Житіє святого апостола Якова, брата святого Йоана Богослова
Тропар, глас 3: Апостолом Христовим був Ти вибраний* і
Богослова возлюбленого єдинородний брат, всехвальний Якове;* гріхів
відпущення випроси тим, що співають Тобі,* і душам нашим велику милість.
Кондак, глас 2: Божественний голос, що кликав Тебе,
почувши, любов отця відхилив Ти* і прийшов єси до Христа, Якове славний,
з рідним твоїм* і з ним удостоївся Ти бачити Господнє божественне
переображення.
Ісус Христос “…побачив інших двох братів: Якова, сина Заведея, та
Йоана, його брата, що в човні з батьком Заведеєм лагодили свої сіті, і
їх покликав. Вони зараз же, кинувши човна і свого батька, пішли слідом
за Ним” (Мт. 4, 21-22). Так оповідає євангелист Матей про покликання
двох великих апостолів Якова і його рідного брата євангелиста Йоана.
Спаситель “відразу їх покликав. І ті, покинувши батька Заведея в човні з
наймитами, пішли слідом за Ним” (Мр. 1, 20). Покинули все: батька, дім,
свої заняття, бо знали, що щасливий той, хто йде за голосом Спасителя, і
що “…кожний, хто задля імени мого покине дім, братів, сестер, батька,
матір, жінку, дітей, поля, в сто раз більше одержить і життя вічне
матиме в спадщину” (Мт. 19, 29).
Святий Яків був сином Зеведея. Матір його звалася Саломія. Вона
йшла за Христом на Голготу, вона страждала в душі з Ісусом, вона олією
пахучою хотіла намастити Його тіло. Вона, разом з іншими жінками
мироносицями, була одна з перших, кому ангел Божий возвістив при гробі
воскресіння Ісуса. Батьки добре виховали синів, бо, як стверджує святий
Епіфаній, святий Яків, як і святий Йоан, зберігав упродовж свого життя
дівицтво. Тому вони так само, як і святий Петро, якого Спаситель любив
за його непохитну віру і любов до себе, були Його вибраними учнями.
Святий Симеон назвав синів Зеведея “Воанергес”, тобто сини грому, як
знак, що їх будуть чути, як звуки грому, всі, яким проповідуватимуть
Євангеліє. Петра, Якова і Йоана Спаситель брав зі собою у відповідальні
хвилини; вони були присутні під час воскресіння дочки Яіра (“І не
дозволив іти нікому з собою, окрім Петра, Якова та Йоана, брата Якова”
(Мр. 5, 37)); вони були свідками його преображення (“По шістьох днях
узяв Ісус Петра, Якова та Йоана, його брата, повів їх окремо на високу
гору і преобразився перед ними: обличчя Його засяяло, наче сонце, а
одежа побіліла, наче світло” (Мт. 17, 1-2)); вони були на горі
Єлеонській, коли Спаситель перед своїми страстями молився до Отця
небесного (“І взяв Петра з собою і двох синів Заведея, і почав скорбіти
та тужити” (Мт. 26, 37)).
За це вони віддавали своєму Учителеві велику любов. Одне село в
Самарії не бажало прийняти Ісуса Христа, коли Він з учнями йшов до
Єрусалиму, Яків і Йоан хотіли випросити в покарання небесний вогонь на
те село, та “Ісус, обернувшись, почав їм докоряти” (Лк. 9, 56).
В іншому місці Святого Письма читаємо, як вони звернулися одного
разу з проханням до Спасителя: “Зволь нам, ...щоб ми сиділи: один
праворуч, другий ліворуч від Тебе у Твоїй славі” (Мр. 10, 37). Не з
гордости просили вони про це, а з великої любови до Ісуса, біля якого
хотіли бути найближче. З тої ж таки любови, коли Спаситель запитав їх:
“«Не знаєте, чого просите. Чи можете пити чашу, яку я п’ю, і хреститися
хрещенням, яким я хрещусь?» Ті Йому відповіли: «Можемо»” (Мр. 10,
38-39). Тоді Спаситель провістив їм майбутні страждання: “Чашу, яку я
п’ю, питимете, і хрещенням, яким я хрещуся, хреститиметесь” (Мр. 10,
39). А хто з Ісусом хрещенням мучеництва хрестився, той і засяде з Ним у
Його небесній славі.
Після зіслання Святого Духа Яків проповідував Євангеліє в
Іспанії, де, згідно з переданням, навернув лиш дев’ять осіб і повернувся
до Єрусалиму. Тут навернув він поганського філософа і чарівника
Єрмогена та його учня Філита, обидва вони стали його вірними учнями. У
той час Ірод Аґриппа, піддавшись жидівським підшептам, став
переслідувати вірних у Єрусалимі: “Під ту пору цар Ірод підняв руку, щоб
гнобити деяких із Церкви. Він стяв мечем Якова, Йоанового брата” (Ді.
12, 1-2). Засуджений на смерть, святий Яків мав утіху з того, що один з
ворогів, які поставили його перед Іродом на смерть на ім’я Йосія,
навернувся, визнав Ісуса і перед смертю попросив у Якова прощення.
Святий Яків відповів коротко: “Мир тобі!” – і обидва нахилили свої
голови під меч. Святий Яків був першим з дванадцяти апостолів, який
через одинадцять років після вознесіння Спасителя (44 р.) отримав вінець
мученика.
Його тіло забрали учні і перевезли до Йопії, а звідти до Ірії.
Поблизу того міста (за словами папи Лев III) побудували вони невелику
церковцю і там поховали тіло святого апостола, а самі пішли до Іспанії
проповідувати Євангеліє. При гробі залишилися два учні, Теодор та
Атанасій, вони заснували християнську громаду і заповіли, щоб після
смерти їх тіла покласти при гробі святого Якова. І так сталося. Згодом у
місті Компостела (провінції Галіція, в Іспанії) було побудовано
величаву церкву, в якій склали мощі святого Якова, де вони спочивають і
до нині.
__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких
Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає".
Львів, Видавництво «Свічадо», 2013
Джерело: ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР
***
Свята Катерина Сієнська (стигматичка Учитель Церкви)
Катерина Сієнська (1347-1380), крім особистої святості, відзначилася ще й тим, що стала важливою політичною фігурою в непростий час Авіньйонського полону пап. Напевно можна сказати, що друге навряд чи вдало би вийшло без першого. Входити у політичні справи, не маючи міцної опори в душі, вельми небезпечно що для людини, що для суспільства.Отже, неписьменна майже до самої смерті Катерина, донька фарбувальника тканин із Сієни, зверталася з листами до герцогів, правителів, кардиналів, пап, уділяла їм рад, настанов, картала і благала. Звісно, листи писали секретарі – біля неї було чимало прихильників, які звали її «дольче мамма», така вона була «божа» і мила у поведінці. Саме Катерина Сієнська заопікувалася примиренням Флоренції з Папою (примиренням – означає, що місто Флоренція цілком конкретно воювало з Папською областю, а не друкувало визивні статті у пресі), поверненням видимого глави Католицької Церкви з французького Авіньйону в Рим, на столицю святого Петра, «де й належить бути Вам як Папі».
Мабуть, багатьом відомо, що Катерина Сієнська мала видіння з дитинства, присвятила себе Богові у 7-річному віці, через що не бажала виходити заміж, попри наполягання матері, і вдома у них тривало жорстке протистояння. Донна Лапа звільнила служницю, і Катерина провадила весь дім. А враховуючи, що вона була 23-ю дитиною, клопотів у неї не бракувало. Втім, завантаженість роботою допомогла їй відкрити «внутрішню каплицю» в серці, де людина завжди може перебувати з Богом. І свята писала, що це і є шляхом для кожної людини, що в монастирі, що в миру: жити в цій внутрішній келії самопізнання, де людина постійно народжується заново для вічного життя.
Отже, Свята Катерина приєдналася до товариства мантеллаток (з чого пізніше постав Третій Орден, а Катерина тепер є його покровителькою), ходила до лікарні Санта Марія делла Скала, де доглядала хворих, свідомо беручись за найвідразливіші випадки – тобто опікуючись тими, ким інші гидували. Коли прийшла чума, Катерина з друзями безстрашно приходила допомагати хворим, також і сама копала могили, за потреби. Своїми заощадженнями ділилася з бідняками. В різних справах і ситуаціях вона вміла зробити правильний вибір: навіть коли у видінні Ісус запропонував їй золоту корону і терновий вінок, вона вибрала терни.
Померла у 33 роки, після видіння, що Бог витискає її серце і його кров’ю кропить Церкву. В смерті була щаслива.
Найвідоміший твір – «Діалог», розмова душі з Богом. Проголошена 1970 року Вчителем Церкви.
Співпокровителька Рима, Італії, Європи.
В іконографії зображається в одязі домініканки (білий одяг, чорний плащ), зі стигматами. Її атрибути: лілія і книга, розп’яття і терновий вінок, серце на книзі, диявол під ногами, ангели, що вінчають її трьома коронами, тіара в руці.
На своєму тілі вона носила стигмати – знаки ран Христових, але до самої смерті вони залишалися невидимими. Мала також невидиму обручку, знак заручин із Христом. Вісім років св.Катерина жила Євхаристійном постом – тобто не вживала іншої їжі, крім Причастя. Це та інші її чудесні відзнаки були дарами Божими. Віруючий же знає, що не дари визначають святість, а вірність та відданість Богові.
Джерело: ПАЛОМНИЦЬКИЙ ЦЕНТР
Катерина
Сієнська (1347-1380), крім особистої святості, відзначилася ще й тим,
що стала важливою політичною фігурою в непростий час Авіньйонського
полону пап. Напевно можна сказати, що друге навряд чи вдало би вийшло
без першого. Входити у політичні справи, не маючи міцної опори в душі,
вельми небезпечно що для людини, що для суспільства.
Отже, неписьменна майже до самої смерті Катерина, донька
фарбувальника тканин із Сієни, зверталася з листами до герцогів,
правителів, кардиналів, пап, уділяла їм рад, настанов, картала і
благала. Звісно, листи писали секретарі – біля неї було чимало
прихильників, які звали її «дольче мамма», така вона була «божа» і мила у
поведінці. Саме Катерина Сієнська заопікувалася примиренням Флоренції з
Папою (примиренням – означає, що місто Флоренція цілком конкретно
воювало з Папською областю, а не друкувало визивні статті у пресі),
поверненням видимого глави Католицької Церкви з французького Авіньйону в
Рим, на столицю святого Петра, «де й належить бути Вам як Папі».
Мабуть, багатьом відомо, що Катерина Сієнська мала видіння з
дитинства, присвятила себе Богові у 7-річному віці, через що не бажала
виходити заміж, попри наполягання матері, і вдома у них тривало жорстке
протистояння. Донна Лапа звільнила служницю, і Катерина провадила весь
дім. А враховуючи, що вона була 23-ю дитиною, клопотів у неї не
бракувало. Втім, завантаженість роботою допомогла їй відкрити «внутрішню
каплицю» в серці, де людина завжди може перебувати з Богом. І свята
писала, що це і є шляхом для кожної людини, що в монастирі, що в миру:
жити в цій внутрішній келії самопізнання, де людина постійно
народжується заново для вічного життя.
На своєму тілі вона носила стигмати – знаки ран Христових,
але до самої смерті вони залишалися невидимими. Мала також невидиму
обручку, знак заручин із Христом. Вісім років св.Катерина жила
Євхаристійном постом – тобто не вживала іншої їжі, крім Причастя. Це та
інші її чудесні відзнаки були дарами Божими. Віруючий же знає, що не
дари визначають святість, а вірність та відданість Богові.
Отже, св.Катерина приєдналася до товариства мантеллаток (з
чого пізніше постав Третій Орден, а Катерина тепер є його
покровителькою), ходила до лікарні Санта Марія делла Скала, де доглядала
хворих, свідомо беручись за найвідразливіші випадки – тобто опікуючись
тими, ким інші гидували. Коли прийшла чума, Катерина з друзями
безстрашно приходила допомагати хворим, також і сама копала могили, за
потреби. Своїми заощадженнями ділилася з бідняками. В різних справах і
ситуаціях вона вміла зробити правильний вибір: навіть коли у видінні
Ісус запропонував їй золоту корону і терновий вінок, вона вибрала терни.
Померла у 33 роки, після видіння, що Бог витискає її серце і його кров’ю кропить Церкву. В смерті була щаслива.
Найвідоміший твір – «Діалог», розмова душі з Богом. Проголошена 1970 року Вчителем Церкви.
Співпокровителька Рима, Італії, Європи.
В іконографії зображається в одязі домініканки (білий одяг,
чорний плащ), зі стигматами. Її атрибути: лілія і книга, розп’яття і
терновий вінок, серце на книзі, диявол під ногами, ангели, що вінчають
її трьома коронами, тіара в руці.
- See more at: http://bpc.org.ua/svyati-orden-dominikan/sv-kateruna-siyenska-stugmatuchka-uchutel-cerkvu/#sthash.tauEAm2P.dpuf
Катерина
Сієнська (1347-1380), крім особистої святості, відзначилася ще й тим,
що стала важливою політичною фігурою в непростий час Авіньйонського
полону пап. Напевно можна сказати, що друге навряд чи вдало би вийшло
без першого. Входити у політичні справи, не маючи міцної опори в душі,
вельми небезпечно що для людини, що для суспільства.
Отже, неписьменна майже до самої смерті Катерина, донька
фарбувальника тканин із Сієни, зверталася з листами до герцогів,
правителів, кардиналів, пап, уділяла їм рад, настанов, картала і
благала. Звісно, листи писали секретарі – біля неї було чимало
прихильників, які звали її «дольче мамма», така вона була «божа» і мила у
поведінці. Саме Катерина Сієнська заопікувалася примиренням Флоренції з
Папою (примиренням – означає, що місто Флоренція цілком конкретно
воювало з Папською областю, а не друкувало визивні статті у пресі),
поверненням видимого глави Католицької Церкви з французького Авіньйону в
Рим, на столицю святого Петра, «де й належить бути Вам як Папі».
Мабуть, багатьом відомо, що Катерина Сієнська мала видіння з
дитинства, присвятила себе Богові у 7-річному віці, через що не бажала
виходити заміж, попри наполягання матері, і вдома у них тривало жорстке
протистояння. Донна Лапа звільнила служницю, і Катерина провадила весь
дім. А враховуючи, що вона була 23-ю дитиною, клопотів у неї не
бракувало. Втім, завантаженість роботою допомогла їй відкрити «внутрішню
каплицю» в серці, де людина завжди може перебувати з Богом. І свята
писала, що це і є шляхом для кожної людини, що в монастирі, що в миру:
жити в цій внутрішній келії самопізнання, де людина постійно
народжується заново для вічного життя.
На своєму тілі вона носила стигмати – знаки ран Христових,
але до самої смерті вони залишалися невидимими. Мала також невидиму
обручку, знак заручин із Христом. Вісім років св.Катерина жила
Євхаристійном постом – тобто не вживала іншої їжі, крім Причастя. Це та
інші її чудесні відзнаки були дарами Божими. Віруючий же знає, що не
дари визначають святість, а вірність та відданість Богові.
Отже, св.Катерина приєдналася до товариства мантеллаток (з
чого пізніше постав Третій Орден, а Катерина тепер є його
покровителькою), ходила до лікарні Санта Марія делла Скала, де доглядала
хворих, свідомо беручись за найвідразливіші випадки – тобто опікуючись
тими, ким інші гидували. Коли прийшла чума, Катерина з друзями
безстрашно приходила допомагати хворим, також і сама копала могили, за
потреби. Своїми заощадженнями ділилася з бідняками. В різних справах і
ситуаціях вона вміла зробити правильний вибір: навіть коли у видінні
Ісус запропонував їй золоту корону і терновий вінок, вона вибрала терни.
Померла у 33 роки, після видіння, що Бог витискає її серце і його кров’ю кропить Церкву. В смерті була щаслива.
Найвідоміший твір – «Діалог», розмова душі з Богом. Проголошена 1970 року Вчителем Церкви.
Співпокровителька Рима, Італії, Європи.
В іконографії зображається в одязі домініканки (білий одяг,
чорний плащ), зі стигматами. Її атрибути: лілія і книга, розп’яття і
терновий вінок, серце на книзі, диявол під ногами, ангели, що вінчають
її трьома коронами, тіара в руці.
- See more at: http://bpc.org.ua/svyati-orden-dominikan/sv-kateruna-siyenska-stugmatuchka-uchutel-cerkvu/#sthash.tauEAm2P.dpuf
Св. Катерина Сієнська (стигматичка Учитель Церкви)
Св. Катерина Сієнська (стигматичка Учитель Церкви)
Немає коментарів:
Дописати коментар