КАТЕХИТИКА-I: відповіді

ЛЮБОВ

ЛЮБОВ – довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

Показ дописів із міткою відповіді. Показати всі дописи

неділя, 9 вересня 2012 р.

09.09.2012р. Б. / Важкі питання. Чи можна християнинові дотримуватися кашрут?

ПИТАННЯ: Коли, яким каноном, законом, указом чи словом апостола був скасований кашрут? Якщо я перестану вживати некошерні продукти, чи чекає мене при цьому якесь покарання з боку церковної влади? Захищаючи свої комерційні інтереси, чи має право церковна влада ставити мені будь-які перепони або переслідувати мене за небажання підкорятися традиціям більшості? Чи має право хто-небудь сказати або зажадати від мене: якщо ти не з'їси шматок свинини і «іже з ним», то ти ворог Церкви. Наскільки я зрозуміла з Біблії, Ісус сказав: «Я прийшов доповнити закон, а не усунути його». Чому в такому разі на перше місце ставляться і прославляються слова апостолів, а не Бога?

ВІДПОВІДЬ: Почнемо зі слів Ісуса: «Я прийшов доповнити закон, а не порушити його». Коли йдеться про Закон, то перш за все треба зауважити: Закон, який керував життям євреїв, був багатошаровим. По-перше, був непорушний і незмінний закон Заповідей, написаних Самим Богом. Саме до цього Закону і відносяться цитовані слова з Євангелія від Матея (5,17-18): «Не думайте, що я прийшов усунути закон чи пророків: я прийшов їх не усунути, а доповнити. 18 Істинно бо кажу вам: Доки перейде небо й земля, ні одна йота, ні одна риска з закону не перейде, поки все не здійсниться.»

Крім цього Закону, були різні приписи щодо культу, яких повинні були дотримуватися ізраїльтяни. Нарешті, були й цивільні закони, що включають, наприклад, приписи про сплату податей кесарю, і так далі. Усім цим приписам підкорявся і Наш Господь Ісус Христос.

Слухаючі Ісуса могли подумати, що, проголошуючи нове Царство, Він мав намір скасувати давній Закон. Але Ісус відкрито заявляє: Я прийшов не відмінити Закон, а виконати його. Виконанням старозавітного Закону є Сам Ісус Христос. Всі культові приписи, що служили прообразом Христових Тайн, поступилися місцем Святим Таїнствам. Що стосується моральних приписів, то вони також знайшли своє виконання - в тому сенсі, що їх дотримання є основоположним і незамінним елементом прилучення до Христа. Коли юнак запитує Господа, що йому потрібно зробити, щоб успадкувати вічне життя, Ісус відповідає: «Дотримуйся заповідей».

Отже, Ісус, який Сам підпорядковувався Закону Мойсея, є виконанням Закону, тобто реалізацією давніх обітниць про спасіння. Тільки Він наділяє Закон остаточним сенсом, здійснюючи все, що Бог обітував людству. Продовжимо наведену нами євангельську цитату: «Хто, отже, порушить одну з оцих найменших заповідей і навчить інших так робити, той буде найменшим у Небеснім Царстві. А хто виконає їх і навчить, той буде великим у Небеснім Царстві. 20 Кажу бо вам, що коли ви своєю праведністю не перевищите книжників та фарасеїв, не ввійдете в Царство Небесне. 21 Ви чули, що було сказано давнім: Не вбивай; і коли хтось уб'є, той підпаде судові. 22 А я кажу вам, що кожний, хто гнівається на брата свого, підпаде судові. Хто ж скаже братові: Нікчема! - той підпаде Верховному Судові. А хто скаже: Дурень! – той підпаде під вогонь пекельний. 23 Коли, отже, приносиш на жертовник дар твій і там згадаєш, що твій брат має щось на тебе, 24 зостав там перед жертовником твій дар; піди, помирись перше з твоїм братом і тоді прийдеш і принесеш дар твій. 25 Мирися з твоїм противником швидко, коли ти ще з ним у дорозі, щоб противник часом не віддав тебе судді, а суддя возному, щоб тебе не вкинули в темницю. 26 Істинно кажу тобі: Не вийдеш звідти, доки не заплатиш останнього шага. 27 Ви чули, що було сказано: Не чини перелюбу. 28 А я кажу вам, що кожний, хто дивиться на жінку з пожаданням, той вже вчинив перелюб з нею в своїм серці.»

Ми бачимо, що в цьому уривку часто повторюється формула: «Ви чули ... А Я вам кажу». До необхідності дотримання запропонованих правил Ісус додає «серце», тобто внутрішній намір чинити добро і внутрішню чистоту. Тому недостатньо просто утримуватися від вбивства, від крадіжки, але слід звільнити і душу від ненависті, від озлобленості, від заздрості. Недостатньо утримуватися від перелюбства в буквальному сенсі, але слід звільнити серце від похоті і безладних бажань. Недостатньо уникати помсти, згідно Закону Мойсея, але потрібно позбутися всякого бажання відплати - адже вбити можна і в своєму серці. Недостатньо любити своїх друзів, тих, хто нам симпатичний, але потрібно любити ближнього як самого себе, не виключаючи з цієї любові і ворогів.

Так що Ісус не відмінив стародавній Закон, а виконав його, - не в сенсі точного дотримання кожною його букви, але в найглибшому сенсі: слова і діяння Ісуса проголошують новизну Царства Божого, заснованого на любові до Бога і ближнього. Саме ця любов і є виконанням Закону.

До питання про те, що ставиться на перше місце: Бог або слова апостолів. Тут у зв'язку з нашим питанням доречно звернутися до двох новозавітніх епізодів: до «єрусалимського собору» і до інциденту в Сирійській Антіохії, про які йдеться в Посланні до Галатів. Св. Лука, повідомляючи нам про перший Собор, що відбувся в Єрусалимі, на початку листа, - якого апостоли розіслали тоді по християнським громадам діаспори, - пише таким чином: "Подобалось бо Святому Духові й нам ..." (Дії 15,28). Дух, який діє у всій Церкві, веде за руку апостолів, щоб вони робили нові кроки в здійсненні Його задумів: Він є головним творцем Церкви.

Збори в Єрусалимі відбулися в момент чималої напруги всередині ранньохристиянської спільноти. Необхідно було відповісти на питання, чи потрібно вимагати обрізання від язичників, які наверталися до Ісуса Христа, до Господа, чи можна було звільнити їх від Закону Мойсея, тобто від дотримання норм, необхідних для того, щоб бути праведними людьми, слухняними Закону; звільнити від норм, що стосуються культових очищень, чистої і нечистої їжі і суботи.

Про збори в Єрусалимі повідомляє також апостол Павло в Посланні до Галатів (2,1-10): через чотирнадцять років після зустрічі з Воскреслим у Дамаску, - тобто це друга половина сорокових років н.е., - Павло з Варнавою відправляється з Сирійської Антіохії в супроводі Тита, свого вірного співробітника, який, хоча і був греком, не був підданий обрізанню, щоб увійти в Церкву. З цієї нагоди Павло викладає Дванадцятьом, як найбільш гідним людям, своє благовістя про свободу від Закону (пор. Гал 2,6). У світлі зустрічі з Воскреслим Христом він зрозумів, що в момент переходу до Євангелія Ісуса Христа язичникам більше немає необхідності робити обрізання, дотримуватися правил про їжу, про суботу на знак праведності: Христос є наша праведність і "праведним" є все те, що відповідає Йому. Щоб бути праведними, немає необхідності в інших приписах. У Посланні до Галатів Павло в кількох словах повідомляє про збори: він з натхненням згадує, що Євангеліє про свободу від Закону було схвалено Яковом, Кифою і Іваном, "стовпами", що простягнули йому і Варнаві руку церковного спілкування у Христі (пор. Гал 2, 9). Якщо, як ми відзначили, для Луки Єрусалимський Собор виражає дію Святого Духа, то для Павла він представляє вирішальне визнання свободи, яке розділяють всі, хто в ньому брав участь: свободи від зобов'язань, що витікають з обрізання і від Закону; тієї самої свободи, "яку дарував нам Христос ", щоб ми не піддавалися знову в ярмо рабства (пор. Гал 5,1).

Другий епізод стосується знаменитого інциденту в Сирійській Антіохії, в якому повною мірою проявилася притаманна апостолу Павлу внутрішня свобода: як вести себе у випадку спільної трапези між віруючими юдейського походження і язичниками? Тут виникає інший епіцентр Мойсеєвих приписів: відмінність між чистою і нечистою їжею, що глибоко розділяла євреїв, які дотримували Закон, від язичників. Спочатку Кифа, тобто Петро, поділяв трапезу з одними і з іншими; але з прибуттям деяких християн, пов'язаних з Яковом (Гал 1,19), Петро почав уникати трапез з язичниками, щоб не обурювати тих, хто продовжував дотримуватися законів чистоти їжі; і до нього приєднався Варнава. Це стало приводом для глибокого поділу християн, що прийшли з обрізання, і християн, що прийшли з язичництва. Поведінка Петра і Варнави, яка реально загрожувала єдності Церкви, викликала обурення Павла, який в запалі гніву звинуватив Петра і інших в лицемірстві: "Коли ти, бувши юдеєм, живеш по-поганському, а не по-юдейському, то як ти можеш силувати поган, щоб жили по-юдейському? " (Гал 2,14). Насправді, турбота Павла з одного боку і Петра з Варнавою з іншого були різними: для останніх відділення від язичників означало спосіб захистити себе і не шокувати віруючих, які прийшли з юдаїзму; для Павла ж це відділення представляло небезпеку - піддається сумніву універсальний характер спасіння у Христі, призначеного як для язичників, так і для юдеїв. Якщо виправдання здійснюється тільки в силу віри в Христа, без якої-небудь дії Закону, то який сенс продовжувати дотримуватися чистоти їжі під час спільної трапези з язичниками? Досить імовірно, що цілі Петра і Павла були різними: для першого - не втратити юдеїв, які прийняли Євангеліє, для другого - не применшити спасенне значення смерті Христа для всіх віруючих.

Цікаво відзначити, що, звертаючись до християн Риму кілька років потому (приблизно в середині 50-х років н.е.), Павло сам опиниться в подібній ситуації і попросить сильних не вживати нечистої їжі, щоб не втратити або не обурити слабких: "Добре не їсти м'яса і вина не пити, ані того, через що твій брат спотикнувся б."(Рим 14,21). Таким чином, антіохський інцидент став уроком як для Петра, так і для Павла. Тільки щирий діалог, відкритий до істини Євангелія, зміг направити шлях Церкви: "Бо Царство Боже не їжа й питво, але праведність, і мир, і радість у Дусі Святім" (Рим 14,17). Саме так стають реально вільними, саме так проявляється в нас найглибша суть Закону: любов до Бога і до ближнього.

У цьому і полягає відповідь на питання про те, що можна і що не можна їсти християнину. І тим більше, чи він «зобов'язаний» віддавати перевагу тій або іншій їжі. Якщо ви вживаєте виключно кошерні продукти тому, що вважаєте тільки їх «ритуально чистими», то це входить в явне протиріччя з євангельським розумінням Закону та свободи. Але, зрозуміло, і за це церковна влада не переслідує і не карає. Як саме поняття «переслідування» не відповідає християнському світогляду. «Комерційні інтереси» також не входять в число характеристик Церкви. І ніхто, звичайно, не має права оголошувати ворогом Церкви того, хто з якоїсь причини не їсть свинину.

За матеріалами: Радіо Ватикан

На питання читачів відповідає російська служба Радіо Ватикан - rus@vatiradio.va, поштова адреса для запитань - – Російська служба Радіо Ватикану, 00120 Ватикан.

Читайте також:

Джерело: Воїни Христа Царя

вівторок, 6 березня 2012 р.

06.03.2012р. Б. / Важкі питання: Чи існує справжній образ Ісуса?

ПИТАННЯ: Чи існує справжній образ Ісуса Христа?

ВІДПОВІДЬ: Спробуємо відповісти на це запитання, зіславшись на історію всім відомої Туринської Плащаниці.

Плащаниця, що знаходиться у Туринському катедральному соборі, – це лляне полотно, на якому відбився подвійний слід від людини, яка померла внаслідок довгих катувань, що завершилися розп'яттям. Біля відбитка є дві чорні лінії та кілька розривів: це сліди пожежі, яка завдала шкоди Плащаниці у Шамбері у 1532 році.

За переказами, мова йде про полотно, про яке написано в Євангелії. У нього загорнули тіло Ісуса для поховання. Хоча традиція стверджує, а численні наукові дослідження підтверджують, що йдеться про те саме полотно, поки що не можна сказати, що це доведено остаточно.

Але можна з точністю стверджувати, що Плащаниця з відбитим на ній образом безпосередньо спрямовує нас до роздумів про трагічну реальність страждань Ісуса Христа. Ось чому Папа назвав її «дзеркалом Євангелія».

Перші точні документальні відомості, що стосуються Туринської Плащаниці, датуються серединою 14 століття, коли Жеффруа де Шарні, доблесний лицар і людина глибокої віри, помістив полотно у храмі, збудованому ним у 1353 році в Ліре у Франції.

У першій половині 15 століття, у розпал Столітньої війни, Маргеріт де Шарні забрала полотно з церкви у Ліре (це сталося у 1418 році) і разом з ним вирушила у подорож Європою. Вона була прийнята при дворі герцогів Савойських, яких знали як її батько, так і її другий чоловік Де-ла-Рош. Саме за таких обставин відбулася передача у 1453 році Плащаниці, в контексті цілої низки правових актів між герцогом Людовіко і Маргеріт, родині Савойя.

Починаючи з 1471 року блаженний Амедей IX, син Людовіко, почав роботи з оздоблення і розширення каплиці замку Шамбері, столиці герцогства, для майбутнього розміщення у ній Плащаниці. Спочатку полотно було покладене під францисканською церквою, а потім остаточно перенесене до Сен-Шапель-де-Сен-Суер. Савойя попросили і отримали у Папи Юлія II схвалення особливого літургійного святкування на честь Плащаниці, яке було встановлено 4 травня. А 4 грудня 1532 року пожежа зруйнувала Сен-Шапель, завдавши значної шкоди Плащаниці, яку потім відновили міські монахині-клариски. Пожежа залишили кілька симетричних отворів (полотно зберігалося у складеному навпіл вигляді). Монахині покрили її лляними клаптиками трикутної форми і закріпили на так званому «голландському полотні».

Еммануїл-Філіберто остаточно переніс Плащаницю до Турину в 1578 році. Відтоді святиня завжди залишалася в Турині, де протягом наступних століть неодноразово виставлялася для публічного і приватного вшанування.

Звичайно, збереження святині часто опинялося у критичному стані. З часом шви і органічні частки стали становити ризик для цілісності тканини. Папський Кустодій (тобто хранитель) Плащаниці кардинал Джованні Сальдаріні скликав спеціальну міжнародну наукову комісію для вивчення оптимальних умов зберігання Плащаниці. Комісія рекомендувала очистити тканину і зберігати її не у згорнутому, а в розкладеному вигляді. У 2002 році професор Флюрі-Лемберг та її співробітниці здійснили надзвичайно делікатну роботу із роз'єднання швів і видалення органічних частинок, а також із заміни закріплюючого полотна. Було також зроблено сканування полотна і здійснено нову фотографічну документацію.

Туринська Плащаниця зберігається у розгорнутому горизонтальному вигляді всередині футляра (без повітря, з інертними газами). Футляр, у свою чергу, захищений багатошаровим саркофагом.

У великій панорамі наукових досліджень Туринської Плащаниці особливе місце займає недавнє відкриття напису арамейською мовою, що сягає епохи Ісуса. Підтвердження її достовірності могло б внести вирішальний вклад у спірне питання про датування Плащаниці. Сенсаційне відкриття французького вченого Тьєррі Кастекса породило безліч дебатів і зацікавило Барбару Фрале, фахівця з історії тамплієрів і співробітницю Ватиканських архівів. Барбара Фрале висунула гіпотезу про те, що священна реліквія один час перебувала в руках у тамплієрів.

Плащаниця зникла з каплиці візантійських імператорів під час пограбування Константинополя у 1204 році. Як пояснила автор, на Плащаниці були виявлені єврейські букви, і мова йде, цілком ймовірно, про арамейську мову. Дослідниця уточнює: арамейські написи на тканині Плащаниці виявлені не вперше. Ще у 1978 році їх помітив професор латинської мови з Міланського католицького університету. У 1989-му були знайдені й інші єврейські букви – відкриття належить Мессіні, вченому-гебраїсту. За його словами, ці букви складали частину фрази «Цар Юдейський», тобто ми маємо справу з текстом обвинувачення, висунутого Пилатом проти Ісуса. Напис, знайдений недавно Тьєррі Кастекс, говорить: «знайдено», – але він може означати і «бо знайдено», а також «ми знайшли». Цікаво те, що ця фраза може бути віднесена до уривку з Євангелія від Луки, де сам Лука повідомляє про звинувачення проти Ісуса, з якими Той був приведений до римського правителя. Слова апостола Луки звучать так: «Ми знайшли, що Він розбещує народ наш, і забороняє давати кесареві податок, називаючи Себе Христом Царем».

Потрібно ще зрозуміти, яким чином цей напис з'явився на Плащаниці. Але немає сумнівів, – зазначає Фрале,– що, оскільки йдеться про людину звинувачену і засуджену до смерті, мало існувати якесь свідоцтво, якесь підтвердження, прикріплене до тіла цієї людини. Треба мати на увазі, що небіжчика, загорнутого у полотно, – за давнім єврейським звичаєм, – неможливо було більше впізнати, і написи були абсолютно необхідними для ідентифікації покійного.

Відкриття Кастекса відкриває новий етап у суперечці щодо датування Плащаниці. Проблеми, пов'язані з датуванням за допомогою радіоактивного вуглецю, багатоскладові, і через широке оприлюднення і рекламу цього факту свого часу виникла величезна плутанина. Відбувалися дебати на міжнародному рівні, у кожного була своя думка. Сенсаційні книги вийшли ще до того, як був представлений результат наукових досліджень. Фрале вважає, що лабораторії з аналізу Туринської Плащаниці користувалися методами, які, хоча і не були тими, що є у нас в розпорядженні сьогодні, були цілком коректні. Однак, проблема полягає у тому, які саме зразки були передані в ці лабораторії, які, звичайно, не могли відмовитися від надісланих зразків і попросити інші, більш відповідні для такого виду досліджень.

Найдавніші документи вказують, що існувала якась тимчасова "дірка" – близько 150 років – після зникнення Плащаниці під час розграбування Константинополя у 1204 році, у період четвертого Хрестового походу, – і до її появи у Франції близько 1350 року. У своїй книзі Фрале висуває абсолютно конкретну тезу про те, в чиїх руках перебувала Плащаниця у той період. Барбара Фрале виявила безліч слідів того, що тамплієри зберігали цей предмет у період між 1260 і 1312 роками, при чому ця подія призвела навіть до зміни їх чину літургії. Тамплієри бачили в Плащаниці свого роду прапор проти розповсюдження єресей, і це пов'язано з написом, знайденим на полотні. Справді, катари й інші єретики стверджували, що Христос не мав справжньої людської плоті і крові, не зазнав Страстей, не вмирав, не воскресав, тому вони не здійснювали Євхаристію, вважаючи її безглуздим ритуалом, так як Христос ніколи не володів істинною плоттю. Свого часу король Франції звинуватив тамплієрів у тому, що вони «таємно поклонялися невідомому «ідолу» – портрету, що зображує людину з бородою», – на думку деяких дослідників, це і була Туринська Плащаниця. Зображення було «вкладене в особливу раку, зроблену так, щоб було видно тільки лик», «воно вшановувалося в повній таємниці, бо саме його існування в лоні ордена було компрометуючим фактом: адже предмет був вкрадений під час огидного пограбування, винуватців якого Папа Інокентій ІІІ відлучив від Церкви; таке ж покарання було призначене IV Латеранським собором 1215 року за незаконне перенесення реліквій».

Спочатку Фрале хотіла з'ясувати, чи не Тамплієри були авторами арамейського напису. Але коли вона почала його досліджувати, виявилося, що букви не мають жодного відношення до тамплієрів, оскільки вони сягають епохи, що як мінімум на тисячу років передувала часу заснування Ордену.

У 2010 році з нагоди виставлення Святої Плащаниці в Турині побував Папа Бенедикт XVI. «Той, хто був розп'ятий, – сказав Папа, – хто розділив з нами страждання, як красномовно нагадує нам Св. Плащаниця, – Він же і воскрес і хоче об'єднати нас у Своїй любові». «В Плащаниці ми бачимо, як у відображенні, наші страждання в Страстях Христових: Passio Christi, Passio hominis. Саме тому вона є знаком надії: Христос прийняв хрест, щоб викорінити зло; щоб дозволити нам розгледіти в Його Пасці запоруку того моменту, коли і кожна наша сльоза буде втерта. І більше не буде ні смерті, ні смутку, ні крику, ні болю».

За матеріалами: Радио Ватикана

На питання читачів відповідає російська служба Радіо Ватикан - rus@vatiradio.va, поштова адреса для запитань - – Російська служба Радіо Ватикану, 00120 Ватикан.

ЛЮБОВ

неділя, 9 вересня 2012 р.

09.09.2012р. Б. / Важкі питання. Чи можна християнинові дотримуватися кашрут?

вівторок, 6 березня 2012 р.

06.03.2012р. Б. / Важкі питання: Чи існує справжній образ Ісуса?

неділя, 9 вересня 2012 р.

вівторок, 6 березня 2012 р.