22.07.2012р. Б. / Нечистота і блаженство чистих серцем

 

Гріх нечистоти ми поєднуємо найчастіше, якщо не завжди, з сексуальними гріхами. Але нечистота, як головний гріх, є дійсністю набагато глибшою і серйознішою. Сексуальні гріхи - це тільки один з проявів нечистоти, і зведення цієї проблеми тільки до них буде не лише спрощенням, але серйозною помилкою, відчутною в своїх наслідках, бо в цьому випадку симптом вважаємо причиною. Хто так поступає, подібний до лікаря, що пробує шкірні чиряки лікувати мазями, не розуміючи, що має справу з чорною віспою або проказою. Пригляньмося до гріха нечистоти, бо вона, так само як гордість і захланність, є певною екзистенціальною поставою. 

 

Що чинить людину нечистою?

Почнемо від самої назви. «Нечистота» означає «заплямування», «забруднення». Слідкуючи за історією цього слова в релігійному контексті, побачимо, що спочатку воно означало ритуально-культову нечистоту. Книга Левіт містить багато визначень такої нечистоти. На питання: що чинить людину нечистою? Старий Завіт перечислює багато речей: хвороба, особливо проказа (Лев. 13-14), сексуальні гріхи, місячні в жінки або контакт з «нечистою» людиною (Лев. 15, 16; 15, 19; 18, 6; 18, 20-22). Особливо нечистою людина ставала, торкаючись тіла померлого (Чис. 19, 14). Існували також нечисті тварини, м'ясо яких не можна було споживати. Дуже нечистою твариною - символом усякої нечистоти - вважалася свиня. Якщо приглянемося уважно такій нечистоті, то побачимо, що вона завжди пов'язувалася з якимось заплямуванням: з фізичною плямою або іншим, принаймні символічним видом забруднення. Щоби позбутися такої нечистоти, треба було або вилікуватися (у випадку хвороби), або піддатися особливому ритуальному обмиванню.

 

Знищення зв'язку з Богом

У Старому Завіті також з'являється і другий напрямок, який поглиблює перший, поступово увиразнюючи те, що повністю об'явиться в Ісусі. Це пророчий напрямок. Пророки щораз виразніше показують, що нечистота не полягає у хворобі чи недотриманні приписів ритуальної чистоти, але у знищенні стосунків з Богом. Саме гріх чинить людину справді нечистою, а суттю кожного гріха є відхід від Бога і поклоніння чужим богам (пор. Єр. 3, 23; Іс. 6, 5). Ізраїль багато разів занурювався в цю нечистоту, яку неможливо було змити водою або вилікуватися з неї. Бог через пророків об'являє своєму людові, що справжнє звільнення від нечистоти є Його даром. Вже Давид у 51-му псалмі волав: Очисти ісопом мене, і буду я чистий, обмий Ти мене і я стану біліший від снігу... (Пс. 51, 9). У нього бачимо інтуїцію, що Бог у своїй любові звільнює людину від нечистоти. Найкращим і найяснішим текстом під тим оглядом є пророцтво Єзекиїла: І візьму вас із тих народів, і позбираю вас зо всіх країв, і приведу вас до вашої землі. І покроплю вас чистою водою, і станете чисті; зо всіх ваших нечистот і зо всіх ваших бовванів очищу вас. І дам вам нове серце, і нового духа дам у ваше нутро, і викину камінне серце з вашого тіла, і дам вам серце із плоті. І духа Свого дам Я до вашого нутра, і зроблю Я те, що уставами Моїми будете ходити, а постанови Мої будете стерегти та виконувати. І ви будете сидіти в Краю, якого Я дав вашим батькам, і будете Мені народом, а Я буду вам Богом! І спасу вас від усіх ваших нечистот (Єз. 36, 24-29). Ці пророцтва заповідають і приготовляють те, що сповниться в Ісусі.

 

Глибина серця

В навчанні Ісуса нема вже жодних сумнівів. Нечистота не зв'язана з хворобою чи сексом, не є справою культу й обмивань. Ісус не втікає від хворих, навпаки, торкається навіть найбільш нечистих, таких як прокажені, і оздоровлює їх; не уникає жінок у страсі перед нечистотою, що більше, серед його супутників їх завжди багато. Він дозволяє публічній грішниці торкати себе; чинить найбільшу ритуальну нечистоту - торкається тіла померлого хлопчика з Наїн (пор. Лк. 7, 1-15) і бере за руку мертву дочку Яіра (пор. Лк. 8, 54-55). Він і Його учні не дотримуються обряду скрупулярного ритуального обмивання, що було причиною нападів зі сторони фарисеїв. Ісус пояснює, що означає справжня нечистота: Послухайте Мене всі, і зрозумійте! Немає нічого назовні людини, що, увіходячи в неї, могло б опоганити її; що ж із неї виходить, те людину опоганює. Бо зсередини, із людського серця виходять лихі думки, розпуста, крадіж, душогубства, перелюби, здирства, лукавства, підступ, безстидства, завидющеє око, богозневага, гордощі, безум. Усе зле це виходить зсередини, і людину опоганює! (пор. Мк. 7, 14-23). Це фундаментальний текст, який пояснює природу нечистоти як головного гріха. Нечистота по своїй суті є справою не людського тіла, а серця, і сама в собі є джерелом інших гріхів. Вже старозавітні пророки вказують, що нечистота, як і захланність, є ідолопоклонством. У випадку захланності об'єктом ідолопоклонства є матеріальне добро, а у випадку нечистоти - міжособові стосунки.

 

Міжособові стосунки

Людині не достатньо мати фізичну безпеку чи забезпечення потреб тіла. Однаково важливим для неї, або навіть важливішим, є психічна безпека, яку вона здобуває в стосунках з іншими людьми. Можна сказати, що міжлюдські стосунки творять людську психіку. Проблема нечистоти не полягає в тому, що людина входить у контакт з іншими, так само і проблема захланності не полягає у потребах володіти матеріальним добром. Людина створена таким чином, що головним джерелом її психічної безпеки є Бог і Його Любов. Властивим буде привести загально відому фразу св. Августина з його Сповіді: "Боже, ти створив нас для себе, і наше серце буде неспокійним, поки не спочине в Тобі". Відпочинок в Бозі, про який говорить єпископ Гіппони, не означає тільки вічного спочинку по смерті, але також відпочинок і безпеку в любові Бога тут, на землі. Людина, позбавлена цієї безпеки внаслідок гріха, шукає його в стосунках з іншими людьми: спочатку з батьками, потім з ровесниками, чоловіком, жінкою, дітьми, внуками, тощо. Оскільки людина є образом Бога, то може розбудити в серці того, хто шукає, істинні божественні сподівання. Скільки людей повністю охоплені людською любов'ю і ніщо інше для них не має значення. Вони стають сліпими і не бачать пересторог і наказів Бога. Друга особа стає їхнім ідолом - божком, для якого готові віддати все з надією, що їхнє життя наповниться сенсом. Очевидно, що в цьому контексті сексуальні гріхи стають очевидними і не сприймаються як гріх. Самі в собі стають елементом культу іншої особи. І навіть якщо ці стосунки породжують терпіння, то людина готова терпіти, щоби тільки зберегти цей життєдайний зв'язок.

 

Прояви нечистоти в житті та культурі

Ми повинні усвідомити, що цивілізація, в якій живемо, схвалює поставу нечистоти серця. В ній люди мусять почуватися самодостатніми, глухими на перестороги пророка Єремії: Проклятий той муж, що надію кладе на людину, і робить раменом своїм слабу плоть, а від Господа серце його відступає! (Єр. 17, 5). Ми всі просякнуті людською надією, що бачимо хоча б у чудових фільмах типу "Love story". Людська любов у своїй суті є чудовою. То найкрасивіша річ, яку світ може нам запропонувати. Але, відірвана від підставового зв'язку з Богом, з часом перетворюється в токсичну любов. Людина не спроможна повністю дати іншій людині те, чого вона прагне. Тут виразно проявляється нечистота. Вона досягає і забруднює найкращі міжлюдські стосунки, ? такі як материнство, батьківство, подружня любов або духовне керівництво. Вона породжує нервовість, змушування, емоційний шантаж, насильство, зраду й залежність. Засоби масової інформації багато говорять на цю тему: показують поведінку людей, які повинні би бути взірцями чистоти. Але слід пам'ятати, що випадки нечистоти, які нищать грішника й інших людей, - тільки прояви внутрішньої постави, що сягає людського духа. Цей вимір у наші часи майже повністю забуто. Джерелом чистоти є глибокий особистий зв'язок з Ісусом. Якщо людина бачить єдине та остаточне джерело своєї безпеки і реалізації в міжлюдських стосунках, то вона змушена ввійти в якусь форму нечистоти - явну або приховану, і часом так приховану, що тільки несподіваний випадок, найчастіше в сфері сексуальності, дає їй змогу це побачити. Бог допускає такі падіння для того, щоб людина змогла відчути свою глибоку нечистоту серця.

 

Ліки Ісуса

Тільки Ісус може повністю вилікувати екзистенціальну поставу нечистоти серця. Він говорить ясно: Хто більш, як Мене, любить батька чи матір, той Мене недостойний. І хто більш, як Мене, любить сина чи дочку, той Мене недостойний (Мт. 10, 37), а в іншому місці: Коли хто приходить до Мене, і не зненавидить свого батька та матері, і дружини й дітей, і братів і сестер, а до того й своєї душі, той не може буть учнем Моїм! (Лк. 14, 26). Багато людей ламали собі голови над цими словами про ненависть до найближчих людей і до себе самого, але здається ясним, що цими гострими словами Ісус хотів наголосити на значенні первісного зв'язку, якому ми всі повинні бути підпорядковані - зв'язку з Ним самим. Можна прослідити, як Ісус, сповнюючи пророцтво Єзекиїла, визволяє окремих людей з нечистоти і підводить їх до чистих і простих стосунків із собою. Дуже прозорою є історія Марії Магдалини, яку Ісус визволяє не тільки з духовної, але й тілесної нечистоти, і доводить до взірцевої чистоти, і тим самим до зв'язку з Ним. Вона стає першим апостолом Його воскресіння. Останній елемент очищення Марії Магдалини - це слова Ісуса перед наданням їй місії проголошувати Воскресіння Апостолам, які св. Ієронім переклав як Noli me tangere - Не доторкайся до Мене. Чому заборонено торкатися Ісуса? Бо Він йде до Отця... Ісус таким способом навчає Марію ставитися до Нього як до Бога, розв'язуючи і зменшуючи її зв'язок з Його людською природою, навчаючи її повної чистоти серця. Св. Павло виразив це так: Через те відтепер ми нікого не знаємо за тілом; коли ж і знали за тілом Христа, то тепер ми не знаємо вже! (2 Кор. 5, 16).

 

Петро і Павло

Ісус також провадить св. Петра і св. Павла від нечистоти до чистоти серця, хоч в цьому випадку їх нечистота непомітна. Вони обидва носили в собі нечистоту: у Петра вона приховувалася під виглядом дружби з Ісусом, у Павла - в виді фарисейської вірності Закону. Вони любили себе самих і свої переконання більше, ніж Бога. Нечистота була в них так замаскована, що тільки зрада Петра і подія з Павлом на шляху до Дамаску відкрили їхні очі і вони усвідомили, що ошукували себе. Знаком звільнення від нечистоти для Петра буде покірне визнання: Ти все відаєш, Господи, відаєш Ти, що кохаю Тебе! (Йо. 21, 17), а для Павла ствердження: Бо для мене життя то Христос, а смерть то надбання (Фил. 1, 21). Тут об'являється блаженство людей чистого серця. З ним пов'язана чудова обітниця: Блаженні чисті серцем, бо вони будуть бачити Бога (Мт. 5, 8). Нечистота серця закриває Бога і його природу, тому що торкається очей серця. Є наче духовною полудою, що перешкоджає людині - якщо говорити мовою Апостола Народів - бачити надію свого покликання і спадкоємство своєї слави серед святих. Людина покликана брати участь у житті Пресвятої Тройці, в зв'язках, які існують між Отцем, Сином і Святим Духом. Чисте серце відкривається для таких зв'язків - йде до споглядання Бога, до вічної контемпляції, до обожнення, і тут знайде повноту свого щастя.

Станіслав Луцаж ТІ, lucarz.narod.ru 

Джерела: CREDO
 
Воїни Христа Царя

Вода, яка дарує життя та благодать

 

Отець Орест Фредина, парох церкви Різдва Пресвятої Богородиці, про Богоявлення, освячену воду, душпастирські відвідини та як до них підготуватися.

У часі зимових свят маємо багато нагод відчути Божу присутність і Його любов до нас. Однією з них є празник Богоявлення, який у народі ще називають Йордан чи Водохреща.

В цей день ми отримуємо благодать через освячену воду, чи, як здавна казали в Галичині, водицю. А після свята маємо пастирські відвідини – до нашої домівки завітає священик.

Про те, як має християнин користати з цих нагод, як готуватися, чого вчитися і як переживати їх, “Пошта” спілкувалася з парохом церкви Різдва Пресвятої Богородиці (УГКЦ), що на Сихові, отцем Орестом Фрединою.

– Отче, скажіть, будь ласка, що це за свято Богоявлення?

– Саме слово “Богоявлення” вже каже нам, що Бог явився. У стихирах співаємо, що перший празник був світлий, а цей славний. Бо у першому празнику мудреці принесли Господеві дари, а в цьому празникові слуга охрестив Владику. У першому – звіщали новину ангели, а тут Бог-Отець своїм голосом об’являє: “Це Син мій улюблений, у Ньому моє благовоління”, у вигляді голубиному сходить Святий Дух і Син стоїть у воді – Пресвята Трійця. Бог у такий спосіб об’являє себе світові. Під час хрещення у ріці Йордан Іван Хреститель, чоловік повний Святим Духом, об’явив цілому світові: “Це –  Агнець Божий, який бере на себе гріхи світу”.

Гріх – це перепона між нами і Богом , яка не дає нам можливості Його відчувати, чути, знати, розуміти. Люди, які входять у воду на заклик Івана Хрестителя, у ній залишають свій бруд, нечистоту, від цього води стають дуже важкі, а від дотику Господа все наскрізь пронизується чистотою і отримує святість, а він бере на себе тягар наших гріхів, щоб знов нас зробити причасними до Божественної радості.

– За давньою традицією маємо в цей день Велике водосвяття. У радянські часи в школах “розвінчували” релігію і дуже виступали проти святої води, напевне, відчували її силу. В чому вона?

– Це вода, яка дарує життя. І перші християни завжди з великою побожністю ставилися до цієї води. Митрополит Андрей у своєму требнику зазначає, що був звичай навіть щодня кропити своє помешкання свяченою водою. З крапельками водиці отримуємо благодать Святого Духа – Духа, який все оживляє, який дарує життя.

–  Побутує думка, що треба якнайшвидше набрати води, тоді вона благодатніша. Чи це так?

– За час безбожного режиму в людей виробилися певні, я б навіть сказав, нехристиянські звичаї. Наше розуміння і розуміння Боже – дуже різні. Господь каже, що щасливий той чоловік, який може себе посвятити для інших, щастя таку душу ніколи не покине. Коли люди думають, що, ставши комусь на ногу і першим зачерпнувши води, осягнуть благодать, то вони дуже помиляються. Благословенний той, хто довше почекає, пропустить усіх поперед себе, хто в такий спосіб у чистоті душі набере святої води і в такому стані донесе її додому. Ознака раба, поневоленої людини в тому, що вона вважає, ніби може вчепитися двома руками за святість та зачерпнути її собі. Так не буває. Бо каже Ісус: “Що ти зробив одному з найменших, то ти зробив мені”.

Набрати через голови свяченої води можна, може, вона й просвітить комусь очі й розум, але це неправильно. В такі великі свята, коли святкуємо Бога, величаємо Його, віддаємо хвалу, славу, приймаємо дари, дуже важливо, щоб ми глянули один на одного як на брата, як на того, хто Богові найрідніший, найдорожчий. Коли так навчимося ставитися, отримаємо в свою душу правдиву побожність. Бо це якраз і є правдивою духовністю – дивитися на світ очима Бога.

– Скільки потрібно свяченої води?

– Багато. Перші християни, коли збиралися, пили саме цю воду, з неї отримували освячення, чистоту думок, покріплення. Це вода, яка причащає нас життям. Тому її брали багато. І навіть требник приписував щомісяця в церкві освячувати воду, щоб ми могли з неї користати, брати окроплювати свої домівки.

– Чи можна набрати її пізніше, скажімо, ввечері?

– Ми стараємося, щоб люди мали таку можливість, та тут часом і 15 т води не вистачає. Раджу людям, коли йдемо на це богослужіння, набрати у свій дзбанок  звичайної води, бо вся вода, яку ми принесли в намірі, щоб вона була освячена, освячується молитвою. Навіть, якщо туди не те що хрест, а навіть крапля води з кропила не потрапила. В часі молитов отримуємо цю ласку. Краще з собою принести дзбанок, а якщо не вистачатиме, то наступного дня прийти до церкви і попросити.

– У чому святість води, чи залежить вона від нашого ставлення?

– Фарисеї, які вважали себе праведними, стояли поруч Ісуса, ставили Йому дуже мудрі запитання, не впізнали у ньому Бога. Святість води від нашої гріховності не залежить, а, навпаки, її омиває, дарує чистоту. Але наше ставлення має дуже велике значення, бо коли вживаємо цю водицю у магічний спосіб, без розуміння, що ми діти Божі, що в такий спосіб на нас виливається дар життя, то дуже багато втрачаємо. Можемо бути поруч з такою дивною присутністю Духа, а вести себе, як люди, що знов уповають на речі, а не на живого Бога. У святості води маємо насамперед бачити Бога, який дає нам благодать у такий спосіб.

– Після Йордану є такий звичай, що священик ходить по домівках, для чого це?

– Священик має обов’я­зок не тільки час від часу щось відправити, а й знати тих людей, яких Бог любить, за яких Він пролив свою кров. Саме слово “душпастир” передбачає, що він має цікавитися життям своїх людей, бо він є батьком цілої парохіяльної родини. Важливо пам’ятати, що душпастирські відвідини, це, з одного боку, післанництво Бога до людей, коли до них приходить їх священик, і це післанництво для священика, коли він приходить до парафіян і вчиться дивитися на них, як на дорогих для Бога дітей, питає чи, може, хто хворий, чи є яка потреба в кого. Цікавиться, чим живуть люди, щоб знати, до кого Бог його послав душпастирювати, молиться разом із родиною. Спільна молитва конкретної сім’ї зі своїм священиком стягає на родину величезну благодать.

– Яка процедура відві­дин: парафіяни запрошують чи священик йде, а люди просто відчиняють двері?

– По-різному: за записом чи так, що священик йшов до того, хто почує дзвінок і відчинить двері. Цьогоріч спробували на парафії, аби люди заповнили бланк запрошення і прийдемо до тих, хто чує наш голос. І не просто, щоб священик зайшов, поспівав, покропив і пішов. Хочемо, хай це буде хвилинка, п’ять, але в повній увазі для цієї родини. Ми одна велика сім’я. Ми так Богом сотворені, що потребуємо подати один одному руку, потребуємо допомоги. Для того треба один одного знати. Що більше знаємо, то більше любимо, що більше любимо, то більше готові присвятити один одному життя.

– Як приготуватися до цих відвідин?

– Просимо людей, щоб у часі відвідин приготуватися: застелили стіл, поставили дві свічки, образок, трохи йорданської води та кропило. Але якщо хто не встиг, то нічого страшного, бо священик має зі собою воду та кропило і також окропить помешкання.

– Побутує думка, що коли не прибрано, не закінчений ремонт, то священика не запрошують?

– Це велика помилка, бо священик також людина. Дуже часто Господь до нас приходить, коли ми того не сподіваємося. Але й ми можемо дуже гарно напастувати мешти і забути приготувати серце, а можемо мати все перевернене в хаті, та коли маємо щире відкрите серце, то запевняю, що і на небі велика радість, і в того священика, який приходить і бачить, що тут діти Божі: вони щось складають, будують, живуть, виховують дітей, розвиваються.

– Часом ці відвідини називають освяченням дому. Чи так це?

– Ми маємо багато нагод до освячення себе і того, що нас оточує: сповідь, причастя, свята вода, просфора, тому відвідини також є нагодою до нашого освячення, однак чин освячення дому є зовсім інший та трохи довший, і коли священик йде з відвідинами, то вже розраховує, що дім є освячений.

– Колись священик не заходив у помешкання до тих, хто живе без шлюбу, чи так є і нині?

– Ми живемо у такому світі, де люди намагаються робити вигляд, що вони побожні і жити без Господа. Це дуже небезпечно – обманювати себе. Якщо люди живуть без шлюбу, то це означає, що вони живуть у стані тяжкого смертного гріха. Священик має цікавитися, щоб допомогти знайти шляхи виходу з цього. По-людському цих людей можна зрозуміти, але у всі часи Божі заповіді залишаються незмінними. Шлях спасіння полягає саме в них, а як ми їх порушуємо, то робимо гірше собі.

– Чи молиться священик з такою родиною?

– За словами апостола Павла, християнська родина – це домашня церква. Де ж люди живуть без шлюбу, там церкви нема, там є гріх. Тут, у місті, ми часом заходимо і в такі помешкання. Молитися і просити благословення ніколи не є гріхом. Насамперед у тому розумінні, що це молитва за їх навернення, щоб і вони пізнали, що для них зараз є найбільш необхідне – розуміння свого стану і потреби навернення.

– Зазвичай під час відвідин люди складають пожертву, чи вона є обов’язкова?

– Коли люди складають пожертву – це добра практика, але це річ добровільна, і, коли хто не має доброї волі, то краще того не робити, щоб зайвий раз не нарікати. Похвально, коли хто від себе відірве і віддасть на Боже, але священик не йде за тим. Наша трагедія, що думаємо, що хтось прийде і маємо за то заплатити.

Мене часом запитують, скільки коштує шлюб, чи скільки треба заплатити за хрестини. Я маю дуже просте пояснення – у вас ніколи за все життя не буде таких грошей, щоб ви могли за це заплатити. Це коштує Вічність, Небесне царство, це відкрите небо, це кров Бога. За це заплатити неможливо. Найбагатший чоловік на цьому світі не має стільки, щоб за це заплатити. Але пожертва – це моє ставлення до Бога. Бідна вдовиця поклала дві лепти, тоді коли інші, заможні, вкидали дуже багато. Однак Ісус каже, що вона дала більше за всіх.  

Ольга Хворостовська


Джерела: www.lvivpost.net

Мандрівники Христа Царя