Преподобних Йосифа Піснеписця і Юрія, що з Малеї
Тропар, глас 4: Боже отців наших, * що чиниш завжди з
нами по Твоїй кротості, * не віддали милости Твоєї від нас, * але
молитвами їх у мирі направ життя наше.
Кондак Йосифові, глас 4: Невичерпним джерелом покаяння,
безконечної втіхи подателем, морем співчуття ти єси, Йосифе. Подай нам
сльози божественного покаяння, якими тут плачучи, знайдемо втіху від
Бога, просячи твоєї помочі, Святий.
Кондак Юрієві, глас 3: Жениха прекрасного забажав ти, і
тілесні пристрасті зненавидів, Юріє, живучи на землі ангельським
життям. Тому твоє святе успення вшановуємо, кличучи: моли Христа Бога,
щоб дарував нам велику милість.
Святий Йосиф народився на Сицилії. Батько його – Плотій, а матір –
Агафія. З дитинства він прагнув до Бога; тихий, смиренний, завжди
говорив про святі речі, а душа його виривалася з молодого тіла і линула
до Бога, до Пречистої, яку особливо почитав у своїх молитвах. Коли
Сицилію завоювали сарацини, батьки забрали Йосифа і втекли до
Пелепонесу. Щойно юнакові виповнилося 15 років, як він постригся у ченці
в монастирі в Солуні. І лиш тут його душа знайшла неземний спокій;
зажив він життям ангельським, а суворістю життя, постами, молитвою
дивував усіх, навіть найстаріших монахів. Близько 814 р. його висвятили
на священика. В той час навідався до монастиря святий Григорій Декаполіт
(його пам’ять вшановуємо 20 листопада) і, дізнавшись про чесноти
преподобного Йосифа, взяв його з собою до Царгорода, де лютувала
іконоборська єресь, а імператор Лев Вірменин жорстоко мучив вірних
християн. У Царгороді вони осіли у церкві святих Сергія і Вакха (7
жовтня). Обидва святі рішуче виступали проти єретиків, навертали
заблуканих і скріплювали вірних у вірі Христовій. Коли ж переслідування
стало ще жорстокішим, святий Григорій вирішив послати святого Йосифа до
Риму, до папи Лева III (795-816), щоб той став в обороні Христової
Церкви. Однак в останню мить, на кораблі, єретики схопили преподобного
Йосифа і відправили його на острів Крит, де, закованого в тяжкі кайдани,
кинули у в’язницю, в якій уже страждали інші ісповідники.
Ангелом розради і втіхи став для них святий Йосиф. Він вливав
нові сили в серця страждальців, скріпляв їх і запалював любов’ю до
Христа так, що багато з них стійко перетерпіли всі муки (а муки ті були
ще страшніші, ніж у поганські часи) і радо віддавали життя за Христа
Спасителя. Шість років, аж до смерти Лева Вірменина, мучився преподобний
Йосиф у в’язниці.
І ось, як свідчить передання, вночі явився ісповідникові святий
Миколай Чудотворець і сказав йому, що гонитель Церкви Христової загинув,
він вивів преподобного Йосифа з темниці і в чудесний спосіб переніс
його до Царгорода. Учень поспішив до свого учителя, святого Григорія,
але той уже не жив. І залишився Йосиф при церкві святого Йоана
Золотоустого, де упокоїлися були мощі святого Григорія. Невдовзі до
нього стали горнутися учні, і він звів монастир та церкву, віддавши під
опіку святого апостола Вартоломея, частина мощей якого зберігалася в тій
церкві. Бог дав святому Йосифові талант укладати чудові пісні, однак
слуга Божий, у своєму смиренні, боявся їх записувати. Аж якось, в
навечір’я празника святого Вартоломея, явився Йосифові цей святий
апостол, поклав Євангеліє йому в руки і заохотив його писати пісні.
Преподобний Йосиф залишив нащадкам понад 300 канонів, тобто
пречудесних пісень, складених на честь Пресвятої Богородиці і Божих
святих. Тому й називаємо його “Піснеписцем”. Та не довго втішалася
спокоєм Христова Церква. За імператора Теофіла іконоборська єресь знов
набрала сили. Святого Йосифа відправили у вигнання до Херсону, де він
перебував аж до смерти царя-гонителя (842 р.). Преподобний Йосиф знову
повернувся до свого монастиря, а святий Ігнатій, патріярх Царгородський
(пам’ять його вшановуємо 23 листопада), призначив його посудохранителем
церкви святої Софії. Та вже 857 р. їх обидвох знову заслали у вигнання,
бо вони виступили проти Варда, безбожного вельможі, брата цариці
Теодори, який покинув законну жінку і оженився з другою. Після смерти
Михаїла III, за правління Василія Македона, у 867 р. вони повернулися до
Царгорода. У незвичайному благочесті і святості, повен віри, надії і
любови до Бога, провістивши власну смерть, святий Йосиф помер у Світлий
четвер 883 р., у понад столітньому віці. А Пресвята Богородиця і святі,
яких він прославив своїми канонами, прийняли душу його і відвели перед
престол Спаса нашого Ісуса Христа, Сотворителя і Відкупителя.
Про життя святого Георгія з Малеї знаємо дуже мало. Жив він у
кінці V на початку VI століття в Лаконії, на Пелепонесі, біля гори
Малеї. Він цілком виправдав своє ім’я Георгій – “землероб”, бо ниву
свого серця він обробляв дуже старанно і приносив Господеві численні
плоди святих чеснот. До похвал, якими вінчає його Христова Церква,
долучімо наші молитви, щоби повні віри, надії і любови ми також могли
вірно служити Господеві, а згодом знайти в Ньому свій спочинок.
У той самий день
Преподобного Платона, ігумена Студійського
Святий Платон народився 735 р. у Царгороді. Щойно минуло йому
дванадцять років, як через пошесть, що тисячами убивала людей, померли
його батьки. Сиротою заопікувався свояк, і Платон міг вирости до
високого становища, якби ще в молодості не пізнав усю марноту світського
життя. Він покинув Царгород і пішов на гору Олімп, що возносилася на
межі Витинії, Фриґії і Мисії. Тут, ставши перед ігуменом монастиря на
Символах святим Теоктистом, просив прийняти його до спільноти.
“Я не в змозі творити чуда, – сказав юнак, – можу лиш бути слухняним”.
А послух – це матір усіх чеснот, якими преподобний Платон так
засяяв, що по смерти Теоктиста його обрали ігуменом (770 р.). За цариці
Ірини святіший патріярх Тарасій хотів поставити Платона єпископом
Никомидії, але преподобний у своєму смиренні не пристав на це. Він
покинув монастир на Символах і, разом зі своїм племінником святим
Теодором (пам’ять його вшановуємо 11 листопада), заснував монастир у
Саккудіоні. П’ять років потому святий Платон брав участь у Сьомому
Вселенському соборі в Нікеї. Через хворобу, у 794 р., передав ігуменство
преподобному Теодору, а сам посвятився життю самітника. Але коли
Костянтин VI, син Ірини, силоміць помістив свою жінку Марію в монастир, а
сам одружився зі своячкою святого Платона Теодотією, як про це писали
ми в житії святого Тарасія, тоді Платон публічно виступив проти царя, за
що той кинув його у в’язницю, де святий страждав аж до 797 р., до
смерти безбожного імператора, якого скинула з престолу і наказала
осліпити його мати Ірина.
Преподобний Платон повернувся до свого монастиря в Саккудіоні.
Але коли сарацини захопили той край, він зі святим Теодором і братією
перебрався до Царгорода, у монастир, який заклав 462 р. багатий і
благочестивий римлянин Йоан Студій. У церкві святого Йоана Хрестителя,
що належала до монастиря, монахи день і ніч, без перерви, правили
богослуження, і тому звалися «неусипаючими». Ігуменство у тому монастирі
Платон віддав Теодору, якого згодом стали називати святим Теодором
Студитом. Сам преподобний Платон замкнувся в тісній келії, наклав на
себе тяжкий ланцюг і жив у великих постах та в безнастанному поклонінню
Богові, Спасителеві нашому.
Та вже 803 р. почалося нове переслідування святого Платона і його
монахів за те, що вони, проти волі імператора Никифора, не хотіли
визнати священика Йосифа, того, який безбожно повінчав Костянтина VI з
Теодотією і якого за це викляв святий Тарасій. Преподобних Платона і
Теодора вночі схопили воїни і кинули у в’язницю, а згодом вивезли на
один з островів поблизу Царгорода і там замкнули у в’язниці. Аж щойно
811 р. святого Платона, вимученого тяжкою хворобою, відпущено було на
волю. Він повернувся до монастиря, де прожив ще три роки. Бог наділив
його багатьма ласками, а сам він духом проживав уже не на землі, а наче б
у небі. Господь дав йому пізнати годину власної смерти. Великий слуга й
ісповідник Христової Церкви помер у Лазареву суботу 14 березня 814 р.
повен віри і надії на Бога, якому духом і життям своїм покланявся весь
свій 79-літній вік. Його життя описав преподобний Теодор Студит.
__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська
Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів,
Видавництво «Свічадо», 2013
Джерело: ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР
Немає коментарів:
Дописати коментар