НЕДІЛЯ СВЯТИХ ПРАОТЦІВ
Хто лиш погляне на історію людського роду, той має пізнати правду,
ясну як сонце, що Бог від початку по всі часи чував над людським родом, і
без обмеження його волі провадив до пізнання правди й осягнення
чесноти, щоб рід той, маючи і правду, і чесноту не лишень тут, на землі,
був щасливий, але також – оскільки призначення людини сягає далі і
вище, поза межі дочасні, – осягнув вічне щастя. Коли чоловік через гріх
покинув свого Сотворителя, Бог не залишив його, а в своєму безконечному
милосерді хотів його привести назад, до правди і чесноти, й приготувати
його до осягнення призначеної людині мети.
Це Боже навчання і приготування людського роду називається об’явленням.
Об’явлення само в собі завжди було одне й те ж саме, але у
зовнішньому проголошенні його світу, в плині часу були різні його вияви,
завдяки яким воно набирало все більшої чіткості й повноти, аж доки
врешті не дійшло до свого остаточного розвою і вияву.
Свята Церква в другу неділю до Різдва Христа Спасителя вшановує
пам’ять цих святих і праведних, які “ходили перед Богом” у невинності
життя, в першій добі Старого Завіту, аж до часу, коли Мойсей проголосив
Божий закон. Мужів цих ми називаємо Праотцями, або патріярхами. Чудесні
дороги, якими вело їх Боже Провидіння, – це один великий доказ того, про
що ми сказали вище: Бог від віків чував над праведниками і буде чувати.
Святі Праотці – патріярхи – свято жили і свято померли. Але.їхні душі
після смерти не могли оглядати Бога. В осібно призначенім на те місці
вони вижидали приходу Спасителя і щойно по Його смерті, коли Христос
вступив до аду, тоді відчинилося для них небо, і тоді щойно вони лицем в
Лице побачили Сотворителя свого, і Господа, котрому нехай буде вічна
слава, і честь, і поклоніння.
Пам’ять святих патріярхів Адама, Авеля, Сета, Еноха, Ноя, Сима,
Яфета, Авраама, Лота, Ісаака, Мелхіседека, Якова і Йосифа сьогодні
почитаємо окремою службою, яка є немовби початком того торжества, з яким
свята Церква святкує Різдво Христове.
__________
У той самий день
Святого преподобного Даниїла Стовпника
Тропар, глас 1: Терпіння стовп був Ти, наслідуючи праотців,
преподобний:* Йова в страстях, Йосифа в спокусах* і, бувши в тілі,
безплотних у житті, Даниїле, отче наш.* Моли Христа Бога,* щоб спаслися
душі наші.
Кондак, глас 8: Як зоря многосвітла, ти, зійшов,
блаженний, на стовп, світ просвітив єси преподобними ділами твоїми і
темряву омани відігнав єси, отче. Тому молимо тебе: і нині засвіти в
серцях рабів твоїх незахідне світло розуміння.
Преподобний Даниїл Стовпник народився в Месопотамії, поблизу
Самосати, на другому боці Євфрата, в селі Вітара. Його батьки називалися
Ілія і Марта, вони довго не мали дітей, та Господь Бог вислухав їх
молитву і дав їм сина, який мав прославити своїм життям Христа
Спасителя. У дванадцять років Даниїл покидає свій дім і батьків та йде
до монастиря, розміщеного за кілька миль. Ігумен не хотів його прийняти,
бо боявся, що хлопець не перенесе труднощів монашого життя, але
поступився проханню братії. Коли батьки Даниїла довідалися, де він
перебуває, то прийшли до нього, уділили йому своє благословення, а
ігумен при них дав йому монашу одежу.
Одного разу ігумен з кількома монахами вибрався до Антіохії і взяв зі
собою Даниїла. Дорогою вони навідалися до святого Симеона Стовпника.
Цей великий угодник велів Даниїлові ступити до себе на стовп,
благословив його і провістив, що Бог покличе його на великий подвиг.
Через якийсь час помер ігумен і монахи стали просити Даниїла обійняти
його уряд, однак святий не погодився. Він залишив монастир, чотирнадцять
днів пробув біля стовпа преподобного Симеона, а потім пустився до
Єрусалиму, щоб поклонитися святим місцям. Дорога була тоді дуже
небезпечна, бо самаряни нападали на прочан й убивали їх. Однак в дорозі
йому явився старий монах, з лиця дуже подібний до святого Симеона, і
порадив не йти до Єрусалиму, а повернути до Царгорода і помолитися там у
церквах, а далі щоб шукав для себе місця на самоті в околиці Тракії або
Понту.
Преподобний Даниїл був переконаний, що тим монахом був саме
преподобний Симеон, який у чудесний спосіб явився йому, тому послухався
його поради. У Царгороді він пробув сім днів у північній частині міста
при Понті, коло церкви святого Михаїла, а потім знайшов стару поганську
божницю, про яку всі сказали, що це житло дияволів, і там замкнувся,
закрив усі двері та вікна, окрім одного, і цілковито віддався молитві,
постам та боротьбі з усякими спокусами. Та знайшлися люди, які, невідомо
з яких причин, оскаржили його перед патріярхом святим Анатолієм, що він
є чарівником. Патріярх покликав його до себе і пізнавши, що перед ним
святий муж, поблагословив його на дальший подвиг і відпустив у мирі.
Так на самоті святий Даниїл прожив дев’ять літ, а потім, пізнавши
Божу волю, попросив свого приятеля Марка побудувати йому стовп, зійшов
на нього і став наслідувати життя святого Симеона Стовпника. Відбулося
це у тому році (459 р.), коли помер великий подвижник. Стовп його стояв
на ґрунті одного чоловіка, що називався Геласій, і той хотів, щоб святий
Даниїл залишив це місце, хоч стовп йому жодним чином не перешкоджав.
Святий, послухавши його волю, став злізати, та коли Геласій побачив ноги
преподобного, вкриті ранами від постійного стояння, то зворушилося його
серце і він попросив святого, щоб лишився на стовпі, і навіть сам
побудував інший, вищий стовп, на який святий слуга Божий ступив 463 р.
Бог поблагословив подвиг святого Даниїла і наділив його духом
прозорливости, силою оздоровляти хворих та проганяти злих духів. Зі всіх
сторін горнулися до нього вірні, а він їх навчав і допомагав у всякій
потребі. Імператор Лев Великий (457-474) ставився до святого з великою
пошаною. Преподобний Даниїл провіщав жителям Царгорода, щоб каялися, бо
гнів Божий навис над ними. Та вони не послухали його перестороги і
великий вогонь знищив майже все місто, гцойно через сім днів пожежа
втихла.
Імператор Лев попросив тодішнього патріярха святого Генадія, щоб той
висвятив святого Даниїла на священика. Патріярх прийшов з духовенством
під стовп, і преподобний Даниїл мусив скоритися наказові, зліз зі стовпа
і прийняв рукоположення. А життя на стовпі було одною великою мукою;
влітку вогнем палило сонце, а взимку бувало, що святий слуга Божий
костенів на морозі. Одного разу під час незвичайної студіні учні три дні
не могли дістатися на стовп, а коли завірюха припинилася, то вони
знайшли святого Даниїла непритомним, цілого вкритим льодом і ледве
повернули його до життя.
Коли король вандалів Генсерик напав був на Олександрію, тоді святий
Даниїл провістив імператорові, що Генсерик не захопить міста й,
осоромлений, повернеться назад, – і так сталося. В подяку за це
імператор велів побудувати біля стовпа келії для учнів святого слуги
Божого і церкву на честь преподобного Симеона Стовпника.
Коли на престолі сів імператор Зенон (474-491), преподобний Даниїл
провістив йому, що його скинуть з престолу, але він знову поверне собі
владу. І справді, безбожний Василиск, брат Верини, вдови Лева Великого,
прогнав Зенона і сам обійняв престол. Він відкрито підтримував єретиків
євтихіян. Тоді-то на прохання патріярха Акакія святий Даниїл подався до
Царгорода, а що ноги його були цілком зранені, то його несли на ношах.
Василиск утік з міста в село, бо знав, що преподобний буде його прилюдно
картати. Та коли він почув, що святий проголошує, що Божа кара вже
висить над самозванцем, то сам прийшов до святого і припав до його ніг,
але Даниїл не хотів навіть говорити з ним, бо бачив, що смирення
Василиска вдаване. Святий Даниїл повернувся на свій стовп, Василиска
було прогнано, а імператор Зенон, повернувши собі владу, поспішив з
жінкою своєю Аріядною до святого просити його благословення.
Преподобний Даниїл простояв на стовпі понад тридцять роки. Бог
об’явив йому день смерти, а святий радісно чекав тої хвилі, він написав
для учнів свій останній духовний заповіт, в якому дає їм багато порад і
просить, щоб насамперед остерігалися єретиків і щоб ніколи не відходили
від Христової Церкви.
11 грудня 494 р. побожно передав свою душу в руки небесного Отця.
__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких
Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає".
Львів, Видавництво «Свічадо», 2013
Джерело:
ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР