Євр.11,8.11–16: «Бог не соромиться зватися їхнім Богом»
В дуже багатьох життєвих обставинах не маємо відваги засвідчити,
що ми є християнами, що ми віруємо в Бога. Як у багатьох різних
ситуаціях ми не свідчимо своїм життям про Ісуса Христа.
Бог зі свого боку, які б ми не були, як би ми не жили, що б не
чинили, не перестає називатись нашим Богом і вважати нас за своїх дітей.
І навіть тоді, коли ми Його посоромились чи вчинили гріх, коли
приходимо до нашого Бога, Він знову визнає нас, Він залишається нашим
Богом, попри те, як і що ми чинили. Бог є нашим Богом повсякчас, а чи ми повсякчас є Його дітьми?
Мр.9,33-41: «Сперечалися були дорогою, хто більший»
Так, як учні сперечалися, хто з них більший, так і кожен з нас
хоче відстояти серед інших право бути важливим, тим, думку якого
враховують. Нам дуже боляче й прикро, коли нас не зауважують. Дуже часто
хочемо бути кимось, бо знаємо, що у світі на людей, які займають
посади, – у світі людському, навіть церковному – інші люди зважають.
Саме тому ми хочемо, щоб нас зауважували й на нас зважали.
Чому Господь ставить нам за приклад дітей? Бо дитина завжди є
сама собою. Дитина не має в собі фальші й тому дуже легко вловлює фальш у
дорослих. А дорослі інколи так звикли фальшувати одні перед одними, що
вже сприймають це за норму. Тож коли Господь каже, щоб ми були як діти,
Він закликає нас жити в правді про світ і про себе. Якщо маємо в собі
якісь «плюси» – дякуймо за це, якщо маємо «мінуси» – просімо в Бога сили
їх виправити на «плюси». Якщо чогось у житті досягнули – приймаймо
це з миром, якщо ж, на наш погляд, ми нічого не маємо – також приймаймо
це як допущене Богом.
+ВЕНЕДИКТ
Джерело: ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР
Немає коментарів:
Дописати коментар