1Кр.4,1–5: «Тож не судіть нічого перед часом, поки Господь не прийде й не освітить те, що скрите в темряві»
Завжди, хай навіть на підсвідомому рівні, ми оцінюємо людей,
вішаємо на них етикетки: друзі–недруги, близькі–далекі, цікаві–нецікаві,
корисні–некорисні… і так до безконечності. Але ж ми не знаємо, якою
буде ця людина завтра, можливо, кращою або гіршою для нас та для інших.
Коли ми судимо когось, то не знаємо до кінця мотивації його
поведінки. Відтак будьмо певні, що яким би точним наш засуд нам не
виглядав, правдиві мотиви особи знає тільки Бог. Спробуймо сприймати людей такими, які вони є, і намагаймося не судити, а віддати суд Богові, бо він належить тільки Йому.
***
Мт.23,1-12: «Хто себе вивищить, той буде принижений»
Ми дуже часто хочемо чогось досягти, кимось бути, але зазвичай
перебуваємо між двома полюсами: з одного боку – почуття своєї
маловартісності, а з іншого – почуття особливої значимості. А причиною
першого й другого відчуття є нерозуміння того, що наша вартість є в
Господі, який нас створив і відкупив.
У цьому євангельському уривку, коли Господь каже про те, щоб не
називати Його ні учителем, ні отцем, ні наставником, то звертає увагу,
що учительство, отцівство та наставництво не є самодостатніми, а мають
походити від Бога.
Ми є наставниками на землі лише тоді, коли Господь наставляє
когось через нас. Священнослужителів називають отцями не як подавців і
джерело батьківства, а як тих, що черпають батьківство від Бога і
передають це божественне життя.
І ось Господь каже, що хто себе вивищить, той буде принижений, а
хто принизить себе, той буде вивищений. Наше вивищення – це те, що ми
через себе даємо вивищитися Богові, через наше життя належить слава
Богові. Важливо давати Богові можливість вільно діяти через нас. Святі не були суперменами, «над людьми», але через них явилася божественна сила, божественна благодать, божественна міць.
+ВЕНЕДИКТ
Джерело: ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР
Немає коментарів:
Дописати коментар