Преподобного Микити Ісповідника, ігумена Мидикійської обителі
Тропар, глас 8: В Тобі, отче, дбайливо зберігся образ, *
бо, прийнявши хрест, Ти пішов слідом за Христом * і ділом навчав Ти
погорджувати тілом, бо воно проминає, * а дбати про душу – єство
безсмертне. * Тим-то з ангелами разом радується, * преподобний Микито,
дух твій.
Кондак, глас 2: Небесний ум і життя здобувши, сяєш ясно
як сонце, світлом діл просвітлюєш тих, що у темряві житейській, отче
Микито, і приводиш всіх до Бога. Молись неустанно за всіх нас.
Мати покинула Микиту восьмиденним сиротою. Батько його, Філарет,
мешканець міста Кесарії, у Витинії, віддав свого сина під опіку своєї
матері, а сам вступив до монастиря. Хлопець ріс, та вже з дитинства усе
поспішав до церкви і там таки залишився серед церковної прислуги. Згодом
він став учнем пустельника Стефана, що жив поблизу їх міста, а той,
побачивши, що юнак має покликання до прослави Божого Імени, порадив йому
вступити до Мидикійського монастиря, де через сім років, сповнених
чеснот і досконалости, патріярх святий Тарасій (пам’ять його вшановуємо
25 лютого) висвятив Микиту на священика. Згодом, за наступника Тарасія,
патріярха святого Никифора, преподобний Микита став ігуменом монастиря
(814 р.). Він завів у святій обителі суворий порядок, сам навчав
братів-монахів, яких зібралося в монастирі понад сто чоловік, постійно
нагадуючи їм, що життя минає, та смерть і суд не омине нікого.
Настали часи клятого єретика Лева Вірменина. Він відправив у
вигнання Царгородського патріярха святого Никифора та деяких владик:
святого Еміліяна з Кизика, святого Теофілакта з Никомидії, святого Петра
з Нікеї, святого Євтимія з Сардії, святого Теодора Студита та інших.
Патріярший престол у Царгороді зайняв єретик-іконоборець Теодот. Єресь
іконоборства, яку засудив і викляв Сьомий Вселенський собор (другий
Нікейський 787 р.) піднесла голову, бо за нею стояв сам імператор.
Ігуменів відоміших монастирів він наказав кинути у в’язницю і морити
голодом. Серед них був і преподобний Микита. Імператор прогнав його до
міста Масалеон; сторожа немилосердно підганяла святого старця, а через
п’ять днів дороги, коли він уже цілком падав з сил, його завернули назад
до Царгорода і кинули до в’язниці, переповненої монахами-ісповідниками.
Та невдовзі його відпустили на волю, і тоді він став прилюдно ганити
іконоборську єресь, а цареві витикати його злобу.
Тож його знову кинули у в’язницю; на щастя, старшим тут був один
праведний християнин Захарія, тож преподобний Микита бодай не зазнав мук
і голоду. Але вже невдовзі імператор засудив його на вигнання на острів
святої Гликерії (пам’ять її вшановуємо 13 травня), і там його знову
кинули до в’язниці. Начальником там був єретик Антим, він мучив святого
Микиту в усякий можливий спосіб. Та не зігнувся святий ісповідник, хоч
кілька літ просидів в в’язниці, а прославляв Господа, за якого отримав
ласку страждати. І Господь винагородив його за це ще більшими ласками.
За його молитвою було звільнено з полону Захарію, начальника в’язниці,
про якого ми вже згадували, куди він потрапив у Тракії, а Бог чудесним
способом об’явив святому хвилину звільнення праведного Захарії.
Після смерти лютого і жорстокого імператора Лева Вірменина, за
царя Михаїла Заїки, ісповідники вийшли на волю, а святий Микита осів
поблизу Царгорода, в самітній місцині. Тут засяяв він усім блиском
чеснот, тут молився день і ніч словами: “Господи, навчи мене творити
волю Твою!” Тут він прославився багатьма чудами, тут у святості передав
душу свою в руки Господа. Сталося це 3 квітня 824 р. Тіло його, серед
плачу народу і серед багатьох, за ласкою Бога, здійснених чудес,
перевезено до Мидикійського монастиря.
У той самий день
Святої мучениці Теодосії
Діялося це в часи гонителя християн Максиміяна. В Кесарії
Палестинській Христові вірні по закутках і пивницях святкують празник
Христового Воскресення. А перед палатою старости Урвана невелика громада
християн, закованих у кайдани, чекає на суд. Вина їхня в тому, що
увірували в правду, що полюбили всім серцем Бога і ближнього, що віддали
Богові те, що Боже, а кесареві – кесареве. І ось до в’язнів підходить
молода, вісімнадцятирічна, дівиця Теодосія і вітає їх словами: “Мир вам,
Христос воскрес!”
Вони знають її; знають, що ця діва – взірець безстрашности, що
вона сміливо іде до в’язниць, утішає святих мучеників, цілує їх окови,
несе їм поміч, не боїться гонителя, бо боїться лиш одного Бога, і немає
сили, котра б утримала її від сповнення заповідей християнської любові. І
ось нині, на самий “празник празників”, хапають її кати і ведуть до
Урвана.
“Ти хто така?” – питає мучитель.
“Я слуга Ісуса Христа, єдиного правдивого Бога і мого Спасителя!” – відповідає свята дівиця.
Слідство закінчене, починаються муки. Кати немилосердно її б’ють,
палять вогнем, залізом шматують дівочі груди, а замість зойку і
стогону, з уст святої чують лиш похвальний гімн у честь Того, який
“смертю смерть подолав.” Під кінець Урван велів кинути святу мученицю в
море, і там душа покинула тіло і полетіла до неба, щоб прославляти Того,
який “дарував нам життя вічне”. Утихомирилися морські хвилі, легенько
винесли на берег дівоче тіло, а християни його поховали. Згодом мощі
святої Теодосії дівомучениці було перенесено до Царгорода. Мученицьку
смерть прийняла вона 308 р.
__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська
Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів,
Видавництво «Свічадо», 2013
Джерело: ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР
Немає коментарів:
Дописати коментар