Святого мученика Никифора
Тропар, глас 4: Мученик Твій, Господи, Никифор,* у
стражданнях своїх прийняв вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого,* мавши
бо кріпость Твою, він мучителів подолав,* сокрушив і демонів
зухвальства безсильні.* Його молитвами спаси душі наші.
Кондак, глас 1: Любові сув’яззю зв’язавшись, Никифоре,
знищив ти явно злобу ненависті і через усікновення голови мечем,
мучеником божественним воплоченого Спаса став ти. Його ж моли за нас,
оспівуючих славну пам’ять твою.
або сей, глас 8: Озброївшись, славний, і Його хрест на
плечі взявши, осоромив ти хитрощі диявольські. Постраждав ти аж до
смерті і істинним переможцем явився, воїном і таїнником благодаті.
В Антіохії Сирійській жили у великій приязні два мужі-християни,
священик Саприкій і мирянин Никифор (що значить “побідоносець”). Та злий
дух став між ними, і вони порізнилися: стали гніватися один на одного і
взаємно сторонитися. Однак, коли Никифор вичитав у святого Йоана, що
той, хто ненавидить брата, є чоловіковбивцею, то зворушилося серце його;
він наперед послав до Саприкія просити в нього прощення, а потім і сам
прийшов, припав до його ніг і благав його: “Прости мені, отче, Христа
ради!” Та серце Саприкія кипіло ненавистю, він навіть глянути не хотів
на Никифора.
Прийшов час страшного переслідування за імператора Валеріяна та
його сина Ґаллієна і Саприкія одного з перших поставили перед судом. Він
сміливо визнав святу віру і готовність прийняти смерть за Христа,
переніс усі муки, кати розтягували його на колесі, а потім, після
присуду, повели його на місце, де кати мали стяти йому голову. Аж раптом
до ніг його припав Никифор: “Мучениче Христовий, прости мені провину
мою!”
Удруге вже благав його Никифор про це. Однак Саприкій не простив.
Диявол ненависти і гордости заволодів його серцем, і той, хто задля
Ісуса терпів муки і смерть готовий був прийняти, задля Імени того ж
Ісуса не хотів простити дрібної образи. На місці смерти Никифор знову
припав до ніг Саприкія і з плачем молив його: “Прости мені, Христа ради,
бо ж написано є: «Відпустіть, і відпуститься вам!»”
І цього разу Саприкій відвернувся від нього. Та тепер і Бог
відвернув своє лице від закаменілого і поміч Божа покинула гордого. В
останню мить, коли кат вже підніс меч, Саприкій закричав: “Стійте, я
готовий принести божкам жертву, я зрікаюся Христа!” (А хоч би й не
зрікся Спасителя, та, попри муки і мученицьку смерть, через
закаменілість свого серця був би пішов до пекла, бо Святе Письмо так
каже: “І якби я роздав бідним усе, що маю, та якби віддав моє тіло на
спалення, але не мав любові, то я не мав би жадної користі” (1 Кор. 13,3)).
Никифор, почувши, що Саприкій зрікся Христа, припав до ніг його і
зі сльозами просив його: “Що робиш нещасний? Ось ще одна мить, і ти
приймеш вінець нев’янучої слави!” А коли слова його були даремні, тоді
святий Никифор став голосно кричати: “Я – християнин, накази імператора –
ніщо для мене, ваші божки – одна гидота. Мене вбийте замість цього
відступника!”
І так сталося: Саприкія відпустили на волю, а Никифора стяли мечем. Було це близько 260 р.
З цієї історії стає зрозуміло, звідки святі мученики брали силу
терпіти такі нечувані страждання. Сила небесна, рука Божа їх скріпляла. А
ще бачимо, що смирення і покора підносять до неба. Гордість, натомість,
– це найбільший диявольський гріх, що передає душу дияволові; смиренний
Никифор іде до неба, а гордий Саприкій стає відступником.
__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська
Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів,
Видавництво «Свічадо», 2013
Джерело: ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР
Немає коментарів:
Дописати коментар