29.08.2012р. Б. / Він не погодився на компроміс, – Папа про Йоана Хрестителя

Йоан Хреститель – приклад безкомпромісної вірності Богу. Про це сьогодні говорив Папа Римський Бенедикт XVI під час загальної аудієнції, яка відбулася у літній резиденції Кастель Ґандольфо.

 

Насамперед, Святіший Отець пригадав про те, що культ святого Йоана Хрестителя є дуже давнім у Церкві, і вже в IV столітті у Самарії вшановувано його чесну голову. У Євангеліях, натомість, дуже добре пояснено його роль в стосунку до Ісуса. Він почав проповідувати за часів імператора Тиберія, в 27-28 році нашої ери, закликаючи народ приготуватися до зустрічі з Господом, випрямити криві стежки свого життя через радикальне навернення свого серця. Крім того, – зауважив Папа, – Предтеча не обмежується проповідуванням покаяння, але з глибокою покорою вказує на Ісуса, як на істинного Божого посланця, поступаючись, аби слухали Його та йшли за Ним. І, врешті, останнім його кроком було свідчення невідступної вірності. 

«Запитуємо, з чого народжується ось таке життя, з такою сильною внутрішньою силою, настільки прямолінійне, послідовне, цілковито віддане Богові та щоб приготувати дорогу Ісусові?», – сказав Бенедикт XVI, і продовжив: «Відповідь є простою: з взаємин з Богом, з молитви, яка була провідною ниткою всього його життя». Йоан Хреститель, – вів далі Папа, – є Божим даром, якого довгий час просили батьки. Звіщення про його народження відбулося у місці молитви, в Єрусалимському храмі. І навіть саме народження було позначене молитвою: піснею радості, хвали та подяки, яку батько Захарія підніс до Всевишнього. «Ціле життя Ісусового Предтечі черпало сили із взаємин з Богом, особливо, під час періоду, проведеного в пустинних землях, які є місцем спокуси, але також місцем, в якому людина відчуває свою убогість, позбавлену можливості опиратися на матеріальні забезпечення, та розуміє, що єдиною стійкою точкою опори є сам Бог», – зазначив Святіший Отець, додаючи, що Йоан Хреститель не лише є людиною молитви, але й провідником до цих стосунків з Богом. Підтвердженням цього може бути євангельський уривок, що розповідає про те, як Ісус навчив учнів молитви «Отче наш». Він зробив це, відповідаючи на їхнє прохання: «Господи, навчи нас молитися, як Йоан навчив своїх учнів». 

«Дорогі брати й сестри, – сказав на завершення Бенедикт XVI, – відзначення мученицької смерті святого Йоана Хрестителя пригадує також і нам, християнам цих часів, що з Христовою любов’ю, з Його словом, з Істиною не можна вступати в компроміси. Істина є істиною. Християнське життя вимагає, так би мовити, «мучеництва» щоденної вірності Євангелію, тобто, відваги дозволити на те, щоб Христос зростав у нас, щоб Христос керував нашими думками та ділами. Це може статися в нашому житті лише за умови міцних стосунків з Богом, – додав Папа. – Молитва не є втраченим часом. Вона не означає викрадати час, призначений на діяльність, в тому числі й апостольську, вона є якраз протилежним цьому: лише якщо зуміємо вести життя вірної, постійної та довірливої молитви, то Сам Бог дасть нам здатність та сили до щасливого та спокійного життя, щоб долати труднощі та відважно свідчити про Нього». 

За матеріалами: Радіо Ватикан 

Джерело:   КРЕДО

07.07.2012р. Б. / Слово Митрополита Львівського на різдво Івана Предтечі

 

Слово Архиєпископа і Митрополита Львівського
на празник Різдва пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Івана
Рм 13,11-14,4; Лк 1,5-25.

 

Мужнього, безстрашного, простого, цілковито відданого Богові, великого любителя простолюддя, святого Івана Хрестителя, як гідний образ  життя людини, представляє нам сьогодні наша Церква. Святий апостол Лука широко описує історію перед та під час народження цього великого праведника. Причому, поєднує це оповідання із Благовіщеням пресвятої Богородиці, у своєму першому розділі Євангелії. Це – велика поезія, чудова звістка про прихід на землю Спасителя, а перед ним його Предтечі Івана. Послухаймо, якими чудовими словами оспіваний святий Предтеча у молитві на Утрені: «Ластівко прекрасна, чесний соловію, голубе предобрий, пустинелюбна горлице, Господній хрестителю, пустинна рослино!...» (Утреня 1 гол., вівт., канон, ірм., п.9).

 

Автор порівнює пророка із різними птахами, які прекрасно літають у небі, чудово співають, які вірні своєму місцю та стережуть свого гнізда від ворожих нападів. А батьки довго  вимолювали його, Йоана святого, навіть, вже не сподівалися на потомка, але неможливе у людей, стається можливим у Бога (пор. Мр 10,27). Батьки терпеливо очікували на волю Бога і сталося, що аж ангел Господній прийшов повідомити Захарію, священика, який молився у святилищі храму, що його дружина Єлизавета буде матір’ю. Вона була особою старшого віку, але віддалася повністю в руки Бога і промовила: «Так учинив мені Господь у ці дні, коли зглянувся…» (Лк 1,25). Ця подія, народження дитини особою старшого віку, які вже звичайно, не родять, приближала іншу подію, що Спаситель народиться із чистої Діви, без чоловічого втручання. Єлизавета повірила, прийняла волю Господа, можливо ще більше їй посприяло це, що Захарія онімів, бо домагався від ангела знаку. Він прийшов додому і не міг говорити, тільки знаками чи на письмі міг порозумітися з нею та іншими. Такі дивні обставини сталися під час приходу ангела та сповіщення ним гарної новини для Захарії, а той уповав на свій досвід, на свою волю, покладався на свій поважний вік більше, як на всемогутнього Господа. Програв священик, переміг Господь та його всемогутня рука!

 

Сусіди дуже дивувалися вагітності Єлизавети, вони теж, давно викреслили її з-поміж тих, хто стане матір’ю. Як правило, люди судять на своєму рівні, їм буває трудно піднятися вище, довіритися Богу так, як це вчинив праведний Авраам, який був готовий принести в жертву свого сина, якщо була така Божа воля і не завагався ані на мить. Ось, яка сила віра, що не знає жодних коливань, яка міць довіри до Бога, що не піддається жодним зовнішнім впливам! Недовіра священика принесла шкоду тільки йому самому, бо Захарія не міг певний час говорити; але ця обставина допомогла йому від цього часу змінити спосіб мислення  і це глибоко вплинуло на його духовне життя. Коли народився хлопчик, який став радістю не тільки батьків, але й сусідів, Захарія написав його ім’я таким, як велів йому ангел. Тут вже не вагався, хоч родина та сусіди не погоджувалися з таким іменем, однак, за мить перед самим обрізанням, Захарія з гідністю начеркав на табличці: «Йоан – його ім’я». І в цю ж мить розв’язалися його уста, що було великою несподіванкою, навіть страхом та особливим знаком для усіх присутніх, і предметом обговорення людьми цієї околиці. Як багато дивних речей творилося навколо цієї дитини перед її народженням, а також, в часі народження і продовж життя, як зрілого печерника. Це – великий святий, на якого Церква увесь час звертає увагу. Святий Учитель Церкви, роздумуючи про життя великих мужів навчає, щоби ми «… налаштовували себе до наслідування їх, щоб не були безпечні за чесноту, але уникали гріха і чинили усе, щоб не явитися негідними невимовних тих благ, які отримаємо благодаттю і людинолюбством Господа нашого Ісуса Христа…» (св. Ів. Золот., Бесіда XII на Бут п. 5). Мабуть, здавна був звичай виховувати особливих дітей у пустині, на що надихав батьків Святий Дух, бо про св. Макарія Єгипетського говориться, що його п’ятилітнім принесли в пустиню, у якій він виховався («Повне зібрання творінь святителя Івана Золотоустого» Київ 2009, Т.1, Кн. 1, стр.41). Про життя святого Івана Хрестителя не написано багато у Святому Писані, але те, що ми довідуємося аж занадто вистарчає, щоб пізнати його дух та велич особи, бо він до кінця був відданий Господу. Дивні знаки, що творилися під час його уродин не полегшували йому послідовного життя, навпаки, він полюбив пустиню, у якій в трудах прожив певний час, здавалося був строго вихований, але не замахувався на авторитет. Коли учні Івана говорили про Ісуса Христа, що він хрестить й усі йдуть до нього, він радів із цього, сказавши, що Христос повинен рости, а він буде задоволений тим, що буде маліти в Ісусових та людських очах (пор. Ів 3,30). Задумаймося глибше над життям святого Предтечі та пізнаймо, що він не закликав людей іти в пустиню, залишати доми, строго постити, не дбати про одежу та харчі. Ні! Коли його запитували люди, що їм робити, бо були під враженням від його проповідування. Він твердив, щоб ділилися одежею й харчами, а митникам та військовим, велів нікого на кривдити, а бути чесними у виконанні своїх обов’язків (пор. Лк 3,10-14). Святий Іван докладно знав кволість людської природи, тому пропонував людям щось простіше та легше у виконанні: «Покайтесь, бо наблизилось Небесне Царство» (Мт 3,2). Ось заповіт найбільшого святого, як про нього говорив сам Ісус Христос (пор. Мт 11,11). Ми вдячні святому жителю пустині, Івану, що вказав усім людям найпростіший та найлегший шлях до неба через щире покаяння. Це можливе кожній людині, це під силу кволим і хворим, простим і вченим, молодшим та людям похилого віку – одним словом усім! Тут не вимагається надзвичайних зусиль, лише трохи доброї волі та щирої довіри до Господа Бога. Прислухаймося до поради досвідченого мужа, святого Пустинника і часто виконуймо його пропозицію! Хай покаяння духа охопить цілу нашу істоту – так здобудемо Царство Небесне! Візьмімо глибоко до серця слова ірмосу Утрені: «Ось голос Предтечі став перед неплідними і пустими серцями, взиваючи: приготуйте нині путь Христу, бо він гряде у славі, підкорімось йому і величаймо» (Утр. свята, ірм. п.9). Святий пророче, предтече і хрестителю Господній, Іване, молися до Пресвятої Тройці за спасіння наших душ! 

+ Ігор
Архиєпископ і Митрополит Львівський УГКЦ
7 липня 2012 р.Б. Шевченківський Гай, м. Львів 07.07.2012

Джерела: www.ugcc.lviv.ua

Воїни Христа Царя