05.07.2012р. Б. / Релігійні лідери наполегливо закликають пРезидента не підписувати «вибухонебезпечний мовний законопроект»

 

«Те, що зараз відбувається – це шлях у прірву, шлях до громадянського конфлікту і розвалу держави». Про це заявили глави українських Церков і релігійних організацій у Відкритому листі до Президента України Віктора Януковича щодо мовного питання. 

 

«З жалем вимушені відзначити – до нашого голосу не прислухалися. 3 липня 2012 року суперечливий мовний законопроект було оголошено прийнятим Верховною Радою України», – так глави конфесій відреагували на розгляд у другому читанні законопроекту Ківалова та Колесніченка. 

«Глибоко помиляються ті, хто вважають цю подію перемогою. Це – Піррова перемога. Це – «перемога» над громадянським порозумінням і основоположними принципами парламентаризму, які за визначенням покликаний відображати суспільний компроміс», – наголошують глави Церков і релігійних організацій. 

На їх переконання, «поглиблення мовного розділення, посилене політичним протистоянням, далі поглиблює суспільний розкол і розхитує основи української державності». 

Глави конфесій наполегливо закликають Президента «не підписувати вибухонебезпечний мовний законопроект, накласти на нього вето і повернути до Верховної Ради для справжнього повноцінного розгляду та вироблення збалансованого рішення». 

На думку релігійних провідників, збалансована мовна політика в Україні повинна одночасно захищати державний статус української мови та сприяти розвитку і функціонуванню мов національних меншин. 

Відкритий лист до Президента України підписали: 

Патріарх Філарет, предстоятель Української Православної Церкви Київського Патріархату;
 

Святослав, Верховний Архієпископ Києво-Галицький Української Греко-Католицької Церкви;
 

Єпископ Маркіян Трофим’як, керуючий справами Римсько-Католицької Церкви в Україні;
 

В'ячеслав Нестерук, президент Всеукраїнського союзу об'єднань євангельських християн-баптистів;
 

Михайло Паночко, старший єпископ Всеукраїнського союзу церков християн віри євангельської – п'ятидесятників;
 

Василь Райчинець, старший пресвітер Союзу вільних церков християн євангельської віри України;
 

В’ячеслав Горпинчук, єпископ Української Лютеранської Церкви;
 

Андрій Гамбург, пастор Німецької євангелічно-лютеранської церкви України;
 

Шейх Ахмед Тамім, голова Духовного управління мусульман України;
 

Григорій Комендант, президент Українського Біблійного Товариства.

"Українська" Православна Церква (в єдності з Московським патріархатом), хоч і не долучилась до цього звернення, проте поширила офіційний коментар голови Відділу зовнішніх церковних зв’язків архієпископа Митрофана з цієї проблематики. У ньому наголошується, що Церква занепокоєна суспільною напругою, що виникла внаслідок законопроекту № 0973. 

«"Українська" Православна Церква залишає на розсуд хворого суспільства питання статусу російського язика в Україні. Разом з тим, їхня Церква виступає категорично проти того, щоб дискусії навколо мовного питання розділяли українське суспільство та загрожували цілісності Української Держави», – зазначено у коментарі. 

За матеріалами: ІРС

Джерело:    КРЕДО

04.07.2012р. Б. / Єфрємов заперечує взаємозв`язок між прийняттям мовного закону і візитом Путіна в Україну

Єфремов заявив, що не знав про приїзд Путіна 

 

Голова фракції Партії брехіонів у Верховній зРаді Алєксандр Єфрємов вважає, що прийняття у вівторок, 3 липня, законопроекту № 9073 Про основи державної мовної політики не пов'язано з візитом в Україну пРезидента Росії Владіміра Путіна, який відбудеться 12 липня.

Про це він сказав журналістам, відповідаючи на питання, чи не було прийняття своєрідним подарунком до візиту Путіна в Україну.

"Ми не розглядали це питання, я не знаю, що повинні відбутися якісь візити", - відповів Єфремов.

За словами депутата, він так щільно працював у фракції останнім часом, що не стежив за подіями у зв'язку із запланованим приїздом Путіна в Україну.

Водночас, відповідаючи на питання, навіщо тоді необхідне було форсування прийняття законопроекту № 9073, Єфремов зазначив, що це було рішення фракції, пов'язане зі спеціальним затягуванням комітетом з питань культури і духовності розгляду даного питання.

  Зачепили за живе. Початок безстрокових акцій протесту на захист української мови

Також, за словами Єфремова, закон про мовну політику - проблема, яка розглядається кілька років, що є частиною програми ПР, тому його прийняття було так важливо для більшості.

Голова фракції ПР наголосив, що приїзд в Раду прем'єр-міністра Миколи Азарова у вівторок, 3 липня, ніяк не пов'язаний з наступним за ним прийняттям мовного законопроекту.

Як повідомлялося, 2 липня заступник голови Ради, один з лідерів партії Батьківщина Микола Томенко припустив, що ПР буде ініціювати розгляд законопроекту № 9073 за вказівкою Росії.

3 липня Рада прийняла закон про основи державної мовної політики, що передбачає встановлення офіційного використання регіональних мов у роботі місцевих органів державної влади при проживанні мінімум 10% носіїв на територіях, на яких поширена ця мова. На думку експертів, закон фактично зробить російську мову другою державною.

За матерiалами: Українські новини

 

Джерело:   КОРЕСПОНДЕНТ

 

 

МОСКОВСЬКІ ХОЛУЇ!
Я НЕ МОЖУ ВАС БЛАГОСЛОВЛЯТИ І НЕ ЗНАЮ ЯК - НЕ ПРОКЛИНАТИ... ЯК?!

 

р.Б. Леонід

05.06.2012р. Б. / Верховна Рада планує змінити порядок реєстрації релігійних організацій

 

КИЇВ – На вівторок, 5 червня, у Верховній Раді запланований розгляд законопроекту №10221, який передбачає зміну порядку набуття релігійними організаціями статусу юридичної особи та запровадження їх “подвійної” реєстрації.

 

Як повідомляв Інститут релігійної свободи, законопроект передбачає внесення суттєвих змін до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», насамперед до статей щодо реєстрації релігійних організацій. При цьому очевидними є ускладнення реєстраційних процедур у зв’язку із запровадженням “подвійної” реєстрації, не узгодженої між собою.

 

Також законопроект № 10221 погіршує для іноземних релігійних діячів процедуру погодження їх діяльності в Україні, необхідної для отримання візи. Відповідні погодження пропонується оформлювати усім релігійним організаціям в Мінкультури – тобто лише в Києві, що суперечить статті 24 Закону.

 

Слід зауважити, що з цього приводу 21 травня 2012 року відбулась нарада за участі Представника Президента України у Верховній Раді депутата Юрія Мірошниченка, Першого заступника Міністра юстиції Інни Ємельянової, представників Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій та експерта Інституту релігійної свободи.

 

Під час наради представники конфесій пояснили представникам влади позицію ВРЦіРО, яка полягає у недоцільності внесення будь-яких змін до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» за відсутності їх консенсусного погодження. Раніше Президент України В.Янукович особисто пообіцяв главам конфесій про дотримання принципу узгодження з ними усіх законодавчих ініціатив з питань свободи віросповідання.

 

Зі свого боку Інна Ємельянова запевнила представників ВРЦіРО, що Мін’юст врахує позицію релігійної спільноти та пропоновані міністерством законодавчі зміни не будуть торкатись базового для релігійних організацій Закону.

 

Під час останнього засідання Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій Перший заступник Міністра культури Юрій Богуцький підтримав занепокоєння глав конфесій щодо законопроекту № 10221. Він відзначив, що проблемні питання реєстрації релігійних організацій будуть опрацьовані Робочою групою з підготовки законопроектів у сфері свободи совісті Мінкультури.

Джерело:  Воїни Христа Царя

02.05.2012р. Б. / Голос волаючого в пустелі

 

Минулого тижня в ефірі ТВі Архиєпископ-емерит Блаженніший Любомир кардинал Гузар висловив сумнів, щодо можливості діалогу з теперішньою українською владою. Прокоментувати цю заяву Блаженнішого Любомира спеціально для "Католицького Оглядача" люб'язно погодився відомий журналіст п. Віталій Портников.

 

Кардинал Любомир Гузар, який задумався про можливість діалогу з владою в ситуації відмінності цінностей між нею і суспільством, підняв одне із найболючіших для пострадянського суспільства питань. Ми з певною часткою невпевненості можемо говорити, що будь-які виразні моральні цінності проглядаються у суспільства. Але вже напевно ми не помічаємо їх у влади, що діє навіть не з погляду доцільності політичної, а погляду доцільності фінансової. І там, де припиняється ця доцільність,-зникає її інтерес.

Тут навіть не питання в тому, варто чи ні проводити такий діалог. Проблема в тім, що він все одно не може відбутися. Влада вибудовує якусь декорацію державних інтересів, захисту національної культури, зовнішньої політики, яку завгодно. Але про це не говорять серйозно, це виключно завіса, за якою ховаються банальний розпил і відкат, корупція, неповага до власних громадян. І до будь-кого, хто говорить про національні інтереси серйозно, в колах можновладців ставляться як до небезпечного божевільного або просто як до заздрісного демагогa, який намагається і собі урвати масніший шматок.

Тому питання навіть не в тому, чи прийнятний діалог. Проблема в тім, що він не можливий – тому що сторони говорять про різне. Це і є класичний приклад ситуації з присутністю цінностей у одних – і відсутністю в інших. І поки це не зміниться, голос розуму так і буде гласом волаючого в пустелі.

Віталій Портников спеціально для "Католицького Оглядача"

Джерело:  Воїни Христа Царя

30.04.2012р. Б. / Українське християнство перед лицем аморальної влади

Українські християни живуть у суспільстві, яке стрімко втрачає будь-які моральні орієнтири та обмеження. Воно, суспільство, усе ще здатне реагувати на резонансні злочини, але це переважно реакція віртуальна, а не реальна. У соціальних українських джунглях виживати стає дедалі складніше, тому для доброї частини соціуму «єдиним» виходом залишається або втеча за кордон, або втеча у віртуальний світ Інтернету та соціальних мереж.

Не те щоб утікачі не хотіли змін, вони їх хочуть. Хочуть, але сучасний український дехристиянізований менталітет, у якому християнство є лише частиною фольклору, не дає ані відповідей, ані орієнтирів, як вийти з ситуації перманентного жаху. І жах нашого українського буття породжує нову парадигму соціального реагування: «Краще жахливий кінець, аніж безкінечний жах». Краще втікати з Батьківщини, заплющувати очі і вуха, поринути у віртуальний світ, аніж зіткнутися з жахами щоденного українського буття.

Що більше ця парадигма пускає коріння в український менталітет, то скоріше українське суспільство наближається до свого краху. Найактивніші та найздібніші, але неагресивні члени соціуму самі виключають себе з нього, агресивна ж частина усе більше радикалізується. Наслідки такого стану просто і легко можна передбачити – насильницький крах суспільства з невідомими наслідками.

У цій ситуації зарадити може лише чітка й активна позиція українських християн. Позиція, яка за свій фундамент матиме особисту вірність Христу і Його Церкві, відчуття власної відповідальності за себе і свій народ та відкритість до сприйняття та нострифікації досвіду інших охрещених народів.

АМОРАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ

Минулого тижня Церква беатифікувала (проголосила блаженним) о. П’єра Адріана Тулорожа, священика, який своєю смертю засвідчив вірність християнським ідеалам, в період найкривавішої фази так званої Великої Французької революції. У цей період революціонери проводили тотальну дехристиянізацію та атеїзацію Франції.

Передвісником цього стала Цивільна конституція клиру від 12 липня 1790 року, яка фактично створювала автокефальну церкву у Франції. Понад 70% клиру відмовилися складати присягу і приєднуватися до цієї «церкви». Більшість християнського люду залишилась вірна своїй вірі. А вже 1793 Робесп’єр і його маніяки почали впроваджувати культ розуму, оскверняючи церкви і масово вбиваючи священиків, монахів, монахинь, простих мирян та чудом ще вцілілих єпископів.

Революційний бухгалтер,
французька гравюра кінця ХVІІІ ст.

Французьку революцію часто намагаються показати у позитивному світлі, забуваючи про 4,5 млн. жертв цієї різанини, більшість з яких – 91% [1] – були простими селянами та робітниками. Також часто закривають очі на геноцид, влаштований революціонерами проти повсталих селян Вандеї, які не хотіли миритися з дехристиянізацією. Варто зазначит, що під прикриттям боротьби з спекуляцією та мародерством революціонери знищили тисячі людей, хоча реальних спекулянтів і мародерів серед вбитих було не більше 0,1% [2].

Зате корупція, продажність, пригноблення і знищення усіх незгідних з радикально ліберальними ідеями революції заполонили Францію від краю до краю. Народ опинився повністю деморалізований державним революційним терором. І лише католицький клир, який залишився вірний Христу і Його Церкві, був єдиною опорою знедоленого народу, виконуючи своє служіння підпільно і під постійною загрозою смерті. Не зважаючи на те, що церковні структури були повністю знищені.

Напередодні революції Церква у Франції виявилась глибоко враженою ліберальними ідеями та галіканським націоналізмом [3].  Провалля між вищим і нижчим клиром набуло мало не рабовласницького характеру. Лібералізм та продажність клиру набирали усе гротескніших форм [4].  У такій ситуації Церква у Франції не змогла дати належного опору зазіханням революційної французької держави.

Аморальна влада французьких революціонерів не отримала належної відповіді з боку Церкви. Ніхто не спромігся у революційній істерії звернути увагу народу на страшні наслідки, які несе войовничий лібералізм. Щобільше, на початку цієї революції велика частина французького католицького клиру вітала революцію, особливо знедолене нижче духовенство, стан якого мало чим різнився від стану більшості селян, яких це духовенство обслуговувало.

Цей історичний урок добре нам показує небезпеку церковної аполітичності, поширення ліберальних ідей в церковному середовищі та «розколу» Церкви на «високу» і «низьку». Якщо прагнемо нормального церковного життя то мусимо пильнувати, щоб згадані випадки та подібні до них тенденції не заполонювали нашого церковного життя.

Будь-яка аморальність влади, чи то ліберальної, чи консервативної, будь-які кримінальні дії з боку властьімущих, будь-яка соціальна несправедливість мусить наражатися на гостру критику Церкви. Інакше Церква може втратити свою віродостойність в очах суспільства. Будь-яке поширення у церковному середовищі ідей, які надгризають православність (ортодоксію) Католицької Церкви, мусить знаходити рішуче засудження і за потреби суворе покарання з боку Церкви. Будь-яка спроба розшарування між вищим і нижчим клиром, між клиром та мирянами треба не лише попередити, але і вміло лікувати, якщо вона вже є. Теперішня ситуація Церкви в Україні просто кричуще вимагає від Церкви пильнувати свого послання і не продаватися за сповидний мир чи дешеву популярність.

КОНСЕРВАТИВНА РЕВОЛЮЦІЯ

Лібералізм для Церкви є рівно ж такий небезпечний, як і будь-яке інше збочення. Події в США яскраво свідчать про це. Після ІІ Ватиканського Собору Католицька Церква США взяла курс на зближення з американським суспільством, яке включало професійні піар-кампанії, певну лібералізацію, обминання гострих етичних тем, гіпервідкритість Церкви, а особливо церковної єрархії перед суспільством. Усе це вродило кризою покликань і віри. Цікавим є той факт, що американські католики були вимушені продавати свої церкви у 80-90х роках ХХ століття не стільки через зменшення кількості вірних, як через брак священиків, а тому неспроможність цих вірних обслуговувати.

Дуже скоро гіпервідкритість зірвала з церковної єрархії серпанок сакральності. Владу єпископа почали розцінювати, як владу будь-якого виборного служителя чи функціонера. Єпископат стрімко почав втрачати авторитет серед самих католиків. А от авторитет у суспільстві, попри оптимістичні очікування, не зріс. І це – цілком природно. Адже влада в Церкві кардинально різниться від будь-яких інших форм влади. Вона, на відміну від усякої людської влади, має сакральний характер. ЇЇ встановили не люди, а Бог, і тому часто її функціонування суттєво різниться від функціонування людської влади, вона не завжди підпадає під закономірності соціології, психології чи антропології.

Звісно, дитячі уявлення, що священик чи монах нічого не їдять, чи подібні до них, викликають усмішку. Але і в уяві більшості вірян богопосвячені особи і клир є істотами інакшого порядку. Знаючи це, противники Церкви дуже добре цим користуються, висвітлюючи в ЗМІ клерикальні «неподобства». Повна відкритість Церкви перед світом є власне тим, що фактично руйнує ареол містичності церковної влади. Без цього розуміння Церква приречена на висвітлення у ЗМІ у ролі таких собі мікімаусів для забави натовпу, який з часів римської імперії майже не змінився у своєму прагненні хліба і видовищ.

Це не означає, що Церква має закритися перед світом і зайняти позицію ворожості до ЗМІ. Ні. Церква має бути відкритою, але не виставляти, як екзбіціоніст, свою інтимність на загальний огляд. Блаженний Папа Іван Павло ІІ свого часу говорив, що перед світом Церква має бути домом з скляними стінами, через які усе видно. Але це зовсім не означає, хоч декому дуже б хотілося, що у цьому домі виходок і лазничка теж мають мати скляні стіни.

Коли журналістів цікавить, у якому магазині купують білизну для єпископів, яким милом вони миються, якою косметикою вони користуються, то, задовольняючи їхню цікавість, Церква таки впадає в своєрідний екзбіціонізм, втрачаючи ареол сакральності. Отож, відкритість річ корисна, вона нівелює дурні домисли, але екзбіціонізм позбавляє Церкву авторитету, зводячи її до рівня біснуючогося натовпу.

Ліберальність, замовчування гострих моральних питань, аполітичність – усе це сприяє дезорієнтації вірних, позаяк позбавляє їх чіткої і здорової ортодоксальної науки Церкви та робить їх нечутливими до заяв Учительського Уряду Церкви. Властиво це надзвичайно дієво провокує кризу віри і серед мирян і серед клиру.

Усе це і деякі меш важливі речі й спровокували кризу Церкви в Америці.

Але останнім часом намітилися тенденції цілком протилежні: американський єпископат зайняв виразну позицію, щодо ліберальних реформ президента Обами, йдучи на конфлікт з діючою американською Адміністрацією, що за «аполітичності» було б неможливим кроком. У американських єпископів був вибір: або «мудро» промовчати на поставлену вимогу до католиків фінансувати аборти, чого домагається містер Обама і його команда, або піти на конфлікт з єдиною супердержавою у світі. Щоб утриматися на плаву в американському суспільстві, політична мудрість, очевидно, підказувала шлях пошуку компромісів з найліберальнішою до тепер американською Адміністрацією. Мудрість ж євангельська вказувала на шлях безкомпромісного обстоювання права католиків США на сповідування католицької віри у повноті її православності, тобто на конфлікт з Адміністрацією єдиної світової супердержави. Богу дякувати, американські єпископи обрали шлях безкомпромісної боротьби за православність Католицької Церкви.

Саме це призвело до різкого зростання авторитету Католицької Церкви в США, і це на тлі постійної фабрикації педофільних скандалів ліберальними ЗМІ. З американськими католиками солідаризуються тепер і різні протестантські конфесії, що у 80–90х роках ХХ століття було немислимим.

Саме зріст чутливості до православності Церкви і боротьба за цю православність, безкомпромісність у цій боротьбі і породили те, що можемо зараз спостерігати в американській Церкві – своєрідну консервативну революцію. Випадок з Конференцією вищих настоятельок жіночих монаших згромаджень США слід також розглядати як частину цієї революції.

Минулого тижня стало відомо про те, що американська Церква переживає зараз своєрідний бум покликань до священичого стану. На думку одного з найавторитетніших католицьких закладів США, єзуїтського Джорджтаунського Університету, який досліджував цей феномен, саме креативний консерватизм американського єпископату став причиною зросту кількості покликань. Цікаво, що у досліджені зазначають: саме такі «консервативні» практики, як молитва на вервиці та адорація Найсвятіших Тайн, які теперішні літургісти люблять висміювати, є найкращими промоторами священичих покликань.

Американське світське видання «The Wall Street Journal», уже назвало цю консервативну революцію переможним католицизмом, приписуючи цей несподіваний успіх новій лінії американської Церкви, завдяки так званим креативним консерваторам – єрархам, яких папа Бенедикт XVI останнім часом призначає у найважливіші єпархії.

Усе це підтверджує, що Церква лише тоді є Переможною Церквою, коли Вона не витрачає свої сили на шизофренічний пошук своєї ідентичності, не йде на компроміс ні з модними богословськими віяннями, ні зі світом, а безкомпромісно звіщає Євангеліє Христове у Його повноті. Лише тоді Церква здатна протиставитися аморальності влади і суспільства. І не просто протиставитися, а вийти переможцем з конфліктної ситуації.

УКРАЇНА У СТАНІ АМОРАЛЬНОСТІ ВЛАДИ

Проблема аморальності української влади, яка тягнеться від моменту проголошення української незалежності, за теперішнього режиму набула фатальних ознак.

Розрив між багатими та бідними, зубожіння населення, упослідження Конституції, утиски та постійні спроби дискредитації Церкви, різноманітні спроби обмеження економічного добробуту Галичини та Волині, лицемірне потакання квазіліберальним тенденціям і показна побожність, відбілювання злочинів комунізму, «реформа» освіти, тотальна корупція і хабарництво, постійні спроби задушити будь-які паростки демократії, переслідування інакомислячих та політичних опонентів, розгул різних форм бандитизму, сповзання суспільства до дикої суміші тотального визиску, тоталітаризму та хаосу, знищення судочинства, перетворення податкової адміністрації на інструмент тиску і вибивання грошей, постійні спроби знищення економічної свободи, розгул беззаконня навіть у структурах, покликаних оберігати законність, перетворення законів на інструмент знищення середнього класу і повне позбавлення прав нижчих суспільних прошарків – це ще далеко не всі наслідки діяльності нинішнього режиму в Україні.

Такий стан речей уже не загрожує лише встановленням диктатури, а повним розвалом держави: або через її розпад, або через окупацію іншими державами.

У цей же ж час українське суспільство, знищене тоталітарними режимами ХХ століття, не завжди виявляє розуміння небезпек, які несуть йому войовничі ідеології. Усе це, помножене на, принаймні, тристалітню відсутність демократичних традицій на Сході й перервану демократичну традицію на Заході України та відсутність громадянського суспільства, робить українське суспільство особливо відкритим на небезпеку встановлення і лівої, і правої, чи взагалі безідеологічної диктатури. Щобільше, зараз в Україні диктатуру майже встановлено.

У цій непростій ситуації голос Церкви, як ніколи, потрібен українському соціуму. І найбільше йому потрібен голос саме УГКЦ. Оскільки ця Церква є практично національною (за своєю формою) та католицькою (за своєю суттю). Саме ця Церква здатна промовити до цілого українського суспільства зрозумілою йому мовою і через свою пов’язаність з Вселенською спільністю Католицької Церкви, через абсорбцію досвіду Католицької Церкви дати суспільству саме ці рецепти, які йому є вкрай необхідними.

Адже саме Вселенська Церква виробила чітку соціальну доктрину та окреслене християнське оцінювання того чи іншого політичного режиму. Правдиве католицтво, окрім чітких суспільних моральних та релігійних орієнтирів, саме завдяки своїй вірності Христовій Євангелії здатне перестрашеного індивіда перетворити на вільну і відповідальну людину. І саме УГКЦ покликана бути тим посередником, який досвід і науку Католицької Церкви перенесе на український ґрунт.

Не дивно, що саме УГКЦ уже надіслала українському суспільству кілька застережних знаків. Зокрема саме реакція о. Бориса Ґудзяка на спробу працівників СБУ схилити його до співпраці з органами принаймні на якийсь час пригальмувала наступ режиму на свободи громадян. Свого часу і Лист Синоду єпископів УГКЦ до Януковича був також знаком тривоги для українського суспільства, щоправда, суспільство залишилося тоді глухим, як і президент Янукович.

Також суспільство практично не почуло спільний заклик католицьких єпископів України обох обрядів стосовно захисту сімейних цінностей та гостро і неадекватно зреагувало на заклик до припинення аморального вбивства ненароджених. Адже аборти є одною з основних причин депопуляції України, а без нормальної, захищеної та стабільної сім’ї неможливе існування самого народу як такого.

Останнім, але надзвичайно тривожним сигналом у низці церковних закликів є заява Архиєпископа-емерита Блаженнішого Любомира Гузара про те, що у випадку, коли теперішня влада продовжуватиме сповідувати принципи відмінні від принципів, які сповідує громадськість, то діалог з такою владою буде неможливим. Якщо взяти до уваги того, хто говорить, і тих, про кого це говориться, то цю заяву можна трактувати лише однозначно: «Діалог з режимом Януковича є неможливим». Про це особливо гостро свідчать події минулого тижня. Звісно, що окрім криків-ґвалтів на форумах іншої реакції українського соціуму ця заява не викликала. А шкода. Якщо настільки толерантна і вирозуміла людина, як Блаженніший Любомир, заявляє про фактичну неможливість діалогу між владою і суспільством, оскільки очікувати зміни поведінки від теперішнього режиму просто нереально, то це означає не що інше, як встановлення влади, яка не зважає на потреби суспільства – а це не що інше, як тиранія. Таким є невтішній діагноз теперішніх українських реалій.

І саме в цій ситуації Церква не може собі дозволити будь-якого компромісу з тиранією, який означатиме для Неї громадянську смерть і втрату будь якого авторитету в українському суспільстві. Тому саме тепер, як ніколи раніше за останніх 20 років української незалежності, Церква мусить відкинути усякий компроміс та без агресивності, але рішуче і твердо, звіщати повноту Христової Євангелії українському суспільству. І це є завданням не тільки церковної єрархії, але і завданням кожного з нас.

Перш за все, кожен, хто вважає себе католиком, в теперішній українській ситуації просто зобов’язаний вивчити соціальну доктрину Католицької Церкви, і не лише соціальну.

По-друге, кожен, хто себе вважає католиком в Україні, зобов’язаний відкинути усякі власні уподобання і дослухатись до Учительського Уряду Церкви.

І на сам кінець. Кожен католик в Україні повинен не забувати про потребу безкомпромісної вірності Христові та Його Святій Церкві, не лише зберігаючи православність свого католицького віросповідання, але й живучи згідно з вченням Католицької Церкви, даючи у цей спосіб свідчення віри зболеному і розчарованому українському суспільству.

Виконуючи ці вимоги, можемо мати надію на краще майбутнє. Лише так! Інакше не слід очікувати не те що доброго, а навіть нормального майбутнього ні для себе, ні для прийдешніх поколінь.

о. Орест-Дмитро Вільчинський

Джерело:  Воїни Христа Царя

29.04.2012р. Б. / ЗАЯВА ЦП ВО «Тризуб» ім. С.Бандери у зв`язку з терористичними актами в м. Січеславі (окупаційна назва Дніпропетровськ)

Бог, Україна, Свобода!

ЗАЯВА у зв’язку з терористичними актами в м. Січеславі (окупаційна назва Дніпропетровськ) Події в Дніпропетровську 27 квітня вказують на те, що в Україні мирний та відносно безпечний час завершується. Команда “проФФесіоналів” докерувалася до того, що вибухи, стрілянина на вулицях, вбивства в державі стають звичним явищем, а правоохоронні структури, які по чисельності перевищують в декілька разів деморалізовані та деградовані Збройні Сили, безпомічні перед справжніми суспільними загрозами.  “Фахівці” по розгону мітингів та протестних акцій, биттю студентів, чорнобильців, підприємців тощо виявляються безсилими перед викликами часу. Нічого дивного в цьому немає. В системі, де процвітає корупція, де принцип підбору керівних кадрів простий – відданість “Сім’ї”, а не вміння добре робити свою роботу, де особовий склад задіюється для захисту інтересів певного панівного клану та обслуговування політичної сили внутрішніх окупантів, по-іншому бути не може.  Все це розв’язує руки і стимулює різну наволоч, яка, виконуючи чиїсь антиукраїнські замовлення, безкарно перейшла певну моральну межу і почала підривати мирних людей в мирній країні. Чиє замовлення? Здогадатися доволі легко... Звичайно, ще замало інформації, щоб робити однозначні висновки, але чітко зрозуміло, що: Без сумнівів, серія вибухів, що відбулися протягом останнього часу є антиукраїнським проявом: на НАШІЙ землі підривають НАШИХ людей, НАШИХ жінок і дітей. Роблять це цинічно, холоднокровно і впевнено. Жодна причина (релігійна, політична, кримінальна, психічна) не може виправдати свідоме й навмисне каліцтво та вбивство цивільних людей. Питання навіть не стоїть про якісь обґрунтування – так чинять тільки покидьки. Вибухи в Січеславі мали за мету внести паніку, хаос, дестабілізацію. Ніхто не взяв на себе відповідальність. Ніхто не заявив про свої вимоги. Вважати, що відбулися кримінальні розборки абсурдно – в чому їх сенс? Але ХТОСЬ це зробив, і зробив це для ЧОГОСЬ. Без конкретного фактажу не можна однозначно стверджувати кому ці вибухи потрібні, бо, дійсно, політично можна дуже вигідно розігрувати цю карту абсолютно всім (як владі, так і опозиції), щоб не розповідали нам різні аналітики та спеціалісти. Ці вибухи можуть як нанести непоправний удар по режиму Януковича, так і зіграти йому на руку. Єдине, що можна стверджувати з впевненістю – це зацікавлення Росії. Підтвердженням того є практично миттєве взяття на контроль ФСБ цього теракту та “щире” бажання допомогти своїми спеціалістами. Така “співпраця” з російськими та білоруськими “колегами” явно не виведе на російський слід і заблокує один із напрямків пошуку терористів. Чомусь іншими нещодавніми терактами (навіть із загибеллю людей) наші імперські сусіди так відверто не цікавилися. Очевидно, що виконання вибухів проводилось не однією людиною, а добре підготованою (чомусь гадається, що не по Інтернету) групою осіб. М’яко кажучи, дивує версія про групу(!) психічно ненормальних людей. Щоб провести таку операцію і при цьому чітко розрахувати час, місце та потужність вибухів, щоб не було смертей, треба бути практиком і мати досвід. Осіб пов’язаних з вибухо-технічною справою не так вже й багато, всі вони десь навчались, служили. При бажанні їх можна вирахувати. Якщо ж це не вдається, тоді виникає запитання: “А може ті спеціалісти – закордонні “гастролери”, або особи, які пройшли підготовку, для виконання терористичних завдань, не в Україні?” Цікавою є географія всіх вибухів – це східна та центральна Україна (Запоріжжя, Харків, Дніпропетровськ). Якщо всі теракти пов’язані між собою і мають певну мету, то висновок напрошується сам собою – це робиться для того, щоб можна було легко формувати потрібну суспільну думку. Поділ на “Схід”-“Захід” завжди використовується ворогом в час, коли народ об’єднується для боротьби з окупантом: чи внутрішнім, чи зовнішнім. Однозначно, ці події вказують на ряд великомасштабних проблем: низький професійний рівень правоохоронних органів та спецслужб; максимально низький рівень ідейності та патріотизму в їх лавах; незадовільне фінансування силових структур, мізерні зарплати та невирішені соціальні проблеми особового складу; врешті, шалена корупція та перетворення владою МВС і СБУ на своєрідні бізнес-корпорації (де начальство того чи іншого рівня визначається не професійними якостями, а вмінням “рубати бабло” і передавати його нагору). При цій ситуації, навіщо виявляти справжні терористичні загрози, або шукати справжніх терористів? Найкращий спосіб – це призначити винних в короткий термін (як тризубівців по справі підриву ідола Сталіна), або займатися імітацію боротьби з тероризмом (приклад “васильківських терористів”), а потім, після фальсифікацій та катувань “підозрюваних”, браво рапортувати “пРезиденту” про відвернення терористичної загрози та отримувати чергові звання, посади, премії,.. і “шану” Папи і новоявлених панів із “Сім’ї”… ВИСНОВОК. Ці теракти ще раз доводять, що без вирішення головної проблеми українців – створення СВОЄЇ Національної держави, будь-які інші питання (політичні, соціально-економічні, безпеки тощо) вирішити неможливо.  Національна безпека, безпека держави та безпека громадян – речі неподільні. І доки існує “на нашій не своїй землі” цей промосковський, кримінально-олігархічний внутрішньо-окупаційний режим, мати БЕЗПЕКУ як колективну, так і особистісну неможливо. Отже, Смерть терористам – ворогам українського народу! Геть режим внутрішньої окупації! Слава Національній революції! Слава Україні! 29.04.2012 р.Б. Координатор УНС Дмитро ЯРОШ Голова ЦП ВО “Тризуб” ім. С.Бандери Андрій СТЕМПІЦЬКИЙ Джерело:  БАНДЕРІВЕЦЬ

16.03.2012р. Б. / Всеукраїнська Рада Церков заявляє про недоліки Закону про захист персональних даних

 

КИЇВ – Представники Церков і релігійних організацій вважають, що Закон України «Про захист персональних даних» та практика його застосування не повинні порушувати права людей на свободу віросповідання та фіксувати у базах даних їх ставлення до релігії.

 

Таку спільну позицію виробив Секретаріат Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій (ВРЦіРО), засідання якого відбулось 13 березня у приміщенні Патріархії УАПЦ під головуванням єпископа Володимира (Черпака), повідомляє Інститут релігійної свободи.

 

Представники конфесій вирішили підготувати поправки до статті 7 Закону з метою недопущення зловживань та вимог до релігійних організацій щодо реєстрації баз даних, які б могли засвідчити релігійні переконання окремих громадян.

 

Також учасники засідання розглянули законопроект № 8792 «Про паломництво», внесеного депутатом Сергієм Терещуком (Народна Партія). На думку Секретаріату ВРЦіРО, зазначена законодавча ініціатива має чимало суттєвих недоліків, які у підсумку можуть погіршити та навіть унеможливити прочанство в Україні як напрямку релігійної діяльності. Представники конфесій вирішили звернутись до автора законопроекту та профільного комітету з проханням відкликати його чи зняти з розгляду.

 

Незабаром ВРЦіРО планує провести спільне засідання з Громадською радою при Міносвіти з питань співпраці з Церквами і релігійними організаціями, а також зустрічей з Міжфракційною депутатською групою «За духовність, моральність та здоров'я України» та з парламентською групою «Право вибору» задля планування подальшої співпраці.

 

Секретаріат Ради на засіданні також вирішив організаційні питання зарубіжних поїздок делегації ВРЦіРО та проведення зустрічей на високому рівні.

Джерело:  Мандрівники Христа Царя

10.03.2012р. Б. / Ізраїльські поштарі відмовляються доставляти в будинки Біблії, які містять Новий Завіт

 

Десятки ізраїльських поштарів з міста Рамат-Гані, що в передмісті Тель-Авіва, відмовилися постачати в житлові будинки християнські Біблії, що містять Новий Завіт, стверджуючи, що доставка таких Біблій заборонена відповідно до єврейських законів Галаха.

 

Галаха – традиційне юдейське право, сукупність законів і постанов юдаїзму, що регламентують релігійне, сімейне та громадське життя віруючих євреїв. Єврейські закони Галаха містяться в Торі, Талмуді.

 

Працівники Поштової компанії Ізраїлю отримали завдання роздати тисячі примірників Нового Завіту, перекладеного на іврит. Але відмовилися виконати завдання, пославшись на те, що роздача Нового Завіту може бути визнана незаконною.

 

"Ми завжди поширювали різні листівки без проблем, незважаючи на те, чи згодні ми з їхнім змістом, чи ні", – розповів один з працівників пошти.

 

"Але цього разу все по-іншому. Це місіонерські матеріали, а в нас є закон, що забороняє це робити. Це не релігійне питання", – додав співробітник Поштової компанії Ізраїлю.

 

Варто зазначити, що прозелітизм (прагнення повсюдно встановити свою віру) в Ізраїлі є законним.

 

Проте в понеділок Поштова компанія Ізраїлю опублікувала неоднозначну заяву в Ynet News, в якій говориться: "Поштова компанія Ізраїлю є державною компанією, що працює відповідно до Поштового закону, який зобов'язує її поширювати будь-яку поштову кореспонденцію. Таким чином, компанія буде здійснювати доставку пошти відповідно до закону".

 

В опублікованій заяві також говориться: "Є неприйнятним, щоб Поштова компанія Ізраїлю брала участь у поширенні місіонерських матеріалів серед єврейських жителів Ізраїлю. Ми маємо пояснити місіонерам, що закон забороняє це робити".

За матеріалами: christiantoday.com

Джерело:  Мандрівники Христа Царя

28.02.2012р. Б. / ПЦвУ (МП) вже вважає себе законним власником Почаївської лаври

 

Депутат від Партії регіонів Василь Горбаль – автор законопроекту №9690 «Про повернення об’єктів культурної спадщини релігійним організаціям», що був зареєстрований 12 січня 2012 року, запевнив, що його дітище має перспективи бути ухвалене парламентом. Про це він розповів 24 лютого на прес-конференції на тему «Чи повернуть Почаївську Лавру Православній Церкві в Україні (МП)?», інформує Православіє в Україні.

 

Разом із депутатом участь у брифінгу взяли намісник Почаївської Лаври архиєпископ Почаївський Володимир (Мороз), прес-секретар Предстоятеля ПЦвУ (МП) протоєрей Георгій Коваленко та соліст гурту «Брати Карамазови» Олег Карамазов. Усі вони в один голос запевняли, що повернення Почаївської лаври та Кременецького Богоявленського монастиря ПЦвУ (МП) є відновлення історичної "справедливості".

 

Василь Горбаль повідомив, що Кабміну доручено у 3-місячний термін вирішити питання відносно передачі об’єктів, розташованих в Кременецькому районі, Свято-Богоявленському жіночому монастирі Тернопільської єпархії та Почаївської Свято-Успенської Лаври Православній Церкві в Україні, а об’єктів, розташованих у Києві – Києво-Печерської Лаври без права відчуження і зміни цільового призначення переданих об’єктів. Депутат запевнив, що цей закон має перспективи. За його словами, список об’єктів культурної спадщини може навіть поповнитись, оскільки до нього звертаються представники інших релігійних організацій, які також піднімають питання щодо повернення релігійним організаціям культових будівель, які були відібрані за радянських часів.

 

Архиєпископ Почаївський ПЦвУ (МП) Володимир (Мороз) зауважив, що після розвалу СРСР культові споруди повертали усім конфесіям, окрім ПЦвУ(МП). Тому повернення Почаївської лаври їхній конфесії владика Володимир називає відновленням історичної справедливості.

 

«У Тернопільській області парафіям УГКЦ станом на 1 січня 2003 року передано у власність 669 храмів, з яких 264 є пам’ятниками історичного значення, Греко-католицькій громаді в місті Львові передано у власність древні пам’ятки історичного і культурного значення: Собор Святого Юра, Онуфріївський монастир, Преображенський собор, церква святого Андрія та ряд інших храмів і церковних споруд. З приводу цього ніхто не дискутував і не проводив ніяких громадських слухань. Натомість споруди Лаври ввели у Кременецько-Почаївський державний історико-архітектурний заповідник, з якого в 2003 році з Божою допомогою вдалося вийти», - сказав намісник Почаївської Лаври.

 

Прес-секретар Предстоятеля ПЦвУ протоєрей Георгій Коваленко нагадав, що в усьому світі церковне майно вже давно належить саме громаді та Церкві і що ПЦвУ досі не має статусу юридичної особи. А соліст гурту «Брати Карамазови» Олег Карамазов зізнався, що йому просто соромно бути учасником дискусії щодо повернення Почаївської Лаври Церкві, оскільки церковне повинно належати Церкві.

 

Законопроект №9690 «Про повернення об’єктів культурної спадщини релігійним організаціям», як раніше повідомляла РІСУ, викликав чимало дискусій у суспільстві. Глава УГКЦ Святослав (Шевчук), наприклад, заявив, що процедуру повернення церковного майна в Україні слід проводити вкрай обережно, не фаворизуючи при тому жодну із конфесій.

 

«Коли мова йде про передачу у власність культових споруд тій чи іншій конфесії я вже неодноразово висловлювався, що це не можна робити, фаворизуючи одну конфесію, бо і Католицька Церква, і Православна були покривджені у часи комуністичного режиму», - заявив Патріарх Святослав.

 

Передача церковних будівель, на його думку, повинна проходити прозоро, з урахуванням інтересів усіх конфесій.

 

Проти прийняття законопроекту № 9690, виступає і Патріарх УПЦ КП Філарет. Глава Київського Патріархату, звернтався навіть із листом до Віктора Януковича, де висловив своє занепокоєння, імовірною приватизацією Москвою українських святинь – Києво-Печерської та Почаївської лавр. Він застеріг Президента Україні, що у разі ухвалення цього законопроекту у державі серйозно погіршатся міжконфесійні стосунки.

 

Невдоволення законпроект викликав також в учасників руху «Українські святині – українському народу» У Тернополі, Києві, Луцьку, Рівному, Львові, Черкасах, Сумах й інших містах України вони провели громадські слухання та його обговорення цього контраверсійного законпроекту.

 

Як заявив координатор руху ««Українські святині – українському народу» Степан Барна, «у разі ухвалення цього законопроекту найвидатніші українські духовні й історичні святині опиняться в руках Російської церкви й Кіріла-Гундяєва».

 

Степан Барна нагадав, що під тиском громади подібний законопроект депутатів від Партії Регіонів Шенцева та Бута був відкликаний у 2011 році з парламенту.

 

«Тоді ми зібрали понад 100 тисяч підписів з вимогою зняти цей законопроект з розгляду. Сьогодні ми знову починаємо боротьбу проти нової антиукраїнської ініціативи регіоналів та комуністів. В тому числі через збір підписів й акції протесту», – зазначив Барна.

Джерела: РІСУ

Мандрівники Христа Царя

"Вовки в овечих шкірах..."

Та допоки ж це гадюче поріддя в "православних" одежах буде жити кривдою і брехнею, а не істиною? СХАМЕНІТЬСЯ НЕДОЛЮДИ, будьте люди! Невже ж ви не боїтеся Бога? Та ж ваші душі вмить оселяться в місці, де буде "плач і скрегіт зубів"!  І чим вам тоді допоможе та брехня, якою ви живете сьогодні? Чи несправедливо загарбані вами українські Святині? Де і в чому ви знайдете собі бодай якесь виправдання за свій злий намір, вибір та вчинки?

Катехит парафії Преображення Господнього р.Б. Леонід.

09.02.2012р. Б. / В УГКЦ досі чекають від Януковича відповіді

В Українській греко-католицькій церкві досі чекають відповіді від Президента Віктора ЯНУКОВИЧА на запитання, чому Українська держава мовчки спостерігає, як її продовжують покидати висококваліфіковані працівники: вчителі, медики та інженери.

 

Про це сказав Секретар Синоду єпископів УГКЦ Владика Богдан (ДЗЮРАХ) журналу українців у Італії "До світла".

 

«Ми донині чекаємо на відповідь від Президента, як і кілька мільйонів наших співвітчизників, значна кількість яких охоче повернулися б додому, якщо б держава запропонувала їм роботу, відповідну до їх кваліфікації, та заробітну платню, достатню для гідного утримання себе і своїх рідних», – зазначає єпископ.

 

Та, на жаль, переконаний він, держава все ще замало робить, щоб змінити цю ситуацію. За його словами, створюється враження, що комусь «навіть вигідна така ситуація, бо дозволяє без найменших затрат з боку уряду поповнювати державний бюджет за рахунок коштів, які заробітчани переказують або передають в Україну різними шляхами».

 

«Це, за статистикою, вражаюча цифра – близько 6 мільярдів доларів на рік (і це лише через офіційним шляхом!),– наголошує секретар Синоду. – Те, що ця цифра оплачена надто дорогою ціною: розбиті сім'ї, втрачені професійні навички, соціальне сирітство, схоже, цікавить не багатьох у владних кабінетах».

 

Утім, в УГКЦ, переконує єпископ Богдан, не перестають стукати «до умів і сердець можновладців і сподіваються, що держава все ж таки, врешті, обернеться обличчям до власних громадян, які перебувають за кордоном і потребують її захисту та підтримки», – завершив він.

 

Нагадаємо, під час торішнього засідання Синоду Єпископів УГКЦ у Бразилії члени Синоди написали листа Президентові України В.ЯНУКОВИЧУ, в якому запитували, чому Українська держава мовчки спостерігає, як її покидають висококваліфіковані працівники: вчителі, медики та інженери, – невже вони нам не потрібні вдома?

Джерела: УНІАН

Мандрівники Христа Царя