійними громадами?

 

- Про це сьогодні багато говорять і роблять з цього щось надзвичайне. Але ми живемо у такий період, де подібні зустрічі не мають ставати чимось сенсаційним, зустрічами компромісів, здавання чи здобуття позицій. Коли очільники церков не зустрічаються, то це означає, що вони не до кінця ідуть у ногу із сучасним світом. Тому свого часу Блаженний Іван Павло II, а нині і Святіший Отець Бенедикт 16, чимало заявляли про бажання таких зустрічей. На жаль, з боку Московського Патріархату, ми бачимо повну неготовність до таких зустрічей. Коли мова йде по нашу Церкву і про мене особисто, я про це вже багато говорив, думаю, що зустрічі такого маштабу є вкрай необхідні, але не для того, щоб одна із сторін ішла на якісь жертви, тоді вони ніколи не відбудуться. Вважаю, що такі зустрічі якраз і послужать тому, щоб пізнати один одного, усунути певні упередження, що існують як певний стереотип та пережиток минулого. Такі зустрічі вкрай необхідні для того, щоб ми загоїли рани минулого. Без сумніву Українська греко-католицька Церква носить на своєму тілі чимало ран, завданих Львівським псевдособором, внаслідок якого була проголошена ліквідація нашої Церкви сталінським режимом. Якраз цього року ми із сумом обходитимемо 65-річницю цього, я б сказав, братовбивчого акту. Очевидно, такі зустрічі допоможуть нам проторувати шлях до взаємного примирення. А без взаємного примирення, оздоровлення нашої пам’яті, я не бачу здорового і конструктивного майбутнього.

 

- Як плануєте вибудовувати стосунки з владою, яка не вельми прихильно ставиться до Української греко-католицької церкви. Нещодавно на Синоді єпископів УГКЦ, що проходив в Бразилії, була дана жорстка оцінка політичній ситуації в Україні? Чому це питання виникло на такому поважному рівні?

 

- Найперше, історія нашої Церкви показує, що більшість часу нашого існування відбувалася в умовах правління влади, яка не булла прихильною до нашої Церкви. Тому нам не звикати, до неприхильної до нас влади. Протягом своєї історії ми завжди намагалися відстоювати інтереси нашого народу, конструктивно будувати громадянське суспільство і, справді були душею нації. Свої функції щодо суспільної місії Українська греко-католицька Церква вбачає і сьогодні. Коли мова йде про лист, який ми скерували Президентові України в контексті нашого Синоду у Бразилії, то такі листи мають радше протоколярний характер. Завжди під час такого зібрання ми пишемо «Листа єдності» до Святійшого Отця, скеровуємо лист до президента тієї держави, де ми збираємося. Під час останнього Синоду ми скерували лист до пані Президента Бразилії і, звичайно, ми не могли не скерувати листа до нашого Президента, який у кінці жовтня планує відвідати Бразилію. І в листі до керівника України ми просто зобов’язані були говорити правду про ті болючі моменти нашого буття в Україні. Але наші слова не мали на меті щось скартати чи знищити. Навпаки, своїми словами ми хочемо будувати. Це були слова критики, але критики конструктивної. Як душпастирі ми просто не могли не висловити свою стурбованість тими процесами, які відбуваються в Україні. З вуст нашого Президента ми не раз чули аналогічну з нашою стурбованість. Наприклад, він не раз жорстко критикував судову систему в Україні і так далі. Отож, до певної міри, ми відчували обов’язок висловити правду про нашу дійсність, для того, щоб можна було спільно будувати нашу незалежну країну, яка цього року святкує свою 20 річницю.

 

- Нині багато точиться розмов про переслідування Української Церкви. Про це свого часу натякав Блаженніший Любомир, відкрито про це говорить Патріарх УПЦ КП Філарет. Якщо така тенденція стане загрозливою як буде діяти УГКЦ і чи готова Церква до співробітництва з іншими релігійними конфесіями?

 

- Дякувати Богу, про якісь переслідування нашої Церкви в Україні ми говорити не можемо. Таких фактів ми не маємо. Можливо, є певне нерозуміння природи Церкви, її місії в суспільстві, зокрема місії Української греко-католицької Церкви. Так, у певних випадках ми бачимо неоднакове, нерівне ставлення влади до представників різних конфесій. Подекуди відверто фаворизується Українська православна перква Московського Патріархату. Ми про це відкрито говорили і говоримо. Хоча Президент і заявляв про однакове ставлення до усіх церков в Україні, проте, і в своєму листі ми говоримо, що в різних регіонах держави, ця рівність досить порушується. Тому, коли мова йде про діалог з нашою сучасною владою, то ми намагаємося пояснити природу та місію УГКЦ.

 

Коли мова йде про співпрацю з іншими конфесіями, то вона є досить конструктивною, на рівні Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій, яка об’єднує близько вісімнадцяти різних релігійних і церковних структур, які діють нині в Україні. До речі, цьогоріч ця Рада відзначає 15 років своєї діяльності. Це є неурядова громадська організація, до якої входять лідери 90 відсотків віруючих України. В контексті такої співпраці ми, направду, можемо будувати міжрелігійний діалог, захищати суспільний мир, зокрема, в релігійному полі. Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій на нині є моральним авторитетом і до неї прислухаються, передовсім, українське суспільство.

 

- Теза про створення в Україні Єдиної Помісної Церкви, про що говорив перед виборами Президент Янукович. Ви її поділяєте, якщо так на яких засадах і під чиєю релігійною юрисдикцією таке утворення можливе?

 

- Коли мова йде про Єдину Помісну Церкву, то, думаю, таким є прагнення усіх християн України, зокрема, спадкоємців Володимирового хрещення, бо поділ між християнами є великою перешкодою для успішної проповіді Христового Євангеліє. Якщо говорити про методи та способи, як досягнути такої єдності, то, очевидно, що питання має розглядатися виключно у духовній і церковній площині, але воно аж ніяк не має бути політичним і бути передвиборчим проектом того чи іншого лідера. Церква не є політичною структурою. Церква – це духовний організм, який має невидимі і видимі складові. Якщо говорити про невидиму складову Христової Церкви, то вона є єдиною і можна казати, що в Україні існує Єдина Помісна Церква. Усі ми сповідуємо єдиний символ віри і молимося: «Вірую в єдину святу соборну апостольську церкву…» Але в цьому людському, чи видимому вимірі, внаслідок тих чи інших історичних обставин, виникли розподіли. І сьогодні ми маємо все зробити, щоб цей невидимий вимір сповна проявився у нашому щоденному бутті. Церковна єдність – мусить вийти з нутра усіх Церков. Вона не може бути накинута зовні тим чи іншим Президентом або ж політичним діячем. Сьогодні ми справді намагаємося будувати конструктивний діалог з нашими православними братами, співпрацюємо у різних акціях. Зі свого боку, ми дійсно прагнемо Єдиної Помісної Церкви, а те, коли ми її збудуємо, залежить не лише від нас, бо це справа не лише людська, це справа Божа. Свого часу я казав, що, коли ми справді хочемо єдності, будемо за неї молитися, будемо її будувати, то Господь Бог може нас усіх здивувати: єдина Помісна Церква може відбутися швидше, аніж ми думаємо.

 

- Якщо вернутися до питань УГКЦ. Досі Церква вважалася сильним монолітом з віковічними традиціями. Однак, сьогодні дедалі частіше лунають розмови про розкол. З’явилися підгорецькі монахи, не виключені і інші релігійні структури. Як будете цього уникати або навіть протистояти?

 

- Впевнено можу сказати, що розколу у нас не існує. Українська Греко-Католицька Церква є монолітом, можливо, навіть набагато сильнішим, ніж це було ще років 20 тому. Сьогодні створюються групи, які маскують себе під греко-Католицьку Церкву, або ж присвоюють собі наше ім'я. Вони називають себе або традиційною греко-католицькою Церквою, або правовірною, а завтра придумають ще якусь «найістиннішу», «найчеснішу» греко-католицьку церкву. Але це не наше. Ми намагаємося зміцнювати свою Церкву, дбати про неї. Повторюся, УГКЦ є монолітною. Хотів би побажати нашим вірним дослухатися до голосу своїх душпастирів, які скажуть де є істинна греко-католицька церква і хто є її членом, а хто просто маскується під її душпастирів.

 

- У розвинутих європейських державах високий комфорт життя, проте низька релігійність. У нас – навпаки. Однак ми прагнемо до Європи. Як Ви вважаєте нам вдасться інтегрувати в Європу християнські цінності, чи навпаки наші храм із підняттям життєвого рівня спорожніють?

 

- Якщо ми говоримо про релігійність, то ми говоримо про дуже глибокий і багатогранний феномен людського буття. Від природи людина є істотою релігійною, тому її релігійність не може зменшуватися чи збільшуватися або видозмінюватися. Коли ми говоримо про Україну, наша релігійна складова відіграє дуже важливу роль у суспільному житті. Натомність, у багатих європейських країнах вважається, що духовне, релігійне життя є чимось абсолютно приватним, яке не повинно впливати на суспільство. Подекуди побутує думка, що говорити про віру не є сьогодні знаком культурної людини. До певної міри, це є феномен сучасної секуляризованої культури, яка намагається усунути зі суспільного життя будь-який релігійний елемент. Але це аж ніяк не зменшує релігійності тих же європейців, які занурюються у глибоко приватне життя.

 

Україна однозначно є європейською державою. Сьогодні ми втілюємо у своє життя ті цінності, які називаються європейськими. Але для нас, як для Церкви, є дуже важливо, аби українське суспільство не піддалося тій секуляризації на яку нині хворіє багата Європа чи Північна Америка. Тому, секуляризм, який, до певної міри, заганяє у глухий кут релігійні потреби людини, не сприяє повноцінному розвитку людської особистості. Коріння того, що сьогодні у західному світі є певна криза, в тому числі, й фінансова прослідковується у духовній, релігійній кризі людини. Думаю, що, будуючи Україну, як інтегральну складову частину європейської сім'ї народів, ми повинні свідчити про важливість духовних, релігійних і християнських джерел тої ж Європи. Тоді ми, направду, внесемо важливу лепту в розбудову справедливої, повноцінної і культурної Європи у майбутньому.

 

- Як часто навідуєтеся в Стрий, звідки Ви родом?

 

- Чесно кажучи, дуже рідко. За останні півроку вдома був всього два рази. Перший раз приїжджав до Стрия на свято ікони Ліської Богородиці. Якщо не помиляюся, це було 10 липня. Як Глава УГКЦ взяв участь у багатотисячній прощі, на яку прийшли не лише стрияни, але й жителі навколишній містечок і сіл. Другий раз я поїхав додому, щоб охрестити свого новонародженого племінника. Це був особливий момент і свято для усієї нашої родини. Мене вдома завжди чекають. Я намагаюся хоча б по телефону підтримувати контакт із батьками, братом та його сім'єю.

 

- Наостанок, що хотіли б сказати вірним своєї Церкви в Галичині і взагалі всім християнам?

 

- Хотів би побажати такі три речі. Найперше, хочу закликати всіх, особливо молодих людей, не соромитися своєї віри, бути справжніми християнами і свято берегти скарб віри, який передали нам наші попередники: діди і прадіди. Цей унікальний скарб має стати наріжним каменем нашого особистого життя і соціального будівництва.

 

Друге побажання. Хотів би закликати усіх любити свою Церкву, довіряти їй. Українська греко-католицька церква – це є церква, яка перейшла горнило мучеництва, що було серйозним випробуванням на правдивість, зрілість і церковну істинність. Сьогодні як справжня Христова Церква, греко-католицька церква возвеличена у всьому світі. Через те, дуже важливо, щоб її любили і цінували рідні діти тут, в Україні.

 

І третє. Ті особи, які нині несуть відповідальність за українське суспільство в органах державної влади, щоб вони виконували свою місію як один з важливих елементів християнського служіння своєму ближньому, а відтак, Господу Богу. Тоді наш народ і наша держава матиме світле майбутнє!

 

- Дякую за розмову.

 

- Дякую Вам і нехай береже вас милостивий Господь!

 

Розмову вів Іван Хас.

Джерела: http://galinfo.com.ua/

Мандрівники Христа Царя

03.10.2011р. Б. / Святослав Шевчук: «Ми всі боїмось якихось невдач, але справжній християнин повинен щиро і глибоко знати, хто він є насправді, і визнавати це перед Богом»

 

Довгоочікуване інтерв'ю відбулося згідно з розкладом, складеним для всіх ЗМІ - наприкінці важкого дня, наповненого безкінечними зустрічами та розмовами.

 

Сідаючи до розмови зі Святославом Шевчуком, я побачила не Патріарха, а втомлену людину. Дуже простого, інтелігентного, відкритого до розмови священика. Він зовсім безпосередньо пожартував: "Скажіть щось добре, бо це вже моє сьоме інтерв'ю". Ті питання, які я підготувала, щоб поставити йому як Предстоятелю УГКЦ, тобто офіційній особі, одразу мені видалися непотрібними. Натомість, з'явилося бажання поспілкуватися з ним, як з людиною, яка зовсім нещодавно опинилася в центрі надмірної громадської уваги. Тому перейшла я швидко з "офіційної" бесіди на розмову, яка може тривати зі справжнім служителем церкви у будь-який час та за будь-яких обставин. Єдине, що гнітило мене - це відчуття обмеженості в часі, зумовлене щільністю графіку перебування.

 

Як відомо, між Предстоятелями Київського Патріархату Патріархом Філаретом і Української Автокефальної Православної Церкви Митрополитом Мефодієм ведуться переговори щодо об'єднання, задля відновлення єдності Українського православ'я. Зокрема, 14 вересня відбулася зустріч між обома Предстоятелями, ініційована Віктором Ющенком, де йшлося про створення Єдиної помісної Церкви. Як ви можете прокоментувати це?

 

Блаженніший Святослав: Я знаю цю ідею Ющенка, яка полягала у тому, щоб вони уклали між собою мораторій на "перебіжчиків", бо тепер відбуваються небезпечні процеси: перебігають єпископи від автокефальних до Філарета і - навпаки. І це дуже деморалізує церкви.

 

Чи не є таке об'єднання своєрідною реакцію на прагнення Московського Патріархату на чолі з Кирилом "захопити" Київський?

 

Мені важко сказати. Я спілкуюся з усіма. Те, що до певної міри українське православ'я перебуває під тиском, це правда. Але от які внутрішні процеси відбуваються - ми до кінця і не знаємо. Але я не думаю, що це є крок самозахисту, скоріше - логічне завершення якогось процесу, який давно розпочався. Давно пора розпочати діалог. Тим більше, сам статус неканонічного православ'я їм дає спільну платформу для спілкування.

 

Давайте поговоримо про Вас. Не секрет, що Ваше обрання викликало сильний резонанс. Ще б пак, молодий, освічений, знавець мов - лідер церкви. На Вас покладають великі надії, що є, в той же час, і тягарем. Чи немає у Вас відчуття, що така відповідальність є занадто великою для людини Вашого віку та життєвого досвіду?

 

Ви знаєте, мене впродовж останніх 10 років переслідує таке відчуття, що я особисто не завжди "доганяю" той зовнішній образ, який створюється в церкві щодо моєї особи, чи як ректора семінарії, чи як єпископа в Аргентині тощо. Мені чомусь завжди здається, що мене люди дещо переоцінюють. І, насамперед, сьогодні, коли мова йде про такі надмірні сподівання, пов'язані з моєю особою, - це трохи мене лякає, бо я відчуваю себе абсолютно не на висоті тих викликів; очевидно, що я буду "доганяти", щоб якимось чином відповідати тим потребам чи сподіванням наших вірних. Я далеко не є аж таким освіченим (посміхається), досконалим, яким мене хочуть бачити. В мене також, як і в інших людей, є слабкості. Ми всі боїмось якихось невдач, завжди хочемо видаватися кращими, ніж ми є насправді, але справжній християнин, а я намагаюся ним бути, повинен щиро і глибоко знати, хто він є насправді, і визнавати це перед Богом.

 

А як можна отримати такі знання, усвідомлення самого себе, коли навколишній світ такий хисткий, агресивний, а життя сповнене стресів?

 

Бачите, є певні засади духовного життя, які, на мою думку, є фундаментом всього. Я цьому навчав своїх семінаристів. Найперше, це є щоденна молитва, яка має свою динаміку, свої правила, і вона становить "скелет" духовної особи. Друге, чому мене навчали змалечку, - це іспит сумління. Коли щовечора ти перед Богом робиш аналіз того, як прожив цей день, що було в ньому доброго, а що поганого. За добре - дякуєш Богові, а за недобрі речі - Його перепрошуєш. Таким чином, людина вчиться роками, так що це стає звичкою: аналізувати свої вчинки, пізнавати себе кожного дня. Так знаходиш відвагу визнати свої немочі і просити за них прощення.

 

На сьогоднішній ранішній літургії Ви розповідали про світ, як про озеро Мічиган - бурхливе і неспокійне. Крім того, сучасний світ став дуже різним, замішаним на культурному і конфесійному розмаїтті. Як Ви оцінюєте шанси існування і розвитку церкви у світовому суспільстві - Вавилоні, де мусять співіснувати християни, мусульмани, прихильники східних вірувань?

 

Я можу продовжити логіку Євангелія, яку ви сьогодні чули. В ньому йдеться про те, що Христос іде по воді до учнів, які серед того озера, в човні, майже тонуть і жахаються і того, де вони є, і того, що з ними відбувається. Я думаю, що якщо християни і церква лишаться вірними собі, то їхнє майбутнє - йти з Христом по воді. Бурхливе море у біблійному значенні - образ смерті, а церква є середовищем, де можна жити. Яким чином можна бути в цьому світі, але в ньому не загинути? Лише той, хто йде за руку з Христом, має можливість серед моря смерті знайти джерело життя. Тому, незалежно від того, в якому ми є суспільстві, ми повинні тримати за руку Христа, щоб він перебував у нашому човні, тоді не станеться нічого страшного. "Човен" церкви, як ми кажемо, переплив не одну державу, не одну культуру, не одну небезпеку. Церква лишалася завжди собою завдяки не людській силі, а тому, що Бог в ній є присутній.

 

Коли Вас обрали Предстоятелем Церкви, чи почали Ви продумувати свою поведінку на людях, так би мовити, для підтримки образу лідера Церкви?

 

Чесно кажучи, я ніколи не думав про себе, як про лідера, не продумував такого образу. І в цей момент, коли я приймав цей обов'язок очолити церкву, і коли справді доводилося діяти з позиції лідера, (наприклад я мусив вперше головувати на Синоді наших єпископів, а наші єпископи з'їхалися з різних країн і бути лідером такого товариства було не так легко) це мені давалося якось природно, я нічого не робив штучно. Коли я приймав цю відповідальність, яку на мене поклали владики, котрі тепер вбачають у мені свого лідера, в мене була одна-єдина думка: весь час, будучи ректором семінарії, вчив своїх студентів не втікати від відповідальності, бо ніколи Господь не покладає на людину таку відповідальність, яку б, за його допомоги, людина не могла сповнити. У якийсь момент я відчув, про що сказав владикам відкрито, що, якщо тікатиму від покладеної на мене відповідальності, то перекреслю все те, чому навчав своїх студентів. Це так, ніби я бачу очі тих семінаристів, які слідкують за тим, що я роблю, тому і не можу чинити інакше. Отже, не треба втікати від відповідальності, які покладає на нас церква, народ чи наші щоденні потреби. Тому що за відповіддю на ці обов'язки слідує Божа сила. Я можу сказати, що відчуваю на собі дуже сильно Божу силу, Божу присутність, бо багато речей таких діється, які є непередбачувані. І я намагаюся реагувати завжди щиро, відкрито, деколи навіть спонтанно. Якщо б я кожну з тих реакцій продумував, то, мабуть, жив би під пресом великого страху. А так я просто намагаюся бути собою.

 

Чи можете Ви згадати про один вчинок, яким дуже пишаєтеся і вчинок, якого соромитеся?

 

Дуже цікаве запитання. Найбільше я пишаюся тим, що я прийняв рішення бути священиком. На мене дуже вплинув священик підпільної церкви, пізніше я дізнався, що він був ректором підпільної семінарії - нині покійний отець Михайло Косило. В ньому я побачив справжнього священика, пізнав, як глибоко ця людина вірує і Богові служить, жертвуючи задля цього всім, що має, разом з власним життям. І тоді я сказав собі: "Отаке життя вартує прожити". Отже, те що я став священиком і є тим вчинком, яким я дуже пишаюся. Тоді це було рішення йти проти течії. Мене ніхто не розумів, зокрема, і мої батьки.

 

А як тоді сталося, що Ви і Ваш брат прийняли цей сан?

 

Що стосується мого брата, то він, певною мірою, наслідував мій приклад. Між нами 11 років різниці, і я завжди був для нього таким вихователем. Хоч пізніше, коли я пішов навчатися до медичного училища, наші дороги розійшлися, і довгі роки бачилися лише вряди-годи, спостерігали один за одним здалеку.

 

Щодо вчинку, якого б я соромився, то й не пригадую. Може через те, що я часто сповідаюся (щиро сміється) і все те, чого я соромлюся, намагаюся довго в душі не носити.

 

Що у Вас викликає гнів і презирство?

 

Я можу сказати з точки зору вихователя. Гнів у мене викликає подвійність людської душі, коли людина насправді є одною, а показує себе іншою. Таке внутрішнє лицемірство завжди для мене було найбільш неприйнятною людською поведінкою. Бо всі ми можемо бути слабкі і це, певною мірою, можна пробачити, але, коли є така роздвоєність, то це дуже складно. Навіть коли мова йде про священика, про єпископа, то така роздвоєність є знаком того, що людина до кінця не є пронизана Христом. А в семінарії це було одним із показників того, що людині потрібно цю семінарію залишити.

 

Блаженніший, а що є більш правильним: жити за християнськими принципами, хоча і не відвідуючи церкву регулярно, не дотримуватися усіх правил та обрядів чи щонеділі бити чолом, при цьому вести не завжди праведне життя?

 

Я відповім словами Ісуса Христа, який, звертаючись до фарисеїв, котрі чітко виконували релігійні ритуали свого часу, сказав: "Блудниці і грішники випереджують вас у Царстві небесному." Але учням казав так: "Бо, кажу вам, якщо праведність ваша не перевершить праведності книжників та фарисеїв, то ви в жодному разі не увійдете до Царства Небесного". Важливими є не зовнішні ритуали, а стан людського серця.

 

Останнє запитання: чи сумуєте Ви за своїми студентами?

 

Дуже сумую. Найбільше мене тішило те, що вони із захоплення приймали те, що я їм давав, що вони захоплюються ідеалом священства, який я десь передаю їм від імені Христової церкви - саме це було для мене найбільшим щастям. Але не тільки я за ними сумую (сміється), вони також сумують за мною.

 

Щиро дякую Вам, Блаженніший!

 

Світлана Іванишин-Угрина, Чикаго. Спеціально для «Час і Події»

Джерела: www.chasipodii.net

Фото: flickr.com

          Мандрівники Христа Царя

ЗВЕРНЕННЯ Патріарха УГКЦ з нагоди 20-літнього ювілею Незалежності України

ЗВЕРНЕННЯ

Блаженнішого СВЯТОСЛАВА,

Верховного Архиєпископа Києво-Галицького УГКЦ,

з нагоди 20-літнього ювілею Незалежності України

Дорогі в Христі співвітчизники!

З нагоди 20-ї річниці державної Незалежності України щиросердечно вітаю всіх вас, в Україні та на поселеннях сущих, і єднаюся з вами у подячній молитві до Всемогутнього Господа за неоціненний дар свободи для рідного народу і нашої держави. Цими днями ми також згадуємо із вдячністю наших славних попередників, які століттями підносили свої молитви до Неба: «Боже, великий, єдиний, нам Україну храни!». Вшановуємо рівно ж і тих, хто боровся за здобуття цієї незалежності, складаючи до вівтаря Вітчизни плоди своєї жертовної праці, а часто і цвіт свого молодечого життя. Хай воздасть Господь своїми щедротами тим, хто передав нам цю почесну естафету державотворення.

Святкування нашого національного ювілею – це не лише причина для радості та вдячності, а й прекрасна нагода для глибших роздумів над тим, якої держави ми хочемо і потребуємо. Напевно, не помилимося, якщо ствердимо, що бажаємо жити в державі, в якій основними засадами соціального, економічного, політичного та інших вимірів життя народу є чесність, справедливість і відповідальність.

Чесність і справедливість є різними гранями однієї й тієї ж сутності. Суспільна справедливість ґрунтується на особистій чесності, а чесні громадяни є надійною опорою справедливої влади. Творячи старозавітний Ізраїль як боговибраний народ, Господь дає Мойсеєві такий наказ: «Суддів та урядників настановиш собі в усіх містах своїх, які Господь, Бог твій, дає тобі по племенах твоїх, і вони будуть судити народ справедливим судом. Не викривиш закону, не будеш дивитися на особу і не візьмеш підкупу, бо підкуп осліплює очі мудрих і викривлює слова справедливих. Ти мусиш чинити по щирій правді, щоб жити на світі й безпечно володіти землею, що її Господь, Бог твій, дає тобі» (Втор. 16, 18-20).

Жодна держава не може існувати, розвиватися і забезпечувати належні права своїм громадянам, якщо не посідає неупередженого та справедливого судочинства. Ізраїльський цар Йосафат, який після перемоги над ворогами, що гнітили його народ, намагався побудувати вільне суспільство, дав суддям такий наказ: «Дивіться, що ви робите: ви бо чините суд не для людей, а для Господа, і він при вас, коли ви судите. Нехай, отже, буде на вас страх Господній: дійте обережно, бо в Господа, Бога нашого, нема неправди, ні сторонничости, ані підкупства» (2 Хр. 19, 6-7). Саме Божий Закон, як показує історія визволення Ізраїлю з єгипетської неволі, є дорогою до свободи та обітованої землі.

Водночас у Святому Письмі поняття справедливості не зводиться лише до відсутності порушення якогось правового припису. Справедливість – це праведність, тобто спосіб існування та діяння Бога Ізраїлю. Справедлива людина – це особа, яка в особистому та суспільному житті є віддзеркаленням праведності й святості Бога, живе в єдності з Ним, чинить Його волю і таким чином бере участь у Його способі існування. Тому апостол Павло проголошує: «Я не соромлюся Євангелії: вона бо – сила Божа на спасіння кожному, хто вірує… справедливість бо Божа об’являється в ній з віри у віру, як написано: „Праведник з віри буде жити”» (Рим. 1, 16-17). Отож пам’ятаймо: оскільки наша держава – це Божий дар і оскільки ми є віруючими людьми, то ця держава має бути такою, якою її хоче бачити Господь Бог, тобто побудованою на засадах Божого Закону і відкритою до поклику Його праведності.

Наша держава буде справедливою лише тоді, коли метою її урядування буде служіння на благо всіх її громадян і кожної особи зокрема. У такій державі шанують гідність людини й забезпечують належні умови для зростання кожного члена цього суспільства як вільної особистості, сотвореної на Божий образ. Йдеться про справедливість, яка за своєю суттю не є каральною чи репресивною. Це справедливість, що визволяє та спасає. Вона вимагає від кожного з нас поважати іншу особу незалежно від її походження, політичного чи релігійного переконання. Вона закликає нас до суспільного несприйняття екстремізму, насильства та зневаги щодо суспільного миру. Саме така справедливість, яка випливає з любові й живиться нею, закликає нас бути готовими до діл християнського милосердя і соціального служіння людям. Ця справедливість ставить перед владними структурами завдання забезпечити реальне здійснення прав та свобод громадян, гарантованих Конституцією нашої держави, а зокрема права на освіту, пенсійне та соціальне забезпечення і права на працю та охорону здоров’я. Важливим правом, яке повинна гарантувати держава, є збереження і захист честі та доброго імені кожного громадянина, встановлення чесних умов для розвитку приватної ініціативи та економічної діяльності на засадах субсидіарності, чесного виборчого права і громадсько-політичної активності. Незаперечним правом, яке держава повинна забезпечити своїм громадянам, є право на релігійну свободу та однакове ставлення владних структур до всіх Церков та релігійних організацій, які отримали дозвіл на релігійну діяльність у нашій державі. Вважаємо, що справедливість вимагає права вільного та всебічного розвитку української мови та культури у власній державі, відновлення історичної пам’яті українського народу та протидії новітнім проявам українофобії. Справедлива держава повинна захищати своїх громадян, хоч би де вони були, та дбати про живий зв’язок із тими українцями, які перебувають закордоном. Для всіх нас – чи тих, хто живе на рідній землі, чи тих, хто перебуває за її межами – батьківщина є одна, і вона повинна бути свобідною, християнською, справедливою і заможною державою, в повному значенні цих слів.

Однак про таку державу ми маємо не лише мріяти – ми повинні повсякчас її творити! Лише за такої умови цей дар Незалежності ми зможемо гідно зберегти та ним утішатися без небезпеки його втратити. Справедлива держава найперше здійснюється в житті кожного з нас, і за її будівництво кожен з нас несе відповідальність перед Богом, світом і своїм сумлінням. Цю відповідальність ми не маємо права перекладати на інших. Вона лежить на всіх і на кожному з нас, незалежно від того, яке місце ми посідаємо у суспільстві та яке маємо покликання.

У здійсненні цього завдання ми не є самотніми, ми не покинуті напризволяще. Той, хто відчуває зневіру та відчай, має почути Христовий докір: «Маловіре, чого засумнівався?» (Мт. 14, 31). Божа благодать неодмінно допоможе, якщо ми будемо до неї відкриті та з нею співпрацюватимемо. Святе Письмо навчає, що Господь завжди перебуває на боці слабких, беззахисних і скривджених. Тут доречно згадати слова пророка Ісаї, якими він прославляє Господа: «Твердинею став Ти нужденному, твердинею став для убогого в час його утиску, сховком від бурі, тінню від спеки; бо лють гнобителів, немов узимку буря» (Iс. 25, 4). Це Боже слово є для нас водночас і надією, і дороговказом.

З нагоди свята Незалежності хочу побажати всім нам, щоб наша віра в Бога зробила нас здатними жити в істині, сповнитися силою Його справедливості та з повною відповідальністю преображати наше особисте і громадське життя. Хай же великий і милосердний Бог благословить нашу землю та її народ, обереже їх від усякого лиха й огорне своєю спасенною любов’ю!

Благословення Господнє на Вас!

+ СВЯТОСЛАВ

Дано у Києві, при соборі Воскресіння Христового, 20 серпня 2011 року Божого

Всечеснішим і преподобним отцям-душпастирям доручаємо прочитати цей текст на Святій Літургії у середу, 24 серпня 2011 року Божого.

Джерело:
БАНДЕРІВЕЦЬ

30.07.2011р. Б. / Ювілей Софійського собору -- не лише для Московського Патріархату: Блаженніший Святослав звернувся із листом до української влади

Глава Української Греко Католицької Церкви Блаженніший Святослав Шевчук надіслав лист прем'єр-міністрові України Миколі Азарову, звертаючись до нього з проханням включити вірних УГКЦ в програму святкування з нагоди тисячоліття катедрального собору Святої Софії в Києві, запланованого на 21 вересня. Таке ж прохання було скероване і до першого заступника міністра регіонального розвитку і будівництва України Миколи Сороки, голови ювілейного оргкомітету.

Блаженніший Святослав передає стурбованість єпископів тим фактом, що святкування «надає перевагу лише одній конфесії», а саме Московському Патріархату.

«Всі традиційні конфесії, що походять від єдиного кореня нашої київської християнської традиції, мають однакове право і обов’язок брати участь в запланованому святкуванні» -- підкреслює Його Блаженство Святослав Шевчук, зауважуючи, що собор Святої Софії, що знаходиться в списку культурної спадщини ЮНЕСКО, є «втіленням загального християнського коріння всього українського народу».

Ювілейне святкування включатиме міжнародну наукову конференцію, ряд виставок, радіо- і телепередач, презентацію книг, присвячених історії і художній спадщині собору.

За матеріалами Радіо Ватикан

Джерела:

Радіо Ватикан

Мандрівники Христа Царя

"...святкування «надає перевагу лише одній конфесії», а саме Московському Патріархату..."

Чи не абсурдом виглядає у самому факті ця перевага владної бидлоеліти України конфесії, яка має чи не найменше відношення до української святині, Собору Святої Софії?!

І це все відбувається не десь у глухій провінції Москви, а таки в нас, у Києві, на 20-му році "так званої" незалежності України, на наших з вами очах і... Що далі? Адже ми з вами добре знаємо, що переговори з ворогом ведуть до зради, а боротьба до перемоги! Бо кому з вас потрібні ще якісь докази того, що ми живемо на нашій, не своїй землі, де чужинці "...панують над нашими тілами й над нашим товаром за своєю волею, а ми у великій нужді..." (Неем.9,34-37) Чи потрібно ще комусь з вас, раби сліпі, додаткових доказів того, що ЙДЕ ВІЙНА? Того, що ми, всі українці, є заручниками ворожої влади і живемо у часі внутрішньої окупації України?

То ж чи не пора нам всім "...громадою обух сталить та добре вигострить сокиру, та й заходиться вже будить хиренну волю..." (Т. Шевченко)?!

"...бо ліпше нам в бою вмерти, ніж споглядати на злидні нашого народу і нашої святині. Яка б не була воля неба, нехай вона станеться!" (ІМак.3,59-60).

Катехит парафії Преображення Господнього р.Б. Леонід.

19.07.2011р. Б. / «Українці є християнським народом, народом, який завжди жив, живе і буде жити в єдності з наступником апостола Петра», - Глава УГКЦ

У неділю, 17 червня 2001 року, Зарваниця вітала численне Всеукраїнське паломництво. Святковою Архиєрейською Літургією, яку очолив, Блаженніший Святослав (Шевчук), Глава УГКЦ, розпочалася спільна молитва.

У спільній молитві взяли участь єпископи УГКЦ, численне духовенство та богопосвячені особи, представники влади, колишній президент України, Віктор Ющенко, представники Голів Львівської, Тернопільської, Івано-Франківської, Вінницької, Чернівецької облдержадміністрацій, мер м. Тернополя, котрий, за словами Блаженнішого Святослава, вагомо прислужився до організації прощі і її успіху. Численні гості з Донецька, Криму, Херсону, Миколаєва, Кіровограду, Києва, Луцька, Рівно, Вінниці, Житомира, Закарпаття, Івано-Франківська, Чернівців, Львова, Дрогобича. «За підрахунками двох днів Матір Божа у Зарваниці зібрала більше, ніж 100 тис. людей», - сказав Василь (Семенюк), Єпарх Тернопільсько-Зборівський.

«Гадаринський край - це сусідня з Палестиною територія, можна сказати, близьке зарубіжжя. Той опис країни, який подає євангелист Матей, є, радше, аналізом духовного життя народу того краю», - говорить Блаженніший Святослав у своєму пастирському воскресному зверненні до прочан. Він, зокрема, наголошує особах двох біснуватих, які є виявом природи того, хто зветься дияволом, «бо диявол є той, що розділяє, закликає до агресії, ненависті», - пояснює проповідник. Переносячи сюжет Євангелія на життя людини, зазначає, що «кожний із нас, котрий іде за голосом своїх низьких похотей, стає свинопасом своїх власних свиней, отого нечистого життя, яке ніколи до нічого доброго людину не може привести», - зауважує Блаженніший Святослав і накреслює альтернативу: «Хто слухає голосу Божого, може «вийти з гробів», увійти у сім’ю народів, стати цивілізованою особою і нацією, а відтак відчути себе сином і донькою Божою», - говорить Глава Церкви і зауважує, що Христос виганяє того «духа» розбрату і ненависті, уздоровляє людей від грішного і пристрасного життя.

Наголосив, що дуже часто, особливо в останніх роках, наша Україна починає уподібнюватися до Гадаринського краю. «Нерідко чуємо заклики до ненависті, агресії, протистояння, до розподілу. Українця хочуть протиставити українцеві, один куточок нашої землі - іншому. Говорять, що немає українського народу, що є дві історичних пам’яті, два етноси, дві нації», - зауважує Глава Церкви і додає, що хто так говорить, через того промовляє «дух» отого, хто розділяє. «Тими словами така особа, навіть той, чи інший громадський чи політичний діяч каже Христові: «Ти не є з нашого товариства, ми тебе не хочемо», - говорить Блаженніший Святослав.

Закликає просити нашого Спасителя щоби дарував свободу синів Божих бути неподільним, єдиним Божим людом, українською нацією. Звертає увагу, що це слово звернене до нас, тих, котрі цього року святкують 20-річчя незалежності нашої держави. «Молімося, щоби у цій незалежній "українській" державі не панував «гадаринський дух», щоби не було агресії і ненависті, соціальної несправедливості, яка витискає українців з їхньої обітованої землі і вони сьогодні повинні поневірятися по інших землях», - говорить Глава УГКЦ.

Також наголосив на тому, що саме тут, у Зарваниці, буде збудований пам’ятник українським емігрантам і закликав до молитви, «щоби наша свята українська земля наново зібрала воєдино усіх своїх дітей, розсіяних по цілому світі так, як зібрала сьогодні тут чисельно усіх нас», - говорить Блаженніший Святослав і звертає увагу на київське коріння, яке у Зарваниці відчуває наша Церква. «Саме тут монах Києво-Печерської лаври вперше відчув на цьому місці Божу присутність, пережив оте захоплення, оту Зарваницю, відчув присутність Сина Божого і його Пресвятої Матері», - звертає увагу Блаженніший Святослав.

Предстоятель звертає увагу на княжі коріння нашої Київської Церкви, яка народилася у Володимировому хрещенні і живе у нашій церковній спільної. «Пам’ятаємо, що сьогодні, князь Василько Теребовлянський отримав у 1270 році особливі благодаті від Богородиці тут, у тому святому місці», - говорить Глава Церкви.

Сказав, що на цій прощі ми складаємо особливі молитви за увесь народ. «Дякуємо за десятиліття приїзду блаженної пам’яті папи Івана Павла ІІ в Україну, котрий молився перед іконою у Києві на Аскольдовій могилі і показав, що українці є християнським народом, народом, який завжди жив, живе і буде жити в єдності з наступником апостола Петра. Цей народ є народом Марійським, який відчуває над собою її особливий покров», - сказав Патріарх і у молитві згадав усіх упосліджених, вигнанців, заробітчан, соціально незахищених, тих, хто немає праці або її втратив, хто переживає розчарування, хто є хворим, немічним, самотнім.

Як колись князь Ярослав Мудрий, посвятив народ Київської Русі під покров Пречистої Богородиці, а славний попередник, блаженної пам’яті Кардинал Мирослав Іван Любачівський відновив цю посвяту всього українського народу Пречистої Діви Марії, так сьогодні спільнотно переживаємо ту особливу посвяту усіх нас під покровом і заступництвом Пречистої Діви Марії. «Нехай вона, наша Мати, заступиться там, де людська сила є безсилою. Нехай божественна благодать торкне кожного з Вас і наповнить тим відчуттям близькості Христа, Царства Небесного. Нехай Пресвята Богородиця донесе молитви усіх нас до її Сина, а відтак відкриє для нас Його вічне милосердне, добре, визволяючи обличчя. Амінь», - завершив Патріарх Святослав.

Опісля Владика Василь (Семенюк) подякував Його еміненції, кардиналу Луїсу Мартінесу за допомогу, яку той надає нашим людям за кордоном, а також усім вищезгаданим гостям.

Слова подяки єпископові Тернопільсько-Зборівському склав Блаженніший Святослав і побажав, щоб Господь Бог, за молитвами Богородиці, надихав на глибоке, щире, душпастирське служіння. Рівно ж Глава Церкви подякував духовенству, богопосвяченим особам, і закликав дівчат і хлопців посвятити себе на служіння Богові, бо «сьогодні жнива великі, але робітників мало», - зауважив Блаженніший Святослав. «Сьогодні наші люди по різних куточках земної кулі плачуть, моляться і просять, щоби Бог і Церква прислала їм священика, монаха і монахиню», - говорить Предстоятель. Також склав подяку представникам влади, усім тим, які відповідають за гуманітарну опіку Тернополя, медикам, лівоохоронцям, волонтерам. Подякував молоді, яка прибула з усієї України.

Відтак Голова Тернопільської облдержадміністрації, Валентин Хоптян, передав вітання Главі УГКЦ та представникам апостольської столиці від Президента України Віктора Януковича. Закликав подумати над тією дорогою, яку ми шукаємо у житті, і сказав, що у перепонах ми загартовуємося, розуміючи, що Господь перевіряє нашу віру. «Держава Україна отримала шанс утвердитись в родині вільних європейських країн. За 20 років "незалежності" нас політично признав весь світ. Тепер стоїть завдання: збудувати Україну багатих і сильних духом людей», - завершив п. Валентин.

Опісля Блаженніший Святослав уділив загальний відпуст, по тому відбулося освячення води і окроплення нею вірних.

Джерела:

Департамент інформації УГКЦ

Мандрівники Христа Царя

...«Хто слухає голосу Божого, може «вийти з гробів»...

Не знаю, чи то я один з тих, хто ще з «гробу не вийшов», чи хтось перекрутив заклик Ісуса Христа, який повчав, що ми маємо стати, як діти, бо таких Царство Небесне і, відповідно став дитиною розумом, а не в чистоті серця..., а тепер марить, як "відрубана голова про золоту корону" та видаючи бажане за дійсне - лукавить. Ба, більше, бо вдається до обману нас, маленьких, називаючи речі не своїми іменами.

З цього невільно роблю висновок, що наш Патріарх, блаженніший Святослав, оточений кон'юктурниками, які йому день-у-день співають дифірамби, а щось мудрого порадити, cкартати чи конструктивно покритикувати, - нікому.

Щиро співчуваю владиці і молюся за нього, щоб Господь наш, Ісус Христос і Пресвята Богородиця, додали йому не лише наснаги у носінні щоденних хрестів, але й ЩИРИХ друзів та мудрих дорадників.

Катехит парафії Преображення Господнього р.Б. Леонід.