11.02.2012р. Б. / Владика Діонісій Ляхович про симпозіум «До зцілення й відновлення»

 

9 лютого 2012 р., у Римі завершився чотириденний симпозіум єпископів з усього світу, завданням якого було подати єпископам та духовним особам кваліфіковані засоби в боротьбі з сексуальними зловживаннями з боку декотрих представників духовенства. Симпозіум проходив в Папському Григоріанському університеті під назвою «До зцілення й відновлення». В ньому взяли участь представники 110 єпископатів з усього світу і 30 Чинів і Згромаджень.

 

Церква, як підкреслив кардинал Вільям Джозеф Левада, Префект Священної Конгрегації доктрини віри, має дати «скоординовану відповідь» на цей скандал, орієнтуючись на Папу Бенедикта XVI як приклад поведінки в складних ситуаціях. На Папу упродовж останніх років світові медіа нападали сильно і не раз, тож йому варто подякувати за стійкість. Він ще як префект Конгрегації віровчення підняв питання педофільських скандалів у 1990-х, коли справа вибухнула у США. «Саме кардинал Ратцінгер відіграв ключову роль у встановленні «нових норм для блага Церкви»»,- відзначив кардинал Левада.

 

Він також підкреслив, що симпозіум є доказом уваги Папи і всієї Церкви до «знайдення якнайкращого способу допомоги жертвам, захисту неповнолітніх і виховання священиків таким чином, щоб вони усвідомлювали це лихо і щоб воно було видалене зі священства».

Папа Бенедикт XVI скерував до учасників симпозіуму листа, вказавши: «Зцілення жертв має бути пріоритетною турботою християнської спільноти і має йти разом із глибоким оновленням Церкви на кожному щаблі». Святіший Отець заохочує до будь-яких старань, скерованих на забезпечення дітям і беззахисним дорослим церковного середовища, сприятливого для їхнього людського і духовного зростання. У Церкві треба створити культуру дієвого захисту й підтримки жертв, ось до чого Папа закликав учасників симпозіуму.

 

Враженнями від симпозіуму «До зцілення й відновлення» в інтерв'ю для Прес-служби УГКЦ в Італії поділився Преосвященний Владика Діонісій Ляхович, Апостольський Візитатор, який серед сотень ієрархів з усього світу на безпосереднє запрошення організаторів взяв участь у заході,.

 

Преосвященний Владико Діонісію, які Ваші враження від міжнародного симпозіуму «До зцілення й відновлення»?

Вражають насамперед масштаби цього зібрання. У симпозіумi, як відомо, взяли участь представники Конференцій єпископів з цілого світу, як також найкращі доповідачі: богослови, душпастирі, лікарі, психіатри, соціологи, разом із високими достойниками Апостольської Столиці. З боку усіх присутніх спостерігалося чітке бажання щодо реакції на проблему і застосування усіх можливих засобів, щоб створити справжню культуру захисту дітей, і саме ця широкомасштабна акція Церкви може стати прикладом для всього суспільства, адже схожі проблеми існують у різних сферах. Скандали і зло привело цілу Церкву до глибокого почуття покори і покаяння, одночасно до великого зусилля до зцілення ран і оновлення.

 

За відомостями Всесвітньої Психіатричної Асоціації перше місце серед країн, вражених “вірусом педофілії” займає Японія, на другому місці йдуть Франція та Бельгія, далі – США, Канада, Англія, скандинавські країни та Росія. Україна ж займає в цьому списку сорок дев’яте місце. Чи не може процес глобалізації, який швидкими темпами проходить і в нашому суспільстві, посприяти поширенню цього негативного явища в Україні і в Українській Церкві зокрема ?

 

Саме маємо нагоду, так би мовити, використати болючий досвід, який стався у різних країнах світу і не допустити таких скандалів в Україну. Щодо Церкви, то тут повинні бути ще більше підсилені превентивні засоби, починаючи від відповідного виховання у семінаріях, наголошуючи не тільки на психологічний та інтелектуальний аспекти, але зокрема поставити акцент на віру і духовність, готовність до боротьби проти зла, до зречення себе з любові до людей і до Церкви. Пріоритет духовного аспекту над інтелектуальним, як наголосила на Симпозіумі італійський професор богослов’я Михайлина Теначе (Michelina Tenace), є те, чим Східна духовність має прерогативу над Західною. Тому постійна підтримка саме духовного чинника може застерегти українське суспільство і Церкву від негативних впливів в умовах глобалізації світу.

 

Відомо, що на симпозіумі йшла мова про новоприйняті заходи Церкви щодо покарання винних, як їх можна коротко підсумувати, в чому вони полягають?

Саме на цю тему говорилося на кількох доповідях, зокрема з боку представників Священної Конгрегації доктрини віри, яка є безпосередньо відповідальною за покарання винних. Апостольська Столиця видала кілька документів, на основі яких єпископи мають діяти негайно, і якщо злочин є доведений, то Конгрегація доктрини віри позбавить винуватця духовного сану. Крім того у цій справі Церква наполягає, щоб діяти відкрито і у співпраці з цивільним судочинством, щоб розкрити правду в дусі любові до справедливості, одночасно ідучи на зустріч жертвам, роблячи все можливе, щоб зцілити їхні рани.

 

Говорячи власне про потерпілих, відомо, що багато з них відійшли від Церкви. Випадки педофілії серед духовних осіб завдали величезної образи як окремим жертвам, так і усій Церкві. Як Церква може повернути цих людей до віри?

Обов’язок Церкви – вислухати потерпілих і зрозуміти те, що вони вистраждали, на це наголосив під час симпозіуму кардинал Вільям Джозеф Левада, Префект Священної Конгрегації доктрини віри, підкреслюючи: «що ті, хто допустився зловживань, становлять невелику меншість. Однак ця меншість завдала величезної кривди і жертвам, і місії Церкви».

Справді Церква втратила великі фінансові ресурси, які могли б бути скеровані на євангелізаційні та соціальні цілі, а найгірше, що Церква втратила у багатьох людей довіру, що є великою перепоною у її євангелізаційній місії у світі. Тому віднова довіри вірних відбувається перш за все через покірне визнання вини, прохання пробачення, як це вже здійснив кілька разів Папи Іван Павло ІІ і Бенедикт ХVІ. Крім цього Церква робить надзвичайно велике зусилля, щоб створити центри захисту дітей. Такі центри є вже в Сполучених Штатах, і такий центр створений вже в Європі (в Ульмі, Німеччина), і який має вже партнерів в Південній Америці, в Африці і в Азії, і який готовий створити свої філії, у тих країнах, де цього буде потрібно.

 

Прес-служба УГКЦ в Італії

NB. З архівами матеріалів симпозіуму в англійській, італійській, іспанській та французькій мовах можна ознайомитися за цим лінком: http://thr.unigre.it/vescovi2012/it-it/home.aspx

Додаткову інформацію читайте тут:

Джерело:  Мандрівники Христа Царя

10.01.2012р. Б. / Біоетичний лабіринт – смертна кара

 

Біоетика насправді є лабіринтом. Вона створена на стику моралі та медичних знань, етики та біології, пов’язана з питаннями у галузі права, економіки, соціології, психології, і Бог знає чого ще, намагається відповісти на питання про добро і обов'язок. Схиляється над людиною: над лікарем і над пацієнтом, над катом і над засудженим, над фармацевтом і лаборантом, над парламентарієм, що увалює закон, і суддею, що забезпечує його дотримання. Схиляється і питає, чи добро людини або добро кожного з цих людей поважають? Чи їхнє життя і робота є у вимірі їхньої людськості, а чи є ознакою того, що десь на шляху було втрачено те, що ми називаємо гідністю.

 

Ми не завжди можемо знайти в цьому лабіринті себе. Ми не можемо впоратися з конфліктом дібр і цінностей, бажань та очікувань, вимог, прав і можливостей для їхнього задоволення. Так часто ми стаємо безпорадними з відчуттям, що ми опинились у безвихідній ситуації, з одного боку є наші дії – здавалось би – ефективні, але негідні, а з іншого – морально добрі, але неефективні. І як після цього можна легко обійтися без високих моральних стандартів в ім'я короткотривалих ефектів.

 

Чудовим прикладом цієї дилеми є нещодавні обговорення пропозицій відновлення смертної кари. Були підняті різні аргументи, що посилались на багато наук, від психології та соціології, до богослов'я і соціального вчення Церкви. Цікаво, що кожна з цих наук надала аргументи для тих, хто вів дискусію, які підтверджували їхні погляди, принаймні, складалося таке враження. Не зовсім слушно, на мій погляд.

 

Смертна кара не новий винахід. Зовсім навпаки. Насправді, це найстаріший спосіб боротьби з тими, які вчинили тяжкі злочини. Її сенс однозначний і зрозумілий: «для людей, які так чинять так, немає місця в суспільстві, і для їхніх дій немає жодного виправдання». Кримінальна особа становить загрозу для громадської безпеки, тому належить усунути цю загрозу. Злочини завдали серйозної шкоди суспільству, і справедливість вимагає зрівняти рахунки.

 

Вся справа в тім, що смертна кара тільки видимо переслідує ці цілі. Позбавлення життя є в своїй суті застосуванням насильства до особи, яка вчинила злочин, застосовуючи насильство. Це умисне вбивство людини, яка сама скоїла тяжкий злочин раніше, санкціоновано законом. Так до ланцюга зла додаємо наступну клітинку – це подібно до того, якби гасити пожежу вогнем. Ризикований метод, іноді ефективний, але – чи добрий?

 

Смертна кара все ж не вирівнює рахунків, принаймні з погляду компенсації збитків. Вбивство злочинця нічого не виправить: не повертає життя людей, яких той убив, ані недоторканності жінкам, яких той зґвалтував, не поверне грошей пограбованим. Ні, єдиним ефектом є той, що до переліку злочинів, заподіяних злочинцем, суд і кат додадуть ще один – його смерть.

 

Також не можна при нагоді не спитати, за які злочини мав би бути винесеним смертний вирок. Сказати, що мало би це стосуватися найтяжчих злочинів, не зовсім чітке окреслення, що більше, тяжкість злочину залежить від суспільних настроїв. Колись найтяжчими злочинами була хула на Бога. Згодом такими були злочини проти соціалістичної системи. Вбивство і зґвалтування були на одному рівні з розтратою грошей. Враховуючи напрямок, в якому йдуть соціальні зміни, можна висунути тезу, що можуть настати такі дні, коли злочином буде спротив проти пропаганди гомосексуалізму.

 

Смертна кара за своєю суттю незворотня, водночас – оскільки її встановлюють люди на основі доказів, зібраних людьми – відносно легко може стати прикладом судової помилки, також є незворотньою. Як можна виправити вчинені злочини чи компенсувати заподіяну шкоду? Нема шансів ... Також нема можливості, щоб змінити життя, оскільки його забирають у злочинця. Все, що можна було б змінити, остаточно знищують.

 

Чому ж тоді, хтось може запитати, Церква підтримує присутність смертної кари в пенітенціарній системі? Ну – на відміну від заяви різних зірок публічної сцени – Церква не підтримує смертної кари, але тільки допускає її, і це не те ж саме. Як Мойсей через твердість сердець дозволив розлучення в Ізраїлі, так Церква ствердила, що аби знешкодити нападника, треба визнати право державної влади карати, «не виключаючи смертної кари у випадках найтяжчої складності». Відразу ж зазначено, однак, що уряди повинні використовувати безкровні засоби там, де вони є достатніми для цієї мети.

 

Сьогодні, винного можна знешкодити, закриваючи його у в'язниці. У всякому разі, засуджені до смертної кари часто довгий час очікують виконання вироку, переживаючи чергову апеляцію. Смертний вирок не так знешкоджує злочинця, як уможливлює виконання помсти за скоєні злочини. Така мотивація немає жодного виправдання, ні в Євангелії, ні у вченні Церкви. Тому, якщо є можливість досягти суспільної безпеки безкровними способами, вбивство навіть найбільшого злочинця стає перетином кордону самооборони і вже є злочином, який волає до неба про помсту. Як би це не виглядало, але Христос не був прихильником смертної кари. Взяв на Себе вантаж злочинів, спрямованих проти законів, щоби на Собі замкнути ланцюг зла.

ks. Piotr Kieniewicz MIC

За матеріалами: Radio Watykańskie


Джерело:  Мандрівники Христа Царя

04.01.2012р. Б. / 12 небезпечних злочинців постриглися у ченці

 

У Вінницькій в’язниці 12 небезпечних злочинців стали послушниками монастиря, що розміщується на території режимного об’єкту.

Як передає кореспондент УНІАН, про це повідомляє прес-служба Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Вінницькій області.

Згідно з повідомленням, ще 2 послушники здійснили постриг та стали ченцями.

Засуджений Андрій ЧИСТЯКОВ дав обітницю служити Богу після 8 років відбуття покарання і вже рік є ченцем з новим іменем Мойсей. Його ранок починається з 40 поклонів та молитви. «Духовний досвід приходить, якщо ми по 6-8 годин займаємося, читаємо святих отців. Я їх читаю близько 10 років. І стільки часу, скільки ми тут сидимо, я б напевно ніколи не мав, навіть в монастирі», - сказав довічно ув’язнений А.ЧИСТЯКОВ.

У монастирі при вінницькій в’язниці все, як і у відкритому чоловічому монастирі. Єдине, що священикам доводиться навідувати своїх підопічних 4 рази на рік.

Засуджені, які стали послушниками та ченцями, у скоєному каються та вирок не оскаржують. Але через 20 років ув’язнення мають шанс просити помилування. «Тобто, якщо він шкодує про те, що сталося, дійсно, який би він спосіб життя не вів до того, як він став православним, ніякий спосіб життя не може бути перешкодою для того, щоб прийняти його в чернецтво», - сказав єпископ Тихон ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ.

Джерела: УНІАН

Мандрівники Христа Царя