"Хресту Твоєму поклоняємось, Владико,
і святеє Воскресення Твоє славимо"
(Тропар утрені).
Святий Великий піст — це час особливого внутрішнього й
зовнішнього вмертвіння і покути. Оскільки ця духовна боротьба триває
довгий час, то звичайно буває так, що перші дні чи тижні посту ми
практикуємо його ревно й мужньо, але відтак помалу фізично й душевно
вичерпуємося, ослаблюємося і знеохочуємося. Свята Церква, знаючи про
немічність і нестійкість людської природи, ставить посеред посту перед
нашими очима надзвичайно могутню спонуку до витривалої духовної
боротьби, якою є святий хрест.
У третю неділю посту, у середпістя, свята Церква для збадьорення і
підкріплення нашого духа наказує по-особливому почитати святий
Господній хрест. Звідси й назва цієї неділі — Хрестопоклонна.
Святий хрест має пригадати безконечну Божу любов до нас, Христові
страждання задля нас і наш обов'язок мужньо нести свій хрест щоденного
життя. До всіх нас звертається Ісус Христос:"Коли хто хоче йти за мною,
нехай себе зречеться, візьме щодня на себе хрест свій і йде за мною...
Хто не несе хреста свого і не йде слідом за мною — не може бути моїм
учнем" (Лк. 9, 23 і 14, 27).
ДУХОВНЕ ЗНАЧЕННЯ ХРЕСТОПОКЛОННОЇ НЕДІЛІ
Хрестопоклонна неділя пригадує нам сильну зброю, що її має кожний
християнин у боротьбі з ворогами за своє спасення, тією зброєю є святий
хрест. І якраз цієї неділі хрест виступає перед нами як знамено сили,
знамено спасення та знамено перемоги і тріюмфу.
Синаксар — духовна наука на утрені цієї неділі — добре пояснює
нам причини почитання святого хреста в Хрестопоклонну неділю. Тут
читаємо таке:"Цієї неділі, третьої в пості, святкуємо почитання чесного й
животворного хреста з наступної причини:
Тому що 40-денним постом якось і ми розпинаємося, занапащені
пристрастями стаємося огірчені, і знеможені, то ставиться перед нами
чесний і животворний хрест, щоб він нас відсвіжив, покріпив, пригадав
нам страсті Господа нашого Ісуса Христа та нас потішив... Подібно, як
ті, що, відбуваючи довгу й тяжку дорогу, чуються змучені, і коли
знайдуть дерево багате в тінисте листя, трохи там відпочивають і, наче
відмолодившись, ідуть у дальшу путь, так і сьогодні, в часі посту й
посеред прикрої дороги й подвигу, святі Отці посадили життєдайний хрест,
щоб дав нам відпочинок і прохолоду та щоб нас, утомлених, зробив
мужніми й легкими до дальшого труду... Або, коли надходить цар, то
найперше несуть перед ним його знамена й берло, а відтак він сам
приходить, тішиться і радіє, а з ним радіють його піддані, так і Господь
наш Ісус Христос, який бажає показати нам свою перемогу над смертю і
славне явління у дні Воскресення, посилає наперед своє берло, царське
знамено — животворний хрест, що наповнює нас радістю і прохолодою та
приготовляє нас, скільки це можливо, прийняти і самого Царя та славити
світлого Переможця... Тому що хрест зветься деревом життя і є тим
деревом, що було посаджене серед едемського раю. Святі Отці посадили
хресне дерево посеред 40-ці, пригадуючи нам і про лакімство Адама, і про
його зцілення цим деревом, бо, живлячись ним, уже більше не вмираємо,
але ще дужче оживляємося... ".
ДУХ БОГОСЛУЖЕННЯ ХРЕСТОПОКЛОННОЇ НЕДІЛІ
Богослуження цієї неділі майже нічого не говорять нам про хрест
як символ терпіння, покути чи пониження, а радше величають святий хрест
як символ радости, символ перемоги і тріюмфу, що завершує світле
Воскресення.
Основний гимн цієї неділі — пісня "Хресту Твоєму поклоняємось,
Владико, і святеє Воскресення Твоє славимо". Звідки ця велична пісня? Її
взято з молитви "Воскресеніє Христово видівши... " воскресної утрені
Великодня. Цю молитву читають також на кожній недільній утрені. Вона
дуже давня, бо її містить уже утреня Пасхи й недільна утреня IX
сторіччя. Її мають і найдавніші богослужби атонських монастирів. У тій
пасхальній, глибоко догматичній молитві з'являються якраз слова:"Хресту
Твоєму... ".
Митрополит Андрей Шептицький у своєму посланні "Про почитання
святого хреста" каже:"Не можна яскравіше й величавіше представити суті
почитання хреста, як це представлено у Хрестопоклонну неділю. Наш обряд
завжди лучить це почитання з почитанням Воскресення:"Хресту Твоєму
поклоняємось, Владико, і святеє Воскресення Твоє славимо". Це
християнське поняття хреста. Поза ним християнин бачить славу
воскресення і радости вічного блаженства".
Стихири вечірні й утрені, канон, сідальні цієї неділі — це
великий гимн слави на честь Господнього хреста. "Радуйся, життєдайний
хресте, — співаємо на великій вечірні, — прегарний раю Церкви, дерево
безсмертя, що дало нам насолоду вічної слави, і яким проганяються маси
бісів, радуються ангельські хори і збори вірних празнують. Ти
непереможна зброє, непорушна кріпосте, перемого царів, славо священиків,
дозволь і нам осягнути Христові страсті й велику милість. Радуйся,
життєдайний хресте, благочестя непереможна побідо, райська брамо,
захороно вірних, Церкви забороло. Тобою тлінність знищилася і пропала,
переможене царство смерти, і ми піднеслися від землі до неба. Ти зброя
непереможна, бісів побіднику, славо мучеників, справжня окрасо
преподобних, пристане спасення, даруй світові велику милість".
"Сьогодні день торжества, — читаємо в 1-ій пісні канону утрені, —
Воскресенням Христовим зникла смерть, засяла зоря життя, Адам устав і
торжествує радісно, тож радіймо, співаючи побідну пісню".
ОБРЯД ПОЧИТАННЯ СВЯТОГО ХРЕСТА
Урочисте поклоніння святому хресту на утрені цієї неділі відбувається так:
У переддень празника гарно прибраний квітами святий хрест
виносять після вечірні з захристії на престол. Наступного дня на утрені в
часі великого славословія священик бере святий хрест з престола, кладе
його собі на голову, виносить на середину церкви і ставить на тетраподі.
Тепер співають тропар "Спаси, Господи... ", після нього співають тричі
"Хресту Твоєму... " і кожного разу усі роблять доземний поклін. Під час
співу хресних стихир усі побожно цілують святий хрест.
Ось одна зі стихир, яку співають при почитанні святого
хреста:"Прийдіть, вірні, поклонімся животворному дереву, на якім Христос
Цар слави, добровільно руки простерши, підніс нас до первісного
блаженства, що його перед тим через розкіш був украв ворог і спричинив
наше прогнання від Бога. Прийдіть, вірні, поклонімся дереву, яким ми
вдостоїлися розтрощити голови невидимих ворогів. Прийдіть, усі країни
народів, і Господній хрест піснями звеличаймо:Радуйся, хресте, упавшого
Адама совершенне спасення. Тобою величаються наші найвірніші царі, бо
Твоєю силою сильно перемагають ізpаїльських людей. Тебе сьогодні ми
християни зі страхом цілуємо, на Тобі розп'ятого Бога славимо,
кажучи:Господи, розп'ятий на хресті, помилуй нас, бо Ти благий і
чоловіколюбець".
Цього дня, замість "Святий Боже", співаємо на Літургії "Хресту
Твоєму... ". Цю пісню на честь святого хреста співаємо після кожної
відправи цілий тиждень аж до п'ятниці і при тому поклоняємося святому
хрестові та побожно його цілуємо.
Справді, Хрестопоклонна неділя вчить нас розуміти велике значення
святого хреста для нас не тільки в часі посту, але і для нашого цілого
життя. Ця неділя показує нам, що де хрест, там сила, там перемога, там
спасення і там запевнене воскресення до вічного щасливого життя.
Для більшої заохоти до почитання і любови святого хреста часто
пригадуймо собі ті глибокі думки, що вийшли з уст великого почитателя
святого хреста святого Єфрема Сирина († 373):"Хрест — воскресення
мертвих. Хрест — надія християн. Хрест — жезл кульгавих. Хрест — потіха
бідних. Хрест — скинення гордих. Хрест — надія безнадійних. Хрест —
кермо для плаваючих. Хрест — пристань для гонених бурею. Хрест — батько
для сиріт. Хрест — потіха для терплячих. Хрест — охоронець для юнаків.
Хрест — слава для мужчин. Хрест — вінець для старців. Хрест — невинність
для дівиць... Хрест — хліб для голодних і джерело для спрагнених... Тож
кладімо животворний хрест на чоло, на очі, на уста і на свої груди...
Ні на одну годину, ні на один момент не залишаймо хреста та без Нього
нічого не робім, але чи спимо чи встаємо, чи працюємо, чи їмо чи п'ємо,
чи йдемо в дорогу, чи плаваємо по мор'ю, чи переходимо ріки — усі свої
члени ми повинні оздобляти животворним хрестом".
о. Юліян Катрій, ЧСВВ. "Пізнай свій обряд"
У той самий день
Святого Порфирія, архиєпископа Газького
Тропар, глас 4: Працю і страждання твої за благочестя хто
висловить, отче? Вдень і вночі бо не переставав ти трудитися, поки Газу
від нечисті не очистив і благочестя насадив єси. Тому як завжди ти є
заступником стада твого, так, святий Порфиріє, моли Христа Бога, щоб
спасав душі наші.
Кондак, глас 2: Священішими звичаями твоїми
прикрашаючись, священства одежею освітився єси, всеблаженний богомудрий
Порфиріє, і зцілень піднесеннями прикрашаєш, молячись безперестанно за
всіх нас.
Святий Порфирій був родом із Тесалонік, народився він близько 350
р. У 25 років вступив до Скитського монастиря в Єгипті, який був
справжнього школою святих, таке суворе і таке чисте життя тут провадили.
Пробувши в монастирі п’ять років, Порфирій пішов поклонитися святим
місцям в Єрусалимі. Він знайшов поблизу міста печеру, де прожив у
суворості пустинного життя ще п’ять літ. У Єрусалимі святий запізнався з
Марком, який з того часу став його учнем і прожив з ним 30 років, а
згодом описав його життя. Господь Бог допустив тяжку хворобу на
Порфирія, однак, попри те, він постійно відвідував святі місця, не раз,
бувало, повз навколішки, бо сил утриматися на ногах не ставало. Однак
Бог не забув про свого слугу, й одного разу, коли Порфирій майже
напівмертвий лежав під горою Голготою, почув він голос з неба:“Устань,
прийми чесне дерево Хреста мого і хорони його!” І підвівся Порфирій
цілком здоровий, а через три дні покликав його до себе Єрусалимський
патріярх Правлій, висвятив на священика і дав йому ключі від золотого
кивота, де зберігалася частина чесного і животворящого Хреста
Христового.
Три роки служив Порфирій у Єрусалимі. Якось зустрів він на вулиці
юнака, ціле тіло якого було вкрите струпами і ранами. Юнак той звався
Варух. Святий узяв його до себе, молитвою зцілив його і залишив біля
себе. Через три роки у приморському місті Газі, що належало до
митрополії в Кесарії Палестинській, помер тамтешній владика. Газа була
поганським містом, і християни зазнавали там багато утисків з боку
поган, які мали аж вісім своїх божниць і храм, що звався Марнас.
Християни попросили митрополита Йоана, щоб на єпископа дав їм мужа
сміливого і боголюбивого, а Бог об’явив йому, щоб на престолі тому сів
хоронитель Хреста Христового, священик Порфирій з Єрусалиму. Митрополит
написав про це до Єрусалимського патріярха Правлія, а той наказав
Порфирієві йти до Кесарії і зголоситися до митрополита, та не сказав
йому нічого про мету його подорожі. Святий пустився в дорогу з Марком і
Варухом. Коли він прийшов до Кесарії, митрополит наступного ж дня, не
зважаючи на плач і прохання святого Порфирія, висвятив його на єпископа і
відправив до Гази.
Довелося тут святому архиєпископові багато настраждатися від
поган. Однак Бог скріплював його ревність багатьма чудами. Одного разу,
під час тривалої посухи, коли мешканцям загрожував голод, погани сім
днів приносили жертви божкам і просили їх про дощ, однак, звісно, все
надармо. Тоді-то святий Порфирій наказав один день постити, опісля цілу
ніч молився з народом у церкві, а вранці всі вийшли з хресним ходом за
місто, аж до церковці святого Тимотея. Погани зі злоби замкнули брами
міста, так, що вірні кілька годин стояли під мурами і весь час молилися.
Раптом повіяв вітер, небо захмарилося і пустився рясний дощ. “Великий
Бог християнський!” – стали кричати погани, близько трьохсот чоловік
навернулося того ж таки дня. Іншого разу святий Порфирій молитвою своєю
зцілив умираючу жінку достойника Гази, й уся його родина, понад 60 осіб,
прийняла таїнство хрещення.
Не міг, однак, святий Порфирій дивитися на те, як за правління
християнського імператора погани публічно покланяються божкам. Він писав
про це до святого Йоана Золотоустого, а той постарався про те, щоб
імператор наказав зруйнувати в Газі всі поганські святині, і послав з
цією метою свого полководця Іларія.
Погани підкупили Іларія, і хоч менші божниці зруйнували, однак
найбільшу, Марнас, таки залишили. Тоді святий Порфирій разом зі святим
Йоаном відбули в дорогу до Царгорода, а тут, через царицю Євдокію,
вмовили царя Аркадія послати до Гази іншого урядника, Кинегія. Окрім
того, імператор пожертвував багато золота на будову величавої
християнської церкви і надав християнським жителям Гази численні пільги.
Тепер уже впали поганські божки, а на місці, де стояла божниця
Марнас, було почато будову владичої церкви. Сам святий Порфирій носив на
будову каміння, а за його прикладом ішли всі вірні. П’ять років тривала
будова, а після її закінчення святий Порфирій на празник Пасхи освятив
новий Божий дім.
Життя святого Порфирія було завжди однакове – повне смирення,
молитви і посту. Відколи він прийняв монаший одяг, аж до смерти, їв
лишень раз на день, після заходу сонця, і то тільки хліб і пісну ярину, а
в неділю споживав ще й обід, додаючи до ярини трохи олії або сиру. З
доходів церкви він заклав фонд для допомоги бідним, з якого впродовж
усього Великого посту виділяли гроші на милостиню. Помер святий Порфирій
26 лютого 421 р. Церквою в Газі він управляв близько 20 років.
У той самий день
Святої мучениці Фотинії Самарянки
Хто ж не пам’ятає розповіді святого євангелиста Йоана (гл. 4.)
про зустріч Ісуса Христа з самарянкою біля криниці Якова в місті Сихар?
Спаситель навернув ту жінку з грішної дороги, а коли вона визнала свою
віру в прихід Месії, Ісус Христос сказав їй:“То я, що говорю з тобою”
(Йо. 4, 26). І вона увірувала, і повірили через неї багато самарян і
голосили:“Віруємо не з-за самого твого оповідання – самі бо чули й
знаємо, що направду Він – світу Спаситель” (Йо. 4, 42).
Та жінка після воскресіння Спасителя прийняла в хрещенні ім’я
Фотинія і зі своїм сином Йосієм проповідувала Євангеліє в Африці, в
Картагені. Другий її син, Віктор, був полководцем, й водночас
проповідував Ісуса в Італії та утвердив у вірі, серед багатьох інших,
святого Севастіяна. За це його ув’язнили і відправили на суд до Риму.
Коли про це довідалася свята Фотинія, вона прибула з Йосієм до Риму. І
тут їх усіх трьох кинули у в’язницю, а потім, за наказом імператора
Нерона, її синів убили мечем, а свята Фотинія після тяжких мук померла у
в’язниці. Бог прославив її мощі силою творити чуда. Голова святої
Фотинії спочиває в Римі, в церкві святого Павла.
__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська
Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів,
Видавництво «Свічадо», 2013
Джерело: ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР
Немає коментарів:
Дописати коментар