28.10.2011р. Б. / Звернення Синоду Єпископів УГКЦ та Конференції РКЄ України

Звернення Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ
та Конференції Римсько-Католицьких Єпископів України
щодо небезпечних явищ у духовному житті України

Дорогі в Христі!
 

Від найдавніших часів і до сьогодні людина стреміла до повноти власного життя. Створена на образ і подобу Бога, вона може знайти цю повноту лише у своєму Творці. Йдучи назустріч людині, свята Католицька Церква невпинно проголошує їй Христове Євангеліє, відкриває істину про Господа та дає їй можливість пережити особисту злуку з Ним. Водночас, на людину в сучасному українському суспільстві, котре переживає зараз період нестабільності, чигають різноманітні небезпеки, застерегти перед якими ми прагнемо цим нашим спільним Зверненням. 

Йдеться про псевдохристиянські угруповання, які намагаються використати тугу сучасної людини за Богом та маніпулювати її релігійними потребами. Вони маскуються під Католицьку Церкву, використовують її символи та обряди, а навіть присвоюють її ім’я. Ці угруповання підступно зловживають щирим прагненням багатьох людей поглибити своє духовне життя і, замість живої води Євангельської науки та чистого вчення Святої Католицької Церкви, подають людям ілюзію богоспілкування, приправляючи її фальшивою ідеологією «власної обраності» та духовного егоїзму. У своєму прагненні здобути вплив на легковірних людей вони не гребують психологічним тиском, перекручуванням фактів та нагнітанням страху і тривоги в душах тих, хто довіряється їхньому проводові. 

Одним із таких угруповань, що видає себе за істинних представників Католицької Церкви, а насправді має багато ознак новітньої тоталітарної секти, є угруповання Догнала (яке ще відоме під назвою «підгорецькі отці»). Накидаючи сучасному українцеві свій «духовний провід», його проводирі привласнюють право навчати від імені Католицької Церкви та викривляють її вчення. Вони сіють ненависть і злобу супроти всіх, хто до них не належить, а насамперед - до католицького єпископату, духовенства та монашества. Особливо гостро вони зневажають блаженного Папу Івана Павла ІІ та Святійшого Отця Венедикта XVI. 

Пригадуємо усім, що ця група не має жодного відношення до Католицької Церкви, оскільки її проводирі, колишні католицькі священики, за важкі церковні злочини були покарані карою великої екскомуніки – відлучені від Церкви. Кожен, хто приєднується до неї, сам себе ставить поза правдивою Католицькою Церквою і таким чином не може називати себе католиком. Догналівська секта, відчуваючи власну нелегітимність, намагається отримати кадри, виховані у католицьких монастирях і навчальних закладах, чинить спроби проникнення у найрізноманітніші католицькі середовища, щоб руйнувати їх зсередини, що є загальновідомою тактикою таємних товариств, які діють проти Католицької Церкви, в Україні і поза нею. 

Ми, греко-католицькі та римсько-католицькі єпископи України, заявляємо про нашу єдність з апостолом Петром наших часів – Святійшим Отцем Венедиктом XVI. Це йому Христос силою Духа Святого дарував особливий дар берегти віру Католицької Церкви та утверджувати у ній своїх братів словами: «О, Симоне, Симоне! Ось сатана наставав, щоб просіяти вас, як пшеницю, та я молився за тебе, щоб віра твоя не послабла, а ти колись, навернувшись, утверджуй своїх братів» (Лк. 22, 31). Католицькими є лише ті єпископи, які перебувають у єдності із Святійшим Отцем – Папою Римським, одностайно й правильно навчають тих самих істин Христової віри у всьому світі, зберігають непорушну Традицію Католицької Церкви, благодатно звершують її Святі Таїнства та істинно здійснюють її Учительський уряд, будучи визначеними, або потвердженими на своє служіння декретом Святійшого Отця Папи Римського. Імена та прізвища усіх католицьких єпископів публікуються у спеціальному щорічному виданні Апостольської Столиці (Annuario Pontificio). Будь-хто, не внесений до цього списку, не є і не може називати себе єпископом Католицької Церкви. 

Дорогі в Христі!  Ми, ваші  пастирі, закликаємо вас до християнської пильності, щоб ви не дали себе звести цим диявольським підступам сьогодення. Заохотою до духовної чуйності нехай стануть для всіх нас слова св. Івана Богослова: «Любі, не кожному духові вірте, а випробовуйте духів, чи вони від Бога, – багато бо лжепророків прийшло на світ… Ми – від Бога. Хто знає Бога, слухає нас; хто ж не від Бога, не слухає нас. З цього спізнаємо дух правди й дух омани» (1 Ів. 4, 1.6). Тим духом омани є просякнута секта «догналовців» у нинішній самостійній Україні.

Закликаємо всіх наших душпастирів витривало і наполегливо навчати вірних здорової науки Святої Католицької Церкви та відважно боронити Христове стадо від хижих вовків, котрі приходять в овечих шкурах, як нас сам Господь Ісус попереджав: «Стережіться лжепророків, що приходять до вас в овечій одежі, а всередині – вовки хижі. Ви пізнаєте їх за плодами їхніми…» (Мт. 7, 15–16). 

Угруповання Догнала виділяється винятковою релігійною нетерпимістю, що веде до міжконфесійного протистояння, а навіть до відкритих конфліктів. Його діяльність вносить неспокій та розбрат в українське суспільство. Тому звертаємося до органів державної влади в Україні з вимогою не дозволяти зловживати ім’ям Католицької Церкви тим, хто її поборює і до  неї не належить, та вжити відповідних заходів щодо припинення шкідливої протизаконної діяльності цієї секти.

Поручаємо молитвам нашого духовенства, монашества і вірних тих нещасних осіб, які потрапили до тенет угруповання Догнала і подібних до нього, щоб вони віднайшли єдиний шлях до спасіння, істинну Дорогу, Правду і Життя – Господа нашого Ісуса Христа, та знову стали поруч із нами у Єдиній, Святій, Соборній і Апостольській Церкві.

 
Львів-Брюховичі, 26 жовтня 2011 року Божого

Джерело:  Департамент інформації УГКЦ

26.10.2011р. Б. / Католицькі єпископи України готують заяву про секти

e-mail від Відправити Натисніть Ctrl+D щоб додати в закладки

 

Під час зустрічі українських католицьких єпископів обох обрядів, яка відбувається у Львові-Брюховичах, ієрархи говорять про євангелізацію та секти, які маскуються під католицькі організації. 

 

Сьогодні, 26 жовтня відбувається спільна зустріч членів Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ та Конференції Єпископів РКЦ в Україні. У нарадах беруть участь католицькі єпископи України, які здійснюють своє служіння на її теренах. На засіданні присутній також новий Апостольський Нунцій в Україні архиєпископ Томас Ґалліксон. 

Владики перебувають у Брюховичах уже третій день, адже 24 - 25 жовтня вони мали спільні духовні вправи (реколекції). Їх проводив відомий сучасний богослов та митець єзуїт о. Марко Іван Рупнік. 

Мета братньої зустрічі подвійна: підтримувати і розвивати дружні стосунки між єпископатами та обговорювати питання, які є спільні для всіх.

«Цього разу у центрі застанови ставимо питання євангелізації. Ми хочемо над ним глибше застановитися і дати собі відповідь, яким чином ми маємо душпастирювати для того, щоб відповісти на духовні потреби наших вірних і тих українців, які на сьогодні себе не ідентифікують із жодною Церквою. Відтак хочемо проаналізувати діяльність різних псевдо-церковних структур, які видають себе за членів Католицької Церкви. Їх є кілька в Україні і ми хочемо оприлюднити нашу спільну заяву щодо їхньої діяльності», − повідомив Блаженніший Святослав, Глава УГКЦ. 

27 - 28 жовтня, після завершення братньої зустрічі, обидва єпископати проведуть свої окремі засідання: владики УГКЦ – П’ятдесят четверту сесію Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства, а владики РКЦ − XXXVІ засідання Конференції Єпископів Римо-Католицької Церкви в Україні. 

За матеріалами: Департамент інформації УГКЦ 


Джерело:  КРЕДО
 

04.10.2011р. Б. / Епископи УГКЦ написали Януковичу про його недалекоглядність

 

  Єпископи УГКЦ вважають політику нинішнього керівництва держави «украй недалекоглядною і безвідповідальною». Про це йдеться у листі на адресу Президента, який ухвалив Синод єпископів УГКЦ в Бразилії. 

 

У листі єпископів УГКЦ до президента Віктора Януковича нинішнє керівництво держави піддано нищівній критиці. 

У посланні зокрема йдеться про «стан справ щодо соціально-економічної політики, застосування вибіркового правосуддя, утиски української мови, зокрема про звуження її застосування, масове закриття шкіл з українською мовою навчання».

Інформацію про це з посиланням на джерело в УГКЦ оприлюднило сьогодні, 4 жовтня, УНІАН.

Також, за словами джерела, єпископів «церкви, яка об’єднує кілька мільйонів вірян-українців на всіх континентах світу, непокоїть те, що влада країни абсолютно не дбає про вимушених мігрантів за кордоном і не сприяє їхньому поверненню». 

Нагадаємо, Cинод єпископів УГКЦ відбувся в Бразилії з 5 по 11 вересня 2011 року. 

Джерело:  КРЕДО

18.09.2011р. Б. / Офіційний комунікат Синоду Єпископів УГКЦ

З 4 до 11 вересня в м. Куритиба (Бразилія) відбувся Синод Єпископів Української Греко-Католицької Церкви, у якому, відповідно до норм церковного законодавства, взяли участь 34 єпископи з України, США, Канади, Австралії, країн Центральної та Західної Європи і Латинської Америки, в тому числі два єпископи-емерити. Запрошеним на Синод був рівно ж преп. о. Дмитро Григорак ЧСВВ, єпископ-номінант Бучацької єпархії.

Нагодою для проведення цього Священного Синоду саме у Бразилії стали два ювілеї: 120-річчя прибуття перших українських поселенців до цієї країни та 100-річчя служіння серед них Згромадження сестер служебниць Непорочної Діви Марії. Ієрархія УГКЦ з усього світу прибула до цієї латиноамериканської країни, щоб спільно з місцевою Єпархією святого Івана Хрестителя відсвяткувати ці ювілеї та подякувати Богові за опіку над нашим народом за весь цей час. Синодальні отці, беручи участь у святкуваннях та спілкуючись із вірними в різних парафіях Куритибської єпархії, з радістю ствердили, що, незважаючи на час та обставини, українці в Бразилії зберегли свою національну та церковну ідентичність. Ключову роль у цьому, на думку спостерігачів, відіграла УГКЦ. Водночас було зауважено, що необхідно застосовувати нові пастирські підходи, щоб підтримувати національну і церковну свідомість наших вірних, а особливо молоді. Корисним міг би бути, на думку владик, обмін прочанами та студентами між Україною та Бразилією, поширення відеоуроків з української мови в українських школах, які функціонують в місцях великого скупчення українців, передовсім у південних провінціях Бразилії, запровадження шкіл східнохристиянської духовності на базі парафій та чернечих спільнот УГКЦ в Бразилії.

На відкриття Священного Синоду єпископів прибули гості: Кардинал Раймундо Дамашено Асіз, Президент Єпископської Конференції Римо-Католицької Церкви у Бразилії; Владика Жозе Вітті, Архиєпископ Куритибської архидієцезії Римо-Католицької Церкви; Архиєпископ Йоан Боско Барбоса де Соуза, Президент Національної Єпископської Конференції Римо-Католицької Церкви у південному регіоні Бразилії; Владика Рафаель Бєнарскі, Єпископ-помічник Куритибської архиєдієцезії; Владика Єремія Ференц, Архиєпископ Української Автокефальної Православної Церкви Південної Америки в єдності з Константинопольським Патріархатом; о. Павло Юбель, представник Міждієцезіального церковного трибуналу Куритибської архидієцезії, а також п. Віторіо Сиротюк, голова Українсько-бразильської центральної репрезентації. Гості виступили з привітальним словом, висловлюючи радість з приводу проведення Синоду саме на теренах Бразилії та бажаючи благодаті Святого Духа для успішної синодальної праці. Від імені Синоду Єпископів Блаженніший Святослав, Отець і Глава УГКЦ, подякував гостям за зичливість і висловив побажання, щоб поглиблювалася співпраця між УГКЦ та бразильськими дієцезіями РКЦ і українськими громадськими організаціями, що діють на території Бразилії.

Перебіг Синоду

Безпосередньо перед Синодом Єпископів, з 31 серпня до 4 вересня, у м. Прудентополь (Бразилія) проходила V сесія Патріаршого Собору на тему богопосвяченого життя. Його делегати, представники церковних структур УГКЦ – єпископи, священики, богопосвячені особи і миряни з усього світу, роздумували над місцем і роллю богопосвячених оcіб у житті та посланництві Церкви. Ця подія стала для синодальних отців нагодою краще пізнати сучасний стан та потреби чернецтва нашої Церкви.

Офіційний акт відкриття Синоду Єпископів 2011 року відбувся 4 вересня у Прудентополі урочистою Архиєрейською Божественною Літургією, в якій взяли участь численні єпископи, священики, богопосвячені особи та миряни. У проповіді під час Літургії Блаженніший Святослав підкреслив важливість молитви за успішне проведення Синоду та нагадав, що суттю цього церковного зібрання пастирів Церкви є розпізнання ними Божої волі щодо ввіреної їм Церкви.

Робочі засідання Синоду розпочалися 5 вересня Молебнем до Святого Духа. У своїй програмній доповіді першого дня Синоду Блаженніший Святослав проаналізував сучасний стан розвитку УГКЦ та окреслив пріоритети на найближчі роки, відзначивши, що «первинним завданням Церкви є проголошувати Слово Боже і надавати якісну душпастирську опіку нашим вірним. Саме цій меті мають бути підпорядковані наші структурні реформи, розвиток нових екзархатів, єпархій і патріарший устрій». Глава УГКЦ висловив переконання, що найважливішою силою нашої Церкви у здійсненні цього завдання є її духовенство і монашество, та поділився своїм баченням щодо підготовки цих працівників у справі євангелізації. Він також звернув увагу на внутрішні та зовнішні загрози, які можуть стати перешкодою для Церкви у здійсненні її цілей. На закінчення своєї програмної доповіді Блаженніший Святослав закликав членів Синоду до співпраці у втіленні «Божого задуму щодо нашої Церкви».

Робота синодальних отців супроводжувалася особистою та літургійною молитвою. У день духовної застанови, який 8 вересня провів ієромонах Антоній Роїк, ЧСВВ, члени Синоду в розважанні над Божим Словом та в молитві просили благодаті Святого Духа, щоби своїми рішеннями чинити Господню волю. Щодня єпископи служили Божественну Літургію, під час якої визначені проповідники з-посеред учасників Синоду виголошували проповіді на актуальні церковні та духовні теми. За успішне проведення засідань молилися духовенство, чернецтво та миряни в усьому світі. Синодальні отці щиро дякують усьому Божому людові Української Греко-Католицької Церкви за цю молитовну підтримку та закликають до дальшої співпраці у розбудові Церкви в Україні та на поселеннях.

На завершення Синоду Єпископів УГКЦ його учасники відслужили 11 вересня, в неділю, Архиєрейську Святу Літургію в катедральному храмі Святого Івана Хрестителя у Куритибі, подякувававши Богові за Його опіку над своїм народом, особливо впродовж 120 років із часу прибуття перших мігрантів з України до Бразилії.

Головна тема Синоду – «Стратегія розвитку УГКЦ на період до 2020 року»
 

Доповідачами головної теми Синоду були Високопреосвященний Владика Стефан (Сорока), Митрополит Філадельфійський, та Преосвященний Владика Давид (Мотюк), Єпарх Едмонтонський, які очолювали дві Синодальні робочі групи з опрацювання Стратегії розвитку УГКЦ на період до 2020 року. Митрополит Стефан (Сорока) у своїй доповіді накреслив основні цілі у розвитку нашої Церкви, які слід осягнути за наступні десять років, та запросив єпископат «здійснити подорож відновлення під проводом Божої присутності, присутності Господа і Спаса Ісуса Христа посеред нас». Владика Давид (Мотюк) пригадав синодальним отцям основні етапи цієї важливої роботи, що є результатом тривалих роздумів і копіткої праці багатьох експертів, представників єпископату, духовенства, богопосвячених осіб та мирян УГКЦ.

Результатом цієї роботи стала прийнята Священним Синодом практична концепція під назвою «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом». Владики одностайно ствердили, що парафіяльна спільнота відіграє ключову роль у пробудженні, зростанні та дозріванні у вірі кожного члена Церкви. Тому в найближчі роки особлива увага єпископів буде скерована на парафіяльну спільноту.

У парафії, що є основною складовою частиною Церкви, повинна віддзеркалюватися самобутність УГКЦ та мають здійснюватися всі найважливіші завдання, які Христос ставить нині перед своєю Церквою. Доповідачі пригадали загальні характеристики УГКЦ, якими є: східнохристиянська спадщина; скерованість до особи; розвиток служіння як всередині церковної спільноти, так і поза нею; доступність – відкритість для всіх, хто шукає зустрічі з Богом. На думку синодальних отців, живою можна назвати ту парафію, в якій добре розвинені такі елементи: провід – душпастирі в сопричасті з єпархіальним єпископом та у співпраці з чернецтвом і мирянами; Літургія – вірні моляться Богу і зростають в благодаті; катехизація – вірні отримують знання про свою віру й Церкву та вміють застосовувати ці знання у щоденному житті; койнонія/сопричастя – вірні будують спільноту єдності в любові; дияконія – вірні йдуть, щоб служити всім без винятку потребуючим; місійність – вірні євангелізують інших, запрошують їх до життя в Христі. Взірцем та ідеалом такої християнської спільноти є перша спільнота Христових учнів у Єрусалимі, а дороговказом для неї є напутні слова Божественного Вчителя: «Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи, христячи їх в ім'я Отця і Сина і Святого Духа, навчаючи їх берегти все, що я вам заповідав. Отож я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Мт. 28, 18–20). У світлі прийнятої Стратегії ієрархи та душпастирі скеровуватимуть свою увагу як на практикуючих членів Церкви (щоб дедалі більше залучати їх до місії Церкви), так і на тих, хто з різних причин віддалився від Церкви чи ще взагалі не мав нагоди пізнати Ісуса Христа. Щоб роз’яснити всім душпастирям і вірним суть синодальних рішень та завдання, які стоятимуть перед Церквою найближчими роками, Глава Церкви, на основі синодальних напрацювань, незабаром опублікує окремий Пастирський лист.

Для втілення в життя прийнятої Стратегії розвитку УГКЦ на період до 2020 року Синод Єпископів визначив Робочу групу щодо її реалізації, яку очолив Преосвященний Владика Кен (Новаківський), Єпарх Нью-Вестмінстерський. А кожен єпархіальний єпископ ще призначить у своїй єпархії/екзархаті особу, яка увійде до складу Робочої групи та координуватиме втілення Стратегії УГКЦ в межах єпархії.

Важливою частиною Стратегії УГКЦ на період до 2020 року стане застосування для сьогоднішніх душпастирських потреб Церкви стародавньої практики катехуменату. Йдеться про поступове і системне впровадження в таїнства християнської віри дорослих, які бажають прилучитися до УГКЦ через Святі Таїнства християнського втаємничення, а також про  поглиблення віри охрещених членів Церкви, котрі свого часу не мали змоги пройти відповідну катехизацію. Синод Єпископів розглянув перші напрацювання Робочої групи, яку очолює с. Луїза Цюпа, СНДМ, та доручив Патріаршій катехитичній комісії та Патріаршій літургійній комісії розробити необхідні посібники та літургійні тексти.

Не меншу увагу синодальні отці приділили пропозиціям, що їх подали учасники V cесії Патріаршого Собору, присвяченої питанню богопосвячених осіб в житті та посланництві Церкви. Члени Синоду взяли до відома результати роботи Собору, висловили подяку секретаріатові, оргкомітетові, єпархіальним єпископам, духовенству та мирянам Куритибської єпархії за успішну підготовку та проведення Собору. Підсумком синодальних дискусій на цю тему стала низка рішень, покликаних сприяти відновленню богопосвяченого життя в УГКЦ. Йшлося, зокрема, про піднесення Комісії у справах монашества до патріаршого рівня, опрацювання цілісної стратегії розвитку чернецтва в Церкві, запровадження окремого предмету «Богослов’я богопосвяченого життя» в семінаріях та інших духовних навчальних закладах, більше залучення богопосвячених осіб до євангелізаційної та місійної діяльності тощо. Єпископи звернули увагу на важливість літургійної молитви в житті богопосвяченої особи, на необхідність всебічного виховання ченців і черниць, а також на роль старших осіб у чернечих спільнотах.  Моніторинг за виконанням рішень Синоду та напрацювань V сесії Патріаршого Собору на тему богопосвяченого життя владики доручили Патріаршій комісії у справах монашества.

Члени Синоду Єпископів також міркували над деякими питаннями канонічного та адміністративного характеру. Зокрема, обговорили проект нової редакції Партикулярного права УГКЦ, заслухали звіти про діяльність Патріаршої курії, комісій та відділів патріаршого рівня, а також звіти поодиноких синодальних комітетів. Цього року докладний звіт представили: Комітет у справах молоді, Комітет у справах мирян та Комітет суспільної справедливості та благодійної діяльності. На основі цих звітів були прийняті окремі рішення задля покращення діяльності Церкви в різних сферах душпастирського та суспільного служіння.

Єпископи УГКЦ надіслали привітання Святішому Отцеві Венедиктові XVI, високоповажній пані Дільмі Русеф, Президентові Бразилії; Кардиналові Раймундо Дамашено Асізу, Президенту Бразильської Єпископської Конференції; Кардиналові Горге Маріо Бергольо, Президентові Єпископської Конференції Аргентини; Архиєпископові Еустакіо Пастор Кукихо, Президентові Єпископської Конференції Парагваю; Єпископові Карлосу Колаці, Президентові Єпископської Конференції Уругваю; Єпископові Александро Гоічу Кармеліку, Президенту  Єпископської Конференції Чилі; Архиєпископові Убальдо Рамон Сантана Секері, Президенту Єпископської Конференції Венесуели; Архиєпископові Карлосу Агіяру Ретесу, Президенту Ради Єпископів Латинської Америки (CELAM), а також до українських православних єпископів Північної та Південної Америки.

Окремим листом єпископи звернулися до Президента України Віктора Януковича, в якому висловили своє занепокоєння з приводу неналежного функціонування судочинства в Україні, зазіхання на статус української мови, незахищеності прав українських емігрантів та їх родин, а також порушили питання оплати Церквами послуг за енергоносії.

Головною темою наступного Синоду Єпископів було обрано покликання мирян. У зв’язку з цим синодальні отці обговорили проект документа про покликання мирян у Церкві, а 2012 рік вирішили проголосити Роком християнського покликання з особливим наголосом на покликанні мирян. Актуальність цієї теми зумовлена ще й тим, що наступного року буде відзначатися 50-ліття початку Другого Ватиканського Собору, який у своїх документах підкреслює загальне покликання до святості всіх членів Церкви та вказує на необхідність більш активного залучення мирян до різних сфер церковного життя. Єпископи  стверджували, що миряни УГКЦ загалом є відкриті до служіння в Церкві і потребують лише кращої організації та мудрого проводу з боку духовенства. Разом із тим буде звернено увагу на відповідну духовну підготовку мирян.

Синод Єпископів 2012 року вирішено провести в Канаді з нагоди 100-ліття прибуття туди першого єпископа для українців – блаженного Микити Будки.

Постанови Синоду Єпископів УГКЦ 2011 року

Секретаріат Синоду Єпископів УГКЦ

Джерело: www.ugcc.org.ua

09.09.2011р. Б. / Застосування практики катехуменату в УГКЦ - тема чергового дня синодальних нарад

Перша половина синодальних нарад у четвер була присвячена розглядові питання про застосування практики катехуменату в УГКЦ. За словами Владики Богдана (Дзюраха), «катехуменат – це певна духовна мандрівка, шлях, який проходили кандидати до Хрещення в перших століттях існування Церкви, щоб стати живими і повноцінними членами Церкви. Цей процес втаємничення кандидата в таїнства християнської віри та в християнський стиль життя міг тривати два, три, а навіть більше років. Упродовж цього часу людина під проводом досвідченого християнина чи священнослужителя пізнавала основні правди віри, а головно вчилася на прикладі життя християн та через щоразу глибшу участь у житті християнської спільноти, що означає бути Христовим учнем».

УГКЦ скерувала свій погляд до практики катехуменату два роки тому, коли за рішенням Синоду Єпископів 2009 року була створена робоча група для вивчення можливості застосування цієї практики в нинішніх обставинах церковного життя.

За задумом синодальних отців, досвід катехуменату повинен слугувати Церкві у двох напрямках: під час підготовки нехрещених до прийняття святих таїнств християнського втаємничення (Хрещення, Миропомазання та Євхаристія), а також для поглиблення віри у вже охрещених членів Церкви, які через обставини атеїстичного режиму не мали змоги бути повністю впровадженими у церковне життя і залишилися суто «номінальними» християнами, «в яких віра так і не стала мірилом щоденних намірів і вчинків».

Цьогорічний Синод Єпископів УГКЦ розглянув перші напрацювання робочої групи, яку очолює с. Луїза Цюпа, СНДМ, і прийняв їх за основу для дальших кроків. Зокрема робочій групі доручено розробити низку підручників і посібників, на основі яких душпастирі та катехити зможуть проводити курс катехуменату з дорослими, котрі бажають прийняти Хрещення в УГКЦ. Окрім цього, будуть опрацьовані літургійні чини, необхідні для застосування практики катехуменату і уділювання Святих Таїнств згідно з цією програмою. Завдання підготувати такі літургійні чини доручено Патріаршій літургійній комісії.

Матеріали, підготовлені робочою групою, стануть у пригоді душпастирям також для впровадження на своїх парафіях курсів поглиблення духовного життя для тих парафіян, які, хоч були охрещені, ніколи не мали нагоди пройти ґрунтовну катехизацію та поглибити своє духовне життя. «Таким чином планується подолати прірву, яка нерідко існує між тим, що християни визнають устами, і тим, чим вони живуть у щоденному, родинному та професійному житті», - відзначив Владика Богдан.

Застосування практики катехуменату стане складовою частиною ширшої Стратегії розвитку Церкви на період до 2020 року, над яким працює цьогорічний Синод Єпископів УГКЦ. На закінчення розгляду питання про катехуменат владики отримали примірник нещодавно виданого Катехизму УГКЦ.

Секретаріат Синоду Єпископів УГКЦ
Джерело: www.ugcc.org.ua

10.06.2011р. Б. / Звернення Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства про книговидання

Звернення Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства про книговидання

Всесвітлішим, всечеснішим і преподобним отцям, преподобним ченцям та черницям, улюбленим у Христі мирянам Української Греко-Католицької Церкви

Дорогі у Христі!

Для утвердження Божого Царства, до якого покликана кожна людина, Ісус Христос вибрав дванадцятьох апостолів та, заснувавши свою Церкву, наділив її місією проповідувати Євангеліє: «Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: христячи їх в ім'я Отця і Сина і Святого Духа; навчаючи їх берегти все, що я вам заповідав» (Мт. 28, 19−20). Отримавши у П’ятдесятниці дар Святого Духа, апостоли «пішли і проповідували всюди, а Господь допомагав їм та стверджував слово чудесами, які його супроводили» (Мр. 16, 20). Христова Церква непомильно зберігає прийнятий від апостолів дар віри та використовує різні засоби, щоби краще представити і захистити чистоту євангельського вчення, аби воно ставало більш доступним не тільки для християн, а й для всіх людей доброї волі. Саме це прагнення зберегти Христову Благовість цілісною і живою становить суть Вчительського служіння Церкви, яке проявляється у передаванні та поясненні Божого Об’явлення.

У здійсненні свого Вчительського служіння Церква не може залишити поза увагою сучасні комунікаційні засоби і активно використовує для проповідування Божого Слова книжкові та електронні видання, радіо- та телеефір, можливості Інтернету та ін. У цьому пастирському зверненні хочемо особливо наголосити на важливості використання всіх цих засобів для поширення та пояснення Господньої науки, а також звернути увагу на деякі небезпеки, які можуть бути з цим пов’язані.

Завдання релігійних публікацій є надзвичайно важливим. Його добре виражають слова, котрими євангелист Іван завершує свою розповідь: «Все це написано, щоб увірували ви, що Ісус − Христос, Син Божий, а увірувавши, щоб мали життя в його ім'я» (Ів. 20, 31). У Святому Письмі Старого Заповіту знаходимо розповідь про те, як читання однієї книги стало причиною до покаяння та навернення. Це подія, коли цар Йосія і весь вибраний народ після віднайдення Книги Божого Закону зобов’язалися «ходити слідом за Господом і пильнувати його заповіді, накази і його установи з усього серця й з усієї душі» (ІІ Цар. 23, 2). Ось яка велика сила натхненого книжного слова!

Сфера впливу друкованого слова набагато ширша від усної проповіді, і тому в нинішніх умовах церковний автор має набагато більші місіонерські можливості, ніж навіть дуже здібний добрий проповідник. Релігійні публікації − це також невичерпна скарбниця духовногодосвіду християнського життя, бо вони покликані розбудити у вірних глибоке християнське благочестя, збагатити їх духовним досвідом. Користь від читання релігійної літератури є надзвичайно великою і тому, що без неї дуже важко піднести рівень богословської обізнаності у церковному середовищі і поза ним, а це на сьогодні є одним із пріоритетних завдань нашої Церкви.

Дякувати Богу, сьогодні поступово зростає кількість книжок, виданих на релігійну тематику, збільшується число церковних видавництв. Спрямування та зміст цієї літератури є різноманітними; не однаковою є і їхня якість. Тут доречно згадати Христову притчу про чоловіка, який посіяв на своєму полі добре зерно, але прийшов ворог і засіяв кукіль поміж пшеницю (Мт. 13, 24−30). Дуже прикро, що навіть на полицях церковних книжкових крамниць деколи можна натрапити на видання, які містять догматичні й богословські помилки та наповнені псевдохристиянською містикою. Зазвичай для таких книг характерні надмірна емоційність, схильність до апокаліптичних страхів (як виглядатиме кінець світу; що зробити, аби врятуватися в останні дні і т.д.), надзвичайна прив’язаність до різних пророцтв та приватних об’явлень, не визнаних Церквою. Продавці або розповсюджувачі такої літератури стараються всякими способами переконати покупців, що читання і виконання того, що там написано, конечно потрібне для спасіння душі. Очевидно, що такі тексти не тільки що не мають нічого корисного, але і несуть у собі велику небезпеку для духовного життя вірних. Тому, дбаючи про добро своїх духовних дітей, Церква намагається захистити їх від шкідливого впливу, який може спричинити читання літератури, що не затверджена та не схвалена церковною владою.

Дорогі у Христі, пам'ятаймо, що лише у Святому Письмі та святому Переданні міститься повнота науки Христа-Господа, необхідна для спасіння. Тому свята Церква в основу свого проповідування кладе насамперед Божі Заповіді, залишені нам у Святому Писанні та святому Переданні. Щоб зберегти чистоту Христової віри, вона ревно перевіряє, чи у проповідуванні та поясненні християнського віровчення не закрадаються помилки. Покликана берегти святу віру і знаючи, що князь темряви часом приймає образ ангела світла (пор. 2 Кор. 11, 14), Церква старається перевіряти, чи не суперечать різні публікації навчанню Святого Письма та тій науці, яку вона прийняла від апостолів і яку зберігає до сьогодні. А вірні, пам’ятаючи слова Христа, звернені до апостолів: «Хто слухає вас, мене слухає» (Лк. 10, 16), мають охоче приймати повчання і настанови, які подають їм пастирі, особливо у цій дуже важливій ділянці.

Щоб упорядкувати церковне книговидавництво, Синод Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства ухвалив відповідну Інструкцію, призначену єпископам, духовенству УГКЦ, авторам і видавцям релігійної літератури, а також усім зацікавленим особам. У цій Інструкції особлива увага звернена на Святе Письмо і на Катехизми або інші рівноцінні тексти, які використовуються з катехитичною метою для передавання та роз’яснення Христової науки. Зважаючи на важливість усіх цих книг, Церква просить вірних перед їх читанням і використанням перевіряти, чи вони мають церковне затвердження.

Дотримуючись ранньохристиянського правила − як молимося, так і віруємо, − особливу увагу Церква звертає на літургійні тексти, які використовуються для богопочитання. Вони також потребують церковного затвердження.

Окремим чином треба згадати про різного роду акафісти, молебні, пасії, хресні дороги, дев’ятниці, молитви з різних нагод, до різних святих і т. п. Ці тексти мають на меті допомогти приватній молитві християнина та служать для його духовного розвитку, а тому обов’язково повинні мати церковний дозвіл на їх публікування.

Що ж стосується інших творів, в яких йде мова про питання християнської віри або моралі, то вони також повинні мати церковний дозвіл. Якщо якась книга дістала церковний дозвіл, то читач може бути певним, що в ній немає догматичних помилок. Якщо ж на перших сторінках книги вказано, що вона має церковне схвалення і благословення, то це означає, що вона виражає автентичну науку Церкви і тому рекомендується для читання.

Хочемо наголосити, що недостатньо самого напису, на кшталт: «За дозволом церковної влади» або «Схвалено Церквою». Самі по собі такі написи ще не означають, що за ними стоїть компетентна церковна влада, радше навпаки – вони лише можуть ввести в оману читача. Видання може вважатися як таке, що пройшло апробацію з боку церковної влади лише тоді, якщо на початку публікації виразно вказано, хто, коли і яким документом дав дозвіл, затвердження чи схвалення і благословення тексту. Якщо ж цього немає, то це означає, що цей текст може бути спотвореним або не відповідати церковному вченню. Слід бути дуже уважним, купуючи та читаючи такі книги, бо вони можуть бути небезпечними для духовного життя християнина.

Дорогі у Христі! Встановивши такий порядок у сфері книговидання, Церква аж ніяк не прагне обмежити свободу слова чи видання. Це зроблено радше для того, щоб під іменем та авторитетом Церкви не розповсюджувалися спотворені вчення та погляди, які суперечать чистоті євангельської проповіді та апостольського передання.

Від імені Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства Української Греко-Католицької Церкви

+СВЯТОСЛАВ

Дано в Києві, при Патріаршому соборі Воскресіння Христового, 8 червня 2011 року Божого

Джерело:

Департамент інформації УГКЦ

31.05.2011р. Б. / Звернення Синоду Єпископів УГКЦ

Звернення Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ

до духовенства і вірних УГКЦ та всіх людей доброї волі

про збереження суспільного миру

«Блаженні миротворці,

бо вони синами Божими назвуться» (Мт. 5, 9).

Дорогі у Христі!

У цей пасхальний час, коли воскреслий Христос приходить до своїх учнів перед своїм вознесінням, ми особливо переживаємо ту істину нашої віри, що день святої Пасхи є для нас найбільшим і найважливішим Днем перемоги. Саме цього дня Ісус Христос власною смертю переміг нашу смерть, а своїм славним воскресінням дарував нам вічне життя. У день Пасхи зазнав поразки неприятель людського роду – диявол, а у Христі перемогли ми всі. Ісус Христос приходить до апостолів крізь замкнені двері, щоб передати їм радість перемоги. Перші слова воскреслого Спасителя до апостолів «Мир вам!» найповніше передають цю всепереможну радість, засвідчену апостолом Іваном: «І зраділи учні, побачивши Господа» (Ів. 20, 20).

Святий апостол Павло навчає, що сам Христос є нашим миром, Він, що «зробив із двох одне, зруйнувавши своїм тілом стіну, що була перегородою, тобто ворожнечу… вчинивши мир між нами через хрест, убивши на ньому ворожнечу» (Еф. 2, 14−16). Спаситель своєю хресною смертю і своїм воскресінням із мертвих примирив людство з Богом та впровадив мир між людьми, допомагаючи їм долати поділи, протистояння, напруження і ворожнечу. Віднині кожен, хто вірує в Христа і має в собі Його Святого Духа, втішається небесним миром і сам стає носієм миру для свого оточення, згідно зі словами апостола народів: «А плід Духа: любов, радість, мир, довготерпіння, лагідність, доброта, вірність, тихість, здержливість» (Гал. 5, 22−23). Віднині всюди там, де людина робить місце Богові любові й миру, Господь встановляє між людьми однодумність і мир (пор. 2 Кор. 11, 13).

Цей Божий мир з особливою силою проявляється у молитовному зібранні Христових учнів. «В мирі» християнська спільнота заносить свою молитву Господеві; «в мирі» приносить Богові своє «святе приношення», повсякчасно приймаючи дар миру, що його Господь уділяє їй устами своїх служителів: «Мир всім!» Примирена у воскреслому Христі літургійна громада проповідує всьому створінню Євангеліє миру (пор. Еф. 6, 15) і своїм буттям вносить цей Божий мир у суспільство, адже Христові учні покликані бути «благовісниками миру і добра» у світі (пор. Рим. 10, 15).

Цей мир Христовий є однією з фундаментальних цінностей і нашого українського суспільства, і за нього ми маємо повсякчасно дякувати Господеві, від якого походить «всяке добре давання і всякий звершений дар» (Літургія св. Івана Золотоустого). І хоч в новітній історії українського народу не один раз були спроби порушити суспільний мир, розпалити конфлікти між різними конфесійними, етнічними та регіональними спільнотами, на щастя для нас, за роки нашої незалежності мир Божий між нами завжди перемагав людську злобу і ненависть.

Однак, на превеликий жаль, нещодавно ми стали свідками, як деякі сили намагалися внести у наше суспільство протистояння чи, навіть, спровокувати конфлікт, загрожуючи таким чином суспільному мирові й злагоді. Особливо прикро, що режисери цього дійства обрали для своєї провокації дні, коли вся Європа відзначає День пам’яті та День примирення, спогадуючи перемогу над гітлерівським режимом. Саме в ті дні, коли ми мали б об’єднатися у молитві за мільйони жертв Другої світової війни та у вдячній пам’яті про всіх тих, хто боровся за волю і незалежність нашої Батьківщини, було вчинено спробу впровадити напругу і протистояння, які становлять реальну загрозу мирові і єдності народу та держави. На тлі цих подій ми знову побачили, яким крихким є наш суспільний мир і якою небезпечною у своїх наслідках може бути безвідповідальність можновладців, помножена на агресивність і нетерпимість деяких політичних угруповань. Ми відчули небезпеку повернення фантомів та демонів минулого – культ грубої сили, нетерпимість, зневагу до миротворства, пошуки ворога й культивування ненависті до нього.

У цій ситуації свята Церква прагне піднести свій голос перестороги і закликати всіх до зберігання та утвердження в суспільстві миру як запоруки єдності держави і процвітання українського народу. З глибин десятиліть долинає до нас голос найвищого пастиря Вселенської Церкви, що вказує на найміцніший фундамент справжнього миру між людьми: «Мир на землі – найглибше прагнення людей усіх часів – може бути встановленим і утвердженим лише за умови пошанування ладу, встановленого Богом» (Іван XXIII, «Мир на землі»). А цей Богом встановлений лад спирається передусім на правду, справедливість, свободу й любов: правду, яку слід шанувати і шукати щирим серцем, навіть коли вона є прикрою і болючою; справедливість, яка не полягає в бажанні помсти чи намаганні відплатити «оком за око і зубом за зуб», але є відкритою до прощення, бо як неможливий мир без справедливості, так само неможлива справедливість без примирення і прощення; свободу, яка є не свавіллям чи вседозволеністю, а відповідальністю і готовністю до самопожертви в ім’я загального блага; нарешті – любов, яка не надимається, не шукає свого, не поривається до гніву, не тішиться, коли хтось чинить кривду, а радіє правдою (пор. 1 Кор. 13, 4–6). Щоби ми могли втішатися справжнім і тривалим миром, нам слід іти до правди, зокрема до історичної, бо всюди там, де поширюється неправда і фальш, там неминуче з’являється загроза поділів і конфліктів. Нам потрібно змагатися за справедливість, віддаючи шану кожній людині, яка своєю жертвою будувала нашу незалежність, а водночас нам слід стати на дорогу суспільного примирення і поєднання, благаючи у Господа зцілення численних ран минулого. Ми повинні захищати право народу на свободу, бо свобода – це чи не найцінніший дар, даний самим Творцем людині й народам. Нарешті, у всьому слід віддавати перевагу любові, згідно зі словами апостола народів: «Благаю вас поводитися достойно покликання, яким вас покликано, в повноті покори й лагідности, з довготерпеливістю, терплячи один одного в любові, стараючися зберігати єдність духа в союзі миру» (Еф. 4, 1–3).

Ті політичні сили, які спокушають суспільство п’янкою обіцянкою негайної і легкої розв’язки наболілих проблем, роблять народові ведмежу послугу. Нема сумніву, що треба розбудити «напівсонний люд» у на загал зневіреному, а тому пасивному суспільстві. Однак щоб досягти таку мету, слід поводитися розважливо і обережно. Не можна провокувати людей, особливо недосвідчену молодь, на сутичку, особливо насильницьку, з дійсними чи уявними винуватцями кризи. Єдиний правильний шлях – усім зростати у свободі й відповідальності: владі вчитися бути слугами народу, а людям ставати свідомими і відповідальними громадянами, спираючись у своїх діях на Божий Закон, зокрема в часи виборів до всіх гілок влади.

Відповідальність з боку влади за суспільне напруження і протистояння надзвичайно велика. Обманюють самих себе ті, хто сподівається відволікти увагу власного народу від складної економічної ситуації, виносячи на денне світло теми і символи, які не сприяють консолідації суспільства, а навпаки – поглиблюють розколи і протистояння. Історія показує недвозначно: як комуністичний, так і нацистський режими з однаковою ненавистю воювали проти всього Божого в людині й суспільстві. Рани минулого кровлять в нашому народі ще й досі. Тому в підходах до таких болісних і неоднозначних сторінок нашої історії, якими був період Другої світової війни, слід керуватися особливою обережністю, відповідальністю і максимальною об’єктивністю. Усім нам слід стати на дорогу примирення з нашим минулим, бо лиш пізнавши всю правду про нього і віддавши його в руки Божого милосердя, зможемо спільно будувати наше майбутнє. У зв’язку з цим Церква закликає можновладців усіх рівнів уникати всього, що загрожує суспільному мирові, натомість підтримувати і утверджувати все, що веде до консолідації, солідарності та єдності народу. Злочином проти власного народу є здобувати політичні дивіденди через зневагу миру, єдності та злагоди в суспільстві! Так само не годиться в ім’я позірного захисту певних суспільних чи історичних цінностей підігравати своєю агресивністю всім тим, хто вносить у нашу українську хату провокації, протистояння і незгоди! Нам слід вчитися протиставляти злу силу Святого Духа, силу добра, згідно з поученням апостола: «Не дозволь, щоб зло тебе перемогло, але перемагай зло добром» (Рим. 12, 21).

Дорогі у Христі! У цей неспокійний час не втрачаймо пильності! Ми, діти Церкви, покликані бути миротворцями у світі і проголошувати Євангеліє миру, прощення та милосердя. Церква Христова, яка за своєю природою є носієм миру воскреслого Христа, ніколи не поблагословить злоби й ненависті, хоч би в які патріотичні, політичні чи ідеологічні шати вони були вдягнуті.

Запрошуючи своїх синів і доньок до збереження та зростання у Христовому мирі, Церква водночас закликає своїх вірних і всіх людей доброї волі до суспільної та громадянської активності. Українці повинні повірити у власні сили й гідними, цивілізованими методами відстоювати свої, Богом дані, права. Цей шлях є героїчним, бо нерідко вимагатиме від сміливців надзвичайної самопосвяти і особистої жертви. Пам’ятаймо: справжня переміна в суспільстві починається у серці кожного із нас, – у серці, яке щиро намагається жити за Божим Законом, наполегливо уникає зла й чинить добро, шукає миру та його тримається (пор. Пс. 34, 15). Бо хто не має миру Божого в собі, не може передати його іншим.

У час непростих випробувань ХХ століття Митрополит Андрей сформулював настанову, яка звучить для нас як справжній заповіт і яку прагнемо сьогодні повторити: «Пам’ятайте, що ніколи корисного для свого народу не осягнете через противну Божому Законові поведінку!» Жодні політичні, національні та будь-які інші аргументи не повинні спокушати нас до порушення Божого Закону. Натомість праведним життям і добрими ділами утверджуймо між нами мир, пам’ятаючи, що «плід праведности сіється у мирі тим, хто чинить мир» (Як. 3, 18).

У цьому дусі підносимо наші благання і молитви до всемилостивого Господа та звертаємося до всіх вас словами апостола: «Сам Господь миру нехай завжди дасть вам мир усяким способом. Господь з вами всіма!» (2 Сол. 3, 16).

Від імені Синоду Єпископів
Києво-Галицького Верховного Архиєпископства
Української Греко-Католицької Церкви
+ СВЯТОСЛАВ

Дано в Києві,
при соборі Воскресіння Христового,
30 травня 2011 року Божого

Джерела:
Департамент інформації УГКЦ
Мандрівники Христа Царя

21.03.2011р. Б. / Слово Владики Ігоря (Возьняка), Адміністратора УГКЦ, на початок Виборчого Синоду

Високопреосвященні та Преосвященні Владики, звертаюсь до Вас з коротким важливим словом, як до пастирів Христової Церкви та Господніх слуг. Перед нами дуже важливе завдання: вибір Глави нашої Церкви. Вірю, що жодні замішання не стануть нам на перешкоді, бо маємо віру в Бога, на якого покладаємося. Звичайно, що ми з Вами та наш вірний люд Церкви молиться й вірить у дорий вибір, бо інакше бути не може. Ніхто з нас, кажу це з переконання, не керується дешевими земськими поглядами та передбаченнями, але усі бажаємо сповнити волю Божу якнайкраще.

Коли звернемося до Святого Письма трудно зрозуміти, яким способом Господь вибирав провідників для свого народу, дивуємося цьому. Чому? Тому що, вважаю, ніхто із нас не вибрав би Мойсея на пророка та провідника, він сам говорив: «...бо я тяжкоустий та тяжкоязикий» (Вих. 4, 10), Сьогодні, так нам здається, потрібна людина, щоб була вмілим провідником нашого Синоду і добре проповідувала, і вміла спілкуватися з людьми чи специфічно із ЗМІ тощо. А Господь додав Мойсеєві брата Арона, який був речником пророка, тим самим вказав на потребу певних радників у керуванні. Пригадаймо теж про пастуха овець Давида, коли пророк Самуїл з волі Господньої прийшов до Єссея помазати одного із його синів на царя. Самуїл, побачивши Еліява, сказав: «Справді – перед Господом помазанець його!» (ІСам. 16, 6). Але Господь заперечив і промовив до пророка, щоб той не дивився на обличчя та зріст. Бог дивиться інакше: « .... Чоловік бо дивиться на лице, а Господь дивиться на серце» (ІСам. 16, 7). Сім синів, яких Єссей вважав гідними на царя, не вибрав Бог, сім раз помилився Єссей.

Про Давида, що був юнацького віку, батько навіть думки не допускав, що пастуха овець призначено на царя. Коли прийшов Давид, Господь промовив до Самуїла: «Устань, помаж його, – бо це він!» (ІСам. 16, 12). Господь дивиться по-іншому ніж люди, і навіть не завагався призначити його на царя, хоч знав наперед про тяжкий гріх Давида з Ветсавією (пор. ІІСам. 11, 4) та вбивство Урії, чоловіка Ветсавії (пор. ІСам. 11, 15). Коли б нам відомо було про подібні дії священика, ми ніколи не пропонували б таку особу на єпископа. Господь, однак, вибрав хоч би і Юду на апостола, що видав його на смерть.

Багато інших випадків знайдемо у Святому Письмі, які ми не потвердили б, а Бог вибирав на царів осіб дитячого та юнацького віку. Наприклад Йорам став царем Ізраїлю, коли йому було 18 років (пор. ІІСам. 3, 1). Сім літ було Йоасові, як став царем і царював 40 років (пор. ІІСам. 12, 1). Азарія став царем, маючи 16 років (пор. Сам. 15,1). І знайдемо ще багато місць, коли на царів вибраного народу покликалися молоді особи. Так що вік молодих і старших не грав великої ролі, лише серце, що було слухняне Богу, добрим людям та добрій пораді. Багато з них добре урядували, інші зламалися, впали у гординю, були невірні Богу, поклонялися ідолам та народ до цього спонукали, а через те ставали невільниками інших народів. Коли каялися, Господь прощав їм та ставив їх на престоли. Пригадаймо Савла, пізнішого ревного апостола Павла, який після навернення, без зайвих запитань до Господа, охрестився і став вірним учнем Христа аж до пролиття крові. А Син Божий вибрав Савла на апостола, що був перед тим учасником вбивства св. архидиякона Стефана! Той, хто гонив його вірний люд, переслідував та дихав жорстокою ненавистю до християн, став одним із ревних проповідників слова Божого і віддав життя за Христа.

Коли ізраїльський народ падав низько, грішив проти Бога, Господь посилав пророків, щоб картали людей та закликали до покаяння. Жодні погрози не допомагали юдеям, ізраїльтянам, тобто, вибраному народові, бо ті вбивали навіть пророків. І Господь ніби був у тривозі, кого послати до цього бунтівного народу. Пророк Ісая пише: «І почув я голос Господа, що говорив: Кого я пошлю, і хто піде для нас? - А я відказав: Ось я, - пошли ти мене» (Іс. 6, 8). І Бог послав охочого пророка Ісаю, щоб він говорив до народу, який сам зголосився до цієї місії.

Дивні Божі дороги, незрозумілі людям його стежки, бо Господь милосердний та довготерпеливий. Не змінив свого вибрання Син Божий відносно апостола Петра, який його відрікся. А Спаситель був вірний своєму вибору, призначив його на Голову своєї Церкви і не відступив від цього. Коли ж апостол Петро став поміж братів, яких було 120 осіб, пригадав про Юду, що ганебно відійшов від них. Вони вирішили вибрати когось на його місце. Поставили двох: Йосифа на прізвище Юст та Матія. Вони молилися і сказали: «Ти, Господи, всіх серцезнавче, покажи з двох одного, кого Ти вибрав» (Ді. 1, 24). Жереб впав на Матія. Вибір по жеребу апостоли приймали як Божу волю.

Уся Церква молилася за вибір намісника св. апостола Петра і вибрали на Святішого Отця, останнім часом (2005р.), теперішнього Папу Римського Венедикта XVI, якому було вже за 75 років. Так що дороги Божі незбагненні, його стежки недоступні.

Ми також молимося всією нашою Церквою до милосердного Бога, щоб вказав не з двох, а багатьох осіб, кого він уподобав собі, щоб піклувався його стадом, святою Українською Греко-Католицькою Церквою.

Хай Святий Дух просвітить нас, як зібраних апостолів під час П'ятидесятниці, щоб наш вибір Глави Церкви, був глибоко відповідальним перед Богом. Хай Господь благословить нас та посилає рясно світла Святого Духа. Чинімо наш вибір з цілковитим відданням себе у Господні руки, щоб ми пізнали його волю та слідували за нею.

Ти сам, милостивий і Чоловіколюбче, вислухай нас, коли взиваємо до Тебе, зокрема у цей день вибору Глави нашої Церкви, просвіти своїх учнів, твоїх єпископів-слуг, щоб вони сповнилися невичерпної твоєї ласки та з гідністю виконали твою святу волю.

Святий Душе, покеруй нами своєю невимовною мудрістю і силою, вкажи нам свого вибранця, щоб ми, наповнені духом премудрості, розуму та остраху з честю здійснили завдання, яке стоїть перед нами у ці дні виборів.

Хай Святий Дух просвічує нас, а Пресвята Богородиця покриє нас своїм омофором.

+ Ігор (Возьняк), Адміністратор УГКЦ

Джерело:

Департамент інформації УГКЦ

20.03.2011р. Б. / Члени Синоду УГКЦ молитвою і духовними роздумами готуються до обрання нового Глави Церкви

20 березня 2011 року, в рамках підготовки до Виборчого Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви, який обере нового Отця і Главу УГКЦ, в Архикатедральному соборі Святого Юра у Львові було відслужено Архиєрейську Божественну Літургію. Саме з Літургії розпочався день молитви і духовної застанови, мета якого: через спілкування з Богом старатися пізнати Його волю щодо особи наступного Предстоятеля УГКЦ.

У Службі Божій, яку очолив Адміністратор УГКЦ Високопреосвященний Владика Ігор (Возьняк), взяли участь усі єпископи УГКЦ з України та з-за кордону, які беруть участь у роботі Синоду. Проповідь виголосив о. д-р Борис Ґудзяк, ректор Українського католицького університету, який призначений провідником дня духовної застанови і молитви.

«Сьогодні, коли перед Синодом стоїть питання вибору нового провідника, Патріарха і Глави нашої Церкви, для нас з вами є лише один критерій – бути з Богом, бути з великим Богом. Усунувши усі можливі шори і обмеження, відкривши дух і серце, обіймімо молитвою наших архиєреїв, підтримуймо їх своїм постом, милостинею і чуванням (три головні добрі діла, які особливо потрібно практикувати під час Великого посту, – авт.) у цих днях. Звертаймося до Бога. Він не залишить нашу Церкву. Він знімає страх спільноти, що зараз питає: хто нас вестиме далі? Бо Він – це Бог, який словами пророка Ісаї промовив до свого слуги: Я, Господь, покликав тебе до перемоги», – зокрема у проповіді сказав о. Борис.

У коментарі для Департаменту інформації ректор УКУ розповів, що у своїх духовних науках говоритиме про три особи Пресвятої Тройці: Отця, Сина і Святого Духа. «Кожний духовний крок, а вибір Глави Церкви мав би передусім бути таким духовним актом, має мати за фундамент нашого Господа Бога. Науки будуть про Отця – великого Бога, про Сина, який применшує себе, щоб бути з нами і про відношення між Отцем і Сином у Святому Дусі. Саме Святий Дух є тим, хто сходить, відвідує людину, Церкву. Владикам найбільше потрібно натхнення Святого Духа, щоб у мирі, радості, впевненості чинити Божу волю своїм вибором», – сказав о. Борис.

Після Літургії єпископи та численні миряни спільно помолилися тричі молитву «Царю небесний» і один раз «Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові, і нині, і повсякчас, і на віки вічні. Амінь» в намірі успішного проведення виборчого Синоду. Саме так, згідно із розпорядженням Адміністратора УГКЦ, моляться у ці дні у всіх храмах УГКЦ після завершення богослужінь. Тоді владики ще помолилися у крипті собору Святого Юра, де зокрема спочивають тлінні останки трьох провідників УГКЦ у минулому столітті: Митрополита Андрея (Шептицького), Патріарха Йосифа (Сліпого) та Патріарха Мирослава Івана (Любачівського).

Як ми уже повідомляли, Синод Єпископів Української Греко-Католицької Церкви для обрання Верховного Архиєпископа розпочнеться 21 березня у Реколекційному центрі імені Патріарха Йосифа Сліпого у Львові – Брюховичах. Для участі у його роботі прибули 40 архиєреїв УГКЦ з цілого світу.

Усі члени Синоду Єпископів мають активний голос у виборах. Кожен єпископ має право на один голос. Голосування через заступника або листом заборонене. Тільки члени Синоду, секретар і лічильна комісія можуть перебувати в кімнаті для виборів. Голосування є таємним.

Зазвичай потрібно отримати дві третини голосів, щоб бути обраним. За цієї процедурою голосування відбуватимуться упродовж трьох днів чотири рази на день. Після дванадцятьох безрезультатних голосувань Главу Церкви обиратимуть простою більшістю. Коли вимога зменшується до абсолютної більшості, число кандидатів повинне бути зменшене до двох з найбільшою кількістю голосів.

Джерело:

Департамент інформації УГКЦ

19.03.2011р. Б. / Єпископи УГКЦ з усього світу прибувають до Львова для участі у Виборчому Синоді

Вчора, 18 березня, для участі у роботі Виборчого Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви, який обере нового Отця і Главу УГКЦ, до Львова розпочали прибувати члени Синоду. У роботі Синоду, що його очолить Адміністратор УГКЦ Високопреосвященний Владика Ігор (Возьняк), за попередніми даними візьмуть участь 45 єпископів УГКЦ з України та з-за кордону (Західної Європи, США, Канади, Бразилії, Аргентини та Австралії). П’ять членів Синоду з поважних причин не зможуть взяти участь у його засіданнях.

Синод Єпископів Української Греко-Католицької Церкви для обрання Верховного Архиєпископа розпочнеться 21 березня у Реколекційному центрі імені Патріарха Йосифа Сліпого у Львові - Брюховичах. Відповідний Декрет з цього приводу 11 лютого у Києві, при Патріаршому соборі Воскресіння Христового, підписав Архиєпископ Ігор (Возьняк).

«До участі у Синоді скликаються всі єпископи Української Греко-Католицької Церкви, члени Синоду Єпископів УГКЦ, особливо ті, які силою права мають важкий обов’язок брати у ньому участь», – наголошує Преосвященний Владика Ігор.

За словами Адміністратора Церкви, Виборчий Синод УГКЦ скликаний на підставі норми канону 128, пункту 3 Кодексу канонів Східних Церков. Члени Синоду Єпископів УГКЦ будуть залишатися у місці проведення Синоду до підтвердження вибору Святішим Отцем та офіційного проголошення нового Предстоятеля УГКЦ.

Усі члени Синоду Єпископів мають активний голос у виборах. Кожен єпископ має право на один голос. Голосування через заступника або листом заборонене. Тільки члени Синоду, секретар і лічильна комісія можуть перебувати в кімнаті для виборів.

Головуючим на Синоді є Адміністратор Церкви. Для допомоги у виборах серед числа членів Синоду будуть призначені два єпископи для лічильної комісії і секретар. Присутні мають відповідальний обов'язок зберігати таємницю стосовно усіх питань, що стосуються виборів, упродовж і після Синоду.

Зазвичай потрібно отримати дві третини голосів, щоб бути обраним. Партикулярне право УГКЦ після дванадцятьох безрезультатних голосувань зменшує цю вимогу до абсолютної більшості. Коли вимога зменшується до абсолютної більшості, число кандидатів повинне бути зменшене до двох з найбільшою кількістю голосів.

Обраний буде мати два корисні дні, щоб прийняти чи відхилити вибір. Відхилення вибору призведе до абсолютної втрати цих прав, однак особа може бути переобрана.

Обраний єпископ надішле власноручного листа до Римського Архиєрея для затвердження виборів. Після отримання затвердження він складає визнання віри й обітницю ревно виконувати свій уряд перед Синодом Єпископів, а після проголошення його обрання буде проведено інтронізацію нового Глави УГКЦ згідно з приписами літургічних книг, після чого він отримає повні права на свій уряд.

Нагадуємо, що 10 лютого на прес-конференції у Києві Блаженніший Любомир повідомив про те, що того дня Папа Венедикт XVI прийняв його зречення з уряду Верховного Архиєпископа Української Греко-Католицької Церкви. Відповідне прохання до Святішого Отця Глава УГКЦ подав, коли йому виповнилося 75 років.

«Сьогодні, коли я вже не маю достатньо сил, хочу передати уряд своєму наступникові, який ефективно продовжуватиме цю працю. Бо це не моя праця і я не є ключем. Ключем є Церква, а мета нашої праці – служіння Церкві, і ми стараємося це виконувати доти, доки можемо це робити ефективно», – пояснює своє рішення Блаженніший Любомир.

Джерело:

Департамент інформації УГКЦ