28.10.2011р. Б. / Звернення Синоду Єпископів УГКЦ та Конференції РКЄ України

Звернення Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ
та Конференції Римсько-Католицьких Єпископів України
щодо небезпечних явищ у духовному житті України

Дорогі в Христі!
 

Від найдавніших часів і до сьогодні людина стреміла до повноти власного життя. Створена на образ і подобу Бога, вона може знайти цю повноту лише у своєму Творці. Йдучи назустріч людині, свята Католицька Церква невпинно проголошує їй Христове Євангеліє, відкриває істину про Господа та дає їй можливість пережити особисту злуку з Ним. Водночас, на людину в сучасному українському суспільстві, котре переживає зараз період нестабільності, чигають різноманітні небезпеки, застерегти перед якими ми прагнемо цим нашим спільним Зверненням. 

Йдеться про псевдохристиянські угруповання, які намагаються використати тугу сучасної людини за Богом та маніпулювати її релігійними потребами. Вони маскуються під Католицьку Церкву, використовують її символи та обряди, а навіть присвоюють її ім’я. Ці угруповання підступно зловживають щирим прагненням багатьох людей поглибити своє духовне життя і, замість живої води Євангельської науки та чистого вчення Святої Католицької Церкви, подають людям ілюзію богоспілкування, приправляючи її фальшивою ідеологією «власної обраності» та духовного егоїзму. У своєму прагненні здобути вплив на легковірних людей вони не гребують психологічним тиском, перекручуванням фактів та нагнітанням страху і тривоги в душах тих, хто довіряється їхньому проводові. 

Одним із таких угруповань, що видає себе за істинних представників Католицької Церкви, а насправді має багато ознак новітньої тоталітарної секти, є угруповання Догнала (яке ще відоме під назвою «підгорецькі отці»). Накидаючи сучасному українцеві свій «духовний провід», його проводирі привласнюють право навчати від імені Католицької Церкви та викривляють її вчення. Вони сіють ненависть і злобу супроти всіх, хто до них не належить, а насамперед - до католицького єпископату, духовенства та монашества. Особливо гостро вони зневажають блаженного Папу Івана Павла ІІ та Святійшого Отця Венедикта XVI. 

Пригадуємо усім, що ця група не має жодного відношення до Католицької Церкви, оскільки її проводирі, колишні католицькі священики, за важкі церковні злочини були покарані карою великої екскомуніки – відлучені від Церкви. Кожен, хто приєднується до неї, сам себе ставить поза правдивою Католицькою Церквою і таким чином не може називати себе католиком. Догналівська секта, відчуваючи власну нелегітимність, намагається отримати кадри, виховані у католицьких монастирях і навчальних закладах, чинить спроби проникнення у найрізноманітніші католицькі середовища, щоб руйнувати їх зсередини, що є загальновідомою тактикою таємних товариств, які діють проти Католицької Церкви, в Україні і поза нею. 

Ми, греко-католицькі та римсько-католицькі єпископи України, заявляємо про нашу єдність з апостолом Петром наших часів – Святійшим Отцем Венедиктом XVI. Це йому Христос силою Духа Святого дарував особливий дар берегти віру Католицької Церкви та утверджувати у ній своїх братів словами: «О, Симоне, Симоне! Ось сатана наставав, щоб просіяти вас, як пшеницю, та я молився за тебе, щоб віра твоя не послабла, а ти колись, навернувшись, утверджуй своїх братів» (Лк. 22, 31). Католицькими є лише ті єпископи, які перебувають у єдності із Святійшим Отцем – Папою Римським, одностайно й правильно навчають тих самих істин Христової віри у всьому світі, зберігають непорушну Традицію Католицької Церкви, благодатно звершують її Святі Таїнства та істинно здійснюють її Учительський уряд, будучи визначеними, або потвердженими на своє служіння декретом Святійшого Отця Папи Римського. Імена та прізвища усіх католицьких єпископів публікуються у спеціальному щорічному виданні Апостольської Столиці (Annuario Pontificio). Будь-хто, не внесений до цього списку, не є і не може називати себе єпископом Католицької Церкви. 

Дорогі в Христі!  Ми, ваші  пастирі, закликаємо вас до християнської пильності, щоб ви не дали себе звести цим диявольським підступам сьогодення. Заохотою до духовної чуйності нехай стануть для всіх нас слова св. Івана Богослова: «Любі, не кожному духові вірте, а випробовуйте духів, чи вони від Бога, – багато бо лжепророків прийшло на світ… Ми – від Бога. Хто знає Бога, слухає нас; хто ж не від Бога, не слухає нас. З цього спізнаємо дух правди й дух омани» (1 Ів. 4, 1.6). Тим духом омани є просякнута секта «догналовців» у нинішній самостійній Україні.

Закликаємо всіх наших душпастирів витривало і наполегливо навчати вірних здорової науки Святої Католицької Церкви та відважно боронити Христове стадо від хижих вовків, котрі приходять в овечих шкурах, як нас сам Господь Ісус попереджав: «Стережіться лжепророків, що приходять до вас в овечій одежі, а всередині – вовки хижі. Ви пізнаєте їх за плодами їхніми…» (Мт. 7, 15–16). 

Угруповання Догнала виділяється винятковою релігійною нетерпимістю, що веде до міжконфесійного протистояння, а навіть до відкритих конфліктів. Його діяльність вносить неспокій та розбрат в українське суспільство. Тому звертаємося до органів державної влади в Україні з вимогою не дозволяти зловживати ім’ям Католицької Церкви тим, хто її поборює і до  неї не належить, та вжити відповідних заходів щодо припинення шкідливої протизаконної діяльності цієї секти.

Поручаємо молитвам нашого духовенства, монашества і вірних тих нещасних осіб, які потрапили до тенет угруповання Догнала і подібних до нього, щоб вони віднайшли єдиний шлях до спасіння, істинну Дорогу, Правду і Життя – Господа нашого Ісуса Христа, та знову стали поруч із нами у Єдиній, Святій, Соборній і Апостольській Церкві.

 
Львів-Брюховичі, 26 жовтня 2011 року Божого

Джерело:  Департамент інформації УГКЦ

ЗВЕРНЕННЯ Патріарха УГКЦ з нагоди 20-літнього ювілею Незалежності України

ЗВЕРНЕННЯ

Блаженнішого СВЯТОСЛАВА,

Верховного Архиєпископа Києво-Галицького УГКЦ,

з нагоди 20-літнього ювілею Незалежності України

Дорогі в Христі співвітчизники!

З нагоди 20-ї річниці державної Незалежності України щиросердечно вітаю всіх вас, в Україні та на поселеннях сущих, і єднаюся з вами у подячній молитві до Всемогутнього Господа за неоціненний дар свободи для рідного народу і нашої держави. Цими днями ми також згадуємо із вдячністю наших славних попередників, які століттями підносили свої молитви до Неба: «Боже, великий, єдиний, нам Україну храни!». Вшановуємо рівно ж і тих, хто боровся за здобуття цієї незалежності, складаючи до вівтаря Вітчизни плоди своєї жертовної праці, а часто і цвіт свого молодечого життя. Хай воздасть Господь своїми щедротами тим, хто передав нам цю почесну естафету державотворення.

Святкування нашого національного ювілею – це не лише причина для радості та вдячності, а й прекрасна нагода для глибших роздумів над тим, якої держави ми хочемо і потребуємо. Напевно, не помилимося, якщо ствердимо, що бажаємо жити в державі, в якій основними засадами соціального, економічного, політичного та інших вимірів життя народу є чесність, справедливість і відповідальність.

Чесність і справедливість є різними гранями однієї й тієї ж сутності. Суспільна справедливість ґрунтується на особистій чесності, а чесні громадяни є надійною опорою справедливої влади. Творячи старозавітний Ізраїль як боговибраний народ, Господь дає Мойсеєві такий наказ: «Суддів та урядників настановиш собі в усіх містах своїх, які Господь, Бог твій, дає тобі по племенах твоїх, і вони будуть судити народ справедливим судом. Не викривиш закону, не будеш дивитися на особу і не візьмеш підкупу, бо підкуп осліплює очі мудрих і викривлює слова справедливих. Ти мусиш чинити по щирій правді, щоб жити на світі й безпечно володіти землею, що її Господь, Бог твій, дає тобі» (Втор. 16, 18-20).

Жодна держава не може існувати, розвиватися і забезпечувати належні права своїм громадянам, якщо не посідає неупередженого та справедливого судочинства. Ізраїльський цар Йосафат, який після перемоги над ворогами, що гнітили його народ, намагався побудувати вільне суспільство, дав суддям такий наказ: «Дивіться, що ви робите: ви бо чините суд не для людей, а для Господа, і він при вас, коли ви судите. Нехай, отже, буде на вас страх Господній: дійте обережно, бо в Господа, Бога нашого, нема неправди, ні сторонничости, ані підкупства» (2 Хр. 19, 6-7). Саме Божий Закон, як показує історія визволення Ізраїлю з єгипетської неволі, є дорогою до свободи та обітованої землі.

Водночас у Святому Письмі поняття справедливості не зводиться лише до відсутності порушення якогось правового припису. Справедливість – це праведність, тобто спосіб існування та діяння Бога Ізраїлю. Справедлива людина – це особа, яка в особистому та суспільному житті є віддзеркаленням праведності й святості Бога, живе в єдності з Ним, чинить Його волю і таким чином бере участь у Його способі існування. Тому апостол Павло проголошує: «Я не соромлюся Євангелії: вона бо – сила Божа на спасіння кожному, хто вірує… справедливість бо Божа об’являється в ній з віри у віру, як написано: „Праведник з віри буде жити”» (Рим. 1, 16-17). Отож пам’ятаймо: оскільки наша держава – це Божий дар і оскільки ми є віруючими людьми, то ця держава має бути такою, якою її хоче бачити Господь Бог, тобто побудованою на засадах Божого Закону і відкритою до поклику Його праведності.

Наша держава буде справедливою лише тоді, коли метою її урядування буде служіння на благо всіх її громадян і кожної особи зокрема. У такій державі шанують гідність людини й забезпечують належні умови для зростання кожного члена цього суспільства як вільної особистості, сотвореної на Божий образ. Йдеться про справедливість, яка за своєю суттю не є каральною чи репресивною. Це справедливість, що визволяє та спасає. Вона вимагає від кожного з нас поважати іншу особу незалежно від її походження, політичного чи релігійного переконання. Вона закликає нас до суспільного несприйняття екстремізму, насильства та зневаги щодо суспільного миру. Саме така справедливість, яка випливає з любові й живиться нею, закликає нас бути готовими до діл християнського милосердя і соціального служіння людям. Ця справедливість ставить перед владними структурами завдання забезпечити реальне здійснення прав та свобод громадян, гарантованих Конституцією нашої держави, а зокрема права на освіту, пенсійне та соціальне забезпечення і права на працю та охорону здоров’я. Важливим правом, яке повинна гарантувати держава, є збереження і захист честі та доброго імені кожного громадянина, встановлення чесних умов для розвитку приватної ініціативи та економічної діяльності на засадах субсидіарності, чесного виборчого права і громадсько-політичної активності. Незаперечним правом, яке держава повинна забезпечити своїм громадянам, є право на релігійну свободу та однакове ставлення владних структур до всіх Церков та релігійних організацій, які отримали дозвіл на релігійну діяльність у нашій державі. Вважаємо, що справедливість вимагає права вільного та всебічного розвитку української мови та культури у власній державі, відновлення історичної пам’яті українського народу та протидії новітнім проявам українофобії. Справедлива держава повинна захищати своїх громадян, хоч би де вони були, та дбати про живий зв’язок із тими українцями, які перебувають закордоном. Для всіх нас – чи тих, хто живе на рідній землі, чи тих, хто перебуває за її межами – батьківщина є одна, і вона повинна бути свобідною, християнською, справедливою і заможною державою, в повному значенні цих слів.

Однак про таку державу ми маємо не лише мріяти – ми повинні повсякчас її творити! Лише за такої умови цей дар Незалежності ми зможемо гідно зберегти та ним утішатися без небезпеки його втратити. Справедлива держава найперше здійснюється в житті кожного з нас, і за її будівництво кожен з нас несе відповідальність перед Богом, світом і своїм сумлінням. Цю відповідальність ми не маємо права перекладати на інших. Вона лежить на всіх і на кожному з нас, незалежно від того, яке місце ми посідаємо у суспільстві та яке маємо покликання.

У здійсненні цього завдання ми не є самотніми, ми не покинуті напризволяще. Той, хто відчуває зневіру та відчай, має почути Христовий докір: «Маловіре, чого засумнівався?» (Мт. 14, 31). Божа благодать неодмінно допоможе, якщо ми будемо до неї відкриті та з нею співпрацюватимемо. Святе Письмо навчає, що Господь завжди перебуває на боці слабких, беззахисних і скривджених. Тут доречно згадати слова пророка Ісаї, якими він прославляє Господа: «Твердинею став Ти нужденному, твердинею став для убогого в час його утиску, сховком від бурі, тінню від спеки; бо лють гнобителів, немов узимку буря» (Iс. 25, 4). Це Боже слово є для нас водночас і надією, і дороговказом.

З нагоди свята Незалежності хочу побажати всім нам, щоб наша віра в Бога зробила нас здатними жити в істині, сповнитися силою Його справедливості та з повною відповідальністю преображати наше особисте і громадське життя. Хай же великий і милосердний Бог благословить нашу землю та її народ, обереже їх від усякого лиха й огорне своєю спасенною любов’ю!

Благословення Господнє на Вас!

+ СВЯТОСЛАВ

Дано у Києві, при соборі Воскресіння Христового, 20 серпня 2011 року Божого

Всечеснішим і преподобним отцям-душпастирям доручаємо прочитати цей текст на Святій Літургії у середу, 24 серпня 2011 року Божого.

Джерело:
БАНДЕРІВЕЦЬ

14.06.2011р. Б. / УГКЦ закликає вірних і всіх людей доброї волі 22 червня взяти участь у спільній міжконфесійній молитві за жертв фашизму і комунізму

З ініціативи Української Греко-Католицької Церкви секретаріат Всеукраїнської ради Церков і релігійних організацій (ВРЦіРО) ухвалив рішення зробити 22 червня Днем спільної, міжконфесійної молитви за жертв двох тоталітарних режимів – комунізму та фашизму.

Про це йдеться у зверненні Глави УГКЦ Блаженнішого Святослава до духовенства і вірних УГКЦ та всіх людей доброї волі з приводу 70-річчя вторгнення військ нацистської Німеччини на територію СРСР.

Блаженніший Святослав нагадує, що 22 червня цього року виповнюється 70 років від того часу, коли на теренах нашої Батьківщини «розпочалося смертельне зіткнення двох людиноненависницьких ідеологій – фашизму та комунізму. Союзники, які разом влаштовували переможні паради на крові невинних жертв, того дня розпочали війну, що спричинила до мільйонних втрат людських життів».

«Ця дата ознаменувалася жахливим кровопролиттям, спричиненим як однією, так і другою стороною. Тому, безперечно, вона є для нас днем смутку над українською землею, що просякла кров’ю невинно убієнних», − пояснює Предстоятель УГКЦ.

Тому, за словами Глави УГКЦ, «нехай 22 червня стане для всіх нас часом молитовного поминання та примирення, а водночас благанням до Господа про те, щоб захистив нас усіх від подібного нещастя», – йдеться у зверненні.

У зверненні наголошується, що Всеукраїнська рада Церков погодилася на ініціативу УГКЦ оголосити 22 червня Днем спільної молитви, бо відчула, що цей день деякі політичні сили хочуть використати для розколу нашого народу.

Молитва супроводжуватиметься закликами: «Пам’ятаємо сотні тисяч синів і дочок нашого народу… Пам’ятаємо численних полеглих вояків "Красной арміі", які першими прийняли удар нападника та які, нерідко кинуті напризволяще своїми командирами, безглуздо гинули на просторах України… Пам’ятаємо незліченні жертви, особливо серед цивільного населення, кривавих безчинств сталінських та гітлерівських загарбників… Пам’ятаємо тих, хто попри всі небезпеки залишився людиною та рятував життя своїх ближніх… Пам’ятаємо всіх кривдників, представників двох ворожих таборів, які принесли стільки лиха на нашу українську землю, поручаємо їх Божому милосердю…».

Джерела:
Департамент інформації УГКЦ
Мандрівники Христа Царя

10.06.2011р. Б. / Звернення Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства про книговидання

Звернення Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства про книговидання

Всесвітлішим, всечеснішим і преподобним отцям, преподобним ченцям та черницям, улюбленим у Христі мирянам Української Греко-Католицької Церкви

Дорогі у Христі!

Для утвердження Божого Царства, до якого покликана кожна людина, Ісус Христос вибрав дванадцятьох апостолів та, заснувавши свою Церкву, наділив її місією проповідувати Євангеліє: «Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: христячи їх в ім'я Отця і Сина і Святого Духа; навчаючи їх берегти все, що я вам заповідав» (Мт. 28, 19−20). Отримавши у П’ятдесятниці дар Святого Духа, апостоли «пішли і проповідували всюди, а Господь допомагав їм та стверджував слово чудесами, які його супроводили» (Мр. 16, 20). Христова Церква непомильно зберігає прийнятий від апостолів дар віри та використовує різні засоби, щоби краще представити і захистити чистоту євангельського вчення, аби воно ставало більш доступним не тільки для християн, а й для всіх людей доброї волі. Саме це прагнення зберегти Христову Благовість цілісною і живою становить суть Вчительського служіння Церкви, яке проявляється у передаванні та поясненні Божого Об’явлення.

У здійсненні свого Вчительського служіння Церква не може залишити поза увагою сучасні комунікаційні засоби і активно використовує для проповідування Божого Слова книжкові та електронні видання, радіо- та телеефір, можливості Інтернету та ін. У цьому пастирському зверненні хочемо особливо наголосити на важливості використання всіх цих засобів для поширення та пояснення Господньої науки, а також звернути увагу на деякі небезпеки, які можуть бути з цим пов’язані.

Завдання релігійних публікацій є надзвичайно важливим. Його добре виражають слова, котрими євангелист Іван завершує свою розповідь: «Все це написано, щоб увірували ви, що Ісус − Христос, Син Божий, а увірувавши, щоб мали життя в його ім'я» (Ів. 20, 31). У Святому Письмі Старого Заповіту знаходимо розповідь про те, як читання однієї книги стало причиною до покаяння та навернення. Це подія, коли цар Йосія і весь вибраний народ після віднайдення Книги Божого Закону зобов’язалися «ходити слідом за Господом і пильнувати його заповіді, накази і його установи з усього серця й з усієї душі» (ІІ Цар. 23, 2). Ось яка велика сила натхненого книжного слова!

Сфера впливу друкованого слова набагато ширша від усної проповіді, і тому в нинішніх умовах церковний автор має набагато більші місіонерські можливості, ніж навіть дуже здібний добрий проповідник. Релігійні публікації − це також невичерпна скарбниця духовногодосвіду християнського життя, бо вони покликані розбудити у вірних глибоке християнське благочестя, збагатити їх духовним досвідом. Користь від читання релігійної літератури є надзвичайно великою і тому, що без неї дуже важко піднести рівень богословської обізнаності у церковному середовищі і поза ним, а це на сьогодні є одним із пріоритетних завдань нашої Церкви.

Дякувати Богу, сьогодні поступово зростає кількість книжок, виданих на релігійну тематику, збільшується число церковних видавництв. Спрямування та зміст цієї літератури є різноманітними; не однаковою є і їхня якість. Тут доречно згадати Христову притчу про чоловіка, який посіяв на своєму полі добре зерно, але прийшов ворог і засіяв кукіль поміж пшеницю (Мт. 13, 24−30). Дуже прикро, що навіть на полицях церковних книжкових крамниць деколи можна натрапити на видання, які містять догматичні й богословські помилки та наповнені псевдохристиянською містикою. Зазвичай для таких книг характерні надмірна емоційність, схильність до апокаліптичних страхів (як виглядатиме кінець світу; що зробити, аби врятуватися в останні дні і т.д.), надзвичайна прив’язаність до різних пророцтв та приватних об’явлень, не визнаних Церквою. Продавці або розповсюджувачі такої літератури стараються всякими способами переконати покупців, що читання і виконання того, що там написано, конечно потрібне для спасіння душі. Очевидно, що такі тексти не тільки що не мають нічого корисного, але і несуть у собі велику небезпеку для духовного життя вірних. Тому, дбаючи про добро своїх духовних дітей, Церква намагається захистити їх від шкідливого впливу, який може спричинити читання літератури, що не затверджена та не схвалена церковною владою.

Дорогі у Христі, пам'ятаймо, що лише у Святому Письмі та святому Переданні міститься повнота науки Христа-Господа, необхідна для спасіння. Тому свята Церква в основу свого проповідування кладе насамперед Божі Заповіді, залишені нам у Святому Писанні та святому Переданні. Щоб зберегти чистоту Христової віри, вона ревно перевіряє, чи у проповідуванні та поясненні християнського віровчення не закрадаються помилки. Покликана берегти святу віру і знаючи, що князь темряви часом приймає образ ангела світла (пор. 2 Кор. 11, 14), Церква старається перевіряти, чи не суперечать різні публікації навчанню Святого Письма та тій науці, яку вона прийняла від апостолів і яку зберігає до сьогодні. А вірні, пам’ятаючи слова Христа, звернені до апостолів: «Хто слухає вас, мене слухає» (Лк. 10, 16), мають охоче приймати повчання і настанови, які подають їм пастирі, особливо у цій дуже важливій ділянці.

Щоб упорядкувати церковне книговидавництво, Синод Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства ухвалив відповідну Інструкцію, призначену єпископам, духовенству УГКЦ, авторам і видавцям релігійної літератури, а також усім зацікавленим особам. У цій Інструкції особлива увага звернена на Святе Письмо і на Катехизми або інші рівноцінні тексти, які використовуються з катехитичною метою для передавання та роз’яснення Христової науки. Зважаючи на важливість усіх цих книг, Церква просить вірних перед їх читанням і використанням перевіряти, чи вони мають церковне затвердження.

Дотримуючись ранньохристиянського правила − як молимося, так і віруємо, − особливу увагу Церква звертає на літургійні тексти, які використовуються для богопочитання. Вони також потребують церковного затвердження.

Окремим чином треба згадати про різного роду акафісти, молебні, пасії, хресні дороги, дев’ятниці, молитви з різних нагод, до різних святих і т. п. Ці тексти мають на меті допомогти приватній молитві християнина та служать для його духовного розвитку, а тому обов’язково повинні мати церковний дозвіл на їх публікування.

Що ж стосується інших творів, в яких йде мова про питання християнської віри або моралі, то вони також повинні мати церковний дозвіл. Якщо якась книга дістала церковний дозвіл, то читач може бути певним, що в ній немає догматичних помилок. Якщо ж на перших сторінках книги вказано, що вона має церковне схвалення і благословення, то це означає, що вона виражає автентичну науку Церкви і тому рекомендується для читання.

Хочемо наголосити, що недостатньо самого напису, на кшталт: «За дозволом церковної влади» або «Схвалено Церквою». Самі по собі такі написи ще не означають, що за ними стоїть компетентна церковна влада, радше навпаки – вони лише можуть ввести в оману читача. Видання може вважатися як таке, що пройшло апробацію з боку церковної влади лише тоді, якщо на початку публікації виразно вказано, хто, коли і яким документом дав дозвіл, затвердження чи схвалення і благословення тексту. Якщо ж цього немає, то це означає, що цей текст може бути спотвореним або не відповідати церковному вченню. Слід бути дуже уважним, купуючи та читаючи такі книги, бо вони можуть бути небезпечними для духовного життя християнина.

Дорогі у Христі! Встановивши такий порядок у сфері книговидання, Церква аж ніяк не прагне обмежити свободу слова чи видання. Це зроблено радше для того, щоб під іменем та авторитетом Церкви не розповсюджувалися спотворені вчення та погляди, які суперечать чистоті євангельської проповіді та апостольського передання.

Від імені Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства Української Греко-Католицької Церкви

+СВЯТОСЛАВ

Дано в Києві, при Патріаршому соборі Воскресіння Христового, 8 червня 2011 року Божого

Джерело:

Департамент інформації УГКЦ

31.05.2011р. Б. / Звернення Синоду Єпископів УГКЦ

Звернення Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ

до духовенства і вірних УГКЦ та всіх людей доброї волі

про збереження суспільного миру

«Блаженні миротворці,

бо вони синами Божими назвуться» (Мт. 5, 9).

Дорогі у Христі!

У цей пасхальний час, коли воскреслий Христос приходить до своїх учнів перед своїм вознесінням, ми особливо переживаємо ту істину нашої віри, що день святої Пасхи є для нас найбільшим і найважливішим Днем перемоги. Саме цього дня Ісус Христос власною смертю переміг нашу смерть, а своїм славним воскресінням дарував нам вічне життя. У день Пасхи зазнав поразки неприятель людського роду – диявол, а у Христі перемогли ми всі. Ісус Христос приходить до апостолів крізь замкнені двері, щоб передати їм радість перемоги. Перші слова воскреслого Спасителя до апостолів «Мир вам!» найповніше передають цю всепереможну радість, засвідчену апостолом Іваном: «І зраділи учні, побачивши Господа» (Ів. 20, 20).

Святий апостол Павло навчає, що сам Христос є нашим миром, Він, що «зробив із двох одне, зруйнувавши своїм тілом стіну, що була перегородою, тобто ворожнечу… вчинивши мир між нами через хрест, убивши на ньому ворожнечу» (Еф. 2, 14−16). Спаситель своєю хресною смертю і своїм воскресінням із мертвих примирив людство з Богом та впровадив мир між людьми, допомагаючи їм долати поділи, протистояння, напруження і ворожнечу. Віднині кожен, хто вірує в Христа і має в собі Його Святого Духа, втішається небесним миром і сам стає носієм миру для свого оточення, згідно зі словами апостола народів: «А плід Духа: любов, радість, мир, довготерпіння, лагідність, доброта, вірність, тихість, здержливість» (Гал. 5, 22−23). Віднині всюди там, де людина робить місце Богові любові й миру, Господь встановляє між людьми однодумність і мир (пор. 2 Кор. 11, 13).

Цей Божий мир з особливою силою проявляється у молитовному зібранні Христових учнів. «В мирі» християнська спільнота заносить свою молитву Господеві; «в мирі» приносить Богові своє «святе приношення», повсякчасно приймаючи дар миру, що його Господь уділяє їй устами своїх служителів: «Мир всім!» Примирена у воскреслому Христі літургійна громада проповідує всьому створінню Євангеліє миру (пор. Еф. 6, 15) і своїм буттям вносить цей Божий мир у суспільство, адже Христові учні покликані бути «благовісниками миру і добра» у світі (пор. Рим. 10, 15).

Цей мир Христовий є однією з фундаментальних цінностей і нашого українського суспільства, і за нього ми маємо повсякчасно дякувати Господеві, від якого походить «всяке добре давання і всякий звершений дар» (Літургія св. Івана Золотоустого). І хоч в новітній історії українського народу не один раз були спроби порушити суспільний мир, розпалити конфлікти між різними конфесійними, етнічними та регіональними спільнотами, на щастя для нас, за роки нашої незалежності мир Божий між нами завжди перемагав людську злобу і ненависть.

Однак, на превеликий жаль, нещодавно ми стали свідками, як деякі сили намагалися внести у наше суспільство протистояння чи, навіть, спровокувати конфлікт, загрожуючи таким чином суспільному мирові й злагоді. Особливо прикро, що режисери цього дійства обрали для своєї провокації дні, коли вся Європа відзначає День пам’яті та День примирення, спогадуючи перемогу над гітлерівським режимом. Саме в ті дні, коли ми мали б об’єднатися у молитві за мільйони жертв Другої світової війни та у вдячній пам’яті про всіх тих, хто боровся за волю і незалежність нашої Батьківщини, було вчинено спробу впровадити напругу і протистояння, які становлять реальну загрозу мирові і єдності народу та держави. На тлі цих подій ми знову побачили, яким крихким є наш суспільний мир і якою небезпечною у своїх наслідках може бути безвідповідальність можновладців, помножена на агресивність і нетерпимість деяких політичних угруповань. Ми відчули небезпеку повернення фантомів та демонів минулого – культ грубої сили, нетерпимість, зневагу до миротворства, пошуки ворога й культивування ненависті до нього.

У цій ситуації свята Церква прагне піднести свій голос перестороги і закликати всіх до зберігання та утвердження в суспільстві миру як запоруки єдності держави і процвітання українського народу. З глибин десятиліть долинає до нас голос найвищого пастиря Вселенської Церкви, що вказує на найміцніший фундамент справжнього миру між людьми: «Мир на землі – найглибше прагнення людей усіх часів – може бути встановленим і утвердженим лише за умови пошанування ладу, встановленого Богом» (Іван XXIII, «Мир на землі»). А цей Богом встановлений лад спирається передусім на правду, справедливість, свободу й любов: правду, яку слід шанувати і шукати щирим серцем, навіть коли вона є прикрою і болючою; справедливість, яка не полягає в бажанні помсти чи намаганні відплатити «оком за око і зубом за зуб», але є відкритою до прощення, бо як неможливий мир без справедливості, так само неможлива справедливість без примирення і прощення; свободу, яка є не свавіллям чи вседозволеністю, а відповідальністю і готовністю до самопожертви в ім’я загального блага; нарешті – любов, яка не надимається, не шукає свого, не поривається до гніву, не тішиться, коли хтось чинить кривду, а радіє правдою (пор. 1 Кор. 13, 4–6). Щоби ми могли втішатися справжнім і тривалим миром, нам слід іти до правди, зокрема до історичної, бо всюди там, де поширюється неправда і фальш, там неминуче з’являється загроза поділів і конфліктів. Нам потрібно змагатися за справедливість, віддаючи шану кожній людині, яка своєю жертвою будувала нашу незалежність, а водночас нам слід стати на дорогу суспільного примирення і поєднання, благаючи у Господа зцілення численних ран минулого. Ми повинні захищати право народу на свободу, бо свобода – це чи не найцінніший дар, даний самим Творцем людині й народам. Нарешті, у всьому слід віддавати перевагу любові, згідно зі словами апостола народів: «Благаю вас поводитися достойно покликання, яким вас покликано, в повноті покори й лагідности, з довготерпеливістю, терплячи один одного в любові, стараючися зберігати єдність духа в союзі миру» (Еф. 4, 1–3).

Ті політичні сили, які спокушають суспільство п’янкою обіцянкою негайної і легкої розв’язки наболілих проблем, роблять народові ведмежу послугу. Нема сумніву, що треба розбудити «напівсонний люд» у на загал зневіреному, а тому пасивному суспільстві. Однак щоб досягти таку мету, слід поводитися розважливо і обережно. Не можна провокувати людей, особливо недосвідчену молодь, на сутичку, особливо насильницьку, з дійсними чи уявними винуватцями кризи. Єдиний правильний шлях – усім зростати у свободі й відповідальності: владі вчитися бути слугами народу, а людям ставати свідомими і відповідальними громадянами, спираючись у своїх діях на Божий Закон, зокрема в часи виборів до всіх гілок влади.

Відповідальність з боку влади за суспільне напруження і протистояння надзвичайно велика. Обманюють самих себе ті, хто сподівається відволікти увагу власного народу від складної економічної ситуації, виносячи на денне світло теми і символи, які не сприяють консолідації суспільства, а навпаки – поглиблюють розколи і протистояння. Історія показує недвозначно: як комуністичний, так і нацистський режими з однаковою ненавистю воювали проти всього Божого в людині й суспільстві. Рани минулого кровлять в нашому народі ще й досі. Тому в підходах до таких болісних і неоднозначних сторінок нашої історії, якими був період Другої світової війни, слід керуватися особливою обережністю, відповідальністю і максимальною об’єктивністю. Усім нам слід стати на дорогу примирення з нашим минулим, бо лиш пізнавши всю правду про нього і віддавши його в руки Божого милосердя, зможемо спільно будувати наше майбутнє. У зв’язку з цим Церква закликає можновладців усіх рівнів уникати всього, що загрожує суспільному мирові, натомість підтримувати і утверджувати все, що веде до консолідації, солідарності та єдності народу. Злочином проти власного народу є здобувати політичні дивіденди через зневагу миру, єдності та злагоди в суспільстві! Так само не годиться в ім’я позірного захисту певних суспільних чи історичних цінностей підігравати своєю агресивністю всім тим, хто вносить у нашу українську хату провокації, протистояння і незгоди! Нам слід вчитися протиставляти злу силу Святого Духа, силу добра, згідно з поученням апостола: «Не дозволь, щоб зло тебе перемогло, але перемагай зло добром» (Рим. 12, 21).

Дорогі у Христі! У цей неспокійний час не втрачаймо пильності! Ми, діти Церкви, покликані бути миротворцями у світі і проголошувати Євангеліє миру, прощення та милосердя. Церква Христова, яка за своєю природою є носієм миру воскреслого Христа, ніколи не поблагословить злоби й ненависті, хоч би в які патріотичні, політичні чи ідеологічні шати вони були вдягнуті.

Запрошуючи своїх синів і доньок до збереження та зростання у Христовому мирі, Церква водночас закликає своїх вірних і всіх людей доброї волі до суспільної та громадянської активності. Українці повинні повірити у власні сили й гідними, цивілізованими методами відстоювати свої, Богом дані, права. Цей шлях є героїчним, бо нерідко вимагатиме від сміливців надзвичайної самопосвяти і особистої жертви. Пам’ятаймо: справжня переміна в суспільстві починається у серці кожного із нас, – у серці, яке щиро намагається жити за Божим Законом, наполегливо уникає зла й чинить добро, шукає миру та його тримається (пор. Пс. 34, 15). Бо хто не має миру Божого в собі, не може передати його іншим.

У час непростих випробувань ХХ століття Митрополит Андрей сформулював настанову, яка звучить для нас як справжній заповіт і яку прагнемо сьогодні повторити: «Пам’ятайте, що ніколи корисного для свого народу не осягнете через противну Божому Законові поведінку!» Жодні політичні, національні та будь-які інші аргументи не повинні спокушати нас до порушення Божого Закону. Натомість праведним життям і добрими ділами утверджуймо між нами мир, пам’ятаючи, що «плід праведности сіється у мирі тим, хто чинить мир» (Як. 3, 18).

У цьому дусі підносимо наші благання і молитви до всемилостивого Господа та звертаємося до всіх вас словами апостола: «Сам Господь миру нехай завжди дасть вам мир усяким способом. Господь з вами всіма!» (2 Сол. 3, 16).

Від імені Синоду Єпископів
Києво-Галицького Верховного Архиєпископства
Української Греко-Католицької Церкви
+ СВЯТОСЛАВ

Дано в Києві,
при соборі Воскресіння Христового,
30 травня 2011 року Божого

Джерела:
Департамент інформації УГКЦ
Мандрівники Христа Царя

26.04.2011р. Б. / Звернення Блаженнішого Святослава з приводу двадцять п'ятої річниці чорнобильської катастрофи

Звернення Блаженнішого Святослава з приводу двадцять п'ятої річниці чорнобильської катастрофи

Дорогі брати і сестри!

26 квітня минає 25 років із часу сумнозвісної аварії на Чорнобильській атомній електростанції (ЧАЕС), яка спричинила найбільшу у світі техногенну катастрофу і вказала на неприпустимі помилки у використанні атомної енергії.

Внаслідок вибуху четвертого реактора ЧАЕС відбувся викид радіоактивних елементів, що призвiв до забруднення близько 150 тис. км2 територій нашої країни і сусідніх Білорусі та Росії. Згубного впливу радіації зазнали також широкі простори європейських країн. Особливо постраждали мільйони жителів радіоактивно забруднених територій і сотні тисяч учасників ліквідації наслідків атомного лиха, які розчищали руїни та зводили саркофаг для зруйнованого реактора.

Чорнобильська катастрофа призвела до трагічних наслідків, які виявилися значно складнішими, ніж це можна було собі уявити. Широкомасштабне радіоактивне забруднення довкілля, евакуація, переселення і соціальна дезінтеграція сотень тисяч людей, мільйони постраждалих, погіршення загального стану здоров’я і зростання рівня ракових захворювань, інвалідність і передчасна втрата життя, багатомільярдні економічні втрати – все це тільки частина трагічної спадщини Чорнобиля.

Хоча вже минуло чверть століття, однак нині ще зарано давати повну оцінку всіх соціально-екологічних (широкого спектру медичних, соціально-психологічних, демографічних, економічних та екологічних) наслідків цієї катастрофи. Навіть більше, з певністю можна стверджувати, що на сьогодні ще не народилися всі жертви аварії і вона надалі завдаватиме шкоди, яку дуже важко, чи то й неможливо виправити.

Такі катастрофи, як у минулому Чорнобиль, а сьогодні, з новою трагічною актуальністю – Фукусіма-Даічі вказують на те, що аварії на АЕС із глобальними негативними наслідками для людства та природного довкілля малоймовірними є тільки теоретично, насправді ж вони можуть статися щомиті. Достатньо згадати про одну із найбільших ядерних загроз, особливо для українців, – застарілий саркофаг над зруйнованим чорнобильським реактором.

Тому ще раз закликаємо відповідальних осіб вжити всіх необхідних заходів і докласти зусиль, щоб не повторився новий Чорнобиль, щоб технічні можливості завжди були поєднані з незмінними етичними цінностями, щоб технічний прогрес стояв на служінні людині, а не загрожував її життю, щоб ми спільно будували справді гармонійне суспільство і підготували для майбутніх поколінь мирний світ без страху перед подібними нещастями.

Запрошуємо наших вірних – духовенство, чернецтво та мирян – об’єднатися 26 квітня у молитві за вічний спочинок жертв Чорнобиля. Благаймо Воскреслого Христа, який переможно виходить із запечатаного гробу, про упокій душі тих, хто віддав своє життя, ліквідовуючи наслідки цієї аварії. Просімо нашого Спасителя за рідних і близьких загиблих та всіх тих, хто потерпає від згубного впливу радіації. Вимолюймо сьогодні у нашого Господа благодать просвітлення для відповідальних за долю окремих суспільств і всього світу, щоб їхні рішення завжди були для добра людей і не несли в собі загрози для життя.

Нехай Творець усього у своїй всемогутності та своєму милосерді навчить нас бути відповідальними за сотворений Ним світ, убереже нас від екологічного гріха – злочину проти Його творіння – та не допустить більше атомного лиха, про яке сьогодні згадуємо.

+ СВЯТОСЛАВ

Дано у Києві,

при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,

25 квітня 2011 року Божого

Джерело:

Департамент інформації УГКЦ