Римо-катол.: 15 вересня (обов’язковий спомин)
Знаний нам сьогодні спомин формувався довгі століття. Підставою для
культу Матері Божої Страждальної були, вочевидь, слова з Євангелія від
Луки (2,35), сказані старцем Симеоном до Марії про меч, який прошиє Її
душу, а також – очевидне співстраждання Матері, яка стояла під хрестом
Сина.
Страждання Діви Марії згадувалося у Церкві попередніх століть двічі: у
п’ятницю перед Вербною неділею та 15 вересня, коли відзначалося спомин
Семи Скорбот Пресвятої Богородиці.
Перше свято має цілком виразну еклезіологічну генезу. Воно постало 1423
року в Німеччині, у Кельнській дієцезії, і мало назву «Співстраждання
Марії для винагородження за беззаконня, скоєні гуситами в католицьких
храмах». Цілком очевидна теологія як участі Марії у стражданнях Христа –
співвіднесених зі стражданнями Його Церкви, відповідно до того, як Він
сам ототожнював себе з Церквою (пор. Діян 9,5), – так і суто католицьке
розуміння молитовного заступництва, яке ми звертаємо до Бога через
Марію. Спершу цей день відзначався у п’ятницю після Третьої Великодньої
неділі, а 1727 року папа Бенедикт ХІІІ поширив його на всю Церкву (вже
не з приводу гуситів) і переніс на п’ятницю перед Вербною неділею.
Паралельно (починаючи з 1667 року) в Церкві став ширитися побожний рух,
який мав не так христологічний та еклезіологічний аспект, як радше
аспект суто історичний: спомину подій у житті Матері Божої, які можна
було співвіднести з отим згаданим у св.Луки «мечем». Цей рух сформувався
завдяки сервітам, хоча певною мірою існував ще раніше, базуючись на
побожності вшанування «сімох мечей»: пророцтво Симеона (Лк 2,34-45);
втеча до Єгипту (Мт 2,13-14); загублення Ісуса (Лк 2,43-45); зустріч із
Ним на Хресній Дорозі; розп’яття і смерть Ісуса (Мт 27,32-50 і пар.);
зняття Ісуса з хреста (Мк 15, 42-47 і пар.); покладення Ісуса до гробу
(Мт 27,57-61 і паралельні місця).
Папа Пій VII поширив цей рух 1814 року на всю Церкву, а день свята
призначив на третю неділю вересня. Папа св.Пій Х визначив для нього день
15 вересня – оскільки страждання Марії нерозривно поєднані з
відкупительними стражданнями Христа Господа. Пособорна календарна
реформа скасувала марійне свято з п’ятниці веред вербною неділею та
понизила ранг свята Матері Божої Страждальної, зводячи його до рівня
спомину, причому необов’язкового. Вочевидь після тих століть, коли
вшанування Пресвятої Богородиці в Католицькій Церкві було величезне,
маємо певний «зворотний хід історичного маятника», пов’язаний також і з
цілком виразним прагненням пособорної Церкви до певного «притишення»
марійної побожності заради того, щоб менше викликати спротиву у
протестантів, щодо яких ставлення Церкви змінювалося.
Християнська іконографія зазвичай представляє Матір Божу Страждальну
трьома способами. Найбільш давні зображення показують Марію під хрестом
Ісуса, пізніші (починаючи з XIV ст.) – як П’єту, тобто Матір, яка тримає
на руках тіло свого Сина, знятого з хреста. В ті само часи з’явилися й
зображення Марії з мечем, який прошиває Її груди або серце. Потім цих
мечів стало більше, включно по згадані сім.
До теології співстраждання Марії сходяться корені руху Родини Матері
Божої Страждальної – домініканської спільноти, яка об’єднує в молитві
людей хворих, фізично неповносправних та здорових. Мета руху, який від
1990 року є інституційною частиною Домініканської родини в Польщі, –
надати змогу людям з обмеженими можливостями жити насправді глибоким
внутрішнім життям, аж до богопосвяченості.
Серед найвідоміших санктуаріїв Матері Божої Страждальної – базиліка у Ліхені, Польща.
Джерела: CREDO
Воїни Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар