Напередодні Воскресіння Христового «Обозрєватєль» записав інтерв’ю зі священиком УГКЦ отцем Ігорем Яцівим. Нас цікавило таке.
- Отче, чи погоджуєтесь Ви з тим, що Великдень – свого роду
запозичення з іудейської обрядності, помножене на суто язичницькі
традиції зустрічі весни і уславлення поганських богів, котрі «вмирають»
восени і «воскресають» щовесни? (Принаймні сучасні рунвірівці люблять
трактувати Великдень як алогічне нашарування багатьох культур).
- Якщо говорити про обрядову складову святкування Великодня, то до
певної міри з вашим твердженням можна погодитися. Тут дійсно дещо взяте з
іудейських традицій, дещо – з дохристиянських часів. І в цьому немає
нічого дивного, бо кожен народ протягом своєї історії формує власний
спосіб прославлення Бога.
Але якщо говорити про дух, то, звичайно, Великдень є святом докорінно
іншим. Дні, які передують Великодню і які у літургійному календарі
називають Страсним тижнем, засвідчують одну важливу істину, котрої немає
у Старому Завіті і яка не присутня у поганському способі богопочитання –
це те, що Бог є любов.
Це важливий момент – те, що Бог потребує людини, а не тільки вона одна
шукає за Господом… І задля того, щоби людина була з Ним, Господь готовий
на таку жертву – Він готовий помирати на хресті – в ім’я того, аби
витягнути людину з гріховного провалля, привести її до спасіння і до
царства небесного. Це той ключовий момент, який вирізняє Великдень
з-поміж інших свят.
- Так звана «єврейська Пасха» залежить від місячного
календаря. Православна – згідно Олександрійської Пасхалії – святкується
після весняного рівнодення і після єврейського свята. Так у 325 році у
Нікеї постановив Перший Вселенський собор. Католицький же Великдень
визначений Григоріанською Пасхалією, введеною у 1582-му Папою Григорієм
ХІІІ. Чи існує шлях, який дозволив би принаймні християнам (і східного, і
західного обряду) відзначати цей день синхронно? І наскільки це питання
є значимим на сьогоднішній день?
- Питання є значимим. Мені вже доводилось розмірковувати на тему, чи
можливо зробити так, аби християни разом відзначали Великдень? Адже це
актуально і щодо Різдва, яке ми святкуємо 7 січня, а католицький світ –
25 грудня. Але знаєте, який момент є ключовим для віруючої людини? Не
«коли» святкувати, а «як»…
Ми можемо скільки завгодно дискутувати, досліджувати календарі та
традиції, науковці можуть застановлятися над тим, яка дата є більш
точною… Але для спасіння душі важливо не те, коли ми святкуємо
Великдень, а те, як ми його переживаємо, наскільки він стає нашим
святом, а не просто подією, котра колись сталася в історії людства.
Для того ж, щоб християни відзначали Великдень разом, у першу чергу
потрібна добра воля. Якщо говорити про нашу державу, то тут важливо, аби
вся Україна разом перейшла на новий календар, бо перехід окремої
конфесії тільки створюватиме зайвий поділ між вірянами.
- Християнство прийшло на Русь лише у Х сторіччі нової ери.
Чи могли б Ви розказати, коли та під впливом яких чинників відзначення
Великодня в Україні набуло саме таких рис, які воно має зараз?
- Так, Великдень прийшов в Україну у Х сторіччі, але за ці десять віків
свято вже зайняло належне йому місце. Великдень є святом над святами і
праздником усіх праздників.
Важливим є і Різдво, і Успіння Богородиці,
але Великдень у подібній «ієрархії» займає виключну позицію. Тож коли
Україна приймала християнство, така позиція вже була певним чином
сформована.
Якщо ж говорити про той чи інший спосіб святкування Великодня, то мені
дещо тяжко зараз проаналізувати, як одна традиція додавалась до іншої
тощо. Київська Церква Володимирового хрещення прийняла візантійський
обряд – богослужіння було вже сформоване, тож літургійне служіння
лишилось хіба що перекласти слов’янською мовою.
Суто українські ознаки Великодня – гаївки, наприклад – це, вже, радше,
народні елементи свята, які гармонійно до нього увійшли. Так свого часу
було і з колядками, які з поганських співів перетворювалися на елемент
християнського обряду.
- Наскільки різним є відзначення Великодня у різних
регіонах нашої країни? Наскільки тут далася взнаки окупація різних
частин України різними державами – передусім православною Росією
(центральна, північна та східна частини) і католицькими Польщею,
Румунією (на заході)? Чи відчуваєте Ви як священнослужитель певне
«великодне протистояння», якщо брати до уваги святкові традиції сходу та
заходу України?
- Я думаю, що не стільки нашкодило святкуванню Великодня і розумінню
його справжньої суті ситуація з минулих століть, скільки – останній –
радянський період в нашій історії. Причому, де довше перебувала
радянська влада, там довший слід і більше негативу вона і залишила.
Галичина, приміром, кращим чином зберегла великодні традиції, ніж таж
таки київська община.
Але люди скрізь прагнуть долучитися до святкування, хоча навіть така
річ, як наповнення великоднього кошика, свідчить про їх неповне
розуміння, що таке Воскресіння Христове. У кошик беруть і алкогольні
напої, і апельсини, і навіть суші – різні страви, які люди просто хочуть
споживати. Тоді як насправді освячувати треба паску, м’ясні та молочні
страви, яйця – саме це є ті речі, над якими священик читає молитву.
Мене радує, що люди – хай навіть вони не були на всіх службах Божих
упродовж Страсного тижня – йдуть на Великдень зі своїм кошиком до
церкви. Мене радує їхнє прагнення пізнати суть цього свята, а не просто
намагання відбути ряд обрядодій. І от тоді і приходить до них розуміння,
що недостатньо освятити свої кошики, треба освятити свою душу через
сповідь і прийняття євхаристії.
- Ви вже фактично відповіли на моє наступне питання. Що Вам не імпонує у сучасному відзначенні Великодня?
- Мені не імпонує – якщо казати коротко – поверховість святкування.
Подекуди віряни більше дбають про страви, про одяг, в якому вони йтимуть
до церкви, більше дбають про чистоту оселі, ніж про чистоту своєї душі.
Певна занедбаність цього питання мене якраз і турбує.
- В такому разі які добрі великодні традиції (можливо,
характерні для західної України, звідки Ви родом) є, на Вашу думку,
незаслужено забутими?
- Деякі з них ми якраз намагаємось відродити. Наприклад, в неділю на
Софійському майдані наша молодь організовує гаївки. Це є ще один спосіб –
позалітургійний – святкування Великодня – коли всі збираються разом і
через спів долучаються до відзначення цього свята.
У нас зараз дуже багато втрачено (і на західній Україні зокрема) – і
все це також дякуючи радянській владі. Пригадую, як за мого дитинства та
юності вчителі пильнували біля брами церкви і записували, хто куди йде.
Це також наклало певний відбиток на наше сьогодення. Втрачене потрібно
повертати з забуття – а не просто заспівати одну пісеньку абощо. До
відродження традицій ми запрошуємо наразі усю молодь, не лише
греко-католиків…
- Як морально (емоційно, духовно) налаштуватись на
відзначення Великодня? Враховуючи і наш непростий час, і навіть те, що
багато вірних працюватимуть саме на Великдень. Чи можна після свята, так
би мовити, «пост фактум» знайти для своєї душі певну розраду?
- Безумовно, що «надолужувати» великоднє святкування певним чином
складно. Так, є обставини, які змушують людей у цей день працювати.
Кожен має виконувати свою місію – задля спільного блага. Але, врешті,
все залежить від нашої настанови, нашого настрою. Навіть на робочому
місці ми можемо долучитися до святкування – у віртуальний спосіб, через
веб- чи телетрансляцію абощо.
…Стараймося слухати і чути, всотувати у себе той великодній настрій, а
відтак – при нагоді – вже безпосередньо прийти до храму. Зрештою, сорок
днів після Воскресіння Христового і до Вознесіння є великоднім часом.
Тобто це той час, щоб відчути себе гідно і пройнятися святковим
настроєм. Та й кожна неділя є святом воскресіння, бо священик, коли
чинить відпуст, говорить «Христос, що воскрес із мертвих», промовляючи
майже ті самі словами, які від каже під час великоднього богослужіння –
таким чином, кожна неділя є святом Воскресіння Христового.
- Власне, про обрядність «поствеликоднього» періоду
зазвичай ніхто не говорить. Що б Ви відзначили у цьому контексті?
Простіше кажучи: як поводити себе після великодніх свят, які обмеження
тощо вводить церква тощо? І ще одне. Чи не шокують Вас традиції
«обливального понеділка» у Львові та інших західноукраїнських містах?
Певна річ, що вони мають певне коріння, проте чи не дисонують вони з
християнських віроученням?
- Почну з кінця вашого запитання. Щодо обливального понеділка –
підтримую вас цілком. Готовий повторити ті слова, які я казав вище – про
те, що в інтерпретуванні великодніх традицій мені не подобається їхня
поверховість. Та й обливаються найбільшою мірою ті, хто і у церкві не
був в той день…
Люди, що були у храмі, мали зранку, чим зайнятись – вони збирались до
церкви, святково вдягались, а відразу по службі Божій йшли додому
снідати. Якщо вони й чинять обливання, то у такий спосіб, як це було у
давнину – радше символічно, ніж буквально.
Та й обливали хлопці тих дівчат, до яких вони залицялись, а не всіх
підряд. Бо інакше це вже є хуліганством, котре, звісно, нічого не має
спільного з Великоднем. Дехто так і лишився неуком, який, на жаль, не
розуміє того, що чинить. І цю тенденцію, безумовно, слід долати.
Наталія Лебідь
Джерела: obozrevatel.com
Воїни Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар