08.08.2012р. Б. / Митрополит Ігор: «дякуймо Богові за те, що наш народ радо збирається на молитву!»

 

Слово Архиєпископа і Митрополита Львівського на празник Успіння Святої Анни

Мт 21,23-27.

Всесвітлі та всечесні отці,
Високопреподобні та преподобні сестри,
Достойні молільники цієї церкви,

дякуймо Богові за те, що наш народ радо збирається на молитву! Хоч не увесь, однак, ці, хто приходять у церкву молитися, чинять це за себе і за тих, хто має перешкоди до спільного моління. Бо молитва – це немов хліб, який дає тілу життя, а вона живить безсмертного духа. Сам Божий Син навчав людей молитися і то не тільки, подаючи слова молитви «Отче наш…», але часто ходив на самоту, щоб спілкуватися із своїм Небесним Отцем. Багато місць знайдемо у Святому Писанні, коли Христос разом зі своїми учнями та осібно перебував на молитві. Він молився, особливо, перед вибранням відповідних осіб на апостолів, також перед своїми страстями й багато разів вночі, навіть дуже втомлений, коли відпустив народ після цілоденного навчання та оздоровлення. Христос чинив це тому, щоб навчати людей покори, усвідомити їх про необхідність Бога у їхньому житті та через молитву, вказати на постійний шлях з’єднання людини із її Творцем. Існує знаний вислів: хто молиться, той буде спасенний.

 

Сьогоднішнього дня у церковному календарі згадується про святу Анну, матір пресвятої Богородиці, вона – бабуся по тілу Ісусові Христові. У Святому Писанні немає жодної згадки про цю важливу особу, що привела на світ матір нашого Спасителя, Марію. Нам невідомо чому про це замовчали євангелісти, очевидно, усього записати неможливо, бо святий Іван Євангеліст застерігав: «… та якби оте все поодинці записати, то, гадаю, і самий світ не вмістив би написаних книг. Амінь» (Ів. 21,25). Є інші книги та передання, які згадують про батьків Марії: священика Йоакима та його дружину Анну. Що важливе у цих пригадуваннях? Там знаходимо опис про те, що ці двоє людей не мали дітей, але вони не нарікали на Бога, не докоряли своїми бажаннями, лише молилися та постили й в такий спосіб благали Господа про потомство. Отримали Марію, що сталася матір’ю Божого Сина. Очевидно, що для цього Господь бажав від них багато молитов, вони часто строго постили та провадили добропристойний спосіб життя. Батьки Богородиці були вислухані Господом і їхня мрія збулася. Сьогоднішня згадка про святу Анну, яка достойно відійшла у вічність до Господа, гідна подиву та наслідування цієї скромної жінки. Вона – проста, покірна та милосердна дружина священика. Свята Анна не тужила за вишуканою їжею, дорогою одежею та дорогими прикрасами. Не шукала собі пошани від людей і не старалася про вимріяний авторитет. Як розповідає передання, що жінки, які не мали дітей, були на маргінесі суспільства, тобто, зсунуті на край. Бездітність вважалося карою від Бога.? Натомість, її життя було повне довіри до свого Творця, правда була іншою від того, про що судили люди. Праведна Анна – слухняна особа, яка  бажала сповнити волю Бога: виховувати дітей, хоч отримала тільки одну дівчинку, яку посвятила на служіння Богові.

 

Тут пригадується інша Анна, дружина Елкани, із книги Самуїла, яка благала Господа про дитину, бо було закрите її лоно. Це була проста, терпелива й настирлива жінка, яка молила Господа про дитину і постила так, що її муж журився тому (пор. 1Сам. 1,8). І виблагала в Бога хлопчика Самуїла, вигодувала його і, коли він був ще маленьким привела його до священика Елі. Потім промовила: «… Про це хлоп’ятко я молилась, і Господь дав мені те, що я просила в нього. За те ж я й віддаю його Господові: по весь свій вік буде відданий Господові!» (1Сам. 1, 27). Святий Учитель Церкви такими словами відзивається про Анну, матір Самуїла: «Бог затримав народження, щоб збільшити цю радість, щоби цю жінку вчинити більш славною» (св. Ів. Золот., Слово III про Анну п.2). Ця жінка гідна великого подиву, бо не затримала при собі малої дитини, лише віддала хлопчину на служіння Богові, радіючи тим невимовно. Цей же святий різними словами славить Анну, що посвятила хлопця Богові: «Дитя, що більше від очікування посіяне в її утробі, вона взяла з дому і пересадила в храм, де джерела й непереривні духовні зрошення» (св. Ів. Золот. … там же п.3). «Самуїл був покликаний Господом на пророка, про що не сумнівався увесь Ізраїль (пор. 1Сам 3,20). Цей же Самуїл помазав Саула, а згодом і Давида на царів ізраїльських (пор. 1Сам. 10,1;17,13). Ось, так Господнє Провидіння готує долю людям та настановляє на виконання Божої волі.

 

Подібне й більше можемо сказати й про святу Анну, матір святої Богородиці, яка втішається вічною славою та нагородою у вічному житті. Хай ім’я про святу Анну, матір пресвятої Діви Марії, глибоко закарбується у наших серцях, щоби призивати її у наших молитвах на поміч. А її чесноти: покора, простота, терпеливість, довіра та любов до Бога - хай стануть гідними до наслідування вірним народом святої Церкви! Свята Анно, молися до Господа за спасіння наших душ!

 

В особі вищої наставниці Сестер Катехиток Святої Анни, високопреподобної сестри Арсенії та наставниці в Україні цих же сестер, преподобної сестри Даліли, вітаю вас усіх, преподобні сестри, з 20-тою річницею вашого служіння в Україні та 80-тою річницею вашого заснування в Бразилії! Пам’ятайте, достойні сестри, що Господь пересадив вас від ваших батьків у монастир на служіння Господу у святій Церкві! Хай зростають у вас духовні плоди та Господь обдаровує новим покликанням!  Дорожіть вашим покликанням і не забувайте: хто витриває у монастирі, такі особи будуть спасенні! «Плекайте ті самі думки в собі, які були й у Христі Ісусі!» (Флп 2,5). Дорогі сестри, будьте гідними дочками святої та славної Анни, покровительки вашого монастиря!

 

+ Ігор

Архиєпископ і Митрополит Львівський УГКЦ
07.08.2012 р.Б. Храм Святої Анни, м. Львів, вул. Городоцька, 32

Джерела: www.ugcc.lviv.ua

Воїни Христа Царя

03.08.2012р. Б. / Митрополит Львівський: Пророк Ілля – дивний Божий чоловік

 

Слово Архиєпископа і Митрополита Львівського на празник Святого пророка Іллі

 

Лк. 4, 22-30.

 

Преподобні та всечесні отці,

Достойні учасники моління,

дуже приємно молитися завжди тим, хто щиро вірить у Бога, хто покладає надію на нього; тим, хто шукає правди й добра у вічній Любові. Сьогодні особливий день не тільки тому, що він другий у серпні 2012 року і більше такого ніколи не буде, але наша Церква святкує день святого пророка Іллі тішбія з міста Тішбе, який жив приблизно 900 років перед приходом Ісуса Христа у тілі на землю. Ім’я Ілля означає: Ягве є моїм Богом. І святий пророк не тільки був названий тим іменем, але він з великою гідністю свідчив про віру та любов до свого Господа. Святе Писання Старого Заповіту представляє його відразу, як дуже строгого та ревного слугу Бога, який вірно служив Творцеві й заявляв, що на землі не буде ні роси ні дощу, хіба на його слово (пор. 1Цар. 17,1). Він мешкав коло Керіт-потоку, а круки за Божим велінням приносили йому вранці та ввечері хліба та м’яса. Воду пив пригорщами із потоку. Не посідав ні ліжка, ані подушки, не смакував приготованої страви на вогні; йому ніхто не подавав їжі у тарілках чи іншім посуді, а їв те, що йому приносили й залишали на траві, навіть нечисті птахи. Не мав даху над головою, неозорий небозвід служив йому покрівлею, а пекуче сонце постійно давало знати про себе. Ось – Ілля, пророк Бога, його відданий слуга, який не нарікав на своє життя та невигоди, лише глядів на Бога, радо виконуючи його волю. Як трудно людям прирівнювати себе до цього Божого раба; трудно прийняти просте й убоге життя, важко терпіти невигоди й злидні, бо чуємо, що народ часто нарікає та нерадо приймає строгіші випробування життя як волю Бога. Пам'ять про Іллю із міста Тішбе була надзвичайно живою в ізраїльському народі й вона живе до цього часу у християнському та іншому світі. Його шанують юдеї і мусульмани вважають його за святого. Він посідав силу Мойсея, бо вдаряв плащем по воді і вона розступалася в Йордані по обидва боки, а він з Єлисеєм проходили по дну сухими ногами (пор. 2Цар 2,8). Пророк Ілля – дивний Божий чоловік, бо молитвою зачинив небо, яке не давало три роки та шість місяців дощу; він воскресив сина вдови із Сарепти; через нього не опустів посуд з мукою та глечик з олією у доброї вдови;він був сумлінням цареві Ахавові та його дружині Єзавелі. Святий Ілля навернув ізраїльський народ до служіння правдивому Богові, приносячи у дивний спосіб жертву Господові, вбиваючи 450 фальшивих пророків Ваала та 400 Ашери. Він закликав голосом до Бога і впав вогонь Господній з неба на жертву так, що пожер усеспалення, дрова, каміння, порох, а навіть усю воду, що була в ровах (пор. 2Цар 18,38).  На його моління Бог пролив рясний дощ із неба, якого так давно очікували люди та уся природа. На слово Іллі з неба зійшов вогонь і спалив один раз та другий півсотню, яку посилав цар до нього (2Цар 1,10-12). Характеру пророка не змінило те, що він бачив навколо себе спустошену сонцем землю, висохлі ріки та озера, чув ревіння худоби та бачив падіння мертвої птиці.  Пророк Ілля на слово Господнє помазав Хазаела царем над Арамом, Єгу – царем над Ізраїлем, а Єлисея на пророка замість себе (пор. 1Цар 19,15-16). Ілля «був одягнений  волохату одежу, підперезаний ремінними поясом» (2Цар. 1,8), Господь забрав пророка Іллю вогненною колісницею на небо, а пророкові Єлисеєві був даний подвійний дух Іллі, однак, сам Спаситель сказав, «що між народженими від жінок не було більшого від Івана Хрестителя» (Мт. 11,11). Це дуже дивно, бо коли довідуємося із Святих Писань про згаданих пророків, то здавалося б, що більше чудес та добра вчинив Ілля, а Христос потвердив першість за святим Іваном Хрестителем. Господні дороги відмінні від людського судження та мислення, бо люди помиляються та часто судять по зовнішніх вчинках, Господь же глядить на серце людини та її душу, бо знає це із чистого нутра. Мимо великої Господньої сили, яку посідав Ілля, його глибоко досвіду життя з Богом, цей пророк посідав людські властивості, бо злякався погроз цариці Єзавелі, віддалявся, щоб рятувати своє життя (пор. 1Цар. 19,3-4). Просімо через святого пророка Іллю сильної та непохитної віри  в Бога для себе та нашого народу, будьмо ревні в законі Божому та зростаймо постійно в  любові до Бога, щоб благословилося його святе ім’я!

 

І цьому служать слуги Бога, щоб проповідувати правду Господню та утверджувати Божий люд на дорозі праведності. Сьогодні у священство поставлені двоє його слуг, які мають велике завдання не тільки трудитися над освячення своєї душі, але Господь посилає їх також, подібно як пророка Іллю, щоб навертати людей до покаяння, до служіння правдивому Богові, а відвертати їх від служби різного роду ідолам. Ілля, в цілому, був безстрашний, вірно служив своєму Творцеві, давав добрий приклад народові, хоч залишився сам із пророків. Був вірний Богові як Ной, мимо загального зіпсуття, яке існувало навколо нього. Він усе приймав із вдячністю, що отримував із Божої руки, хоч був завзятий та надмірно строгий до невірного люду. У книзі Хронік написано: «Багато днів Ізраїль був без правдивого Бога, без священика, що навчав би, й без закону» (2Хр 15,3). Радіємо тим, що Господь збагатив Товариство Ісусовців та святу Церкву двома священиками! Велика відповідальність відносно служіння людей Богові лежить на слугах Христових! Ми знаємо життя святого пророка Іллі, він не шукав собі вигоди, лише на кожному місці свідчив свою вірність Богові та радо сповняв його волю. Автор псалмів пригадує: «Священики твої нехай одягнуться у справедливість, святі твої нехай возрадуються вельми» (Пс. 132,9). Справедливість священика та його святість не замикається у ньому, а допомагає вірному людові у служінні Богові. 

 

Хай Господь благословить вас, достойні отці, подвійною силою Іллі, якої просив пророк Єлисей, рясними духовними дарами та добрим здоров’ям на гідне служіння Богові, його святій Церкві та народові! Віддаю вас в опіку Матері Божій, святому Ігнатієві Лойолі, усім святим вашого чернечого Інституту та святим вашим покровителям!  

+ Ігор

Архиєпископ і Митрополит Львівський УГКЦ
02.08.2012 р.Б. Гарнізонний храм Свв. апп. Петра і Павла, м. Львів, вул. Театральна.

Джерела: www.ugcc.lviv.ua

Воїни Христа Царя

16.04.2012р. Б. / Слово Архиєпископа і Митрополита Львівського у Світлий понеділок

Слово Архиєпископа і Митрополита Львівського у Світлий Понеділок

Ді 1,12-17, 21-26; Ів 1,18-28.

Преосвященний Владико Ярославе,
Всесвітлі та всечесні отці,
Достойні молільники церкви Покрови,

надзвичайно приємно на душі стояти разом з вами у цій величній церкві та з’єднані єдино серцями підносити нашу молитву до Господа. Молитися, означає розмовляти з Богом так, як це чинив Авраам (пор. Бут 18,23-32). На молитві необхідно дякувати Богу за його добродійства, перепрошувати його за свої й інших людей промахи життя, славити Божу любов та велике його милосердя, випрошувати для себе й ближніх необхідних духовних дарів тощо. Нашою молитвою  слід звертатися також, до Пресвятої Богородиці, ангелів та усіх святих, особливо, з наших країв, родин, блаженних близьких та праведних знайомих, бо таких у вічності багато. Вони мабуть, ніколи не будуть проголошені Церквою праведниками, але такі існують у небі та прославляють Господа небес. Напевно, багато небесних мешканців із цього міста, Самбора, радіють постанням цього храму, про який вони стараються у свій спосіб та спонукують відповідних людей, за Божим дозволом, посвячувати кошти й працю на його будову та постійну підтримку. 

 

Триває час свят Христового воскресіння, який ми любимо, чекаємо, до нього готуємося духовно та матеріально. Дуже добре, що ми дбаємо про найголовніше: очищення наших душ через щире покаяння перед Господом. І Господь радо прощає гріхи усім тим, хто до нього звертається та просить, щоб носити у собі чисту душу та чисте серце. Бо святкувати Пасху без очищення духа, це – святкувати її поверхнево, фізично, не торкаючись глибин людського життя, відповідальності та відношення людини до Бога. Христос помер на хресті та воскрес не для того, щоб цим тільки зовнішньо радіти й на цьому кінець. Ні! Його смерть й воскресіння зобов’язують нас до гідного християнського життя, до зберігання Божих Заповідей та вияву нашої любові до Триєдиного Бога й ближніх. Хто живе не в мирі з ближніми, хто ігнорує ближнього, обходить подібних мовчки, бо він не такий, якби нам подобалося, (хіба, що такі близькі самі відвертають своє обличчя від нас), такій людині трудно буде осягнути радість, про яку стверджує Син Божий (пор. Мт 25,21). З писань у Діяннях довідуємося, що апостоли після воскресіння та вознесіння Христа не відпочивали, а взялися продовжувати діло Спасителя, яке він їм залишив: спасіння людського роду. Відразу укомплектовували апостольські ряди, що зменшилися внаслідок зради Юди, учня Христового, який погубив себе, а згодом, впав сторч головою після повішання (пор. Ді 1,18). Учні поставили двох осіб до вибору на апостола: Йосифа та Матія. Кидали жереб, в якому бачили волю Бога і, який впав на Матія, що був зарахований до апостольського лику. Христові учні, мимо великого приближення до Спасителя, бо ходили з ним кожного дня протягом трьох років, бачили чуда, навіть, воскресіння мертвих, однак, не приймали його за Бога, а залишали його у своїх думках на рівні з пророком або тим, «хто має визволити Ізраїль». Не вірили у його воскресіння, про яке їм голосив сам Господь, а потім учнів переконували жінки, що вже бачили порожнім гріб (пор. Мр 16,11; Лк 24,11). Не вірив у воскресіння Ісусове і апостол Тома, бо бажав вкласти палець у пробитий списом бік (пор. Ів 20,25). Інші апостоли, теж не вірили аж поки не прибігли до гробу та не переконалися самостійно, що гріб порожній (пор. Ів 20,3-9). Ось, така слаба віра була в учнів Господніх, мимо того, що вони уже добре знали, наприклад, про воскресіння Ісусом Христом Лазаря, що лежав мертвий чотири дні у гробі (пор. Ів 11). Знали, але у воскресіння Христа не вірили і то, по великому рахунку. Коли переконалися, що Спаситель воскрес, зрозуміли глибше спасенну місію Христа, свого Бога, побороли страх, вибрали нового апостола, зібралися разом, молилися й очікувати приходу Святого Духа, якого обіцяв їм Христос. Не легко вірити у те, чого не бачилося та не торкнутися досвідом. Апостоли мали певний досвід про діло воскресіння, однак, не розуміли того, що Христос сам міг воскреснути своєю силою, хоч він їм твердив, що по трьох днях воскресне (пор. Мт 27,63; 20,19; Мр 10,34; Лк 18,33).  Учитель Церкви твердить: «Вірою необхідно пізнавати силу його воскресіння. … Якщо воскресіння Христове тілом пізнається вірою, то якими умовиводами можна пізнати уродження Бога Слова? Воскресіння менше від народження. Чому? Тому що прикладів воскресіння було багато, а приклад такого (Христового) народження ні одного…» (св. Ів. Золот., Бесіда XI посл. Флп п.2). Брак віри в апостолів у Божество Сина Божого, також, спонукував Христа докоряти їм, називаючи їх «маловірами», коли він перебував разом з ними (пор. Мт 8,26; 14,31). Його воскресіння зробило в апостолах великий духовний переворот. Вони зрозуміли тілесну відсутність Ісуса, але повірили в присутність його духовної сили через дію Святого Духа. Він попередньо твердив їм: «Не залишу вас сиротами; я прийду до вас» (Ів 14,18). 

Наступив перелом у вірі та діях апостолів. Тепер учні Христа прийняли духовну зміну, якої за його життя їм бракувало. У Діяннях Апостольських перераховані докладно усі апостоли та згадано про Марію, матір Ісуса та інших жінок. Петро, якому Христос передав «ключі Небесного Царства» тепер почав зв’язувати й розв’язувати наболілі питання (пор. Мт 16,18-19). Цей учень почав діяти іменем Божим і ніхто з інших апостолів не перечили йому в цьому, бо були свідками дорученого йому діла, як вищого в керуванні Господніми справами від інших. Петро зайняв першість, яку йому обіцяв й надав Син Божий, що був розп’ятий, воскрес й засів праворуч Небесного Отця. Він призначив вибір нового апостола і доля впала на Матія. З полохливого та застрашеного голосом жінки в дворі Каяфи, Петро став непорушною скелею, на якій Господь будує свою Церкву аж до цього часу. Ми з вами, представники Христової Церкви, її служителі, які теж повинні вносити добру зміну в своє життя та допомагати у духовному житті наших вірних. А зміна може бути негативна  або позитивна. Її вибираємо ми - кожна особа окремо. Що думає про усіх нас Господь та, якими він бачить нас сьогодні, в історичні дні святкування його воскресіння? Наша душа - одягається у воскресіння чи можливо, покривається темними сутінками гробу? Це – гарно, коли особи пишаються добрим одягом, зовнішніми прикрасами, гарним виглядом обличчя, але дуже огидно, коли заодно душа поражена гріховними ранами та мов у гробі, гнилою, знаходиться в людському тілі.  Від негативного вибору ніхто не забезпечений, а він приходить несподівано, як пригадує пророк: «Нещастя несподівано спіткає тебе, а про нього ти й не гадаєш» (Іс 47,11). Щоб цього не сталося, святий апостол Павло приходить нам з доброю, як завжди порадою: «Будьте в молитві витривалі й чувайте на ній в подяці» (пор. Кл 4,2). Звертаймося нашими молитвами до милостивого Господа, щоб зростала наша віра та любов до Бога. Просімо так, як колись апостоли сказали Господові: «Додай нам віри» (Лк 17,5). Хай пресвята Діва, наша небесна Мати випросить нам непохитної віри в Господа та великої довіри до його та нашого воскресіння!

+ Ігор
Архиєпископ і Митрополит Львівський
16 квітня 2012 р.Б. Храм Покрова Пресвятої Богородиці, м. Самбір


Джерела: www.ugcc.lviv.ua

Воїни Христа Царя

24.03.2012р. Б. / Слово Архиєпископа і Митрополита Львівського на П’ятницю четвертого тижня Великого посту

 

Слово Архиєпископа і Митрополита Львівського
на П’ятницю четвертого тижня Великого посту

Прип 6,3-20.

Мудрі слова із книги Приповідок закликають та навчають людину добра, а крім усього ще й перестерігають від ледачого способу життя. Автор радить не дрімати в житті, не сплющувати очей, але вирватися із цього стану, який немилосердно знущається над людиною. Він вказує на спійману сарну або на птицю, що попалася у сильце, які намагаються за усяку ціну звільнитися із обставин, які тримають їх у полоні. Одного разу у фільмі про природу показали левицю, яка спіймала сарну, причому взяла її в зуби так, що не прокусила до крові, лише обережно тримала зубами, щоб молода сарна не втекла. Обережність хижака спонукала її чинити таким способом, щоб лев не почув запаху крові й не прийшов першим з’їсти впольовану тварину, розігнавши молодих левенят. Зуби левиці служили строгим ошийником, щоб стримувати сарну. І - мить, коли сарна почула послаблення, вирвалася із кровожерних зубів й втекла. Мудрець вказує на стремління у природі до волі, незалежності й життя, бо цього бажає людині, щоб лінивство не окутало її та не призвело до жалюгідного стану.

Він вказує на мурашку і пригадує, що у неї немає наглядачів, ані жодних вождів, лише вона сама робить собі заготівлю кормів, хоч би на невигідний зимовий період. З одного боку виглядає смішним, що розумну людину направляється до такої мізерної мурашки, від якої людині потрібно вчитися мудрого життя, ніби переймати якісь чесноти.? З іншого боку – справедливо, навіть, від комах можна навчитися способу дії та уміння передбачати, щоб забезпечити себе від голоду та холоду. Мудрець, посилаючи людину до мурашки, ніби вказує їй на святу Церкву, щоб від неї навчатися діл світла та чинення добра в житті (пор. св. Ів. Золот., Гл 6 Прип). Звичайно, що ця комашка дуже мала за своїми розмірами і зовсім не посідає жодного значення перед людиною, однак, своєю любов’ю до праці може служити добрим прикладом, щоб людині гідно влаштовувати своє життя, оминаючи лінощі. Можливо, така мурашка  і не доїдає літом, бо готує собі корм на зиму, тяжко працює, за те взимку вона забезпечена необхідним, бо ніде  було б їй знайти навіть, якогось зеренця. Відомо, що добро елементарно можна втратити, а згодом й злидні легко прийдуть, коли особа віддасться сонливості та дріманню; замість того, щоб діяти й вміло працювати, набуваючи для себе скарб у майбутньому. Мудрець говорить про розбещену та безбожну людину, яку з’їдають різного роду люті лиха, з якими вона дружить й уступає їм місце у своєму серці. Він вказує на горді очі та на не правдомовний язик, лихі задуми серця, кроваві руки й поспішні ноги до злої дороги, теж, на сіяння поміж братами чвар… Особа, що піддається зовнішньому та внутрішньому негативному впливові може дуже легко погубити себе, коли не буде опиратися цьому духовному та моральному злу. Зло стримиться  увійти в людину ніби вода у діряву каструлю, кинуту на воду. А діри гордині, зухвальства, обмов, кровавих ран тощо, необхідно позамощувати відповідним матеріалом, щоб оберегти від настирливих шкідливих для душі вод. Потрібно берегти себе від нечестивого життя та наперекір усякому злу зберігати Заповіді Господні й практикувати християнські чесноти. Жорстоке випробовування, у свою чергу, на людину без заперечення прийде: «Бо дні ті будуть таким лихом, якого не було від початку світу, що його створив Бог, аж по нині, і ніколи більш не буде» (Мр 13,19). Наш Спаситель показав нам спосіб, який ми повинні застосовувати в нашому житті, щоб покласти зло під ноги, а саме: постійно молитися, підносячи серця до Бога; бути простими й покірними, терпеливими й сором’язливими; лагідними й милосердними, чисті серцем й миротворцями… Словом, у його школі навчатися усього цього, щоб прийняти його любе ярмо та  нести разом з ним його легкий духовний тягар (пор. Мт 11,30).

+ Ігор
Архиєпископ і митрополит Львівський УГКЦ
Архикатедральний Собор Святого Юра,  23 березня 2012 р.Б.

Джерела: www.ugcc.lviv.ua

Мандрівники Христа Царя

23.03.2012р. Б. / Слово Архиєпископа і Митрополита Львівського на середу 4-го тижня Великого Посту

 

Слово Архиєпископа і Митрополита Львівського
на середу, четвертого тижня Великого Посту

Іс 43, 9-13; Мудр 3,1-9; Мудр 5,15-6,3.

У цей вечір нашими моліннями оспівуємо 40 святих мучеників, які віддали своє життя з любові до Христа, відмовляючись покланятися поганським божкам. Історія цієї розповіді стосується міста Севасти, що у Малій Вірменії, де стояв військовий полк. Полковником був поганин Агриколай, який розпорядився проголосити наказ Ликінія, про поклоніння божкам. Сорок молодих отаманів заявили, що вони - християни й кланятися ідолам не будуть. Їх кинули у в’язницю, ті, молилися і співали побожних пісень, а Господь, з’явившись їм, обіцяв поміч. На суд, жорстокий Агриколай, спровадив князя Лизія, який видумав страшну кару для воїнів: поставити їх серед зими на морозі в озеро у проруби. А поряд розмістилися міські купання, у яких було тепло, щоб тим більше спокушувати відважних мучеників. Це було неймовірне терпіння, бо їх ні тіла синіли на морозі, корчилися, тряслися, холод проникав крізь кості, тепло ховалося всередину, зникало і так святі замерзали від морозу та переохолодження. Молитва й співи праведників стихали від великого холоду. Один не витримав, покинув проруб, зайшов до порогу приміщення з теплим купанням і впав неживим. Коли сторож побачив порожнє місце, над яким яснів вінець та ангелів, що накладали вінки, роздягнувся й став у воду, щоб свідчити віру в Христа. По-різному написали про цих мучеників святий Григорій Ниссійський та св. Василій Великий: перший написав, що мученики три дні та три ночі були у воді; другий – одну, лише ніч, але вони разом прославляли їхню вірність Господу. Мабуть, такі умови не сприяли довшому пробуванні на морозі у воді, правдоподібно, вистарчала ніч. Вранці їх добивали молотом, потім спалили на вогні. Кості закинули у воду, щоб не знайти, але святі явилися єпископові Петрові й показали місце, де знаходилися їхні мощі. Їх мощі похоронили так, як належиться кожному доброму християнинові.

 

Подивляємо терпеливість святих, їхню відвагу, мужність та безстрашність, які не піддалися спокусі диявола, що заманливо пропонував приємну теплоту купання та життя. Їхнє свідоцтво віри гідне наслідування та спонукує до постійного покладання своєї надії на  Бога. Звичайно, це – великий привілей від Господа, щоб померти смертю мучеників з любові до нього. Ці праведники, що стояли у воді, були підготовані далеко наперед своїм бездоганним життям, щоб удостоїтися високого геройського звання й закінчити життя мученицькою смертю. Самої відваги й твердження бути готовим на мученицьку смерть не вистарчає, до цього потрібна довга підготовка щоденного вірного життя з Богом. Ці світичі були добрими, простими, покірними християнами, які боялися гріха, боялися образити свого Господа навіть найменшою плямою невірності йому. Вони свідчили велику любов до ближнього, бо добре пам’ятали, що не називається любов’ю те, коли хтось «любить словом або язиком», тому що необхідно «любити ділом і правдою» (пор. 1Ів 3,18). Так навчає той, хто спочивав на грудях самого Господа й хто чув удари любові Божого серця. Це - святий, улюблений учень Христа написав для усього людства: «Бо хто не любить брата свого, якого бачить, той не може любити Бога, якого він не бачить» (1Ів 4,20). Це – мірка, яку ми повинні використовувати й приміряти до себе, живучи у спільноті й часто запитувати себе: чи я дійсно люблю кожного свого брата й сестру, щиро й відверто, так, якби мені станути перед Богом та свідчити про цю любов? Від цих слів не зуміє ніхто викрутитися й виправдатися, бо Господь проникає нас до глибини душі та нашого серця й наші найпотаємніші думки перед ним не становлять жодної таємниці. Часом, полюбити щиро ближнього – велике мучеництво. Святий І. Золотоустий пише про мучеників наступне: «Вони так кипіли любов’ю до Бога, що  могли без  гоніння  прикрасити себе вінцем мучеництва, без битви поставити трофей, без війни отримати перемогу, без боротьби отримати нагороду…» (св. Ів. Золот., «Похвальна бесіда» про свв. мчч. Ювентина і Максима, п.1).  Ми усі живемо у спільноті, тим більше у духовній семінарії, де осіб багато й небезпека випробовувань завжди оптимальна. Зустрічаємося щоденно з різними поглядами, різними судженнями, протилежними твердженнями, якимись незгодами. А диявол постійно підсуває нам різні підозри на наших ближніх, показує, що краще піти й грітися в теплій кімнаті, ніж стояти в ополонці та мерзнути у ній на смерть у льодовій воді. Він пропонує людині не мучитися своїми лукавими думками, словами чи вчинками, а дати їм волю й заплутувати себе у його наставлені сильця та сіті. Затягувати собі сильніше зашморг на шиї. Людина може себе спокійно погубити навіть тоді, коли їй видається, що вона близька до Господа, так, як це вчинив апостол Юда. Був близько до Спасителя та його учнів, разом ходив з усіма ними, а не позбувався захланності на гроші та великого самолюбства. Юда заздрив Марії, коли ця виявляла свою любов до Сина Божого, намастивши його ноги та, розтерши їх своїм волоссям. Він вважав більшою користю те, щоб продати чуже миро й мати гроші у кишені, прикриваючись опікою про бідних (пор. Ів 12,3-5). Не можна любити Бога, чинячи кривду своєму ближньому, бо в такий спосіб вчиняється несправедливість «одному із братів найменших». В час Великого посту особливо заглядаймо у наше серце й ретельно перевіряймо, щоб у ньому не знаходилося нічого неприхильного проти наших найменших братів. Семінарія – добре місце очищення й  лікування нашого серця та нашої душі від усякої скверні, яка нівечить нашу душу. У цій духовній школі ми повинні приготуватися до різних випробовувань, які будуть траплятися у нашому життєвому шляху. Свята Тереза від Дитяти Ісус, боролася із собою, щоб не дати місця невдоволенню й неприязні у своєму серці до певної сестри, якої, навіть, шарудіння одежі викликало у неї негативне ставлення. Молилася й поборювала себе, чинила добрі вчинки тій сестрі, а Господь винагородив святу Терезу перемогою. Така особа, очевидно, була б готовою стати у льодову воду й не зламатися у любові до Бога.

 

Молімося до святих мучеників севастійських, щоб викинути із нашого серця будь-яких божків, а все більше ставатись правдивими поклонниками нашого Бога. Бо кожна звичка спочатку - чужа, а згодом стає нашою часткою, яку трудно віддирати від себе без болю. Закличмо молитовним зверненням Утрені до святих мучеників: «Нині стоячи перед Христом з побожною сміливістю, і там будучи осяяними світлом Божества, сорок славних мучеників, просвітіть трисяйною зорею тих, хто прославляє вас, і моляться щиро за нас!» (Утреня свв. 40 мчч., у Севастійському озері замучених, п.9, ірм.).

+ Ігор
Архиєпископ і Митрополит Львівський УГКЦ
Львівська духовна Семінарія Святого Духа, 21 березня 2012р.Б.


Джерела: www.ugcc.lviv.ua

Мандрівники Христа Царя