2Кр.6,1–10: «Як ті, що нічого не мають, а все посідають»
Не осуджуючи когось, а навіть самих себе, погляньмо, яким є наше
життя. Ми постійно чогось прагнемо, щось шукаємо, щось хочемо здобути.
Здобуваємо одне, і це приносить нам втіху декілька годин, днів, тижнів
чи місяців. І тоді здобуваємо наступні нескорені вершини. Здобуваємо їх і
знову цим не задовольняємось. І так до безконечности можна здобувати,
але не мати з того втіхи, якщо не зрозуміти, що найцінніше, що можемо
мати у цьому житті, це Бога.
Ким були святі? Вони були і матеріально бідні, і багаті, але ні
одне, ні друге ніколи не ставало їм на перешкоді. Вони розуміли, що ніщо
земне не зможе задовольнити їх. Вони розуміли, будь-що, що вони мають,
їх ніколи не збагатить, що тільки Бог їм дасть все потрібне для їхнього
правдивого щастя. На прикладі мучеників бачимо, що в них відбирали
майно, почесті, посади, навіть життя, а вони ніколи не мали страху, бо
знали, що найцінніше – Бога – в них ніхто і ніщо не може забрати. Пам’ятаймо, що посідаючи Бога, посідаємо все, бо лише Бог має в собі все.
***
Мт.15,21-28: «Він же не озвався до неї і словом»
Цей вислів немовби суперечить нашим знанням про Бога: ми завжди
твердимо про Боже милосердя над кожним грішником, про Божу любов до
кожної людини, а тут бачимо, що Христос не звертає уваги на цю жінку,
так, ніби Йому цілковито байдуже до неї.
Щось подібне можемо відчувати в нашому житті, адже переживаємо
різні турботи, падіння, пристрасті. Здавалось би, і молимося, і каємося,
але часом зовсім не відчуваємо, що Бог є поруч з нами. Однак маємо бути
людьми віри, тобто можемо відчувати чи не відчувати, що Бог нас чує,
але покликані вірити в Божу присутність. Бог чує нас, коли ми Його про
щось просимо, і зі свого великого милосердя, зі своєї великої любові до
нас Він відповість нам тоді, коли ми справді матимемо в цьому потребу.
Якщо Бог не відповідає, то часто це Його велика педагогіка, щоб
нас змінити, зміцнити, перевиховати. Знаємо, що й батьки деколи ставлять
випробування для дітей, щоб діти дорослішали. Адже саме складні та
проблематичні ситуації дають нам нагоду зростати. Тому деколи й Бог може
не відповідати, щоб ми зростали у витривалості, в мужності, в упованні
на Нього. І що б не діялося, завжди й повсякчас звертаймося до Бога й
вірмо: коли буде потрібно, Він нам відповість! Не переставаймо ж
взивати до Нього!
+ВЕНЕДИКТ
Джерело: ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР
Немає коментарів:
Дописати коментар