14.09.2012р. Б. / 14 вересня початок церковного року

14 вересня 2012 року

Поч. індикта, тобто церковного року.
Преп. Симеона Стовпника та його матері.
Собор Пресвятої Богородиці, що в Міясинах.

Початок церковного року

На І Вселенському Соборі в Нікеї 325 року було встановлено в цей день відзначати початок нового церковного (літургійного) року або індикту. Це рішення взяла за основу Східна Церква. На відміну від неї Римо-Католицька Церква розпочинає літургійний рік у першу неділю різдвяного посту (Пилипівки) або т.зв. адвенту.

Це полієлейне свято, яке має свою богослужбу. Цього дня читається Євангеліє про першу проповідь Ісуса Христа в Назареті, якою Він розпочав Свою апостольську діяльність.

Святий Симеон Стовпник

Святий Симеон Стовпник народився 356 року в містечку Сисані, поблизу сирійського кордону, і був сином убогого пастуха. В юності вступив до монастиря, де вів життя великого умертвлення. Потім Симеон поселився у печері під горою Теланісси, де прожив три роки, у молитві і пості прославляючи Бога. Невдовзі він збудував келію без даху на вершині гори, щоб з любові до Бога терпіти усяку негоду. 423 року він поставив собі стовп висотою 2, 70 м, а на ньому будку шириною 90 см, де вів життя повного самозречення. Симеон провів на стовпі 37 літ, звідси й назвали його Стовпником. Помер Симеон Стовпник 459 року, проживши 103 роки.

Послання ап. Павла до Галатів 4, 8-21

Браття, колись ви, не знаючи Бога, служили богам, що не були богами. Тепер же, коли ви пізнали Бога чи, краще кажучи, коли Бог пізнав вас, як ви можете вертатися знову до немічних та вбогих первнів, яким, як колись, хочете знову служити? Вважаєте пильно на дні, на місяці, на пори та на роки! Боюсь за вас, чи не працював я коло вас даремно. Благаю вас, брати, будьте як я, бо і я такий, як ви. Ви мене нічим не образили. Ви знаєте, як я через недугу тіла проповідував вам перший раз євангеліє, і, не зважаючи на мою недугу, яка була вам спокусою, ви не погордували мною і не відіпхнули, але, як ангела Божого, прийняли, як Христа Ісуса. Де ж вона, тепер, та ваша радість? Свідчу вам, що якби можна було, ви були б вирвали собі очі і мені дали б! Невже я вам став ворогом, говорячи вам правду? Та ті нещиро вас ревнують; вони вас хочуть від нас відвернути, щоб ви про них дбали. Воно добре — ревнувати, але у добрім, і завжди, не лиш тоді, коли я між вами. О мої дітоньки, яких я знову народжую в муках, доки Христос у вас не зобразиться! Хотів би я бути серед вас тепер і змінити мою мову, бо сам не знаю, що мені з вами робити. Скажіть мені, ви, що хочете бути під законом, чи ви не знаєте закону?

Євангеліє від Марка 6, 45-53

45 І відразу ж спонукав своїх учнів сідати в човен і плисти поперед нього на той бік до Витсаїди, - поки він відпустить народ. 46 Відпустивши ж їх, пішов на гору помолитись. 47 Як настав вечір, човен був посеред моря, а він сам один на землі. 48 Коли ж побачив, як вони, веслувавши, втомились, - вітер бо їм був противний, - то близько четвертої сторожі ночі подався до них, простуючи морем, - хотів обминути їх. 49 Вони ж, побачивши, як він ступає морем, гадали, що то примара, та й закричали. 50 Усі бо уздріли його й занепокоїлись. Він же вмить заговорив до них, мовивши: Будьте ж мужні: це я, не бійтесь! 51 І ввійшов до них у човен, - й ущух вітер. І вони в собі вельми здумілись, - понад міру, 52 бо не розуміли чуда з хлібами - серце їхнє було нечуйне. 53 І, перепливши, прибули вони в землю Генезаретську й причалили.

Розважання Владики Венедикта Алексійчука над сьогоднішнім Євангелієм

Джерело:   Воїни Христа Царя

 "...Ісус Навин залишив нам прекрасний приклад національного провідника. Він сердечно любив свій народ і до останнього удару свого серця працював для його добра. Був розумним вождем народу, вів його до сили й щастя прославою Бога й вірністю його законам. Тільки такі провідники можуть бути справжніми будівничими сили і слави кожної нації..." (ЖИТТЯ СВЯТИХ, в-о "Місіонер", 1998, стор.284)

Передруковано з паперового видання р.Б. Леонідом.

12.07.2012р. Б. / Свв. славних і всехвальних апп. Петра і Павла

 

Святі апп. Петро і Павло

Петро, який називався Симоном, був сином Йони і жив у Капернаумі. Він працював рибалкою, а коли Ісус покликав його, був уже вдівцем. Петро з-поміж усіх 12 апостолів перший визнав Ісуса Христа Сином Божим. Незважаючи на те, що він тричі відрікся Христа у скрутну хвилину Його страстей, Ісус назвав його Петром, тобто скелею, і додав: "Я на цій скелі збудую Мою Церкву й пекельні ворота її не подолають". Ісус Христос дав Петрові ключі від Небесного Царства зі словами: "Що на землі зв'яжеш, буде зв'язане на небі; і що на землі розв'яжеш, буде розв'язане на небі". Ісус поставив Петра як видимого Главу Христової Церкви, сказавши йому: "Паси Мої вівці, паси Мої ягнята". Цю духовну владу від Петра перебрали його наступники - Папи Римські.

 

Павло, який називався Савлом, народився у містечку Tapс у Малій Азії і був римським громадянином. Він був дуже вченим і належав до секти фарисеїв. Будучи ревним виконавцем юдейського закону, він переслідував християн аж до свого чудесного навернення у Дамаску. Називали його Апостолом народів, бо він перший з апостолів і учнів Христових відважився прийняти до Церкви навернених поган. Написав 14 послань до вірних.

 

Верховні апостоли Петро і Павло прославили Бога мученицькою смертю того самого дня у 67 році. Петра на Ватиканському пагорбі розп'яли на хресті (на його ж прохання - головою вниз), а Павлові відрубали голову в селищі Три Фонтани (нині південна частина Рима).

 

2 послання ап. Павла до Коринтян 11, 21-12, 9

Браття, в чому б хто не виявив сміливости, - говорю мов безумний! - я також можу її показати. Вони Євреї? Я теж. Вони Ізраїльтяни? Я теж. Потомки Авраама? Я теж. Слуги Христові? Говорю неначе нерозумний: Я більш від них. Багато більше в трудах, багато більше в тюрмах, під бичами надмірно, у смертельних небезпеках часто. Від юдеїв я прийняв п'ять раз по сорок без одного ударів, тричі мене бито киями, раз каменовано, тричі корабель зо мною розбивався; день і ніч провів я у безодні; в подорожах часто, у небезпеках на ріках, у небезпеках від розбійників, у небезпеках від земляків, у небезпеках від поган, у небезпеках у місті, у небезпеках від фальшивих братів; у праці та в труді, часто в недосипанні, у голоді та спразі, часто в постах, у холоді й наготі. Крім того всього, моє щоденне піклування - журба про всі Церкви. Хтось слабкий, а я не слабкий? Хтось спокушається, а я не розпалююся? Коли ж треба хвалитися, то я моєю неміччю буду хвалитись. Бог і Отець Господа Ісуса - Він благословен во віки! - знає, що я не говорю неправди. В Дамаску правитель царя Арети стеріг місто дамаскинян, щоб мене схопити, але мене спущено віконцем у коші по мурі і я втік із його рук. Чи треба хвалитися? Воно не личить. То я перейду до видінь і до об'явлень Господніх. Знаю чоловіка в Христі, що чотирнадцять років тому, - чи то в тілі, не знаю, чи то без тіла, не знаю, Бог знає, - був узятий до третього неба. І знаю, що той чоловік - чи в тілі, чи без тіла, не знаю, Бог знає, - був узятий у рай і чув невимовні слова, яких не можна людині говорити. Таким буду хвалитися, собою ж не буду хвалитися, хіба лиш моїми немочами. Коли ж я схочу хвалитися, не буду безумний, бо скажу правду; але стримуюся, щоб про мене хто не сказав більше, ніж у мені бачить або від мене чує. А щоб я не згордів надзвичайними об'явленнями, даний мені пакосник тіла, посланець сатани, щоб мені пакості діяв, щоб я не вивищувався. За це я тричі благав Господа, щоб він відступив від мене, та Він сказав мені: Досить тобі Моєї благодаті, бо сила Моя об'являється в немочах. Отож, я краще хвалитимусь моїми немочами, щоб у мені перебувала сила Христова.

 

Євангеліє від Матея 16, 13-19

В той час, прийшовши у сторони Кесарії Филипової, Ісус запитував Своїх учнів, кажучи: Що кажуть люди про Мене, Сина Людського, хто Він? Вони ж сказали: Одні-то — Іван Хреститель, другі-то — Ілія, інші ж — Єремія або один з пророків. Сказав їм Ісус: А ви, як кажете, хто Я? І, озвавшися, Симон Петро сказав: Ти єси Христос, Син Бога живого. А Ісус, відповівши, сказав йому: Блажен єси, Симоне, сину Йони, бо плоть і кров не явила тобі, але Отець Мій, що на небесах. І Я ж тобі кажу, що ти є Петро, і на цім камені збудую Церкву мою, і ворота адові не подолають її. І дам тобі ключі Царства Небесного; і що тільки звяжеш на землі, буде зв'язано на небесах; і що тільки розрішиш на землі, буде розрішено на небесах.

Джерела: www.ugcc.org.ua

Воїни Христа Царя

07.07.2012р. Б. / Слово Митрополита Львівського на різдво Івана Предтечі

 

Слово Архиєпископа і Митрополита Львівського
на празник Різдва пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Івана
Рм 13,11-14,4; Лк 1,5-25.

 

Мужнього, безстрашного, простого, цілковито відданого Богові, великого любителя простолюддя, святого Івана Хрестителя, як гідний образ  життя людини, представляє нам сьогодні наша Церква. Святий апостол Лука широко описує історію перед та під час народження цього великого праведника. Причому, поєднує це оповідання із Благовіщеням пресвятої Богородиці, у своєму першому розділі Євангелії. Це – велика поезія, чудова звістка про прихід на землю Спасителя, а перед ним його Предтечі Івана. Послухаймо, якими чудовими словами оспіваний святий Предтеча у молитві на Утрені: «Ластівко прекрасна, чесний соловію, голубе предобрий, пустинелюбна горлице, Господній хрестителю, пустинна рослино!...» (Утреня 1 гол., вівт., канон, ірм., п.9).

 

Автор порівнює пророка із різними птахами, які прекрасно літають у небі, чудово співають, які вірні своєму місцю та стережуть свого гнізда від ворожих нападів. А батьки довго  вимолювали його, Йоана святого, навіть, вже не сподівалися на потомка, але неможливе у людей, стається можливим у Бога (пор. Мр 10,27). Батьки терпеливо очікували на волю Бога і сталося, що аж ангел Господній прийшов повідомити Захарію, священика, який молився у святилищі храму, що його дружина Єлизавета буде матір’ю. Вона була особою старшого віку, але віддалася повністю в руки Бога і промовила: «Так учинив мені Господь у ці дні, коли зглянувся…» (Лк 1,25). Ця подія, народження дитини особою старшого віку, які вже звичайно, не родять, приближала іншу подію, що Спаситель народиться із чистої Діви, без чоловічого втручання. Єлизавета повірила, прийняла волю Господа, можливо ще більше їй посприяло це, що Захарія онімів, бо домагався від ангела знаку. Він прийшов додому і не міг говорити, тільки знаками чи на письмі міг порозумітися з нею та іншими. Такі дивні обставини сталися під час приходу ангела та сповіщення ним гарної новини для Захарії, а той уповав на свій досвід, на свою волю, покладався на свій поважний вік більше, як на всемогутнього Господа. Програв священик, переміг Господь та його всемогутня рука!

 

Сусіди дуже дивувалися вагітності Єлизавети, вони теж, давно викреслили її з-поміж тих, хто стане матір’ю. Як правило, люди судять на своєму рівні, їм буває трудно піднятися вище, довіритися Богу так, як це вчинив праведний Авраам, який був готовий принести в жертву свого сина, якщо була така Божа воля і не завагався ані на мить. Ось, яка сила віра, що не знає жодних коливань, яка міць довіри до Бога, що не піддається жодним зовнішнім впливам! Недовіра священика принесла шкоду тільки йому самому, бо Захарія не міг певний час говорити; але ця обставина допомогла йому від цього часу змінити спосіб мислення  і це глибоко вплинуло на його духовне життя. Коли народився хлопчик, який став радістю не тільки батьків, але й сусідів, Захарія написав його ім’я таким, як велів йому ангел. Тут вже не вагався, хоч родина та сусіди не погоджувалися з таким іменем, однак, за мить перед самим обрізанням, Захарія з гідністю начеркав на табличці: «Йоан – його ім’я». І в цю ж мить розв’язалися його уста, що було великою несподіванкою, навіть страхом та особливим знаком для усіх присутніх, і предметом обговорення людьми цієї околиці. Як багато дивних речей творилося навколо цієї дитини перед її народженням, а також, в часі народження і продовж життя, як зрілого печерника. Це – великий святий, на якого Церква увесь час звертає увагу. Святий Учитель Церкви, роздумуючи про життя великих мужів навчає, щоби ми «… налаштовували себе до наслідування їх, щоб не були безпечні за чесноту, але уникали гріха і чинили усе, щоб не явитися негідними невимовних тих благ, які отримаємо благодаттю і людинолюбством Господа нашого Ісуса Христа…» (св. Ів. Золот., Бесіда XII на Бут п. 5). Мабуть, здавна був звичай виховувати особливих дітей у пустині, на що надихав батьків Святий Дух, бо про св. Макарія Єгипетського говориться, що його п’ятилітнім принесли в пустиню, у якій він виховався («Повне зібрання творінь святителя Івана Золотоустого» Київ 2009, Т.1, Кн. 1, стр.41). Про життя святого Івана Хрестителя не написано багато у Святому Писані, але те, що ми довідуємося аж занадто вистарчає, щоб пізнати його дух та велич особи, бо він до кінця був відданий Господу. Дивні знаки, що творилися під час його уродин не полегшували йому послідовного життя, навпаки, він полюбив пустиню, у якій в трудах прожив певний час, здавалося був строго вихований, але не замахувався на авторитет. Коли учні Івана говорили про Ісуса Христа, що він хрестить й усі йдуть до нього, він радів із цього, сказавши, що Христос повинен рости, а він буде задоволений тим, що буде маліти в Ісусових та людських очах (пор. Ів 3,30). Задумаймося глибше над життям святого Предтечі та пізнаймо, що він не закликав людей іти в пустиню, залишати доми, строго постити, не дбати про одежу та харчі. Ні! Коли його запитували люди, що їм робити, бо були під враженням від його проповідування. Він твердив, щоб ділилися одежею й харчами, а митникам та військовим, велів нікого на кривдити, а бути чесними у виконанні своїх обов’язків (пор. Лк 3,10-14). Святий Іван докладно знав кволість людської природи, тому пропонував людям щось простіше та легше у виконанні: «Покайтесь, бо наблизилось Небесне Царство» (Мт 3,2). Ось заповіт найбільшого святого, як про нього говорив сам Ісус Христос (пор. Мт 11,11). Ми вдячні святому жителю пустині, Івану, що вказав усім людям найпростіший та найлегший шлях до неба через щире покаяння. Це можливе кожній людині, це під силу кволим і хворим, простим і вченим, молодшим та людям похилого віку – одним словом усім! Тут не вимагається надзвичайних зусиль, лише трохи доброї волі та щирої довіри до Господа Бога. Прислухаймося до поради досвідченого мужа, святого Пустинника і часто виконуймо його пропозицію! Хай покаяння духа охопить цілу нашу істоту – так здобудемо Царство Небесне! Візьмімо глибоко до серця слова ірмосу Утрені: «Ось голос Предтечі став перед неплідними і пустими серцями, взиваючи: приготуйте нині путь Христу, бо він гряде у славі, підкорімось йому і величаймо» (Утр. свята, ірм. п.9). Святий пророче, предтече і хрестителю Господній, Іване, молися до Пресвятої Тройці за спасіння наших душ! 

+ Ігор
Архиєпископ і Митрополит Львівський УГКЦ
7 липня 2012 р.Б. Шевченківський Гай, м. Львів 07.07.2012

Джерела: www.ugcc.lviv.ua

Воїни Христа Царя

02.07.2012р. Б. / Слово Митрополита Львівського в день пам'яті св. Юди

 

Слово Архиєпископа і Митрополита Львівського
в день пам’яті святого апостола Юди, брата Господнього.

Рм 12,4-5;15-21, Мт 12,9-13.

Сьогоднішній день посвячений святому апостолу Юді, брату Господньому. Святий євангеліст Матей називає його Тадеєм. Це ім’я означає: той, хто хвалить. Це один із 12-ти апостолів. Він був сином Марії Клеопової, тітки Пречистої Діви, близький покревний  Ісусові Христові. Юда, рідний брат Якова (пор. Юда 1,1), пізнішого єпископа Єрусалиму, одного із сімдесяти учнів. Симон Зилот, теж, їхній покревний брат, апостол із дванадцяти Христових учнів, усі вони називалися  по єврейському звичаю братами, хоч не усі були рідні, лише споріднені. У житті цього апостола зазначено, що він після отримання Святого Духа проповідував слово Боже в Юдеї, Галилеї, Самарії, Ідумеї, потім в Аравії, Сірії, Мезопотамії і в Едессі. Дійшов до Вірменії, де за святу віру був прив’язаний до дерева і так довго мучений стрілами з луків, поки віддав душу Богові. Є інші версії, що він помер Персії, а ще інші твердять, що закінчив своє життя природною смертю в Едессі. Він написав одне послання на двадцять п’ять віршів до церков в Азії, у якому остерігає від хибного вчення безбожників, що обертають благодать Бога на розпусту (пор. Юда 1,4). Трудно у наш час дослідити, де й коли він помер? Для нас важливо те, що він був вірним Богу, бачив діла та чув вчення Ісуса Христа і витривав до кінця у спасенній науці. А Спаситель сказав, що, хто витриває до кінця, той буде спасенним. Коли ми пізнали життя апостола Юди, брата Господнього, зрозуміли, що він не злякався стріл із лука, лише віддав своє життя в руки Бога, то можемо робити висновки про його непохитну та вірну любов до свого Учителя. Він – святий, у небі, щасливий з Богом на віки!  

 

Завжди радіємо тим, коли у нас народжується священик, слуга вибраний Богом та поставлений рукою єпископа у пресвітери. Розуміється, що священика можемо і часом називаємо пресвітером, бо це синоніми. Учитель Церкви так навчає: «В древні часи… пресвітери називалися єпископами і дияконами Христовими, і єпископи – пресвітерами» (св. Ів. Золот, Бесіда I на Флп 1 п.1). Сьогодні ми стали учасниками такого великого чуда, бо чули слова посвячення, промовлені єпископом, бачили покладені руки на диякона, але не бачили благодаті та знаку на душі, не бачили зміни, яку вчинив Господь особі поставленій у священство. Людині трудно зауважувати духовні виміри. На слова єпископа, диякон став священиком і про це ніхто не дискутує. Туди сягає тільки віра, без якої, життя не допровадить людини до оправдання перед Богом. І наш брат у священстві, Олег, колись приходив до мене з переконанням, що він відчуває покликання до священства і не може внутрішньо стати осторонь, тобто, протистояти Господові, не прийняти пропонованого дару. Ось, яка сила духа, що наділяє Господь тих, хто йому до вподоби, щоб служили священиками. Ми переконані, що правдиве й праведне священство, це – труд, терпіння, посвята й постійний ріст в любові до Бога та ближніх. Шукати священику чогось іншого поза виконанням Божої волі: вигідного життя, земського затишку, авторитету,  матеріальних благ – велика помилка, а можливо для багатьох й трагічна, непоправна. Слузі Божому не гарантована безпека, навіть згори, тим більше тоді, коли він буде негідно провадити своє життя. Пророк проголошує відповідні слова Бога: «Та що буде з народом, те й із священиком: я його покараю за його поведінку, я йому відплачу за його вчинки» (Ос 4,9). Господь добрий та милосердний, радо прощає кожному грішнику, але також, справедливий і не потерпить жодного беззаконня та надужиття. Він не любить гріховної плями на душі свого священика! Спаситель не обіцяв своїм учням мирного та спокійного тілесного життя на землі. Він пригадував: «Блаженні ви, коли вас будуть зневажати, гонити та виговорювати  всяке лихо на вас, обмовляючи мене ради» (Мт 5,11). Отож, слуга Бога не має гарантії спокійного зовнішнього життя. Однак, він має захист від Господа, який виразно сказав, щоб не боятися судів та гонителів, бо він знає про кожен наш волосок на голові (пор. Лк 12,7). Та не потрібно боятися тих, говорив Син Божий, «що вбивають тіло… а бійтеся радше того, хто може погубити душу і тіло в пеклі» (Мт 10,28). Господь не залишить нас сиротами, бо він завжди при нас, з нами і у нас (пор. Ді 17,28; Гл 2,20).

 

Священика необхідно поважати, це дуже продемонстрував у своєму житті пророк Давид, якого переслідував цар Саул, поставлений Богом на престол. Давид, не вбив його за несправедливість та жорстокість відносно себе, лише пощадив царя його, бо він «помазаник Господній» (пор. 1Сам 24,7). Святий Учитель Церкви так пояснює цю ситуацію, входячи в розуміння царя Давида: «Я дивлюсь не на злобу його, але на гідність. … шаную божественний вибір, хоч би він (цар, священик) показався недостойним. … Хай послухають ті, які не поважають священиків; хай знають вони, яку пошану показав Давид царю; а священик заслуговує значно більшої пошани та поваги, тому що покликаний до вищого служіння» (св. Ів. Золот., «Пять слів про Анну» Слово II п.4). Молімося за наших священиків, але не осуджуймо їх, бо є Господь, який встановить справедливість і з нами, і зі священиками. Виграє така особа, яка усе віддасть в руки Бога і не буде встановлювати своєї правди. Завдання священика велике і пов’язане завжди з діяльністю перед Богом, бо йому необхідно стояти  перед престолом Всевишнього. Хай Господь завжди милосердиться над помилками своїх священиків, а священики хай постійно каються та перепрошують Господа за свої та людські беззаконня.

 

Достойний наш брате у священстві, Олег, прошу, служи Богові вірно та з любов’ю. Не май до Господа ніколи жодних зайвих претензій. Краще у молитві, покорі та проханні полагоджуй усі свої проблеми та потреби, подібно, як це робили святі мужі: Аврам, Яків, цар Давид, св. Іван Віяней, св. Йосафат Кунцевич, св. Филип Нері та багато інших. Проси Господа, щоб гідно виконати його волю, а цього буде достатньо, щоби осягнути освячення душі та вічне спасіння. Не лякайся труднощів та випробовувань, бо Господь обіцяв зодягнути священиків спасінням, щоб його святі раділи вельми (пор. Пс 132,16). Хай твоє священицьке служіння, послугу у сім’ї, родині та уряд викладача УКУ благословить Господь рясними духовними дарами! Бажаю тобі, дорогий наш священику, зростати у любові Бога та ближніх! Хай пресвята Богородиця і твій ангел бережуть тебе на нелегкій стежині земського життя! 

+ Ігор
Архиєпископ і Митрополит Львівський УГКЦ
2 липня 2012 р.Б. Архикатедральний Собор Святого Юра

Джерела: www.ugcc.lviv.ua

Воїни Христа Царя

01.07.2012р. Б. / 1 липня - Всіх святих українського народу

 

Коротка історія

Рішенням Синоду єпископів УГКЦ у четверту неділю після Зіслання Святого Духа відзначається празник Всіх Святих Українського Народу, яких є дуже багато, але ми не знаємо їхніх імен. Цього дня ми вшановуємо також пам'ять 13 пратулинських мучеників та 27 новомучеників, проголошених блаженними Папою Іваном Павлом II.

Святі нашого народу - це святі рівноапостольні великі князі і просвітителі української землі Володимир та Ольга, стовпи віри й славетні воїни Христові, засновники українського монашества преподобні Антоній і Теодосій, світочі смирення, побожності, миру та справедливості страдники Борис і Гліб, подвижник церковного єднання священномученик Йосафат, преподобна Йосафата (Гордашевська), блаженні пратулинські мученики Данило, Лука, Вартоломей, Онуфрій, Пилип, Костянтин, Микита, Ігнатій, Вікентій, Іван, Константин, Максим, Михаїл та їх брати у звитязі муче­ництва пізніших часів Миколай, Григорій, Йосафат, Іван, Гри­горій, Василій, Микита, Симон, Теодор, Павло, Петро, Климентій, Леонід, Микола, Омелян, Зенон, Іван, Северіян, Яким, Віта­лій, Андрій, Микола, Роман, Олексій, Лаврентій, Олімпій, Тарсикій, Володимир, а також інші численні преподобні, ісповідники, святителі, мученики, священномученики українського народу, які під час свого життя прославили Бога на рідній землі. Після їхньої смерті Господь прославив їх численними чудами. Наш народ вшановує їх як заступників на небі.

Тропар та кондак

Тропар святим, глас 4: Христославні князі і святителі, преподобні і мученики, і незламні ісповідники всіх часів християнської України, моліть Христа Бога, щоб він споглянув ласкавим оком на наш народ, і дав йому ласку витривати у вірі, і щоб спаслися душі богомольних вірних, що вшановують священну вашу пам'ять.

Кондак святим, глас 4: Ясними світилами ви сяєте, Богом натхненні праведники нашої церкви, і прикладом заохотливим служите громадам вірних по всьому християнському світі. Тому-то в покорі схиляємо перед вами наші голови, дякуючи великому і вселаскавому Богові, що вчинив вас нашими заступниками в небі і молільниками за душі наші.

Послання ап. Павла до Римлян 8, 28-39

Браття, знаємо, що тим, які люблять Бога, покликаним за Його постановою, усе співдіє на добро. Бо яких Він передбачив, тих наперед призначив, щоб були подібні до образу Сина свого, щоб Він був первородний між багатьма братами; яких же наперед призначив, тих і покликав; і яких покликав, тих виправдав; яких же виправдав, тих і прославив. Що, отже, скажемо на це? Коли Бог за нас, хто проти нас? Він власного Сина не пощадив, а видав Його за нас усіх; як, отже, разом із Ним не дасть нам усього? Хто буде звинувачувати вибраних Божих? Коли Бог виправдує, хто засудить? Христос Ісус, який умер, щобільше - і воскрес, що по правиці Божій, - Він заступається за нас. Хто нар відлучить від любови Христа? Горе, чи страждання, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч? Бо написано: За Тебе нас увесь день убивають, уважають нас за овець, призначених на заріз. Але в усьому маємо повну перемогу завдяки Тому, хто нас полюбив. Бо я певний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні власті, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні висота, ні глибина, ні інше яке створіння не зможе нас відлучити від любови Божої, що в Христі Ісусі, Господі нашім.

Євангеліє від Матея 5, 1-16

В той час за Ісусом ішла велика сила народу з Галилеї, з Десятимістя, з Єрусалиму, з Юдеї та з Зайордання. Побачивши народ, Він зійшов на гору. І коли сів, підійшли до Нього Його учні, і Він, відкривши уста, почав навчати їх: Блаженні вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне. Блаженні тихі, бо вони успадкують землю. Блаженні засмучені, бо будуть утішені. Блаженні голодні та спраглі справедливости, бо вони наситяться. Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя. Блаженні чисті серцем, бо вони побачать Бога. Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться. Блаженні переслідувані за правду, бо їхнє Царство Небесне. Блаженні ви, коли вас будуть зневажати, гонити та виговорювати всяке лихо на вас, обмовляючи, мене ради. Радійте й веселіться, бо нагорода ваша велика на небі.

Проповідь

Місяць липень в нашій Церкві присвячений нашим українським святим. А сьогодні ми, християни-українці, святкуємо неділю всіх святих українського народу. За більш як тисячолітню історію українського християнства, від самих початків Хрещення України, від перших мучеників Бориса і Гліба, святі душі української землі безперервно наповнювали Небо. Це тисячі чесних і праведних християн-хліборобів, які жили за законом – роби добро і уникай зла, це воїни, які загинули, обороняючи наші землі від диких орд, загинули, виконуючи слова Христові: «Ніхто більшої любові не має, коли життя своє віддасть за друзів своїх» (Ів 15.13). Це священики, монахи і монахині, які своїм побожним життям і добрими ділами давали іншим приклад життя в Бозі. Це всі ті християни України, які життя з Богом ставили вище всіх земних благ, пам’ятаючи слова Христові: «Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапастить? Або що дасть людина взамін за душу свою?» (Мт. 16.26)

Серед святих української землі є різні люди, багато простих людей, але багато є високих державних чи церковних осіб, які керували Україною чи Церквою нашою, керували по-християнськи і в таких керівниках, як святі рівноапостольні князі Володимир і княгиня Ольга, як сини князя Володимира святі Борис і Гліб, як король Данило Галицький, прості люди бачили приклад для наслідування, любили і поважали їх. Такі керівники освячували свій народ.

Тому, після сотень років нищення України, загарбання наших земель Москвою, Польщею, Австрією чи іншими загарбниками, після більше 70 років панування темного пекла большевизму і атеїстичного соціалізму, коли наша Україна стала хоч на папері, але незалежною, ми, прості християни, непевно вже підсвідомо, прагнули і прагнемо якщо не святості у керівництві нашої держави, за яке ми молимося у кожній Службі Божій, то хоча би дотримання християнських цінностей і норм. І в часі помаранчевої революції нам здалося, що вже близько вільна християнська держава Україна, вже близько чесна, порядна, християнська, національна влада. Ще чуть-чуть, ще трошки і ми будемо мати український демократичний уряд, який буде сам керувати нами на християнських засадах правди, справедливості, чесності, любові до Бога і ближнього. Але злий показав нам, що він ніколи не спить, злий прикладає всі зусилля, щоби збити чи людину, чи навіть цілу державу з дороги Господньої. Як кажуть, серед літа ударив мороз, і весь цвіт наших земних сподівань обсипався за одну купальську ніч, залишалася одна папороть, квіти якої є власністю злого.

Сьогодні, в неділю всіх святих українського народу, ми мусимо задуматися над проблемою і потребою святості як в нашому особистому житті, так і в державному. Подивимося на приклад наших святих, які несли в своєму житті ідеал Христа. Святий Володимир – рівноапосто­льний, великий князь, хреститель Руси-України. Він найперше хрестить свою родину, своє військо, хрестить киян. Його оточують вороги, його оточують ті, які противлять­ся цьому. Але він не зважає на це. Він іде дорогою служіння Христу, дорогою лю­бові до Бога і ближніх. Священомученик Йосафат, архиєпископ Поло­цький, за єдність Церкви, за єдність народу дає себе вбити, дає себе скатувати, дає себе зарубати соки­рою. Він віддає своє жит­тя, щоб було «одне стадо й один пастир» (Ів. 10.16), щоби Церква була єдина, без поділів на різні угрупування. Святі блаженні священомученики, котрих беатифікував Римський Вселенський Архієрей Іван Павло ІІ 10 років тому, – це наші сучасники. Це люди, які жертвували собою, аби тільки не постраждали інші. Вони жертвували собою, щоб тільки спасти інших.  Всі вони були в першу чергу людьми зі своїми проблемами, труднощами і, напевно, в певних моментах, і гріхами, але у вирішальний момент свого життя вони зуміли вибрати Бога і Божу правду за основу свого життя, і тому стали святими.

Саме сьогодні, в неділю всіх святих українського народу, мусимо подивитися на наших нових вождів і вождиків, і добре вслухатися в слова сьогоднішньої Євангелії: «Блаженні вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне. Бла­женні тихі, бо вони успадкують землю. Блаженні засмучені, бо будуть утішені. Блаженні голодні та спраглі справедливости, бо вони наситять­ся. Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя. Блаженні чисті серцем, бо вони побачать Бога. Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться. Блаженні переслідувані за правду, бо їхнє Царство Небесне. Блаженні ви, коли вас будуть зневажати, гонити та вигово­рювати всяке лихо на вас, обмовляючи, мене ради. Радійте й веселіться, бо нагорода ваша велика на небі» (Пор. 5.3-12).

Ці слова, на жаль, не стосуються нашої державної влади, бо вони вже у царстві, вони вже унаслідували, тобто вкрали, нашу землю, вони вже тішаться і розкошують, вони вже ситі. І вони отримають своє. Ці слова Господні стосуються нас, бо Господь прагне, щоби ми, не зважаючи на царів світу цього, йшли тою дорогою, яку назначив нам Господь. Господь прагне, щоб кожен з нас зробив свій особистий вибір: йти за голосом совісті, за голосом Божим, чи звернути на дорогу зла, насильства, брехні, обмов і несправедливості. Це стосується не депутатів і президента, а нас, всіх нормальних українців, Господь ставить перед вибором: чи станемо на коліна перед злодіями, а чи підемо до кінця за Богом, за Божою справедливістю, за Божою правдою. Бути тихим – це не значить упокоритися злу, а вимолювати в Бога ласки для свого народу. Бути вбогим духом – це значить віддати своє життя і свою волю волі Божій і не тільки виконувати заповіді Божі, але і захищати їх перед нападками світу. Бути блаженним – це значить іти до кінця за волею і Правдою Божою і пам’ятати завжди, що не депутати, не президент, а єдиний Господь може нас привести до щасливого майбутнього.

Тому дивімося на приклад наших українських святих, які також жили в нелегких часах, але не нарікали на своє життя і на Бога, а боролися, молилися, працювали, служили і випрошували у Милосердного Господа не матеріальні блага, а наснаги у боротьбі і ласки Божі. Просімо у них заступництва перед Справедливим Суддею, щоби колись, у вічності, змогли стати разом з ними по правиці Господній і пробувати в Небесному Єрусалимі з усіма святими. Амінь.

о. Олександр Селезінка
"Сівач", липень 2011

Джерела: ugcc.org.ua

Воїни Христа Царя

За цим посиланням Ви можете ознайомитись більш детально з життям багатьох Святих української нації, даних нам Богом, до  практичного наслідування їх віри і витривлості:

11.06.2012р. Б. / Сьогодні почався Петровий (Апостольський) піст

 

Святі Апостоли молитвою і постом приготовлялися на зіслання Святого Духа. Вони багато молилися й постили перед тим, як почали проповідувати Євангелію. Після молитви й посту вони висвячували нових пресвітерів на апостольську працю, як це читаємо в Діяннях апостольських: "Вони настановили їм по церквах пресвітерів, а після молитви й посту, передали їх Господеві, в якого ті увірували" (14, 23).

 

Тож і св. Церква з давен-давна молитвою і постом приготовляє своїх вірних до зустрічі великого празника Святих Верховних Апостолів Петра й Павла, що їх пам'ять святкуємо 12 липня, а наступного дня ще й Собор 12-ти Апостолів. Цей піст наступає по св. П'ятдесятниці, тому в давнину деколи звали його постом П'ятдесятниці. Він знаний також, як піст св. Апостолів, піст Апостольський, піст Петрів і піст літній. Наш народ зве його Петрівкою.

 

Піст св. Апостолів дуже давній, бо сягає перших віків християнської віри. З 4 століття маємо про нього свідоцтва св. Атанасія Великого і св. Амвросія Медіолянського, а з 5 ст. св. Льва Великого і Теодорета Кирського.

 

Піст Петрівки ввійшов у практику в Церкві не дорогою закону, але через звичай. З тієї причини довший час не було однозгідности ані щодо його зберігання, ані щодо часу його тривання. Одні постили 12 днів, другі 6, інші 4, а ще інші тільки один день. Антіохійський патріарх Теодор Вальсамон (+ 1204) про Петрівку каже: "Через сім днів і більше до празника Петра й Павла всі вірні, це є миряни й монахи, зобов'язані постити, а хто б не хотів, то хай буде виключений з християнської спільноти".

 

Піст св. Апостолів у нашій Церкві триває від неділі Всіх Святих до 12 липня – празника св. Апостолів Петра й Павла. Він може бути довший або коротший, залежно від того, коли випадає празник Пасхи. Випаде празник Пасхи скоріше – довша Петрівка, випаде пізніше – коротша Петрівка. Вона може мати найбільше шість тижнів, а найменше один тиждень і один день.

Джерела: diocese.ko.if.ua/

Воїни Христа Царя

03.06.2012р. Б. / 3 червня 2012 року - Зіслання Святого Духа. П'ятидесятниця.

 

Коротка історія

Світлий празник Пасхи завершується не менше світлим і великим празником Святої П’ятдесятниці. По Христовому Різдві і Воскресінні цей празник належить до найбільших празників нашого церковного року. Зіслання Святого Духа це - наче вінець і печать на ділі спасіння людського роду, що його доконав Божий Син. В дні св. П’ятдесятниці сам Святий Дух помазує апостолів на проповідників Христового Благовістя. В дні Зіслання Святого Духа родиться і починає діяти Христова Церква. Святий Дух її провадить, просвічує, освячує і зберігає на дорозі правди.

СТАРОЗАВІТНЯ П’ЯТДЕСЯТНИЦЯ

Євреї у давнину щорічно святкували три великі празники: празник Пасхи, празник П’ятдесятниці і празник Кучок. Свою назву празник має від того, що це був 50-тий день після празника Пасхи, а також 50-тий день від початку жнив. Первісно 50-ця це було свято жнив і подяки. Того дня за приписом закону приходили до Єрусалиму великі маси євреїв з усіх усюдів, навіть з далеких країв, щоб подякувати Богові за земні плоди та зложити з них у храмі свою жертву. В пізніших часах до празника 50-ці, як свята жнив, долучився ще й історичний мотив: річниця надання Божого Закону на горі Синай 50-го дня після виходу з Єгипту.

ХРИСТИЯНСЬКА П’ЯТДЕСЯТНИЦЯ

Апостоли й перші християни як празник Пасхи, так і празник 50-ці перейняли від Старого Завіту й задержали його назву, бо і для них це був 50-ий день після Пасхи, але надали йому цілком іншого змісту і значення. Головний мотив святкування 50-ці для новозавітньої Церкви це подія приходу Святого Духа на апостолів. Звідси цей празник має ще назви, День Зіслання Святого Духа або День Святої Тройці.

В понеділок після празника 50-ці святкує наша Церква празник Святого Духа. А це тому, що Східна Церква з давен-давна має звичай, щоб наступного дня по великім празнику віддавати честь тим особам, що виконували головну роль в дні празника. День св. П’ятдесятниці святкує саму подію зіслання Святого Духа на апостолів, а понеділок призначений на віддання особливої чести Святому Духові, як третій Божій Особі.

На осібну увагу заслуговує вечірня понеділка, яка звичайно правиться не в неділю вечором, але зараз по Св. Літургії коло полудня в сам день 50-ці. Поєднання вечірні з Літургією пояснює о. Дольницький тим, щоб усі присутні на Літургії могли взяти участь у коліноприклонних молитвах. Ця вечірня відзначається тим, що крім інших молитов має три довші покутного змісту молитви, що їх мав написати св. Василій Великий (+ 379).

Про ікону

У празнику Зіслання Святого Духа сповняється обіцянка Христа, що після Його відходу на небо Отець пішле учням і Церкві іншого Утішителя, Святого Духа, який дасть повне навчання всього, що Христос об'явив (Йо. 14, 26). Оскільки учні не змогли зразу прийняти все, а Христос казав, що має ще „багато” що їм оповісти, то зробити це мав Святий Дух: „Дух істини... наведе вас на всю правду” (Йо. 16, 13).

Великі майстри східної ікони воліли зосередити свою увагу на найважливішому: на народженні Церкви. Як не дивно, але тут нема постаті Богородиці. Проте не забуваймо, що апостоли сидять на кріслах, як учасники Вселенського Собору. Посеред них бачимо порожнє, але освітлене місце: це невидимий, але завжди присутній Христос, Глава свого містичного Тіла.

Іконографічна композиція цього празника має вгорі традиційний півкруг неба, який символізує Божу присутність. З неба спливають світлі промені дарів і ласк Святого Ду­ха. Звичайно зображені Апостоли, які сидять півколом. Півколо – це символ об'єднання Церкви. Над усіма Апостолами є вогненні язички, якими проявилася присутність Святого Духа (Ді. 2, 3). Другий прояв – шум вітру – неможливо зобразити візуально, але його можна відчути посеред­ньо – у виразах збудження та схвильованості Апостолів, бо во­ни, крім цього, почали говорити різними мовами (Ді. 2, 4). Вог­ненні язички саме й нагадують про цей дар мови. Крім того, во­гонь очищує та гріє, отже, вог­ненні язики – це вияв нового, теплого відношення любові між Богом та людьми. Як колись Бог об'я­вився Мойсеєві у горіючому кущі, так і тепер – у вогненних язиках.

Колись, при будівництві вавилонської вежі, Бог покарав гордість будівничих тим, що замішав їх язики-мови, бо це був бунт проти Бога. Тепер же Святий Дух дає Церкві новий дар язиків-мов, щоб таким способом сповнилася місія поширення Божої правди. Св. Йоан Предтеча пророкував, що Христос буде христити водою і вогнем (Мт. 2, 11). Це сповнилося у Христовому хрищенні та у Зісланні Святого Духа.

Св. Павло, який історично не був присутній при цій події, як і при Вознесінні, тим не менше зображений на іконі. Він символізує всіх неприсутніх, в тому числі й нас, яких у Церкві Христовій надихає та навчає Святий Дух.

У нижній частині композиції, в темноті, часто зображена алегорична людська постать. Це Космос, тобто всесвіт, який, обтяжений гріхами Адама та людства, чекає у темряві на просвічення та очищення. В прос­тертих руках він тримає рушник, щоб прийняти Божі ласки.

Архітектура й стіни символізують Христову Церкву, яка є видимою спільнотою всіх віруючих. Хто шукає правди, той може знайти Христа й наглядно бачити Його у навчанні Церкви та у відданому житті вірних.

Тропар та кондак

Тропар, глас 8: Благословен єси, Христе Боже наш, що премудрими рибаків явив, зіславши їм Духа Святого, і ними уловив вселенну. Чоловіколюбче, слава тобі.

Кондак, глас 8: Коли ти, зійшовши, язики змішав, розділив ти народи, Всевишній. Коли ж вогненні язики ти роздавав, у з'єднання всіх ти призвав. І одноголосно славимо Пресвятого Духа.

Діяння святих апостолів 2, 1-11

В ті дні, коли настав день Пятдесятниці, всі апостоли були однодушно вкупі. Аж ось зненацька залунав із неба шум, неначе подув буйного вітру, і сповнив увесь дім, де вони сиділи. і з'явились їм поділені, мов вогонь, язики, і сіли на кожному з них. Усі вони сповнились Святим Духом і почали говорити іншими мовами, як Дух давав їм говорити. Були ж у Єрусалимі між юдеями побожні люди з усіх народів, що під небом. І як зчинився той шум, зійшлася сила народу і збентежилася, бо кожний чув, що вони говорили його мовою. І дивувалися всі, і чудувалися кажучи один до одного: Хіба ось всі, що говорять, це не галилеяни? Як же воно, що кожний з нас чує нашу рідну мову: партяни, мідяни, еламії і мешканці Месопотамії, Юдеї й Кападокії, Понту й Азії, Фригії й Памфілії, Єгипту й околиць Лівії, що біля Кирени, римляни, що прибули, юдеї і проселіти, крітяни й араби, як ми їх чуємо, як вони нашими мовами проголошують величні діла Божі!?

Євангеліє від Івана 7, 37-52; 8, 12

Останнього великого дня свята стояв Ісус і кликав на весь голос: Коли хто спраглий, нехай прийде до Мене і п'є! Хто вірує в Мене, як каже Писання: Ріки води живої потечуть із нутра його. Так Він говорив про Духа, що мали прийняти ті, які увірували в Нього. Бо не прийшов був ще Дух Святий, тому що Ісус не був ще прославлений. Деякі з народу, чуючи ті слова, казали: Він справді пророк. Інші говорили: Він — Христос. Ще інші мовили: Чи Христос прийде з Галилеї? Хіба не сказано в Писанні, що Христос має прийти з роду Давида, з села Вифлеєму, звідки був Давид? І виник роздор через Нього серед народу. Деякі хотіли Його схопити, та ніхто не наклав на Нього рук. Вернулись слуги до первосвящеників та фарисеїв, і ті їх питають: Чому ви Його не привели? Слуги відповіли: Ніколи чоловік не говорив так, як Цей чоловік говорить. Фарисеї казали: Чи й ви дали себе звести? Невже хто зі старшини або фарисеїв увірував у Нього? Та проклятий народ, що не знає закону! Озвавсь до них Никодим, що приходив до Нього вночі, один із них: Хіба закон наш судить чоловіка, не вислухавши його спершу і не довідавшись, що він робить? Ті йому у відповідь сказали: Чи й ти з Галилеї? Розсліди і побачиш: з Галилеї пророки не приходять. І знову говорив до них Ісус, кажучи: Я — світло світу. Хто йде за Мною, не буде ходити в темряві, а матиме світло життя.

Проповідь

У світі постійно відбуваються зміни. Про усе, що відбувається ми не можемо знати. Нам відомо тільки про певні речі та зміни, що знаходяться близько нас. Такі зміни зауважуємо у наших ближніх, в природі та у собі. Ми міняємо наш життєвий стан, коли одружуємося чи виходимо заміж, міняємо також місце праці. Відбуваються внутрішні зміни моральних якостей людини, зміни у природі, тощо. І навіть те, що змінюється близько нас ми не завжди вміємо зауважити.

У своїх розмовах та навчаннях Ісус Христос неодноразово обіцяв апостолам послати Святого Духа, що мав навчити їх багатьох справ, а найбільше Божої справи – побожного життя. Апостоли залишалися у світі, щоб, керовані Святим Духом, трудилися над освяченням та спасінням людського роду. Їхнє завдання - проповідувати слово Боже, яке, знайшовши місце у душі людини, змінює її на краще. Людина своїми стараннями та силами не здібна самостійно змінити свого духовного життя на краще. А Господь завжди очікує можливості діяти у людині через Святого Духа, щоб вчинити її своїм помешканням (пор. І Кр 6,19). Спаситель прийшов у світ спасати й відшукати те, що загинуло через гріх, щоб своїм світлом та силою вчинити людину здібною жити праведно й, таким способом увійти, у мешкання Небесного Царства. Життя у цьому світі нінащо не пригодиться людині, коли вона розминеться і не здобуде вічного щастя. Тому нам потрібно навчатися жити так, як цього бажає Святий Дух, якого Ісус Христос послав апостолам і Він не перестає діяти до сьогодні у святій Церкві, тобто, в людях, що співпрацюють з ним. «А Утішитель Святий Дух, якого Отець в ім'я моє зішле, той навчить вас усього і все вам нагадає, що я сказав вам» (Ів. 14,26).

Святий Дух нагадує нам та промовляє до нашого духа, щоб уникати всього того, що оскверняє людину. В іншому разі Він, Господь, не може залишатися у людині, коли вона дозволяє приходити злу до її серця. Бог – ревнивий і не терпить жодного бруду. «Не можете ви служити Господеві і чужим богам, бо Він - Святий Бог, Бог ревнивий... Як покинете Господа й служитимете богам чужоземним – він відвернеться від вас, і після того, як був до вас добрий, наведе на вас лихо й вигубить вас» (Іс. Н 24,19-20). Ісус Христос попереджав, що не можна одночасно служити Богові та мамоні. Такого служіння не існує. Це людина може себе потішати й думати, що вона служить Богові, коли ніби молиться до Нього, складаючи руки, а разом з тим поповнює грішні вчинки. За кожною людиною стоїть вибір: служити Господеві, через любов, або божкам – вчиняючи гріхи., Господь опускає, особу що прихиляється до гріхів, і тільки через щире покаяння, простивши людині прогрішення, він знову повернеться до чистого серця та чистої душі. Коли людина намагається прозрівати, тобто, наладнати своє життя із Богом, це означає, що вона дозволяє Святому Духові діяти у ній. В іншому випадку, Господь не буде втручатися у життя людини, що віддалася в руки ворога Божого і служить противникові.

Святий Дух старається показати людині її безглузде життя, але вибір покинути його та перепросити Бога завжди залишається за дією людини. Слід пам'ятати, що Господь відчиняє нам духовні очі та пропонує поєднання з ним. Праведний Симеон не знав про прихід Спасителя та зустріч з ним, лише: «Йому було відкрито Святим Духом, що не бачитиме смерті перш, ніж побачить Христа Господа» (Лк 2,26). Святий Дух усилено трудиться над тим, щоб допомагати нам в освячені та спасінні нашої душі.

Апостоли з Матір'ю Божою зібралися на молитву й однодушно тривали у ній так, як їм вказав сам Христос. У вказаний день почули шум, неначе подув буйного вітру, та побачили ніби вогняні язики над собою. Вони не злякалися, але відчули у собі велику зміну, про яку самі не сподівалися, хоч були свідомі що отримають Духа з висоти. Стали говорити різними мовами, не вивчаючи їх. В одну мить Святий Дух дав їм такий дар. Вийшли мужньо зі свого укриття й стали безстрашно проповідувати слово Господнє, навчаючи, зокрема, про Ісуса Христа, як Божого Сина. Зник страх в учнів Христа, а чужоземці почули звернення до них у їхній рідній мові. Їм проповідувалося діло спасіння, в якому вони почули про розп'ятого Господа, що віддав з любові до них своє життя, відчиняючи ворота Небесного Царства. Сталася велика зміна в боязливих та непевних учнях Господніх.

Людина боїться зміни. А в цьому випадку, коли Святий Дух наповнив апостолів, як ми дізналися із читання Діянь, відбулося щось неймовірного: шум, ніби віяння вітру та язики, немов вогонь. Святий Дух приносить зміну до людини, бо випалює усе негідне, гидке та грішне у її душі. Святий вітер трощить усе, що йому не подобається, розкидає та ламає усякі грішні прив'язання, очищує душу, вчиняє її світлою, прозорою та здібною спілкуватися з Богом. Особа спілкується з Ним зі страхом, але це така боязнь, що обертається для людини премудрістю, освяченням та спасінням. Мудрець потверджує: «Страх Господній – то ненависть до зла» (Прип 8,13); «Страх Господній – то слава й честь, веселощі й вінок раювання» (Сир 1,11).

Любімо нашого Бога-Творця, Любов та Світло. Він усюди є, усе наповнює добром, любов'ю, миром та спокоєм. Прислуховуймося до Святого Духа, який промовляє до нас через Святе Писання, внутрішні натхнення та побожні повчання святої Церкви: «Бо ніколи пророцтво не було проголошене з волі людини, лише, ведені Святим Духом, промовляли святі люди від Бога» (2 Пт 1,21). Прийди до нас, Святий Душе! Повій у наше серце та загрій нашого холодного духа святим вогнем Своєї любові. Амінь.

+Владика Ігор (Возьняк)

12.06.2011

Отець Церкви про празник

Святий Дух невпинно повіває чудовим запахом — приємним, солодким і незрозумілим для людського роду. Але хто пізнав цю втіху Духа та Його насолоди, крім тих, що удостоїлись, аби Він вселився в них? Святий Дух вселяється в душі, які каються не інакше, як після багатьох трудів. Чимало подібного бачимо і в світі. Дорогоцінні камені, наприклад, не здобуваються інакше, як тільки з великим трудом. Шукаючи того Духа, святі знайшли Його, і Він є правдивою многоцінною перлиною, про яку згадує Євангеліє (Мт. 13:45-46) в притчі про купця, що шукав справжню коштовність, а знайшовши, пішов, продав усе й купив її. Присутність Духа засвідчує й інша притча про скарб, захований в полі, що його чоловік, знайшовши, ховає і, радіючи з того, іде й продає те, що має, і купує те поле (Мт. 13:44). Нікого так не випробовують спокуси, як тих, що отримали Святого Духа. І наш Господь, коли на Нього після хрещення зійшов Святий Дух у вигляді голуба, був ведений Духом у пустиню, де диявол спокушував Його усіма своїми спокусами, але нічого не зміг Йому вдіяти, як і пишеться про це в Євангелії від Луки: "І закінчивши всі спокуси, диявол відійшов від Нього до якогось часу" (Лк. 4:13). Господь же Ісус повернувся до Галилеї в силі Духа. Так і всіх, хто прийняв Духа і хто бореться та перемагає, Святий Дух скріплює й подає силу перемагати кожну спокусу.

Серафим, якого бачив пророк Єзекиїл (Єз. 1:4-9), є образом вірних душ, що намагаються досягнути досконалості. Він мав шість крил, всіяних очима. Мав також чотири обличчя, які дивилися на чотири боки: одне обличчя подібне до обличчя людини, друге обличчя подібне до тельця, третє — до лева, четверте — до орла. Перше обличчя Серафима (з людським обличчям) означає вірних, які, живучи у світі, зберігають заповіді, на них покладені. Якщо хтось з них вступить до монашества, то він стає подібним до обличчя тельця, тому що несе важкі труди у виконуванні монаших правил та здійснює більші тілесні подвиги. Хто, удосконалившись в приписах спільного життя, переходить до усамітнення і вступає у боротьбу з невидимими демонами, той уподібнюється до вигляду лева — царя диких звірів. Коли ж переможе він невидимих ворогів, опанує пристрасті й підкорить їх собі, тоді буде підхоплений вгору Святим Духом і побачить Божі видіння. Тут уподібниться до обличчя орла: його розум тоді буде бачити все, що може статися з ним із шістьох сторін, тим самим нагадуючи шестикрилого Серафима з численними очима. Так він цілковито стане духовним Серафимом й успадкує вічне блаженство.

Чистота, безперервний і незмінний спокій, повне милосердя та інші прекрасні чесноти, котрі вінчаються благословенням, є заповідями Божими. Намагайтесь сповнити ці веління Духа, якими оживляються ваші душі і за посередництвом яких приймете ви Господа: вони ж є безпечним шляхом...

Із творів Св. Антонія Великого

Для створення сторінки використано такі видання:
Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;
Шпідлік Т. Рупнік М.-І. Про що розповідає ікона. - Львів: Свічадо, 1999;
Креховецький Я. Богослов'я та духовність ікони. - Львів: Свічадо, 2000.
А також ікону Зіслання Св. Духа.

Джерела: www.ugcc.org.ua

Воїни Христа Царя

24.05.2012р. Б. / 24 травня 2012 року Вознесіння Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа

 

Коротка історія

Празник Господнього Вознесіння завжди припадає у четвер 40-го дня по Христовому Воскресінні. Це один з великих Господських празників і має 9-денне попразденство. Він звеличує подію Христового Вознесіння на небо та підкреслює її значення для Христа і для нас. Св. Іван Золотоустий у своїй проповіді на Вознесіння каже: „Сьогодні людський рід совершенно примирений з Богом. Зникла давня боротьба й ворожнеча. Ми, що були недостойні жити й на землі, - вознесені на небо. Сьогодні стаємо наслідниками небесного царства, ми, що не вартуємо й земного, виходимо на небо й успадковуємо престол Царя і Господа. А людська природа, перед якою херувим боронив рай, піднесена тепер понад усякого херувима”.

Джерела трьох перших сторіч нічого не говорять про цей празник. Не згадує про нього й письменник Оріген (+ к.251), який вичисляє християнські празники в 8-ій книзі свого твору „Проти Цельсія”. Знавці обряду є тієї думки, що в перших трьох віках цей празник святкували разом з празником Зшестя Св. Духа. Сильвія Аквітанська не називає цей празник Вознесінням, а тільки „сороковим днем після Пасхи”.

В IV столітті празник Господнього Вознесіння стає загально знаним. Історик Сократ (+ к.440) називає його „всенароднім празником” (Історія Церкви, 7, 26).

Празник Вознесіння звеличили своїми проповідями св. Іван Золотоустий, св. Григорій Ніський, св. Епіфан Кипрський, Лев Великий й інші. В IV ст. цариця Олена поставила храм у честь цього празника на місці Христового Вознесіння.

 

Про ікону

„Вознесіння” — ікона христологічна, точніше еклезіологічна. Возніс­шись на небо, Христос залишається жити на землі у Церкві. Церква представлена апостолами, розташованими двома групами: одна група перебуває в русі і є символом діяльності, друга, статичніша, є символом споглядання: творять ніби два крила, що їх має птах для того, аби злетіти у вишину. Церква видимо залишається на кам'янистій землі Оливної Гори. Однак її діла, символізовані на деяких іконах „Возне­сіння” оливковими деревами, плодоносять на небі, і вона сама у невидимий спосіб теж є небом на землі.

Для Апостолів і для вірних Христове Вознесіння – це одночасно і сумне прощання, і багатонадійне очікування. Апостоли бачать відхід на небо свого улюбленого Учителя й Спасителя світу. Однак Апостолам з'являються два ангели і нагадують, що Христос вернеться з неба у славі, як тепер возноситься на небо (Лк. 24, 50-53; Ді. 1, 9-11).

Сам же Христос запевнював їх, а також і нас, що Він відходить приготувати місце для нас (Йо. 14, 2) та що в таїнственний спосіб Він буде з нами до кінця ві­ку (Мт. 28, 20). Невдов­зі, казав Христос, Отець Небесний зішле на Церк­ву Христову іншого Утішителя – Святого Духа (Ді. 1, 8).

Христос сидить на райдузі, у блиску небес­ної мандорли, що нагадує сцену з книги Одкровен­ня про кінець цього світу (4, 3). Слава Його бо­жественності промінює з Його особи. Хоч ангели оточують і немовби під­тримують небесний круг, як це описано у Старому Завіті про з'яву Господа Саваота (Єз. 1, 4-25), Христос возноситься на небо своєю власною силою. Адже Він – „Той, що є”, Сущий, Божий Син, - вертається до Своєї відвічної небесної слави з Богом Отцем (Йо. 17, 24).

В руці Христа – сувій Закону, бо Він – новий Законодавець. Завершивши Свою місію на землі, Він передає дальшу працю Апостолам і Церкві, яка має підкорятися Святому Духові й черпати силу від Нього.

Посеред Апостолів стоїть Богородиця. Постать Богоматері, у порівнянні з різнобарвними одежами апос­толів, дуже проста, але витончена, вирізнена іконописцем, який мав за мету у центрі помістити Божий народ, що молиться. Тому Вона зображена у молитовній позі. Предметом її молитви є прохання зіслання Святого Духа, безперервна епіклеза , і водночас у Ній лунає голос Нареченої, яка говорить: „...Прийди, Господи Ісусе!” (Од. 22, 20), виражаючи благословенну надію в очікуванні другого приходу Господа нашого Ісуса Христа.

Апостоли дещо збентежені та стривожені, бо вони в той час ще не були підкріплені особливою силою Святого Духа, який зійшов у день П'ятидесятниці. Св. Павло історично не був присутній при цій події, але він фігурує на цій іконі, представляючи всіх віруючих, які вірують, не бувши свідками цієї події. Згадаймо: коли Тома, торкнувшись Христових ран, переконався в тому, що Він воскрес, Христос зауважив, що „щасливі ті, які, не бачивши, увірували” (Йо. 20, 29).

Століттями людство споглядає небо, вважаючи його осідком абсолюту і всякої краси. Ангели радять робити протилежне: „Чого стоїте, дивлячись на небо?” (Ді. 1, 11). Ви відкриєте невидиме, але справжнє небо у простій подобі Господньої Слугині. Барвиста одежа апостолів, розміщених як дві міцні піраміди, що є опорою Божої споруди, символізує на іконі багатство всіх видимих харизм Церкви.

 

Тропар та кондак

Тропар, глас 4: Вознісся ти у славі, Христе Боже наш, радість сотворивши ученикам обітуванням Святого Духа, утвердивши їх благословенням, бо ти єси Син Божий, ізбавитель світу.

Кондак, глас 6: Сповнивши промисел щодо нас і те, що на землі, з'єднавши з небесним, вознісся ти у славі, Христе Боже наш, ніяк не відлучаючись, але невідступно перебуваючи, ти кличеш до тих, що люблять тебе: Я з вами і ніхто проти вас.

 

Діяння святих апостолів 1, 1-12

Перше ото слово я написав, о Теофіле, про все, що Ісус почав і творити й учити, аж до дня, коли вознісся, давши Святим Духом накази апостолам, яких вибрав. Перед ними ж і показав Себе живим після Своїх страстей, в багатьох істинних знаменнях, з'являючися їм сорок днів і говорячи про царство Боже.Ївши також з ними, звелів їм не відлучатися від Єрусалиму, але ждати обітниці Отця, що її ви чули від мене. Бо Іван ото христив водою, а ви маєте христитися Духом Святим по небагатьох цих днях. Вони ж отже, зійшовшися, питали його, кажучи: Господи, чи в цей час знову установиш царство Ізраїлеве? Він відповів їм: Не вам знати час і пору, що Отець призначив у своїй владі. Та ви приймете силу Духа Святого, що на вас зійде, і будете мені свідками в Єрусалимі, у всій Юдеї та Самарії і аж до краю землі.

 

Євангеліє від Луки 24, 36-53

В той час Ісус, воскресши з мертвих, став посеред учеників своїх і сказав: Мир вам! А вони, налякані і перестрашені, думали, що бачать духа. Та Він сказав їм: Чого ви стривожилися, і пощо помисли входять у серця ваші? Погляньте на руки Мої і на ноги Мої, що Сам Я є. Діткніться Мене і глядіть, що дух тіла й костей не має, так як видите, що Я маю. І сказавши це, показав їм руки і ноги. Коли ж вони з радости іще не вірили й дивувалися, Він сказав їм: Чи маєте тут щось їсти? Вони ж подали Йому частину печеної риби і бджолиного солоду. І взявши, їв перед ними. І сказав їм: Це ті слова, що Я говорив до вас, бувши іще з вами, що треба, щоб сповнилось усе написане про Мене в законі Мойсея, і в пророків, і в псальмах. Тоді розкрив їм ум розуміти Писання. І сказав їм, що так написано є, і так треба було постраждати Христові, і воскреснути з мертвих у третій день, і щоб у Його ім'я проповідувалося покаяння і відпущенння гріхів між усіма народами, почавши від Єрусалиму. А ви є свідки цьому. І ось Я пішлю обітницю Отця Мого на вас, ви ж сидіть в місті Єрусалимі, поки зодягнетеся силою з висот. І вивів їх ген до Витанії і, знявши руки Свої, благословив їх. І сталося, як Він їх благословляв, відступив від них і возносився на небо. А вони поклонилися Йому і вернулися в Єрусалим з радістю великою. І перебували весь час у храмі, славлячи і благословляючи Бога. Амінь.

 

Проповідь

Ісус Христос, після свого воскресіння, багато разів приходив до апостолів, розмовляв з ними, давав настанови, утверджував у вірі, розповідав про Боже Царство. Вони не перебували в захоплені від цього, а жили своїм життям. Їх цікавили свої клопоти та вирішення, на їхню думку, важливіших питань. Учням дуже лежала на серці справа свого краю. Запитували його: «Господи, чи цього часу знову відбудуєш Ізраїлеві царство?» (Ді 1,6), а Спаситель говорив їм про Святого Духа, якого вони незабаром приймуть як рушійну силу, що буде успішно допомагати учням ставати свідками Сина Божого по усій землі. Господь закликав їх до думання про небесне, а вони міцно трималися землі. Можливо тому, що людина з пороху і їй легше мислити про те, що у неї під ногами, що вона бачить і здобуває, ніж про небесні дари, яких не можна доторкнутися руками, не можна побачити, тощо. Любов, в якій перебуває Господь, не можна побачити, але, коли людина живе побожно, носить у собі чисте серце далеке від гріховного бруду, тоді вона підсвідомо відчуває внутрішню радість, спокій, мир, що її наповнює, інший небесний світ. Це зацікавлює особу більше як посідання, а не тільки здобування матеріальних статків та дорогоцінних діамантів, коштовностей чи авторитету в людей. Так, Ісус прямував з апостолами,  заглиблюючи їх у роздумування про інший світ, а вийшовши на Оливну гору став підноситися на їхніх очах вгору. Вони ж довго стояли задивлені з піднятими високо головами у небо, хоч залишилася тільки хмара. Ангели ж пригадали їм про повторний прихід Спасителя, заохочуючи, щоб не стояли, а діяли й готували себе та світ до прибуття Христа.

В житті людини трапляється так, що хмари земних потреб закривають їй Бога, думання про нього та його потребу в гідному християнському житті. Христос відійшов з людським тілом у небо, але це не означає, що він забув про людину, що відсторонився від неї чи не знає про її життєві потреби. Він не осиротив людини (пор. Ів 14,18), сам бо говорив: «Ліпше для вас, щоб я відійшов. Бо коли не відійду, то Утішитель до вас не зійде. Якщо ж відійду, - пришлю його до вас» (Ів 16,7). Господь турбується людьми в усьому, він завжди біля нас, з нами і в нас. Однак, зовнішнім способом з тілесним Христом ми не зустрічаємося так, як це було колись. Апостол Павло пригадує: «Живу вже не я, а живе Христос у мені. А що живу тепер у тілі, то живу вірою в Божого Сина...» (Гл 2,20). Правдива віра відчиняє нам дорогу до глибокого життя з Христом. І нам потрібно християнського свідчення про нашу віру добрими ділами, а не лише обіцяними словами. Словесного свідчення не вистачить до освячення нашої душі та її спасіння. Навіть, наші ближні не повірять нам, коли ми будемо говорити одне, а чинити безглузді діла, тобто жити по-іншому від того як навчаємо чи просто говоримо нашими устами.

Після вознесіння, апостоли, отримавши благословення Господнє, уклонившись йому, радісно поверталися в Єрусалим. Усі перебували в храмі на молитві прославляючи Сина Божого, його Отця та Святого Духа. Вони мали перед собою певне й важливе завдання, яке залишив їм Христос – проповідувати слово Боже, навчати народи про Нього, його Божество та повторний прихід на землю для оцінки життя людей. Нам потрібно вчитися того життя, яке проповідував та свідчив Христос. Наше наближення та подібність до Нього повинні бути внутрішніми. Необхідно рішучо відкинути й залишити усі шкідливі прив'язання, що затримують нас у прямуванні до єднання з Богом. В чистого Христа не можна зодягнутися тоді, коли наш дух забруднений. Неможливо зодягатися у нього так, як ми одягаємо по-порядку на себе наш щоденний одяг. Ні! Коли серце чисте, тоді одяг Господній огортає нас. І, в міру практики християнського життя, духовний одяг християнина вдосконалюється, перемінюється з бронзового на срібний, золотий, платиновий та діамантовий. На землі можна і варто творити в нашій душі небо, де замешкає Бог. Ми не можемо бути уже піднесені до неба, тому що не готові і маємо певні завдання та час, щоб чинити землю нашого серця родючою на праведні діла.

Святий єпископ Ігнатій, мученик, що був засуджений цісарем Траяном на розтерзання диким звірам, закінчив своє життя у Римі мученицькою смертю близько 107 року. Коли його везли кораблем із Антіохії до Риму, він, по можливості, на зупинках проповідував слово Боже, давав мужнє свідчення праведного життя учня Христового. Хоч їхав на смерть - не був сумний. По дорозі написав чотири листи до церковних громад. Радів, що прославить Бога жертвою свого життя. Його називають «Богоносцем», тому що він носив Господа у своєму серці, бо в усьому свідчив про життя для Бога. Піднесімо нашого духа до Бога, який мешкає у нашому серці, бо в такому випадку й там знаходиться небо. Живімо внутрішнім життям з Триєдиним Богом! Зійдімо духом у наше серце, відчинімо його ворота і просімо Господа, що воно стало нашим небом, в якому він замешкує. Небо зливається із розумінням Бога, бо де Бог – там небо, а де небо – там Бог! Хай Пресвята Богородиця допоможе нам розуміти потребу Бога у нашому житті так, щоб ми вистояли біля хреста нашого життя у мирі з ним до кінця!

Владика Ігор (Возьняк)
м. Львів, 02.06.2011

Для створення сторінки використано такі видання:
Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;
Шпідлік Т. Рупнік М.-І. Про що розповідає ікона. - Львів: Свічадо, 1999;
Креховецький Я. Богослов'я та духовність ікони. - Львів: Свічадо, 2000.
А також ікону Вознесіння ГНІХ.


Джерела: www.ugcc.org.ua

Воїни Христа Царя

15.04.2012р. Б. / Воскресіння Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа

 

Коротка історія

Слово "пасха" походить з єврейського "песах", що значить "перехід". Тут мова про перехід Господнього ангела, який одної ночі вбив усіх єгипетських первенців, коли фараон не хотів відпус­тити ізраїльський народ, а перейшов повз доми ізраїльтян, одвірки домів яких були помазані кров'ю одно­річного ягняти. Слово "пасха" у жидів означало також ягня, якого заколювали на Пасху, а потім і сам день свята на згадку про визволення з Єгипту дістав назву Пасхи.

Для апостолів і перших християн Пасха-Перехід стала символом іншого переходу — подвійного переходу Ісуса Христа: від життя до смерти і від смерти до життя. Перший перехід дав основу для хресної, а другий для воскресної і радісної Пасхи. Апостоли й перші християни святкували разом із жидами свою християнську Пасху, але не радісну, а сумну і з постом, бо вона була для них річницею Христових мук і смерти.

Пасхальний агнець євреїв став для християн прообразом Ісуса Христа, Який, наче невинне ягня, приніс себе в жертву за гріхи цілого світу. Звідси в богослуженні його називають пасхальним агнцем або коротко Пасхою. "Бо Пасха наша, — каже святий апостол Павло, — Христос, принесений у жертву" (1 Кор. 5,7).

У II ст. разом із хресною Пасхою починає також входити в практику і радісна Пасха на честь Христового Воскресення, яку святкують у неділю після жидівської Пасхи. Собор у Нікеї (325) вирішив, що всі християни мають святкувати празник Пасхи того самого дня: що не можна йти за жидівським звичаєм, а треба празнувати Пасху в неділю, після першої повені місяця, після весняного рівнодення.

У ІV-V ст. святкування празника Пасхи продовжується з одно­го дня на цілий тиждень, який зветься "світлим тижнем" на про­тивагу до тижня перед Великоднем, що має назву "Великого", або "Страсного". В Єрусалимі най­більш урочисті були перші три дні Пасхи, що Східна Церква прак­тикує і сьогодні.

З богослужінь празника Христового Воскресення на особливу увагу заслуговує пасхальна утреня, яку можна б назвати величним гимном прослави Христа-Переможця. Її авторство приписують ве­ликому богослову Східної Церкви й великому митцеві слова – святому Йоану Дамаскину (к. 676 — к. 749). Ймовірно, що вона укладена на основі пасхальних проповідей святих Отців – Григорія Богослова, Григорія Ниського й Йоана Золотоустого. Зміст воскресної утрені глибоко-догматичний, форма високо-поетична, тон дуже радісний і переможний.

 

Про ікону

Ікона Воскресіння представляє Христа не в ту мить, як Він вихо­дить з гробу, а тоді, коли Він розбиває його. Христос виходить з гробу не як той, хто звільнився від смерті і тікає геть. Адже Господь переміг смерть не задля себе самого, як це могла б зробити надлюдина. Велич воскресіння Христа полягає в тому, що Він входить у царство князя темряви, який тримає в неволі Адама та його нащадків.

Воскреслий, сяючий Христос у динамічній позі є центром величавої й багатої змістом композиції Зішестя в Ад. Вся Його постать у повний зріст оточена небесним сяйвом мандорли продовгастої форми, бо де Христос – там небо. Світло випромінюється як з воскреслого Христа, так і з мандорли, адже небо вже не приховане – воно відкрите завдяки перемозі Христа над гріхом і смертю.

Христос зображений у білих з позолотою ризах. Він стоїть над розби­тими воротами аду – досі непоборимою в'язницею смерті. Під цими воротами в темному аді видно розторощені тепер символічні знаряддя тор­тур. Ад, алегорично персоніфікований, лежить зв'язаний, безсилий.

Із зображення на іконі не зрозуміло, чи Христос сходить в Ад, чи це вже мить Його повернення звідти. Він простягає руки Адамові та Єві, слідом за якими двома великими процесіями із землі виходять усі попередні покоління аж до Його пришестя. Зображено майже цілу дугу спасіння, яку проходить Господь. Сцена Зішестя в Ад – це величне святкування життя й очікування воскре­сіння, бо Христос не забув про тих, що в гробах, а пішов шукати за ними.

Ікона показує нам також дві сфери духовного життя. У царстві смерті, зруйнованому Христом, панує порок та лихі помисли, які спонукають людину служити цьому царству. Їх зображають у вигляді темних постатей у підземній печері. Друга сфера – це сфера Христа, який діє протилежним чином. Христос відкрито показує чесноту, до якої людина доходить, слухаючись духовних помислів і жертвуючи егоїзмом.

 

Тропар та кондак

Тропар: Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав, і тим, що в гробах, життя дарував.

Слава, і нині: Кондак, глас 8: Хоч і у гріб зійшов ти, Безсмертний, та адову зруйну­вав ти силу, і воскрес єси як переможець, Христе Боже, жінкам-мироносицям зві­стивши: Радуйтеся, і твоїм апостолам мир даруєш, падшим подаєш воскресення.

 

Діяння святих апостолів 1, 1-8

Перше ото слово я написав, о Теофіле, про все, що Ісус почав і творити й учити, аж до дня, коли вознісся, давши Святим Духом накази апостолам, яких вибрав. Перед ними ж і показав Себе живим після Своїх страстей, в багатьох істинних знаменнях, з'являючися їм сорок днів і говорячи про царство Боже. Ївши також з ними, звелів їм не відлучатися від Єрусалиму, але ждати обітниці Отця, що її ви чули від мене. Бо Іван ото христив водою, а ви маєте христитися Духом Святим по небагатьох цих днях. Вони ж отже, зійшовшися, питали його, кажучи: Господи, чи в цей час знову установиш царство Ізраїлеве? Він відповів їм: Не вам знати час і пору, що Отець призначив у своїй владі. Та ви приймете силу Духа Святого, що на вас зійде, і будете мені свідками в Єрусалимі, у всій Юдеї та Самарії і аж до краю землі.

 

Євангеліє від Івана 1, 1-17

В началі було Слово, і Слово було в Бога, і Слово Було Бог. Воно було споконвіку в Бога. Все через Нього сталося, і без Нього ніщо не сталося, що повстало. У Ньому було життя, і життя було світло людям. І Світло в тьмі світить, і тьма Його не обняла. Був чоловік, посланий від Бога, ім'я йому Іван. Він прийшов на свічення, щоб свідчити про Світло, щоб усі повірили через Нього. Не був він Світло, але щоб свідчити про Світло. Був Світло істинне Той, Хто просвічує колену людину, що приходить на світ. У світі був, і світ через Нього стався, і світ Його не пізнав. До свого прийшов, і свої Його не прийняли. А котрі прийняли Його, дав їм власть дітьми Божими стати, віруючим в ім'я Його. Що не з крови, ні з похоті тіла, ні з похоті мужа, а від Бога родилися. І Слово тілом стало, і вселилося в нас, і ми виділи славу Його, славу як Єдинородного від Отця, повне благодаті й істини. Іван свідчить про Нього і кликав, кажучи: Це був Той, про кого я говорив, Той, що по мені гряде, передо мною був, бо перше мене був. І з повноти Його всі ми прийняли, і благодать за благодать. Бо закон Мойсеєм був даний, благодать же й істина через Ісуса Христа сталася.

 

Проповідь

Дорогі у Христі брати і сестри, вітаю вас сердечно із нинішнім величним празником Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа! Справді празник над празниками і торжество всіх торжеств! Ми до нього готувалися, як до найголовнішого, найважливішого свята у цілому літургійному році.

Період приготування до нинішнього свята тривав досить довго. Перед Великим Постом був ряд неділь, коли Свята Церква пояснювала нам суть і завдання Посту. Неділя Закхея пригадала нам, що суть Посту полягає на особистій зустрічі з Ісусом Христом, зустрічі, яка приносить спасіння, докорінну переміну людського життя. Пізніше була Неділя блудного сина, коли ми бачили, як Отець Небесний, не зважаючи на наші великі гріхи, очікує нас з відкритими раменами і не докоряє нам за наші провини, а пригортає до свого серця і повертає нам втрачену гідність дітей Божих. Потім була неділя м’ясопусна, коли Церква нам пригадувала, що тілесний піст без діл милосердя не принесе нам жодного духовного пожитку, бо аскетичні зусилля – відмова від певних страв чи розваг – не є самоціллю християнського посту, а мають служити любові, - щоб ми мали більше часу і засобів, щоб послужити нашим ближнім. Спасає лише віра, чинна любов’ю, - каже св. Павло (пор. Гал 5, 6). Нарешті Неділя сиропусна напередодні Великого посту пригадувала нам про взаємне прощення як необхідну передумову отримання прощення від Бога.

Відтак перед нами відчинилися «двері покаяння» – почався благодатний час Чотиридесятниці, коли ми намагалися щирим каяттям, ділами милосердя, ревнішою і молитвою, увінчаною Таїнством Покаяння очистити нашу душу від гріховної отрути, просвітитися чеснотами, наповнитися благодаттю Святого Духа.

Останнім етапом до пасхальної радості був Великий, або Страсний Тиждень, коли ми особливо близько співпереживали усі події останніх днів земного життя нашого Спасителя. Ми переживали усі ці події дуже близько, бо усвідомлювали, що вони стосуються кожного з нас особисто, ми не є сторонніми спостерігачами, але одними з головних дійових осіб історії спасіння. Адже Син Божий «задля нас людей і задля нашого спасіння зійшов з небес, … і був розп’ятий за нас за Понтія Пилата і страждав і був похований» (Символ віри). З думкою про нас Син Божий зійшов на землю, з думкою про нас витерпів жахливі муки і розп’яття, з любови до нас прийняв хресну смерть, щоб своєю Божественною любов’ю здолати наш гріх, диявола і пекло.

І ось сьогодні ми, як ті жінки-мироносиці,  прибігли з самого ранку до храму, який символізує гріб Господній. І що ж ми бачимо? – Отой храм не є темний, не є понурий, зовсім навпаки, – він залитий світлом, прикрашений квітами, наповнений Божественною благодаттю. І в цьому храмі Свята Церква устами своїх священнослужителів, як той Пасхальний ангел, проголошує нам радісну новину, що її почули жінки-мироносиці: «Ви шукаєте Ісуса розіп'ятого. Нема його тут, бо він воскрес, як ото сам прорік. Ходіть, гляньте на місце, де він лежав. Та біжіть притьмом, скажіть його учням, що він воскрес із мертвих» (пор. Мт. 28.6-7).

І ось сьогодні ми переживаємо оцю радісну пасхальну благовість: Христос воістину воскрес, Христос переміг смерть, Його любов восторжествувала над людським злом, Його спасенна присутність у світі кличе все створіння до нового, переображеного життя. Тепер, дорогі в Христі, перед нами 50 днів пасхального періоду, 50 днів, коли ми будемо святкувати Пасху Христову. Але чи тільки 50 днів? – Ні, дорогі в Христі, бо Воскресіння Христове змінило ціле наше життя, змінило історію людства і саме тому Пасха Христова, Воскресіння Господнє є щось, що ми повинні святкувати кожного дня, впродовж цілого нашого життя. Каже преподобний Теодор Студит: «Кожного дня, наслідуючи Господа, ми святкуємо воскресіння чеснот через смерть пристрастей, ми покликані кожного дня разом з Христом вмирати для наших гріхів і воскресати для нового чеснотливого Божественного життя».

Силою пасхального тріумфу Христа над гріхом і над смертю ми долаємо у самих собі гріх і переходимо від смерти до життя. Разом з новим життям у Воскреслому Спасителеві ми отримуємо дар радості, якою нині наповнені наші серця. А ця радість наша не є якимсь емоційним станом, наша радість це – переможений смуток, перемінений смуток, подоланий смуток. Ми стверджуємо на воскресній утрені перемогу радості над смутком такими словами: «Це бо прийшла через хрест радість усьому світові». А у воскресному тропарі сьомого гласу Свята Церква ще докладніше пояснює цю дивну переміну: «Знищив ти хрестом Твоїм смерть, відчинив розбійникові рай, мироносицям плач на радість перемінив і апостолам повелів проповідувати, що воскрес Ти Христе, Боже, даючи світові велику милість». Дорогі в Христі, це я, це ми є тим розбійником, якому воскреслий Христос відчиняє нині рай. Це я, це ми є тими мироносицями, плач яких Господь сьогодні перемінює на радість. Усе життя людини на землі супроводжується плачем: від першого плачу, що супроводжує прихід на світ і до останньої сльози на ложі смерти, дорога людська встелена сльозами: сльозами з приводу втрати близької особи, сльозами з приводу хвороби чи нещастя, сльозами від безвиході, сльозами з приводу власного гріха і кривд, які нам завдає оточення, - невипадково земля, на якій ми живемо, називається «долиною сліз». І ось у цій долині сліз стається дивна переміна: у всій своїй силі проявляється Божа любов, яка висушує наші сльози як сонце – ранішню росу.  Від нині для того, хто вірує у Воскреслого Спасителя, не повинно бути місця для розпуки, пригноблення і смутку, бо Господь дарує всім нам дар надії і радості.

І ще щось, Господь наказує нам, так само як і тим жінкам мироносицям іти притьмом і проповідувати благовість про Його Воскресіння іншим людям, ділитися отою радістю і тим новим життям, які дає нам наш Спаситель. Погляньте, як жінки-мироносиці з поспіхом, з великою радістю бігли до апостолів, щоб їх звістити, що Христос воскрес. Як пізніше самі апостоли відважно, не зважаючи на переслідування, на утиски, проповідували правду про Воскресіння Христове світові. Ми, що називаємося і є учнями Христовими, маємо нині підхопити цю їхню місію, бо нинішній світ не менше, ніж дві тисячі років тому, потребує отої доброї новини, що зло є переможене любов’ю Божою, що смерть поглинута життям Божественним, що Христос переміг гріх кожної людини. Ми, християни, що маємо в своїх серцях небесну радість, не можемо проходити байдуже повз тих людей, які ще не пізнали і не зустріли Воскреслого Господа. Господь нас кличе і посилає нині занести благовість спасіння до кожної людини, яка живе у смутку, страху і безнадії.

Робити це треба словом проповіді, а ще більше – усім нашим життям, так щоб наші ближні відчули присутність Бога в нашому серці і в нашому житті. Розповідають такий випадок, що одного разу старший чоловік, який вважав себе атеїстом, прийшов до священика, дуже славного проповідника, на розмову. Приходить до парафіяльної канцелярії, але бачить, що священик вже має відвідувача і розмовляє з ним в своєму кабінеті. Священик теж побачив його крізь шибку в дверях, перепросив співрозмовника, швидко вийшов на коридор, виніс для нього крісло і попросив присісти та відпочити з дороги, поки він закінчить бесіду із попереднім гостем. За кілька хвилин вже сиділи разом в кабінеті і вели жваву розмову про віру: старий атеїст і священик, Христовий учень. Після розмови старенький визнає, що помилявся у своїх атеїстичних переконаннях і тепер хоче навернутися до Бога. Священик, вдячний Богові за це маленьке чудо, питається, який аргумент в його словах найбільше спричинився до зміни поглядів старого атеїста. Той відказав, що найбільше похитнули його атеїстичні переконання не так слова священика, як той жест доброти, уваги і зичливості, яким він його зустрів, вибігши з кабінету і запропонувавши сісти. «Це мене найбільше переконало, що Бог є з вами, що Він є Любов’ю, що Він дає Вам силу жити інакше, як люди, яких я дотепер стрічав у своєму житті».

Дорогі у Христі, ми сьогодні святкуємо Воскресіння Христове, торжество любові Божої, ми є повні радості і надії. Я бажаю всім нам, щоб ми, вийшовши з храму, хотіли ділитися отою доброю новиною про Воскресіння Христове з усіма людьми, яких зустрінемо на дорозі, ділитися не тільки нашими словами, але в першу чергу нашим життям, нашими добрими ділами. Бажаю усім нам жити як люди пасхальні, як люди, які живуть з Христом воскреслим і несуть його цілому світові. Радості вам, миру і благословення від воскреслого Господа. 

Христос Воскрес! Воістину Воскрес!

+Владика Богдан Дзюрах
Сівач, квітень 2012

Для створення сторінки використано такі видання:
Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;
Шпідлік Т. Рупнік М.-І. Про що розповідає ікона. - Львів: Свічадо, 1999;
Креховецький Я. Богослов'я та духовність ікони. - Львів: Свічадо, 2000;
Збірник проповідей "Сівач".
А також ікону Христового Воскресіння.


Джерела: Департамент інформації УГКЦ

Воїни Христа Царя