Понеділок дев'ятнадцятого тижня
Євангеліє
Лк.4,37–44: «Я маю й іншим містам звіщати Добру Новину про Царство Боже»
Наше християнство дуже часто індивідуальне: живу з Богом, ходжу до
Сповіді, молюся… Однак чи усвідомлюємо ми, що Бог є для всіх нас і наш
Отець. Ми ж є Його діти, і кожна людина, яка живе на землі, є дитиною
Божою. Моє християнське життя воно не є лише моє особисте – воно
дотичне мого ближнього, мого брата і сестри в Христі. Тому кожному
важливо бути свідомим того, що ми відповідальні за те, щоб доносити Бога
і звіщати Добру Новину іншим людям.
Погляньмо кожен на своє життя: чи часто ми говоримо про Бога в наших
щоденник життєвих обставинах. Дуже часто ми соромимось, вважаємо, що не
випадає якось про це розмовляти, хвилюємось, що про нас подумають. Але ж
найперше вартувало б подумати, що ці люди, які нас оточують,
наші в Бозі браття і сестри, які шукають Бога і очікують, може, не
завжди свідомо, що ми їм звістимо про їхнього Небесного Отця.
Апостол
Фл.1,1–7: «Дякую Богові моєму щоразу…за участь вашу в Євангелії від першого дня і досі»
Наше християнське життя починається тоді, коли ми усвідомили ту благу
новину Євангелії, яку явив Христос своїм приходом на землю. І усе наше
християнське життя – це відповідь на Божу пропозицію, яку Він дає нам у
Добрій Новині. Не перша наша відповідь, не перше покаяння, а усе життя,
кожна його хвилина.
Кожен наш вчинок, кожне наше слово, навіть кожна наша думка – це
участь в житті Євангельському. Так ми стаємо причасниками цієї Доброї
Новини, так ми щохвилини вибираємо: бути далі з Богом, чи ні. Тому, в
кожній хвилі нашого життя ми або причащаємось цією Доброю Новиною, або
ні. Вміймо витривати, щоб ні на хвилину не охолонути, не забути ту першу
любов до Господа, а з щораз більшою любов’ю Йому казати «так»!
+Венедикт
Джерело: Воїни Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар