Рм.14,19–23:
«Дбаймо, отже, запопадливо про те, що веде до миру та до взаємного
збудування»
У наших взаєминах ми завжди свідомо чи несвідомо завдаємо одні одним
болю, ран, прикростей. Ми маємо тих чи інших осіб, які нас підтримують,
підпирають, а потім з часом відкриваємо для себе їхні слабкості, їхні
недобрі сторони. Наші друзі іноді стають невірними нашій дружбі. І тоді
впускаємо у своє серце розчарування щодо цих осіб.
Маємо розуміти, що кожна людина уражена гріхом. Ніколи не маємо
знеохотитись, коли відкриваються якісь недоліки чи вади іншого.
Навпаки,
маємо розвивати в собі здатність виявляти добро до тих людей, які нам
прикрі, немилі.
Завжди легко побачити недоліки інших, вони немов би самі нагору лізуть.
Але варто зауважити плюси одні в одних. І ці плюси, ці позитивні сторони розвивати і цими нашими добрими якостями ми всі збагачуватимемося на славу Божу!
***
Мт.6,1-13: «Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі»
Людина має тіло, душу й духа. У людській, тілесній, сфері ми
начебто вміємо собі зарадити, суспільство нас цього навчило. І дуже
часто, коли говоримо про людину, то ідентифікуємо її лише з тілом, а на
духовне життя звертаємо дуже мало уваги.
Коли в Євангелії сказано, що людина щось робить, то йдеться про
те, що вона нерідко це щось робить так, щоб це виглядало гарно назовні.
Ми часто не усвідомлюємо, що наш християнський принцип поведінки, наші
добрі діла завжди спочатку зароджуються всередині нас, щоб потім
виявитися назовні.
Пам’ятаймо, що найважливішим є те, що носимо в собі. Адже навіть
коли ми цього не реалізуємо зовні, коли його ніхто не побачить, то перед
Богом все стане явним. Лише тоді наші діла будуть сповнені
справжньої доброти, коли найперше будемо дбати про те, щоб подобатися
Господеві у всіх своїх думках, переживаннях і планах.
+ВЕНЕДИКТ
Джерело: ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР
Немає коментарів:
Дописати коментар