 | |
 |
14 жовтня 2011 року
Покров Пресвятої Богородиці
- Коротка історія свята
- Про ікону празника
- Тропар та кондак
- Празничний Апостол
- Євангеліє
- Проповідь
Коротка історія
Поміж Богородичними празниками нашого церковного року на осібну
увагу заслуговує празник Покрова Пресвятої Богородиці. Культ Божої
Матері як Покровительки нашого народу тягнеться золотою ниткою від
княжих часів аж по сьогодні. Секрет того постійного, улюбленого й
ревного культу Богоматері як Покровительки, лежить, мабуть, в тому, що
тут ідеться не про земське і людське, але небесне й могуче заступництво.
А такого заступництва й опіки хоче кожна людина, родина й народ. Від
самого початку існування нашої держави ми стало мали великих і сильних
ворогів. Тож нічого дивного, що наш народ шукав такої помочі й опіки,
проти якої не може встоятися жадна людська сила, а тією поміччю був
якраз покров Преч. Діви Марії. Тому празник Покрова завжди був і є для
нашого народу днем великого вияву любови і вдячности для Пресв.
Богородиці та днем радісної прослави і звеличення її покрова й
заступництва.
Головний мотив, який причинився до установлення цього празника, це
видіння св. Андрія Юродивого. Царгород, столицю Візантії, облягали
араби. Ціле місто й народ у великій тривозі. В храмі Пресв. Богородиці
на Влахернах, де переховувалася Її риза, правиться всеночне. Розмолений
народ виповнив церкву по береги. Між народом ревно молиться про
охорону міста св. Андрій Юродивий зі своїм учнем Епіфаном. Відправа
кінчиться. Втім св. Андрій бачить, як від царських дверей - так звалися
у греків головні входові двері церкви - йде світлом осяяна Прес.
Богородиця у супроводі Св. Івана Христителя і св. Івана Богослова та
при співі великого хору Святих. Божа Мати підходить до престола,
вклякає, довго молиться і заливається сльозами. Відтак встає, здіймає зі
своєї голови преясну хустку-покров-омофор, з грецької мафоріон, і
широко простирає її над народом у церкві. Видіння зникає. Св. Андрій і
Епіфан, які бачили це видіння, зрозуміли, що Пресв. Богомати прийшла,
щоб рятувати місто. Подія чуда блискавкою розноситься по всьому місті.
Вороги відступають. Місто врятоване.
Від тієї хустки-покрова і празник дістав свою назву. Покров-омофор стали символом опіки і заступництва Преч. Діви Марії.
Східня Церква у своїх богослужбах залюбки підкреслює три найкращі
привілеї Пресв. Богородиці: Її Богоматеринство, Її Вседівицтво і Її
Заступництво за нами перед Богом і якраз цей третій привілей Божої
Матері найбільше припав до серця нашому народові. Наші князі, наші
королі, наше військо, наші козаки й гетьмани радо вибирають Преч. Діву
Марію за свою Покровительку й Опікунку.
Про ікону
Омофор, „Святий Покров” Матері Божої, реліквія, яка
вважалася автентичною, була привезена до Константинополя з Єрусалима у
часи Лева І (457-474). Покривання голови є символом захисту.
Вірменський Синаксар возвеличує покладення цієї реліквії у церкві
Богородиці Влахернської такими словами: „Ти дав нам, о Боже
милосердний, свою Матір як прибіжище”. Гімн-акафіст прославляє образ
Богородиці Влахернської як „покров світу, ширший від облаків”.
Також розповідають про чудесну подію, яка відбулася у цій церкві. За
Лева Мудрого (886-912) св. Андрій Салос, „юродивий в Христі”,
раб-скіф, разом зі своїм учнем Епіфанієм мав видіння, наче Богородиця
покриває цілий світ „велетенським покровом, більшим від неба”. У
слов'янських Церквах празник на честь цього чуда називається Покров і
святкується у жовтні. Починаючи з XV століття він має постійне
іконографічне вираження: простягнений над християнським народом покров,
який тримає сама Богородиця або ангели. На Заході варіант цієї
іконографії відомий як „Мадонна з серпанком”, під яким знаходять
притулок вірні.
Захист з боку могутнього є надією для тих, хто почуває себе вбогим. В
Євангелії вбогі проголошені блаженними (див. Мт. 5, 3), адже вони
певні, що матимуть Божу опіку. Але людина є образом Божим. Шукаючи
захистку через свою убогість, вона водночас хоче також захищати інших.
Богородиця, цілком особливим способом захищена у вічності, теж стає
захисницею. „Під Твою милість прибігаємо” – це одна з найдавніших
молитов до Богородиці. Знаменним є те, що покров переходить в руки
ангелів, аби руки Марії були вільними для молитви. У правому верхньому
куті бачимо Христа, який благословить. Він, Бог, що став людиною,
жестом благословення продовжує молитовний ритм рук Благодатної. Два
різні жести єднаються, щоб стати одним. Саме тому візантійські укладачі
гімнів насмілилися звернутися до Богородиці зі словами, які звучали б
блюзнірством, якби були звернені до когось іншого, а не до самого Бога:
„Поза Тобою нема для нас жодної надії”.
Звичайно, невипадково іконописець черпав натхнення для цієї
композиції в іншій іконі, яка має назву „Отцівство” і представляє Слово
на грудях у Бога-Отця. Через Христа Материнство Марії є відображенням
Отцівства Бога, який сходить у світ як воплочене Провидіння.
Якщо на іконі „Вознесіння” Богородиця символізує Церкву на землі, то
на іконі „Покрови” Вона означає небесну Церкву в молитві, таїнство
взаємного заступництва. У старому Законі єдність Божого народу була
заснована на крові. Єдність Церкви зміцнюється через кровообіг
благодаті у всіх її членах. Цей взаємний зв'язок підтримує і захищає
кожного окремого вірного, який сам по собі загубився б, а разом з
іншими і під захистом інших спасеться.
Тропар та кондак
Тропар, глас 4: Днесь, благовірні люди, світло празнуємо,
отінювані твоїм, Богомати, пришестям, і, спозираючи на твій пречистий
образ, покірно мовимо: Покрий нас чесним твоїм покровом і ізбав нас від
усякого зла, молячи Сина твого, Христа Бога нашого, спасти душі наші.
Слава, і нині: Кондак, глас 3: Діва днесь предстоїть у
церкві і з ликами святих невидимо за нас молиться Богу. Ангели з
архиєреями поклоняються, апостоли з пророками ликують, бо ради нас
молить Богородиця превічного Бога.
Послання святого апостола Павла до Євреїв 9, 1-7
Браття, перший завіт мав також свої установи щодо служби і земну
святиню. Бо зроблено перший намет, де були світильник, стіл і хліби
появлення: він зветься Святе. За другою ж завісою був намет, званий
Святе Святих, із золотим жертовником кадила та з кивотом завіту, увесь
покритий золотом; у ньому був золотий посуд з манною, розквітлий жезл
Арона і таблиці завіту. А зверху над ним були херувими слави, що
крильми отінювали престол. Але про те тепер не час говорити докладно.
При такому влаштуванні всього, у перший намет входили завжди священики,
виконуючи службу, а в другий - раз на рік лиш архиєрей, і то не без
крови, яку приносив за свої й людські провини.
Євангеліє від Луки 10, 38-42; 11, 27-28
В той час увійшов Ісус в одне село, і одна жінка, на ім'я Марта,
прийняла Його в свій дім. А в неї була сестра, що звалась Марія, що,
сівши у ніг Ісусових, слухала слова Його. А Марта клопоталась великою
послугою і, станувши, сказала: Господи, чи не зважаєш, що сестра моя
одну мене зоставила служити? Скажи, отже, їй, щоб мені помогла. І
відповівши, Ісус сказав їй: Марто, Марто, ти журишся і клопочешся про
многе. А одне є на потребу. Марія ж вибрала добру часть, що не
відніметься від неї. І сталося, як Він це говорив, одна жінка, піднявши
голос з народу, сказала Йому: Блаженна утроба, що носила Тебе, і груди
що кормили Тебе. Він же сказав: Отож блаженні ті, що слухають Боже
слово і зберігають Його.
Проповідь
Кожного року ми святкуємо Великий День – Покров Пречистої Діви Марії.
Велике Богородичне свято, яке було встановлене на честь з’явлення
Матері Божої в одному із храмів Константинополя біля 910 року. За
правління імператора Лева VІ Філософа (886-912 рр.), коли на місто
напали сарацини, жителі молилися на всенічній службі у Влахернському
храмі, де переховувалася її риза (15 липня – окремий ще день спомину
свята покладення Ризи Богородиці у Влахерні). Саме в цей час виходець із
українських земель угодник Божий Андрій, Христа ради юродивий, побачив
під церковним склепінням з’явлення Пресвятої Богородиці в оточенні
ангелів, пророків і апостолів. Матір Божа молилася за весь християнський
світ, а потім, підійшовши до престолу, зняла з голови покривало
(омофор) і покрила ним християн, що молилися тоді у храмі. Святий Андрій
із хвилюванням запитав у свого учня Єпифанія (Епіфана): «Чи ти бачиш,
брате, Царицю і Владичицю всіх, яка молиться за весь світ?». На що той
відповів: «Бачу і жахаюся». Це з’явлення було прославлене присутніми в
храмі людьми, які увірували в допомогу Матері Божої у їхній боротьбі із
загарбниками. Підбадьорені небесною підтримкою, греки-християни
перемогли сарацинів. Покров-омофор став символом опіки і заступництва
Пречистої Діви Марії. Згодом цю подію прославили у всьому
Константинополі, а на Русі в ХІ столітті поширилось свято Покрови
Пресвятої Богородиці, яке віднесли на 1 жовтня (за новим стилем) і 14
жовтня (за старим).
Ще історія подає таку цікаву подію, що варварами були не сарацини, а
язичники-русичі, які атакували Константинополь. Цитуємо: «Інший переказ
уточнює, що напасниками були наші предки-язичники. Коли священики на
чолі з Патріархом занурили у води Чорного моря святиню – ризу Цариці
Небесної, човни поган стали із громом та тріском битися один об одного.
Настрахані русичі на вцілілих суднах повернули геть, а їхні зверхники
Аскольд і Дір, збентежений таким чудом, що перевищувало людські
можливості й розуміння, прийняли хрещення». Хто насправді нападав,
неважно, але нам сьогодні важливо увірувати і пізнати, чи можна
підтвердити Духовну силу Покрову Богородиці, чи лише від Неї самої це
походить чи Господня Рука діє в усьому цьому?
Почнемо з наших днів. Як кажуть, живе свідчення промовляє
найсильніше. 17 жовтня 2010 року владика-єпарх Тернопільсько-Зборівський
УГКЦ Василій Семенюк зібрав священиків Велико Бірківського деканату на
спільну нараду з причини відвідин парафій Чудотворною Іконою Пречистої
Діви Зарваницької. Під час зустрічі він розповів, переказую: «Ікона
перебувала на одній із парафій Підволочиського району Тернопільської
області. На тій території мешкає жінка-підприємець, яка свого часу
потрапила до організації свідків Єгови. Почувши, що чудотворна ікона
перебуває в Церкві, її здолала цікавість поглянути на неї (хоча знаємо,
що свідкам Єгови категорично заборонено заходити до церкви, тим паче,
дивитись на ікону). Маючи великі страхи у серці, вона звернулась до
Бога-Єгови: «Господи, якщо ікона матері Ісуса правдива та з Твоєї Волі
прибула сюди, тоді підтверди це і дай мені знак». Довга черга людей
наближалась до ікони в молитві до Бога, та, підійшовши, торкались її. Ця
жінка теж хотіла підійти та торкнутись її, в цей момент, коли вона
наблизилась до ікони, раптово втратила свідомість і її непритомну
винесли на вулицю. Коли вона прийшла до себе, тоді вигукнула: «Невже я
стільки часу перебувала в темряві і не знала правдивої віри?!» Вона
знову почала ходити до Церкви та молитись до Бога разом із Богородицею.
Ще одне свідчення переказане владикою: «Коло міста Тернополя є село
Озерна. Саме туди прибула Чудотворна Ікона Матері Божої Зарваницької.
Процесія із Іконою йшла проїжджою частиною дороги. Одна жінка, яка
мешкала при дорозі, вийшла глянути на Ікону та процесію, що йшла.
Вийшовши на дорогу, жінка не помітила, як з іншого боку над’їхала
вантажівка і на швидкості збила цю жінку. Від удару жінку сильно
відкинуло у рів. Спочатку всіх огорнув жах, а згодом величезне
здивування, коли жінка, ніби нічого не трапилось, встала з рову
обтрусила фартушок і спокійно пішла додому, не маючи при тому жодних
травм. Цю подію засвідчив сам священик і очевидці цієї події».
Чому приділяємо Богородиці так багато уваги і молитви? Вона гідна
такої пошани, бо Святе Писання свідчить про це! Коли ангел Гавриїл був
посланий до Марії звістити новину, то звернувся до неї словами, які
впевнено назвемо молитвою: «Радуйся, Благодатна, Господь з тобою! Благословенна ти між жінками»
(Лк 1.28). Те, що каже Гавриїл, є вічним словом його Творця. Тому слово
«Благословенна» має постійний характер, тобто та, котра перебуває у
славі, яку «благословлять», адже Вона стане Матір’ю Ісуса – Бога і
нашого Спасителя! Діва Марія, прийшовши до своєї родички Єлизавети,
знову чує звернення до неї від родички: «Благословенна ти між жінками і благословенний плід лона твого. Звідки мені це, що прийшла до мене мати Господа мого?»
(Лк. 1. 42-43). Євангелист Лука підкреслює, що коли Єлизавета почула
привіт Марії, то сповнилась Святим Духом і тоді промовила слова цієї
молитви-прослави Матері Господа. Молитва прослави і подяки Пречистій
Діві Марії діється за справою Святого Духа.
Марія стає Першою П’ятидесятницею тому, що ангел Гавриїл сказав: «Дух Святий зійде на тебе й сила Вишнього тебе отінить; тому й святе, що народиться, назветься Син Божий.»
(Лк. 1.35). Якщо б на це не було Волі Господа та дії Святого Духа, то
ангел ніколи б не звернувся до людини (істоти набагато нищої рангом від
досконалого піднебесного духа) подібними словами. Далі Марія виголошує
Єлизаветі прекрасний гімн прослави Господа, де під натхненням Святого
Духа говорить: «…ось бо віднині ублажатимуть всі роди» (Лк. І.48). («ублажатимуть» – тобто, прославлятимуть «Благословенною», а слово «всі роди» – це усі покоління віруючих християн!) Чуючи сильні Слова Божої Ласки від Ісуса, одна жінка з поміж народу вигукнула: «Щасливе лоно, що тебе носило, і груди, що тебе кормили» (Лк. 11.28). Що це було? Пуста фраза похвали чи молитва прослави Господа за Його Матір? Ісус не заперечив жінці, лише додав: «Справді ж блаженні ті, що слухають Боже слово і його зберігають»
(Лк. 11.28). Хто, як не Марія, прийняла Духа Святого і зачала Слово та
породила Його нам. Хто, як не Марія, стала досконалим виконанням Волі
Отця. Прийнявши Слово у своє лоно, Вона назавжди пішла за Ним, Своїм
Сином.
Чи можна стверджувати, що Марія лише мала виконати тимчасову роль
земного материнства для Ісуса і все? Якщо це було б так, тоді при
сповненні Ісусові тридцяти років, тобто повноліття, вона могла б вести
десь собі тихе, окремішнє життя, бо вже стала так би мовити: «Не
потрібною». Господи, прости мене грішного, навіть за такі речення. Чи
Бог, приготовляючи собі Святиню, може щось робити «тимчасово» та потім
усунути? Звичайно, що ні. Якщо Марія прийняла Слово, Його народила,
виховала, берегла і віддала Небесному Отцеві, то на цьому не може
зупинитись роль її материнства.
Будь-яка жінка на землі народивши дитину, назавжди отримує титул
«Мама». Подібно й Діва Марія. Вона перебуває з Ісусом на Весіллі в Кані
Галилейській – дає вказівку слугам «що, лиш скаже вам, – робіть»
(Ів.2,5), бо сама досконало чинить Божу Волю, тому допомагає їм та
весільним молодятам побачити в її Сині Спасителя. Марія не наказує
Синові на правах земної матері, бо на той час Ісус вже був повнолітній
(вільний з-під «влади» батьків над дітьми) і мав своїх учнів. Вона
виявляє свою досконалу Віру в Свого Сина Ісуса. Саме ця віра чинить чудо
(Ів.2,1-11). Це дія Святого Духа, яка мала великий наслідок – учні його
увірували в Нього. Тут бачимо плоди Першої П’ятидесятниці у Богородиці.
Пречиста Діва Марія перебуває серед дуже уважних слухачів наук Ісуса. «Мати твоя і брати твої стоять надворі, хочуть побачитися з тобою» (Лк.8,21). Що каже Ісус: «Мати моя і брати мої це ті, що слухають слово Боже й його виконують» (Лк.8,21).
Коли б Марія не була далі з Ісусом впродовж цілого Його земного життя,
служіння і навчання аж до кінця, то не змогла б в повноті бути Його
Матір’ю – тобто – Матір’ю Вічного Слова. Марія отримала вічне духовне
материнство завдяки Вічному Слову, втіленому в Неї через Святого Духа.
Дуже сильним аргументом цього стає подія під хрестом Ісуса розп’ятого: «Бачивши
Ісус матір і біля неї учня, що стояв, а його ж любив він, - мовить до
матері: «Жінко, ось син твій». А тоді й до учня мовить: «Ось матір
твоя». І від тієї хвилі учень узяв її до себе» (Ів.19,26-27). Дивно
говорить Ісус! Коли б йому залежало тільки на опіці над нею, то Він міг
би сказати тільки до Івана теж три слова: «Заопікуйся моєю матір’ю»,
але Господь каже: «Ось матір твоя». Діва Марія була все життя з Ісусом,
зберігаючи кожне Його Слово у своєму Серці. Вона для інших стала
прикладом досконалого життя вірою в Ісуса. Значить, її земне
материнство, закінчуючись при хресті, переходить у духовне материнство з
такими самими завданнями, які вона мала щодо Ісуса: кормити, берегти,
жити досконалою вірою, віддати Отцеві Небесному. Отже, не Іван взяв її
до себе, а Вона взяла під духовну Материнську опіку апостола Івана та й
всіх нас, бо ми Одна Церква дітей Божих.
Ісус сприймав присутність своєї матері в своєму земному житті, як
складову частину Церкви, яку Він сам почав будувати через Зіслання
Святого Духа на Марію, Своє Втілення, Народження, Смерть і Воскресіння,
Вознесіння і кульмінацію повного народження Церкви – це П’ятидесятниця,
Зіслання Святого Духа на апостолів. Хто серед учнів на спільній молитві і
прославі Господа в момент сходження Святого Духа? Пречиста Діва Марія!
Читаємо в Діяннях Апостолів: «Всі вони пильно й однодушно перебували на молитві разом з жінками і Марією, матір’ю Ісуса, та з його братами» (Ді. 1,14)
Щоб зрозуміти і пережити П’ятидесятницю Церкви звернімось до Марії –
коли Святий Дух зійшов на неї, вона зачала і породила Ісуса. Усе її
особисте чи людське життя розчинилось в Сині. Уся її висока материнська
гідність закорінена в Ісусі. Уся слава і подяка, належна їй від нас, має
зміст в Ісусі Христі через Святого Духа.
Марія – досконалий взірець Церкви. Містичне Тіло Христа живе завдяки
Ісусові, який є Його Центром. Церква жива тоді, коли повністю розчинить
усе земне і людське в океані Божественної Благодаті, досконало на
взірець Діви Марії, зберігаючи та виконуючи Слово Боже. Хто не віддає
належну пошану в молитві Пречистій Діві Марії, може згодом у вічності із
сором для себе виявити і побачити Її славу в Господі Ісусі, яка вища
від ангелів, а сам перед тим, будучи на землі, не звертався до Неї і не
дякував Їй за Сина Ісуса.
Нехай улюблена молитва покійного Івана Павла ІІ Папи Римського –
Свята Вервиця Пречистої Діви Марії і Її «Духовний Покров» допоможе нам
глибоко пережити, а радше відновити нашу П’ятидесятницю, отриману на
Святій Тайні Хрещення і Миропомазання та в Святому Дусі духовно
народжувати Христа у кожній думці, ділі, прагненні і меті життя –
спасінні і Царстві Божому . Амінь
о. Володимир Сампара
"Сівач", жовтень 2011
Для створення сторінки використано такі видання:
Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;
Шпідлік Т. Рупнік М.-І. Про що розповідає ікона. - Львів: Свічадо, 1999;
Креховецький Я. Богослов'я та духовність ікони. - Львів: Свічадо, 2000.
А також ікону Покрова Пресвятої Богородиці.
Джерело: Депертамент інформації УГКЦ
Немає коментарів:
Дописати коментар