Житіє святого мученика Никифора
Тропар, глас 4: Мученик Твій, Господи, Никифор,* у стражданнях своїх прийняв вінець
нетлінний від Тебе, Бога нашого,* мавши бо кріпость Твою, він мучителів подолав,* сокрушив і
демонів зухвальства безсильні.* Його молитвами спаси душі наші.
Кондак, глас 1: Любові сув’яззю зв’язавшись, Никифоре, знищив ти явно злобу ненависті і
через усікновення голови мечем, мучеником божественним воплоченого Спаса став ти. Його ж моли за
нас, оспівуючих славну пам’ять твою.
або сей, глас 8: Озброївшись, славний, і Його хрест на плечі взявши, осоромив ти хитрощі
диявольські. Постраждав ти аж до смерті і істинним переможцем явився, воїном і таїником
благодаті.
В Антіохії Сирійській жили у великій приязні два мужі-християни, священик Саприкій і мирянин
Никифор (що значить “побідоносець”). Та злий дух став між ними, і вони порізнилися: стали
гніватися один на одного і взаємно сторонитися. Однак, коли Никифор вичитав у святого Йоана, що
той, хто ненавидить брата, є чоловіковбцею, то зворушилося серце його; він наперед послав до
Саприкія просити в нього прощення, а потім і сам прийшов, припав до його ніг і благав його:
“Прости мені, отче, Христа ради!” Та серце Саприкія кипіло ненавистю, він навіть глянути не
хотів на Никифора.
Прийшов час страшного переслідування за імператора Валеріяна та його сина Ґаллієна і Саприкія
одного з перших поставили перед судом. Він сміливо визнав святу віру і готовність прийняти
смерть за Христа, переніс усі муки, кати розтягували його на колесі, а потім, після присуду,
повели його на місце, де кати мали стяти йому голову. Аж раптом до ніг його припав Никифор:
“Мучениче Христовий, прости мені провину мою!”
Удруге вже благав його Никифор про це. Однак Саприкій не простив. Диявол ненависти і гордости
заволодів його серцем, і той, хто задля Ісуса терпів муки і смерть готовий був прийняти, задля
Імени того ж Ісуса не хотів простити дрібної образи. На місці смерти Никифор знову припав до ніг
Саприкія і з плачем молив його: “Прости мені, Христа ради, бо ж написано є: «Відпустіть, і
відпуститься вам!»”
І цього разу Саприкій відвернувся від нього. Та тепер і Бог відвернув своє лице від закаменілого
і поміч Божа покинула гордого. В останню мить, коли кат вже підніс меч, Саприкій закричав:
“Стійте, я готовий принести божкам жертву, я зрікаюся Христа!” (А хоч би й не зрікся Спасителя,
та, попри муки і мученицьку смерть, через закаменілість свого серця був би пішов до пекла, бо
Святе Письмо так каже: “І якби я роздав бідним усе, що маю, та якби віддав моє тіло на спалення,
але не мав любови, то я не мав би жадної користи” (1 Кор. 13, 3)).
Никифор, почувши, що Саприкій зрікся Христа, припав до ніг його і зі сльозами просив його: “Що
робиш нещасний? Ось ще одна мить, і ти приймеш вінець нев’янучої слави!” А коли слова його були
даремні, тоді святий Никифор став голосно кричати: “Я – християнин, накази імператора – ніщо для
мене, ваші божки – одна гидота. Мене вбийте замість цього відступника!”
І так сталося: Саприкія відпустили на волю, а Никифора стяли мечем. Було це близько 260 р.
З цієї історії стає зрозуміло, звідки святі мученики брали силу терпіти такі нечувані страждання.
Сила небесна, рука Божа їх скріпляла. А ще бачимо, що смирення і покора підносять до неба.
Гордість, натомість, – це найбільший диявольський гріх, що передає душу дияволові; смиренний
Никифор іде до неба, а гордий Саприкій стає відступником.
__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква
кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013
Джерело: ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР
Немає коментарів:
Дописати коментар