Коли
мені було дев’ятнадцять років, мене дуже цікавила йога. Я почала
поглиблювати її за допомогою вправ, які повинні були поліпшити мій
фізичний стан тіла, після того, я також працювала над своєю психікою:
все передбачуване і необхідне для повного розуміння йоги. Я купувала
книги, газети, багато читала; крок за кроком я намагалася завоювати
“справжнє щастя”, тобто єднання зі Всесвітом. Я докладала чимало зусиль і
практикувала по декілька годин щоденно. Через три роки я вже знала, як
без особливих труднощів керувати своєю енергією. Ще потрібно було
навчитися накопичувати її в одному місці і відкритись до Всесвіту. Я
була готова.
Нарешті одного вечора, коли я залишилася одна, й мене ніхто не
турбував, я вирішила спробувати досягти це величезне щастя, якого дуже
бажала. Не маючи надто великих труднощів, я зуміла акумулювати всю свою
енергію, моє тіло стало дуже важким, без почуттів, начебто було чуже для
мене. Я відчувала, що я вільна, як я виходила, я була легкою, мені було
добре, дуже добре…
Моя мета полягала в об’єднанні з деякою невизначеною
енергією, вона повинна була змусити мене відчути обіцяне щастя… Але
замість цього я раптом відчула як щось почало мене поглинати, затягувати
всередину. Це було щось дуже негативне, страшне, жахливе, темне…
Я не могла позбутися цього, навіть якщо би й бажала повернутися в себе
саму, повернутися до мого тіла! Я не можу описати жах та відчуття
безнадії, які відчувала — я хотіла повернутися… але ця річ затягувала
мене… поглинала мене… Я подумала, що, напевно, потрапила у пекло, і я
відразу ж втекла в думку про Доброго Бога. У той же час все зникло, і я
знову повернулася до себе.
В паніці, нерухомою, я залишилася лежати на землі аж до наступного
ранку. Ледь могла дихати, я була стероризована. Я відвідала пекло, або
принаймні я пройшла місце, яке було дуже подібним, всупереч усім
обіцянкам, написаним у посібниках про йогу, я не відчула обітниці
довгоочікуваного щастя. Коли я практикувала йогу, моє життя проходило
добре. Я навіть отримала певні навики, наприклад: я знала, як в
кінцевому підсумку вирішилися деякі ситуації в житті моїх друзів,
результати іспитів…. Я насолоджувалася, бо це давало мені відчуття
переваги над іншими, я знала набагато більше, ніж вони.
Я не задумувалася, щоб проаналізувати, звідки походять ці
можливості, вони були мені вигідними, і це було достатньо. Зате все
змінилося після тієї ночі. Я вирішила завершити з йогою раз і назавжди,
щоб більше не мати справи з цим світом. Те, що мене найбільше
пригнічувало, полягало в тому, що я з нікому не могла розповісти про те,
що трапилося, бо боялася бути висміяною або виглядати божевільною.
Після цього більше ніколи не повернулася до практики йоги, але щось
змінилося в моєму житті та сталися дивні речі. Я відчувала, як те, що
було на моїй стороні, зараз починає мене знищувати. Я виростала у
католицькій вірі, молилася щодня, щонеділі ходила на Службу Божу, хоч це
було більше через звички і традиції, ніж від бажання серця. Але тепер
іти в церкву було неможливо. Вже на шляху до церкви, мені було зле, щось
поглинало мої сили. Я не була хвора, але у мене крутилася голова, не
могла йти, мене нудило.
У церкві я завжди ставала близько до виходу, я не могла увійти
всередину. Багато разів, бачачи мою блідість і слабкість, хтось приносив
мені крісло. Я абсолютно не розуміла, що відбувається зі мною. Почала
запізнюватися на Службу Божу, щоб скоротити час страждання. Мені
здавалося, що хтось краде мою енергію, саме моє життя. Все це тривало
три роки. Я була виснажена. Завжди боялася поговорити про це з кимось,
навіть якщо мені справді необхідна була допомога. Бажання покласти край
цьому жахливому стражданню ставало частішим. Я бажала собі смерті.
Але хтось хотів мене врятувати… В дитинстві я мала особливе почуття
до Пречистої Діви Марії, приносила Їй квіти до церкви, говорила з Нею.
Багато років тому, дуже дорогій людині, пообіцяла щодня молитися бодай
одну маленьку частину вервиці. Я дотрималася своєї обіцянки,
хоча часто „маленька частина“ складалася лише з промови однієї молитви
„Богородице Діво“. Але саме ця маленька молитва, під час трьох років
пекла, спонукала мене постійно пригадувати ту саму наполегливу думку:
„Іди, іди прийми Євхаристійного Ісуса, Він дасть тобі силу!2. Я не
вірила, що могла б зробити для мене маленька остія (частичка).
Колись, у минулому, я приймала Причастя, і нічого особливо не
пам’ятала. Але ця думка ставала щораз наполегливішою, доки я вже не мала
більше сил продовжувати. Побачивши церкву, мені знову стало
погано, я тремтіла, боялася; згадки про Богородицю наповнювали мої думки
богохульством, що мене дуже обтяжувало, бо я завжди любила Її. У всьому
цьому неспокої, я завжди відчувала бажання йти і отримати Ісуса в
Євхаристії. І я зробила постановила таке обіцянку: „Гаразд, Господи, я
обіцяю Тобі, що увесь рік буду кожну неділю причащатися, але Ти, будь
ласка, допоможи мені, бо я відчуваю себе дуже зле!“ Я розумію, що я поставила Бога перед ультиматумом. Своє слово я дотримала, навіть якщо мені коштувало багато.
Щоразу дорога до церкви, до Причастя, була тортурою, кілька разів я
навіть втрачала свідомість. Через деякий час я зауважила, що ця
негативна сила слабшала. Відчувала, що всередині виростає щось нове —
велике та позитивне. Нічого не розуміла, але відчувала, що це єдиний
спосіб врятуватися.
Минув рік, я пішла до церкви, задоволена що „завершилося завдання“,
після якого я більше не буду зобов’язана причащатися і тим самим
почувати себе погано. Під час причастя люди йшли до священика, а я
сиділа нерухомо на своєму місці. Коли священик закінчив
роздавати Євхаристію, я відчула у моєму серці щось настільки дивне, мені
було дуже сумно, так, ніби прощаєшся з дорогою людиною, яка від’їжджає.
Сльози потекли по моєму обличчю, я зрозуміла, що мені бракувало Ісуса,
тут я зрозуміла, що маленька остія (частичка) — це Бог в Особі, який
приходив всередину мене. Мені було сумно, що я добровільно не приймала
Його, не впускала. У той момент я сприйняла багато речей, які раніше не розуміла.
Тепер я завжди намагаюся бути в священній ласці Божій, брати участь у
Євхаристії. Бажаю, щоб Ісус жив у моєму серці і щоб Він наповнював його
любов’ю. І навіть якщо не ховає мене від проблем та хрестів, Він ніколи
не залишає мене наодинці. Моя битва зі злом коштувала багато років і не
закінчилася, але Бог захищає мене.
Те, що мене дуже лякає, — бачити, скільки людей граються зі
ворожінням, магією та багато іншим злом… Я знаю що це означає і до яких
наслідків це може принести. Саме тому я вирішила дати це свідчення, щоб
попередити про небезпеку! І наостанок, відчуваю велику вдячність
Пресвятій Богородиці, яка врятувала мене, через цю маленьку „частину“
вервиці, через одну „Аве Марію“, яку я промовляла завжди.
Переклад Ієром. Даниїл Дербаль зі сайту: http://www.gesuemaria.it/magia/611-lo-yoga-mi-ha-portato-allingresso-dellinferno.html
Немає коментарів:
Дописати коментар