31.12.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом

Євр.11,9-10; 17-23; 32-40:  «Вірою Авраам, поставлений на пробу, приніс у жертву Ісаака»

У цьому апостольському читанні багато разів подано приклади того, як через віру біблійних осіб Бог діє в історії. Як Бог діяв через віру серед вибраного народу у Старому Завіті, так само проявляв себе і в часі Нового Завіту, так діє і тепер. 

Загалом у житті кожного з нас є цей вибір: або ми живемо вірою, покладаючись на Бога, і тоді живемо чесно, справедливо, свято, або ми не живемо вірою, і тоді живемо грішно, неправедно, без Бога. 

Віра – це не є щось стале, яке ми раз і назавжди в собі сформували, розвинули і маємо впродовж усього життя. Віра – щось завжди динамічне, вона або зростає, або занепадає в конкретних обставинах нашого життя. Тому наша віра – це показник якості наших стосунків із Богом.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

31.12.2017р. Б. / Hеділя перед Pіздвом Xристовим – святих отців; Св. муч. Севастіяна та дружини

Hеділя перед Pіздвом Xристовим – святих отців

Попередньої неділі Христова Церква поминала пам’ять усіх свв. праотців, аж до Мойсея. Нині свята Церква почитає окремою службою тих святих отців Старого Завіту, від яких Ісус Христос походив по плоті, а далі святих пророків, які провістили Його прихід і закликали жидів до покаяння. Особливо почитаємо нині пам’ять святих Мойсея, Ісуса Навина, царя Давида, Самуїла, усіх пророків, трьох юнаків Ананії, Азарії і Мисаїла, праведну Сусанну, праведного Єлеазара і сімох братів Макавейських, а ще священика Маттатію і його синів, яких називають Макавеями, які в ІІ столітті до Різдва Христового стали в обороні Божого закону та поневоленого жидівського народу і, після численних війн, звільнили народ із сирійської неволі.

Усіх тих, які святістю життя вже у Старому Завіті засіяли зерна глибокої віри і надії на Господа, і яких ми повинні наслідувати, нині вшановує свята Церква і немовби возводить перед нами той довгий час чекання, який називаємо Старим Завітом. Сповнилися обітниці Господа Бога, сповнилися слова пророків, минули тисячі літ покаяння – приходить хвиля, коли Бог глянув на світ цей і помилував його, пославши Христа Спасителя й Ізбавителя нашого.

__________
У той самий день

Святого мученика Севастіяна та дружини

Тропар, глac 4: Мученики Твої, Господи, * у страданнях своїх прийняли вінці нетлінні від Тебе, Бога нашого. * Мавши бо кріпость Твою, вони мучителів подолали, * сокрушили і демонів зухвальства безсильні. * їх молитвами спаси душі наші. 

Кондак, глас 8: Крові твоєї багряницею омочив ти одежу страдництва і одягся багряницею чесною Севастьяне. Тому і вселився ти з Христом в вишнє царство безконечне із співстрадниками твоїми і вінці прийняв єси, мудрий, з ними ж ликуючи, нас завжди поминай. 

Святий Севастіян був родом з Нарбони. Виховувався і навчався він у місті Медіолані. А любов його до Христа Спасителя, за словами святого Амвросія, була так велика, що він покинув Медіолан, де християни жили тоді у мирі, і пішов до Риму, бо там легше було осягнути мученицький вінець. Був він воїном, і то одним з визначних старшин. Та при цьому він прислуговував ув’язненим християнам й укріпляв їх у Христовій вірі.

У тому часі було засуджено на смерть за сповідування святої віри двох братів-близнюків Марка і Маркелина, синів достойника Транквилина і його жінки Маркії. Батьки випросили, щоб вирок відклали на тридцять днів, а обох засуджених віддали урядникові-поганинові Никостратові, щоб намовив їх до відступництва. І хто знає, чи не вдався б той план, та ось прийшов святий Севастіян і так гаряче промовив до них, що вони скріпили свою віру і готові були прийняти смерть. До слів святого Севастіяна прислуховувалася німа з шести літ жінка Никострата Зоя, і вона повірила у Христа Спасителя, припала до ніг святого і Бог оздоровив її; вона стала вголос прославляти Ісуса. Це видиме чудо навернуло самого Никострата, батьків близнюків Транквилина і Маркію, а також Клавдія, помічника Никострата. Никострат зібрав усіх в’язнів, які були під його наглядом, і святий Севастіян шістнадцять із них навернув до Христової віри. 

Папа Кай (283-296) з часом висвятив Транквилина на священика, а Марка і Маркелина – на дияконів. Усі вони молилися до Бога і завжди були готові на мученицьку смерть, бо ж переслідування християн не припинялося. Кожного, кого лишень упіймали, передавали на муки і вбивали. Так схопили Зою, жінку Никострата, коли вона молилася біля гробу святого апостола Петра. У в’язниці її підвісили за волосся і шию над тліючим гноєм. Шість днів вона так висіла, аж поки Господь не прийняв до себе душу святої мучениці. Після смерти вона явилася у видінні святому Севастіянові і провістила йому мученицьку смерть. Невдовзі упіймали старого Транквилина, що молився при гробі святого Павла, й побили камінням, а тіло, як і тіло святої Зої кинули у ріку Тибр.

Коли перед Диоклетіяном, що саме тоді мав владу над обома частинами держави, поставили святого Севастіяна, то імператор, як тільки міг, намовляв його до відступництва, а потім наказав прив’язати святого мученика до дерева і велів своїм лучникам стріляти в нього стрілами. Коли ж бездушне, на вигляд, тіло святого мученика вже не давало ознак життя, тоді його забрала побожна невіста Ірина, щоб чесно поховати. Однак святий мученик ще був живий і, за ласкою Божою, невдовзі одужав. Усі християни просили його покинути Рим, але святий Севастіян за першої ж нагоди став на дорозі перед проїжджаючим Диоклетіяном і на весь голос гукнув йому, щоб припинив переслідувати християн, бо не уникне він Божого суду. Тоді імператор наказав убити його палицями, а тіло кинути у глибокий канал, та воно зачепилося за залізний гак і християни витягнули його та поховали в катакомбах, при вході до підземної церкви святих Апостолів. Святий Севастіян прийняв мученицьку смерть близько 287 р. Христова Церква віддавна почитала святого мученика, його ім’я знаходимо вже у списку святих від 354 р. Папа Дамасій (366-384) побудував на честь святого мученика в Римі церкву.

 Про численні чуда, які сталися за заступництвом святого Севастіяна, розповідає папа Григорій Великий. У 680 р. в Римі припинилася страшна пошесть, коли всі стали призивати на допомогу святого Севастіяна і коли на його честь поставлено престол в церкві святого Петра в оковах. Так само у 1575 р. в Медіолані, а в 1599 р. в Лісабоні за заступництвом святого мученика також припинилася пошесть. Тому святого Севастіяна вважають заступником від пошестей.

Свята Церква почитає також пам’ять іншого святого Севастіяна, якого до Христової віри навернув святий Віктор, син святої Фотинії Самарянки.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

30.12.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Еф.5,1–8:  «Ходіть у любові, за прикладом Христа»

Що означає ходити у любові за прикладом Христа? Відповідь надто проста. Це любити кожну людину, кожну особу, яку дає нам Господь. Бачимо, як часто ми далекі від такої любові. Може, відразу нам і не вдасться обдарувати тих чи інших осіб любов’ю, якщо ми на це ще не здатні. Однак ми зможемо знайти в собі сили приймати людей і бути свідомими, що вони не є випадковими, а їх дав нам Бог. 

Вчімося прийняти кожну людину. Розуміти, що їх нам Бог дає таких різних – милих і немилих, приємних і неприємних. І коли навчимось приймати людей, давати їм місце у своєму житті, бо, зрештою, Бог їх нам дав, вони не є випадком, тоді все більше навчимось любити їх. Бо за кожною особою, яка є у моєму житті, стоїть Господь!

*** 

Лк.13,18-29:  «На що схоже Царство Боже? До чого б мені його прирівняти? Воно схоже на зерно гірчичне»

Гірчичне зерно дуже мале, ще менше, ніж зерно маку, але з нього виростає великий кущ. З малого – велике. Дуже часто ми носимо в душі переконання й відчуття своєї малості. Часто саме тому хочемо щось у житті здобути, чогось досягти, кимось стати, щоб ту свою малість подолати. Але ніхто й ніщо: ні матеріальні речі, ні посади, ні статус у суспільстві – не позбавлять нас того відчуття малості. Адже цю малість може заповнити лише Бог! Саме Великий Бог дає людині силу вирости великою.

До прикладу, погляньмо на святих: вони були звичайними людьми, такими, як ми, мали свої пристрасті, недоліки, помилки. Але вони дозволяли Богові займати щораз більше місця в собі, і щораз більше росла їхня велич. Ми так і співаємо: «Дивний Бог у святих своїх!» Великий Бог у святих своїх! Апостол Павло каже: «Бо вже не живу я, а живе в мені Христос!» Про це перебування Бога в собі Йоан Предтеча каже: «Мені треба маліти, а Йому рости!» 

Дозволяймо Богові рости в нас! Не біймося, як писав наш Патріарх Йосиф, прагнути великих речей і мати великі бажання. Якщо в житті хтось прагне чогось великого, то досягає того!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

30.12.2017р. Б. / Св. пророка Даниїла, та св. трьох юнаків Ананія, Азарія і Мисаїла

Святого пророка Даниїла, і з святих трьох юнаків Ананія, Азарія і Мисаїла

Тропар, глас 2: Великі подвиги віри,* в джерелі полум’я, як на спокійній воді, святі три отроки радувалися;* і пророк Даниїл пастирем левів, наче овець, являвся.* їх молитвами, Христе Боже, спаси душі наші. 

Кондак пророка, глас 3: Просвічене Духом чисте твоє серце пророцтва стало світлішого вмістилищем, бо бачиш, як сучасне, віддалене, левів впокорив єси, будучи вверженим в рів. Тому тебе почитаємо, пророче блаженний, Даниїле славний. 

Кондак oтроків, глас 6: Рукописаному образові не поклонившися,* але неописанним єством захистившися, триблаженні,* в подвизі вогню ви прославилися* і, посеред нестерпного полум’я стоячи, Бога ви призвали:* Поспішись, о, Щедрий, і скоро прийди як милостивий нам на поміч,* бо Ти можеш, якщо воля Твоя. 

Даниїл походив із знатного юдейського роду. Він, а також його ровесники, юнаки Ананія, Азарія і Мисаїл (у Вавилоні їх називали: Седрах, Мисах і Авденаго), ще дітьми потрапили у вавилонську неволю.

Усі четверо юнаків виховалися при царському дворі у Вавилоні. Хоч при царському дворі життя було дуже розкішне, однак Даниїл і його три товариші залишалися вірними законові Мойсея, вони не їли того, що закон забороняв, бо “Даниїл постановив у своєму серці не сквернитись царськими харчами з царського столу й вином” (Дан. 1, 8).

Книга пророка Даниїла налічує чотирнадцять глав і входить в цілість Святого Письма Старого Завіту. Згідно з переданням, святий Даниїл і святі Ананія, Азарія і Мисаїл дожили до часу повернення жидівського народу з вавилонської неволі, але до Єрусалиму не повернулися. А інше передання, яке наводить і святий Кирило Олександрійський, каже, що всі вони прийняли мученицьку смерть за правління Аттика (ймовірно, сатрапа, тобто царського воєводи). А ще одне передання свідчить, що в день Христового Воскресення вони також воскресли і явилися багатьом у Єрусалимі, а потім знову упокоїлись. У житії святого Даниїла Стовпника читаємо, що мощі святих Ананія, Азарія і Мисаїла спочили у церкві, зведеній біля його стовпа, а поряд з їх мощами поклали і його тіло.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

30.12.2017р. Б. / Різдвяне послання до вірних Донецького екзархату, УГКЦ 2018 р. Б.

Всесвітліші і всечесні отці, преподобні брати і сестри  у  монашестві,  дорогі брати і сестри у Христі!

«Сіоне торжествуй, веселися Єрусалиме – місто Христа Бога, прийми Творця»  

(стихира з Вечірні Передсвяття Різдва)

Кожна християнська родина, яка традиційно з року в рік готується до цього великого свята має можливість порівняти святкування з минулими роками. Кожний рік є неповторним: один – благо сприятливий, а інший – не такий. Україна переживає нелегкі часи. Лихоліття війни торкнулось багатьох родин, змусивши їх покинути рідні домівки. Як їм світло і радісно святкувати Різдво Христове? Як не зламатися і не впасти у відчай у час випробування?

Для християнина у важких хвилинах життя найкращою  розрадою і допомогою є Віра.  

Христос прийшов у цей світ, народився більш ніж 2000 років тому в Палестині від Діви Марії – це історично доведений факт. В той же час Ісус постійно народжується для нас у Пресвятій Тайні Євхаристії. У різних  обставинах життя Бог приходить до нашого серця  у Святому Причасті. Він живий і живе посеред нас, а по смерті очікує нас в Небесному Царстві.

Такі слова розради повинні допомогти кожній віруючій душі перейти це житейське поле терпінь.

Кожна християнська деномінація по-різному відзначає Різдво Христове, можливо не так як традиційні християни, але все-таки святкують його.

Які б життєві труднощі нас не зустрічали, прихід Сина Божого як Месії-Христа додає нам завжди нової сили бачити промінь світла навіть в непроглядній темряві.

Приєднуємося до тих, хто в псальмоспівах навіть у великій життєвій скруті вихваляє Його.

«Радіймо всі вірні, заспіваймо і однодушно закличмо. Приходить спасіння для всіх – надходить Господь, щоб родитися і спасти тих, що боговгодно святкують Його народження».

«Вифлеєме, земле Юдейська, прикрашуй брами! Бо приходить до тебе Діва й Богородиця, щоб породити в вертепі та покласти у яслах мого Бога й Господа» (тропарі з канону Передсвяття) Мого Бога і нашого Бога, який створив Вселенну, а нам дав завдаток на життя вічне.

З нами Бог – розумійте народи, і покоряйтеся, бо з нами Бог!

Христос Рождається!                                             Славімо Його! 

+  Степан (Меньок)
Екзарх Донецький
Дано в Запоріжжі

Джерело:    Прес-служба Донецького Екзархату УГКЦ

29.12.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Євр.11,8; 11-16:  «Бог не соромиться зватися їхнім Богом»

В дуже багатьох життєвих обставинах не маємо відваги засвідчити, що ми є християнами, що ми віруємо в Бога. Як у багатьох різних ситуаціях ми не свідчимо своїм життям про Ісуса Христа. 

Бог зі свого боку, які б ми не були, як би ми не жили, що б не чинили, не перестає називатись нашим Богом і вважати нас за своїх дітей. І навіть тоді, коли ми Його посоромились чи вчинили гріх, коли приходимо до нашого Бога, Він знову визнає нас, Він залишається нашим Богом, попри те, як і що ми чинили. Бог є нашим Богом повсякчас, а чи ми повсякчас є Його дітьми?

*** 

Мр.9,33-41:  «Сперечалися були дорогою, хто більший»

Так, як учні сперечалися, хто з них більший, так і кожен з нас хоче відстояти серед інших право бути важливим, тим, думку якого враховують. Нам дуже боляче й прикро, коли нас не зауважують. Дуже часто хочемо бути кимось, бо знаємо, що у світі на людей, які займають посади, – у світі людському, навіть церковному – інші люди зважають. Саме тому ми хочемо, щоб нас зауважували й на нас зважали. 

Чому Господь ставить нам за приклад дітей? Бо дитина завжди є сама собою. Дитина не має в собі фальші й тому дуже легко вловлює фальш у дорослих. А дорослі інколи так звикли фальшувати одні перед одними, що вже сприймають це за норму. Тож коли Господь каже, щоб ми були як діти, Він закликає нас жити в правді про світ і про себе. Якщо маємо в собі якісь «плюси» – дякуймо за це, якщо маємо «мінуси» – просімо в Бога сили їх виправити на «плюси». Якщо чогось у житті досягнули – приймаймо це з миром, якщо ж, на наш погляд, ми нічого не маємо – також приймаймо це як допущене Богом. 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

29.12.2017р. Б. / Святого пророка Аггея

Святого пророка Аггея

Тропар, глас 1: Все як Бог провидячи і розуміючи, душевною чистотою озорив єси очі твої, пророче всехвальний, наставника світу показавши. Тому пам’ять твою священну звершуючи, молитвенника особливого і перед Богом заступника тебе, Агеє, приводимо. 

Кондак, глас 3: Божественним Духом просвічений помисл маючи, пророче, Божі пророкуєш таїнства, відкриваючи явління майбутнього і звіщаючи речей звершення, Агеє всеблаженний, Христа Бога моли, щоб дарував нам велику милість. 

Довгих сімдесят років мучилися жиди у вавилонській неволі. Але Бог був милосердним до них і 538 р. до Р. Хр. перський цар Кир дав їм свободу, повернув посуд зі святині, який забрав був Навуходоносор, і жиди, числом 43000 народу, під проводом Зоровавела, князя з роду Давида, і Ісуса, архиєрея, вирушили до Єрусалиму.

Після повернення, вони почали відбудовувати храм, але робота ішла дуже повільно, бо вони навіть не сподівалися, що зможуть побудувати такий храм, який міг дорівнятися храмові, що його побудував премудрий Соломон. І тоді Господь покликав пророка Аггея, з покоління Левія, який почав пророкувати у шостий місяць другого року правління Дарія (близько 520 р. перед І. Хр.). Святий Аггей став дорікати жидам, що так мало дбають про Храм Божий.

Жиди з пошаною поставилися до Божої волі, яку проголосив їм пророк Аггей. Під проводом Зоровавела і Ісуса вони ревно взялися до будови, а журбу їхню, що храм цей не дорівняється до попереднього, вгамував Господь новою обітницею, коли устами свого пророка сказав так: “До праці! Я бо з вами, – слово Господа сил. Союз, що я був заключив з вами, як ви виходили з Єгипту, і дух мій пробуває між вами; тож не бійтесь! Бо так каже Господь сил: Ще трохи, і я потрясу небом й землею, морем й сушею. Я потрясу всіма народами, і прийдуть скарби всіх народів, і я сповню дім цей славою, – каже Господь сил” (Аг. 2,4-7). У цьому пророцтві міститься обітниця приходу Спасителя і майбутня велич святої Церкви, яку Спаситель мав заснувати і заснував. Пророцтво святого Аггея входить у цілість Святого Письма Старого Завіту і налічує дві глави.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

28.12.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Євр.10,35–11,7:  «А праведник мій з віри буде жити»

Приклади віри зі Старого Завіту – Авеля, Єноха, Ноя, Авраама – людей, які жили вірою в непростих життєвих ситуаціях, мають стати для нас доказом того, що звичайна людина може жити праведно. У них, як і в нас, було нелегке життя, були вади, перешкоди, але вони зробили вибір – довіряти Богові. 

Попри будь-які труднощі, найбільше важить наш вибір: зневіритися чи довіряти Богові? І лише з вірою зможемо перебороти все і далі крокувати життям до переможного кінця. Не переставати уповати, надіятись на Бога, щоб не діялось і не відбувалось, завдання непросте. Однак річ не лише в нашій вірі, а в тій вірі, яку Бог має в нас. А ми на цю Божу довіру до нас маємо відповідати. 

Якщо Бог вірить у кожного з нас, довіряє нам якесь служіння чи складні ситуації, то будьмо певні, Він знає, що нам це під силу. Але на цю Божу довіру ми маємо відповісти своєю вірою і вчинками, гідними Його довіри!

*** 

Мр.9,10-16:  «Про Сина Чоловічого написано, що мусить Він багато вистраждати й буде погорджений»

Кожна людина за своєю природою радше схильна до того, щоб вивищуватися, а не до того, щоб нею погорджували. Наша людська природа не хоче страждати, й у своєму житті ми з усіх сил уникаємо навіть найменших фізичних страждань, уникаємо несхвального ставлення інших, можливості комусь не сподобатися, бути відкиненим. 

Часто забуваємо, що Бог знає про всі наші клопоти, навіть найменші, ліпше, аніж ми самі їх розуміємо. І якщо Він їх все ж допускає, то тільки тому, що в кожного з нас є своя дорога до освячення, у кожного є своя дорога до неба, на якій наші страждання наближають нас до Небесного Отця і Його волі. 

Господь на Ісус Христос, який немовби через ту піч, де у вогні загартовується залізо, деколи провадить нас через страждання, терпіння, зневагу, щоб нас загартувати. Він хоче, щоб ми стали міцнішими й стійкішими. Тому будьмо витривалі в тому, через що нас провадить Господь. Віддаймося в Його руки й довірливо йдімо через усе наше життя, через усі скорботи, труднощі та зневаги, будьмо свідомі, що через це все нас провадить Спаситель.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

28.12.2017р. Б. / Св свмуч. Елевтерія; Св. преп. Павла, що в Латрі

Святого священномученика Елевтерія

Тропар, глac 4: I обичаїв апостолів причасником і їх намісником стався Ти, * знайшов Ти шлях, богонатхненний, як дійти до видіння. * Задля того слово істини справляючи, * і задля віри пострадав Ти аж до крови, священномученику Елевтерію, моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші. 

Кондак, глас 2: Як окрасу священиків, преподобний, і наставника страстотерпців всі восхваляємо і просимо тебе, священномучениче Елевтеріє: тим, які з любов’ю пам’ять твою звершують від бід різноманітних звільни, молячись неустанно за всіх нас. 

Святий Елевтерій народився у Римі. Після смерти батька, Елевтерія виховувала його мати Євантія. Вона знала апостола Павла і від нього пізнала Христову віру. Побожний і повний чесноти Єлевтерій був поставлений дияконом, а згодом священиком і єпископом Апулії (за іншими джерелами – Ілиріка). В часи мучителя-імператора Адріяна його поставили в Римі перед судом, святий Елевтерій сміливо ісповів Христа Спасителя, а Бог, серед тяжких мук, прославив свого слугу такими видимими чудами, що Коремон, один із суддів, повірив у Ісуса, за це його зразу було замордовано. Під кінець імператор наказав стяти святого Елевтерія мечем. А коли мати святого мученика поцілувала вже мертве тіло свого сина, тоді і її вбили мечем, а також прийняли мученицьку смерть і двоє катів, які навернулися і вголос сказали, що великий є Бог християнський.

Мощі святого Елевтерія спочивають у Римі, в церкві святої Сусанни. В кінці IV століття, за імператора Аркадія, багатий вельможа Василій побудував у Царгороді церкву на честь святого мученика. Постраждав святий Елевтерій близько 120 р.

__________
У той самий день

Святого преподобного Павла, що в Латрі

Тропар, глас 4: Як співжителя Безплотних і всім преподобним спільника, всеславний Павле, оспівуємо тебе в молимо: молися завжди за нас, щоб отримали ми милість. 

Кондак, глас 8: Від юності, мудрий, того, що понад відчуття зажадав єси мужньо, світу метушню облишив єси, і був єси Тройці оселею через Божественне життя твоє, і просвітив єси тих, які з вірою приступають до тебе. Тому зовемо: радуйся, Павле пребагатий. 

Народився в Елеї, поблизу Пергаму Азійського. Батько його Антіох помер скоро, а мати Євдокія переселилася зі своїми синами, старшим Василієм і молодшим Павлом, до Витинії. Василій покинув світ і пішов на гору Олімп, де прийняв монаший постриг. Павло пас чужу череду, а після смерти матері, за прикладом брата, пішов у той самий монастир.

Через якийсь час він оселився на горі Латрі, під провідництвом ігумена Петра. А коли преподобний Павло пізнав усі правила самітницького життя, то тривалий час жив на самоті в пустелі, поблизу Іраклії, а потім на вершині Латрійської гори зійшов на стовп, на якому простояв одинадцять років. Коли ж до нього стали горнутися учні, він побудував їм монастир, а сам подався на острів Самос, та згодом повернувся знову на Латрійську гору. Слава про його святе, строге і чесне життя поширилася дуже далеко. Чутка про нього дійшла аж до Риму, так, що папа послав одного монаха описати житіє великого Божого слуги і подвижника.

Імператор Костянтин Багрянородний (912-959) дуже шанував преподобного Павла, він часто писав до святого листи, а також переслав йому відбиток нерукотворного образа Христа Спасителя, який за його правління було перенесено з Едеси до Царгорода. Святий Павло помер 15 грудня близько 956 р. Похований він був у монастирській Святомихайлівській церкві.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР 

27.12.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Євр.10,1–18:  «Бо Він лиш одним приносом удосконалив назавжди тих, що освячуються»

Якщо ми хочемо змінитися, викорінити з себе якусь негативну рису, то бачимо, що треба докласти немало старань, щоб лиш щось мале змінити в собі. З досвіду знаємо, як це не легко. Іноді працюємо над собою і, здавалось би, подолали ту чи ту ваду, пристрасть, а вона повертається. Через довгі місяці та роки життя втрачаємо надію, що щось зможемо змінити, що зможемо стати іншими. 

Але Ісус Христос дивиться на наші недосконалості зовсім інакше, Він не тільки не розчаровується в нас, Він уже дарував нам досконалість. Ми здатні бути досконалими, аби ми цього забажали. Як сказав апостол Павло, що все можу в Тому, хто укріплює мене, в Христі. Господь нас обдарував досконалістю – отже жити свято ми спроможні. 

По словах апостола лише один принос зробив нас досконалими – жертва Ісуса Христа, тому не падаймо ніколи у відчай і не зневірюймось, а вірмо, що смерть Господа за нас не була випадковою!

*** 

Мр.8,30-34:  «Геть від мене, сатано!»

Ця фраза може видатися нам дивною, адже Ісус Христос, який десь хвилю перед тим вказує на Петра як на скелю, на якій збудує свою Церкву, не вагаючись, називає Петра сатаною. Це тому, бо Спаситель зауважив, що в цей час у своїй поведінці та судженні Петро піддається впливу сатани, приймає його думки. А ці помисли надто прості, надто людські й душевні. Господь вказує, що Його шлях іде через страждання й терпіння, а Петро дає Йому пораду, яку апостолові підсуває диявол. 

Наше життя – це дорога, через яку нас веде Господь. Хай яких скорбот, труднощів, проблем воно не було б сповнене, завжди маємо бути свідомі, що за всім стоїть Господь. І все, що стається, не позбавлене сенсу. Творець чомусь посилає в наше життя не тільки радість і щастя, а й терпіння та страждання. Може, ми й не бачимо в цьому логіки чи потреби, але дуже важливо пам’ятати, що Бог має свій план щодо нашого життя, і бути витривалим. Так, як Господь, наш Спаситель, прийняв волю Отця, так і ми маємо з миром і спокоєм приймати все, що б нам Господь не посилав, не піддаючись спокусі нарікати і зневірюватися.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

27.12.2017р. Б. / Святих мучеників Тирса, Левкія, Филимона, Аполонія, Аріяна і Каленика

Святих мучеників Тирса, Левкія, Филимона, Аполонія, Аріяна і Каленика

Тропар, глac 4: Мученики Твої, Господи, * у страданнях своїх прийняли вінці нетлінні від Тебе, Бога нашого. * Мавши бо кріпость Твою, вони мучителів подолали, * сокрушили і демонів зухвальства безсильні. * їх молитвами спаси душі наші. 

Кондак, глас 2: Благочестя віри поборники, злочестивого мучителя відкинувши викрили ви звіроподібне його кровопролиття і перемогли його ярий напад, утверджені поміччю Христовою, Тирсе і Левкіє із співстрадниками за нас моліться. 

Діялося це у часи лютого переслідування християн, яке чинив Децій. До витинського міста Кесарії з Никомидії прибув лютий мучитель Кумврикій і почав мучити християн. Тоді перед ним став християнин Левкій і пригрозив йому страшною карою Бога живого. Мучитель наказав схопити святого мученика і віддати на жорстокі муки, а потім за містом стяти його мечем. Тоді перед старостою став святий Тирс. Він, хоч ще не був охрещений, бо лиш готувався (був оглашенний) до цього великого таїнства, однак сміливо виповів мучителеві про всю його злобу, за що перетерпів нечувані муки. Його топтали ногами, вибили йому зуби і викололи очі, члени його тіла витягували з суглобів. Потім повезли його за Кумврикіем до міста Апамії, де мучитель нагло помер.

Вавд, інший мучитель, наказав везти Тирса до Кесарії. Там святий мученик мав щастя прийняти у в’язниці з рук єпископа хрещення. Потім мученика повезли до міста Аполоніяди у Витинії, і занесли його до поганської божниці. А коли за молитвою святого ідоли попадали на землю, тоді поганський жрець Каленик повірив у Христа Спасителя і, прийнявши хрещення кров’ю, отримав вічну небесну нагороду. Потім святого Тирса відвезли до міста Милит, де він помер на руках катів, так закінчивши свій славний подвиг. Усі вони постраждали близько 250р.

У Царгороді, біля мурів міста, полководець Флавій побудував близько 397 р. церкву на честь святого Тирса, і в тій церкві упокоїлися мощі святого мученика, а згодом тут поховали також мощі святих сорока мучеників. У цьому ж місті, на площі Теодосія, була ще одна церква, посвячена пам’яті святого мученика Тирса.

Святі Аполоній, Филимон і Аріян постраждали в часи Диоклетіяна. Аріян був старостою, він сам жорстоко мучив християн. У Тиваїді, в місті Антиної, він наказав ув’язнити тридцять сім християн, а серед них диякона Аполонія. Аполоній навернув у в’язниці одного поганина на ім’я Филимон. Коли ж їх поставили перед судом, тоді святому Аполонію підрізали стегна на ногах, а святого Филимона прив’язали до дерева і воїни стріляли у нього з луків. Та одна стріла вцілила в око мучителя. Тоді святий Филимон сказав йому, щоб протер вибите око землею з могили, в яку покладуть його, тобто Филимона, тіло. Аріян наказав обох святих мучеників стяти мечем. Але поради він таки послухав, протер око землею з гробу святого Филимона і прозрів, тілом і душею. Аріян визнав Христа Спасителя і прийняв святе хрещення.

Намісник Єгипту, коли довідався, що Аріян став християнином, велів під вартою доставити його до Олександрії, а Аріян дорогою навернув воїнів, які його вели. Коли вони прибули до міста, святого Аріяна і новонавернених воїнів зав’язали у шкіряні мішки, до половини наповнені піском, і кинули в море, яке винесло їх мощі на берег. Християни поховали їх тіла, а могилу святого Аріяна, спочатку мучителя, а потім Христового мученика, Господь прославив численними чудами. Постраждали святі мученики близько 305 р.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

26.12.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Євр.9,8–10; 15–23:  «Тому навіть і перший Завіт був освячений кров’ю»

Через смерть Ісуса Христа ми викуплені від неволі гріха, нам дароване вічне Царство. Але бачимо, як ми легко цим нехтуємо, легко грішимо, інколи поводимось так, як нам до вподоби, а не так, як вчить Господь. Це свідчить про те, що ми несерйозно ставимось до того, якою дорогою ціною ми відкуплені. Бог заплатив за нас найдорожчим, щоб викупити нас, хресною смертю свого Сином. 

Знаємо, що майже за кожну дрібницю в нашому житті мусимо платити, віддячуватися, але коли йдеться про Бога, завдяки Якому існуємо і маємо шанс на Вічність в його Царстві, то чи замислюємось, що неможливо нічим віддячити за Його добродійства до нас? 

Ісус заплатив за нас своєю кров’ю, віддав за нас своє життя ще тоді, коли ми були грішниками. Якщо щодня роздумувати над цим фактом, то щораз менше будемо грішити, а щораз більше станемо відкритими на Бога.

*** 

Мр.8,22-26:  «Бачу людей, – наче б дерева ходячі!»

Це Євангеліє показує нам дуже цікавий приклад того, як Ісус Христос зцілює сліпого – зовсім інакше, ніж зцілював інших осіб, – як би ми тепер сказали, поетапно. Цей уривок дуже важливий для кожного з нас, бо показує, що деколи Бог у нашому житті діє не зразу, наша зміна, зцілення, переображення відбуваються в часі. Саме тому завжди маємо бути витривалі в довірі до Бога, звертаючись до Нього зі своїми проханнями, благаннями, мольбами, молитвами. А з іншого боку – маємо дати Богові час, щоб діяти. 

І так, як у цьому Євангелії Господь поволі зцілював сліпого, але той не зневірився й чекав повного прозріння, так і в нашому житті Бог нас зцілює і змінює не за одну мить. Лиш уміймо очищуватися, довіряючи Богові, пам’ятаючи, що Він не забув про нас і краще знає, коли дати нам повне оздоровлення.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

26.12.2017р. Б. / Св. муч. Євстратія, Авксентія, Євгенія, Мардарія та Ореста; Св. муч. Лукії-діви

Святих мучеників Євстратія, Авксентія, Євгенія, Мардарія та Ореста

Тропар, глас 4: Мученики Твої, Господи,* у страданнях своїх прийняли вінці нетлінні від Тебе, Бога нашого.* Мавши бо кріпость Твою, вони мучителів подолали,* сокрушили і демонів зухвальства безсильні.* їх молитвами спаси душі наші. 

Кондак, глас 2: Як світильник явився Ти світліший у темряві невідання сидячим, страстотерпче,* вірою бо, як копієм, захистившись, роз’ярення ворогів Ти не побоявся, Євстратіє,* бувши з риторів найкрасномовніший. 

Ці мученики постраждали за Христову віру в часи переслідування за Диоклетіяна. Святий Євстратій упродовж двадцяти восьми років служив високим військовим достойником і мешкав у місті Саталіоні. Коли ж до того міста прибув лютий мучитель Лисій і заповнив в’язниці християнами, тоді святий Євстратій, довідавшись, що схопили також і священика Авксентія, прийшов уночі до в’язниці і став просити святих страждальців, щоб вимолили йому у Бога дар мученицької смерти. Наступного дня він добровільно пішов разом з ними на суд і вголос став прославляти Христа Спасителя. За це його жорстоко мучили. Бачив це Євгеній, земляк і товариш Євстратія, і також голосно став ісповідати Христа Спасителя, в якого щойно повірив. Його схопили, закували в кайдани разом з іншими мучениками і кинули до в’язниці.

Наступного дня Лисій наказав усіх їх вести за собою до Никополя, у Вірменії, рідного міста святого Євстратія. Тут один убогий християнин на ім’я Мардарій поцілував окови святих мучеників і за це його взяли на муки: підвісили стрімголов і краяли його тіло доти, доки душа святого не вознеслася на небо. Святому Євгенію спочатку відрізали язик і руки, потім перебили йому кости на ногах – і він закінчив свій земний подвиг. А святого Авксентія було стято мечем. Лисій побоявся мучити святого Євстратія у Никополі, бо міг цим зворохобити народ, то ж послав його до Селевкії Вірменської, до мучителя Агриколая.

Того самого дня під час військових виправ Лисій побачив, як одному молодому воїнові на ім’я Орест впав на землю золотий хрестик. Ореста зразу ж поставили перед судом, де він привселюдно воздав славу Христу Спасителю. За це його поклали на розпечену решітку, на якій Христовий воїн і прийняв мученицький вінець.

А святого Євстратія відпровадили до Севастії. Уночі прийшов до нього єпископ цього міста святий Власій, запричастив його й укріпив спільною молитвою. Наступного дня Агриколай радив святому Євстратієві бодай про чуже око зректися Христа, а коли той і чути не хотів про відступництво, наказав спалити його живцем у печі. Перед смертю святий Євстратій став голосно молитися до Бога такими словами: “Прославляю й величаю Тебе, Господи, бо Ти зглянувся на моє смирення і не залишив мене в руках ворожих, але врятував від лиха душу мою. І нині, Владико, нехай покриє мене рука Твоя, і нехай прийде на мене милість Твоя, бо тривожиться душа моя та тяжко вона страждає при виході з мого нещасного й нужденного тіла, – щоб ніколи лукавий супротивник хитро не напав на неї і не замотав її у темряві за всі свідомі й несвідомі гріхи, які мені трапилися у цьому житті. Будь милостивий до мене, Владико, і нехай не побачить душа моя понурого погляду лукавих демонів, а нехай приймуть її осяйні й світлі Твої ангели. Прослав Твоє святе ім’я і своєю силою приведи мене на Божий Твій суд. Під час суду наді мною нехай не схопить мене рука князя світу цього, щоб втягнути мене, грішного, в пекельну безодню, але стань коло мене й будь мені Спасителем і Заступником. Помилуй, Господи, забруднену пристрастями життя цього душу мою, і прийми її, очищену пока­янням та сповіддю, бо Ти благословенний на віки віків. Амінь”. (Цю молитву завжди читаємо на північній суботній.) І сам, з вірою у Бога, святий Євстратій ступив у вогонь і чиста душа його вознеслася до неба.

Мощі святих мучеників згодом було перенесено до Риму, до церкви святого Аполінарія з Равени.

__________
У той самий день

Святої мучениці Лукії-діви

Свята Лукія народилася в Сиракузах, яке у той час було головним містом Сицилії. Батько її помер, коли дівчинці виповнилося дев’ять років. Мати називалася Свтихія, вона виховала Лукію у великій побожності, а коли свята діва підросла, заручила її з одним багатим юнаком. З Божого допусту Свтихія тяжко захворіла. Через чотири роки, впродовж яких хворобу не вдалося вилікувати, мати і дочка пішли до Катани, щоб там помолитися на гробі святої мучениці Агафії. І після Божественної літургії, коли вони ревно помолилися, мати святої Лукії в чудесний спосіб зцілилася. З молитвою подяки Лукія заснула на гробі святої Агафії й уві сні побачила святу мученицю, яка сказала діві, щоб вона посвятила своє дівицтво Христу Спасителю, і колись вона прославить Сиракузи.

Лукія послухалася доброї поради. Своє придане вона стала роздавати бідним, а маєток святої був дуже великий. Коли ж її суджений побачив, що вона продає землю, а гроші роздає убогим і з маєтку вже майже нічого не лишилося, тоді він оскаржив її перед старостою Пасхасієм, що вона християнка. А були це часи жорстокого переслідування християн за імператора Диоклетіяна. Пасхасій велів поставити святу діву перед судом. Та не злякалася Лукія того суду, вона голосно і сміливо визнала Христа Спасителя, а Бог явними чудами прославив слугу свою, так, що ані вогонь, ані розтоплена смола, якою поливали її тіло, не завдали їй шкоди. Засоромлений, мучитель наказав стяти святу мечем. Перед смертю свята Лукія провістила, що Господь Бог подасть мир святій Церкві, а потім, 13 грудня 304 року, нахилила свою голову під меч і прийняла вінець вічної слави.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

25.12.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Євр.8,7–13:  «Ніхто не матиме потреби навчати свого співгромадянина… Усі бо вони, від найменшого й до найбільшого, будуть мене знати»

Ця фраза змушує замислитись: як усі знатимуть Бога? Адже ми знаємо багато людей, які живуть дуже грішно, які ніколи не відвідують храму. Є багато людей, які навіть не хрещені, які далекі від того, щоб шукати Господа, а що вже казати про тих, які висміюють Його науку. Як же всі вони будуть знати Його? 

Господь промовляє до кожної людини через її сумління, тому можна твердити, що кожна людина у своєму житті може пізнати Бога, а може відкинути Його. Якщо ми будемо чутливі до голосу сумління, то Бог нас неминуче приведе кожного з нас до повноти правди. Коли ми вслухаємось в голос сумління, йдемо за цим голосом, то ми йдемо за правдою, яка приводить нас до нашого Спасителя Ісуса Христа. 

Будьмо завжди уважні до того, що Бог промовляє, що Він вказує через наше сумління, бо це крок за кроком нас провадить до Господа!

*** 

Мр.8,11-21:  «Маючи очі – не бачите? Маючи вуха – не чуєте?»

У сучасному християнському світі часто переконуємося, що Бог любить нас. Справді, Бог є любов. Створення Всесвіту, а в ньому нашої Землі, народження Ісуса Христа, поява кожного з нас у конкретному часі та в конкретних обставинах, наші життєві дороги й події – усе це вираження цієї Божої любові. 

Творець посилає кожну подію в наше життя саме тому, що Він любить нас, дбає про наше освячення й про наше спасення. Важливо аналізувати події, які стаються в нашому житті, – не важить, чи вони позитивні, чи негативні (бо це ми їх так кваліфікуємо), – усі вони є виявом Божої любові до нас. 

Варто завжди запитувати себе: чому це сталося саме так, а не інакше? Що Бог хоче мене цим навчити, що Він хоче до мене промовити через це? І тоді навчимося бачити «духовними» очима й чути «духовними» вухами, щоразу більше розуміючи, що Бог виявляє свою любов до нас кожної миті і в кожній ситуації.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

25.12.2017р. Б. / Св. преп. Спиридона чудотворця, єп. Трімитійського

Святого преподобного Спиридона чудотворця, єпископа Трімитійського

Тропар, глас 1: Собору Першого явився єси поборником і чудотворцем, богоносний Спиридоне, отче наш. Тому і мертвим у гробі бувши возгласив ти, і змію в золото перетворив єси, і коли ти співав святі молитви, Ангелів, сослужителями мав єси, священніший. Слава Тому, який дав тобі силу, слава Тому, який вінчав тебе, слава Тому, який діє через тебе всім зцілення. 

Кондак, глас 2: Любов’ю Христовою вразився, священніший, ум возніс зорею Духа, діяльним видінням твоїм діяння осягнув єси, богоприємне, жертвенником Божественним був, просячи всім Божественне сяйво. 

Святий Спиридон народився на острові Кипр. Він працював на землі, при цьому був побожним і багатим на чесноти. Згідно з твердженням деяких ранніх істориків Церкви, він багато страждав у часи переслідування християн, яке почав Максиміян Галерій. За його наказом святому Спиридонові випалили одне око і підрізали стегно однієї ноги. Коли померла його жінка, він ще ревніше посвятив себе молитві і добрим ділам. Невдовзі його поставили єпископом в місті Трімитунт. Ставши єпископом, він жодним чином не змінив свого життя: ходив із серпом у поле і не цурався фізичної праці. Невеличке господарство вела його дочка Ірина, яка посвятила себе життю в дівицтві.

Як світло ясного дня, так засяяли чесноти святого Спиридона. Свої доходи він ділив на дві частини: одну роздавав бідним, а другу позичав тим потребуючим, які могли повернути позику, щоб потім передати її ще іншим. Але своєю рукою він ніколи грошей не давав, якщо хтось потребував його помочі, то святий Спиридон показував йому на скриньку, де зберігалися гроші, і просив, щоб потребуючий сам узяв стільки, скільки йому треба. Одного разу якийсь чоловік, віддаючи позику, лишень удав, що кладе гроші до скриньки. Про це знав святий, бо Бог наділив його духом прозорливости, але не сказав нічого. Через якийсь час той чоловік знову прийшов просити допомоги, але скриньку застав порожню. Святитель упімнув його і сказав, що “користь здобута зрадою і брехнею, не є користю, а очевидною шкодою”.

Одного разу святий Спиридон довідався, що р сусідньому місті засудили на смерть невинного чоловіка. Святий єпископ зразу ж поспішив туди. Хутко йдучи, він прийшов до річки, яка через безнастанні дощі вилилась з берегів, так, що на протилежний берег ніяк не можна було дістатися. Тоді святитель помолився до Бога та сухою ногою перейшов через хвилі, він щасливо дійшов до сусіднього міста й звільнив невинно засудженого. Ось так Господь Бог творить чуда там, де чоловік, проваджений духом християнської любови, спішить ближньому на поміч.

У часі Великого посту святий і його дочка Ірина їли лиш один раз на кілька днів. Якось у тому пості прийшов до святого Спиридона один подорожній, втомлений і голодний. У хаті не було навіть скибки хліба, а Ірина сказала, що є лишень вуджене м’ясо. Святий Спиридон велів зварити м’ясо і подав його подорожньому, а щоб його заохотити, і сам став їсти, бо, як сказав словами Святого Письма, “чистим усе є чисте”.

Святитель Спиридон брав участь у Першому Вселенському соборі в Нікеї (325 р.), хоч він був і не дуже вчений, однак відзначався серед інших своєю глибокою вірою. Коли один філософ почав хизуватися своїм красномовством, тоді святий Спиридон устав і кількома словами з такою силою виклав йому головні правди Христової віри, що мудрагель враз замовк і з тої хвилі став віруючим християнином.

Згідно з переданням, святий Спиридон оздоровив з тяжкої недуги імператора Констанція, а при тій нагоді упімнув його, щоб цісар не обстоював аріян, а був вірним слугою Христової Церкви. Чуда, якими Бог прославив свого слугу, були дуже численні. Жив святитель Спиридон свято і помер свято після 344 р. Він належав до тих єпископів, які своїми підписами ствердили, що приймають рішення місцевого Сардикійського собору, на якому було урочисто оголошено про невинність святого Атанасія. Нетлінні мощі святого Спиридона у середині дванадцятого століття через напади варварів було перенесено до Царгорода; а 29 травня 1453 р. священик Георгій Калохерет переніс їх до Сербії. Згодом, у 1460 р., мощі було перенесено на острів Корфу, окрім правої руки, яку передали до Риму.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

24.12.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Кл.3,4–11:  «Умертвляйте, отже, ваші земні члени: розпусту, нечистоту, пристрасті, лиху пожадливість, зажерливість – що є ідолопоклонство»

Знаємо, що кожна земна радість, якою б вона не була, – дочасна. Лише Бог є Джерелом вічної радості. Але цієї втіхи, яка лине від Господа, не зможемо відчути, доки не умертвлятимемо своїх гріховних схильностей, у яких найчастіше шукали і шукаємо радості. 

Апостол Павло називає такі гріхи як розпуста, нечистота, пристрасті, лиха пожадливість, зажерливість – ідолопоклонством. Тобто тим, що часто в нашому серці займає місце Господа, а отже – місце Його радості! 

Поборюймо ці гріхи у своєму серці та наповнюймось Господом. Бо лише з Ним зможемо пізнати правдиву радість, яка не проминає, лише в Ньому зможемо знайти захист від спокус і витривати в чистоті до зустрічі з Господом!

*** 

Лк.14,16-24:  «Один чоловік справив велику вечерю й запросив багатьох»

Цей уривок показує нам, що Бог кличе всіх йти за Ним. Слово «багатьох» означає – всіх. Це справді так. Покажіть мені ту людину, якої Бог би не кликав, якої б не хотів бачити у своєму Царстві! Бог кожну людину створив для вічності з Ним. А хто є вибрані? Це ті, які самі себе вибрали, бо вирішили відповісти на цей Божий заклик. 

Бачимо, як усі ці троє осіб в різний спосіб відмовляються або, радше, знаходять виправдання, чому вони не можуть прийти на цей бенкет, не можуть відповісти на запрошення. 

Погляньмо на наше життя: з одного боку – ми усвідомлюємо, як би мали жити, як нам треба чинити в певних обставинах, бо знаємо Божі Заповіді. А з іншого – що в нас виходить натомість? Бачимо, як ми відповідаємо на той Божий поклик. Завжди знаходимо причини, чому так не живемо, чому так не чинимо. 

Якщо хтось хоче виправдатися, то завжди шукає причини, а хто хоче відповісти на запрошення Бога, то завжди знайде можливість.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

24.12.2017р. Б. / НЕДІЛЯ СВЯТИХ ПРАОТЦІВ; Святого преподобного Даниїла Стовпника

НЕДІЛЯ СВЯТИХ ПРАОТЦІВ

Хто лиш погляне на історію людського роду, той має пізнати правду, ясну як сонце, що Бог від початку по всі часи чував над людським родом, і без обмеження його волі провадив до пізнання правди й осягнення чесноти, щоб рід той, маючи і правду, і чесноту не лишень тут, на землі, був щасливий, але також – оскільки призначення людини сягає далі і вище, поза межі дочасні, – осягнув вічне щастя. Коли чоловік через гріх покинув свого Сотворителя, Бог не залишив його, а в своєму безконечному милосерді хотів його привести назад, до правди і чесноти, й приготувати його до осягнення призначеної людині мети.

Це Боже навчання і приготування людського роду називається об’явленням.

Об’явлення само в собі завжди було одне й те ж саме, але у зовнішньому проголошенні його світу, в плині часу були різні його вияви, завдяки яким воно набирало все більшої чіткості й повноти, аж доки врешті не дійшло до свого остаточного розвою і вияву. 

Свята Церква в другу неділю до Різдва Христа Спасителя вшановує пам’ять цих святих і праведних, які “ходили перед Богом” у невинності життя, в першій добі Старого Завіту, аж до часу, коли Мойсей проголосив Божий закон. Мужів цих ми називаємо Праотцями, або патріярхами. Чудесні дороги, якими вело їх Боже Провидіння, – це один великий доказ того, про що ми сказали вище: Бог від віків чував над праведниками і буде чувати.

Святі Праотці – патріярхи – свято жили і свято померли. Але.їхні душі після смерти не могли оглядати Бога. В осібно призначенім на те місці вони вижидали приходу Спасителя і щойно по Його смерті, коли Христос вступив до аду, тоді відчинилося для них небо, і тоді щойно вони лицем в Лице побачили Сотворителя свого, і Господа, котрому нехай буде вічна слава, і честь, і поклоніння.

Пам’ять святих патріярхів Адама, Авеля, Сета, Еноха, Ноя, Сима, Яфета, Авраама, Лота, Ісаака, Мелхіседека, Якова і Йосифа сьогодні почитаємо окремою службою, яка є немовби початком того торжества, з яким свята Церква святкує Різдво Христове.

__________
У той самий день

Святого преподобного Даниїла Стовпника

Тропар, глас 1: Терпіння стовп був Ти, наслідуючи праотців, преподобний:* Йова в страстях, Йосифа в спокусах* і, бувши в тілі, безплотних у житті, Даниїле, отче наш.* Моли Христа Бога,* щоб спаслися душі наші. 

Кондак, глас 8: Як зоря многосвітла, ти, зійшов, блаженний, на стовп, світ просвітив єси преподобними ділами твоїми і темряву омани відігнав єси, отче. Тому молимо тебе: і нині засвіти в серцях рабів твоїх незахідне світло розуміння. 

Преподобний Даниїл Стовпник народився в Месопотамії, поблизу Самосати, на другому боці Євфрата, в селі Вітара. Його батьки називалися Ілія і Марта, вони довго не мали дітей, та Господь Бог вислухав їх молитву і дав їм сина, який мав прославити своїм життям Христа Спасителя. У дванадцять років Даниїл покидає свій дім і батьків та йде до монастиря, розміщеного за кілька миль. Ігумен не хотів його прийняти, бо боявся, що хлопець не перенесе труднощів монашого життя, але поступився проханню братії. Коли батьки Даниїла довідалися, де він перебуває, то прийшли до нього, уділили йому своє благословення, а ігумен при них дав йому монашу одежу.

Одного разу ігумен з кількома монахами вибрався до Антіохії і взяв зі собою Даниїла. Дорогою вони навідалися до святого Симеона Стовпника. Цей великий угодник велів Даниїлові ступити до себе на стовп, благословив його і провістив, що Бог покличе його на великий подвиг. Через якийсь час помер ігумен і монахи стали просити Даниїла обійняти його уряд, однак святий не погодився. Він залишив монастир, чотирнадцять днів пробув біля стовпа преподобного Симеона, а потім пустився до Єрусалиму, щоб поклонитися святим місцям. Дорога була тоді дуже небезпечна, бо самаряни нападали на прочан й убивали їх. Однак в дорозі йому явився старий монах, з лиця дуже подібний до святого Симеона, і порадив не йти до Єрусалиму, а повернути до Царгорода і помолитися там у церквах, а далі щоб шукав для себе місця на самоті в околиці Тракії або Понту.

Преподобний Даниїл був переконаний, що тим монахом був саме преподобний Симеон, який у чудесний спосіб явився йому, тому послухався його поради. У Царгороді він пробув сім днів у північній частині міста при Понті, коло церкви святого Михаїла, а потім знайшов стару поганську божницю, про яку всі сказали, що це житло дияволів, і там замкнувся, закрив усі двері та вікна, окрім одного, і цілковито віддався молитві, постам та боротьбі з усякими спокусами. Та знайшлися люди, які, невідомо з яких причин, оскаржили його перед патріярхом святим Анатолієм, що він є чарівником. Патріярх покликав його до себе і пізнавши, що перед ним святий муж, поблагословив його на дальший подвиг і відпустив у мирі.

Так на самоті святий Даниїл прожив дев’ять літ, а потім, пізнавши Божу волю, попросив свого приятеля Марка побудувати йому стовп, зійшов на нього і став наслідувати життя святого Симеона Стовпника. Відбулося це у тому році (459 р.), коли помер великий подвижник. Стовп його стояв на ґрунті одного чоловіка, що називався Геласій, і той хотів, щоб святий Даниїл залишив це місце, хоч стовп йому жодним чином не перешкоджав. Святий, послухавши його волю, став злізати, та коли Геласій побачив ноги преподобного, вкриті ранами від постійного стояння, то зворушилося його серце і він попросив святого, щоб лишився на стовпі, і навіть сам побудував інший, вищий стовп, на який святий слуга Божий ступив 463 р. Бог поблагословив подвиг святого Даниїла і наділив його духом прозорливости, силою оздоровляти хворих та проганяти злих духів. Зі всіх сторін горнулися до нього вірні, а він їх навчав і допомагав у всякій потребі. Імператор Лев Великий (457-474) ставився до святого з великою пошаною. Преподобний Даниїл провіщав жителям Царгорода, щоб каялися, бо гнів Божий навис над ними. Та вони не послухали його перестороги і великий вогонь знищив майже все місто, гцойно через сім днів пожежа втихла.

Імператор Лев попросив тодішнього патріярха святого Генадія, щоб той висвятив святого Даниїла на священика. Патріярх прийшов з духовенством під стовп, і преподобний Даниїл мусив скоритися наказові, зліз зі стовпа і прийняв рукоположення. А життя на стовпі було одною великою мукою; влітку вогнем палило сонце, а взимку бувало, що святий слуга Божий костенів на морозі. Одного разу під час незвичайної студіні учні три дні не могли дістатися на стовп, а коли завірюха припинилася, то вони знайшли святого Даниїла непритомним, цілого вкритим льодом і ледве повернули його до життя.

Коли король вандалів Генсерик напав був на Олександрію, тоді святий Даниїл провістив імператорові, що Генсерик не захопить міста й, осоромлений, повернеться назад, – і так сталося. В подяку за це імператор велів побудувати біля стовпа келії для учнів святого слуги Божого і церкву на честь преподобного Симеона Стовпника.

Коли на престолі сів імператор Зенон (474-491), преподобний Даниїл провістив йому, що його скинуть з престолу, але він знову поверне собі владу. І справді, безбожний Василиск, брат Верини, вдови Лева Великого, прогнав Зенона і сам обійняв престол. Він відкрито підтримував єретиків євтихіян. Тоді-то на прохання патріярха Акакія святий Даниїл подався до Царгорода, а що ноги його були цілком зранені, то його несли на ношах. Василиск утік з міста в село, бо знав, що преподобний буде його прилюдно картати. Та коли він почув, що святий проголошує, що Божа кара вже висить над самозванцем, то сам прийшов до святого і припав до його ніг, але Даниїл не хотів навіть говорити з ним, бо бачив, що смирення Василиска вдаване. Святий Даниїл повернувся на свій стовп, Василиска було прогнано, а імператор Зенон, повернувши собі владу, поспішив з жінкою своєю Аріядною до святого просити його благословення.

Преподобний Даниїл простояв на стовпі понад тридцять роки. Бог об’явив йому день смерти, а святий радісно чекав тої хвилі, він написав для учнів свій останній духовний заповіт, в якому дає їм багато порад і просить, щоб насамперед остерігалися єретиків і щоб ніколи не відходили від Христової Церкви.

11 грудня 494 р. побожно передав свою душу в руки небесного Отця.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР