26.04.2011р. Б. / Звернення Блаженнішого Святослава з приводу двадцять п'ятої річниці чорнобильської катастрофи

Звернення Блаженнішого Святослава з приводу двадцять п'ятої річниці чорнобильської катастрофи

Дорогі брати і сестри!

26 квітня минає 25 років із часу сумнозвісної аварії на Чорнобильській атомній електростанції (ЧАЕС), яка спричинила найбільшу у світі техногенну катастрофу і вказала на неприпустимі помилки у використанні атомної енергії.

Внаслідок вибуху четвертого реактора ЧАЕС відбувся викид радіоактивних елементів, що призвiв до забруднення близько 150 тис. км2 територій нашої країни і сусідніх Білорусі та Росії. Згубного впливу радіації зазнали також широкі простори європейських країн. Особливо постраждали мільйони жителів радіоактивно забруднених територій і сотні тисяч учасників ліквідації наслідків атомного лиха, які розчищали руїни та зводили саркофаг для зруйнованого реактора.

Чорнобильська катастрофа призвела до трагічних наслідків, які виявилися значно складнішими, ніж це можна було собі уявити. Широкомасштабне радіоактивне забруднення довкілля, евакуація, переселення і соціальна дезінтеграція сотень тисяч людей, мільйони постраждалих, погіршення загального стану здоров’я і зростання рівня ракових захворювань, інвалідність і передчасна втрата життя, багатомільярдні економічні втрати – все це тільки частина трагічної спадщини Чорнобиля.

Хоча вже минуло чверть століття, однак нині ще зарано давати повну оцінку всіх соціально-екологічних (широкого спектру медичних, соціально-психологічних, демографічних, економічних та екологічних) наслідків цієї катастрофи. Навіть більше, з певністю можна стверджувати, що на сьогодні ще не народилися всі жертви аварії і вона надалі завдаватиме шкоди, яку дуже важко, чи то й неможливо виправити.

Такі катастрофи, як у минулому Чорнобиль, а сьогодні, з новою трагічною актуальністю – Фукусіма-Даічі вказують на те, що аварії на АЕС із глобальними негативними наслідками для людства та природного довкілля малоймовірними є тільки теоретично, насправді ж вони можуть статися щомиті. Достатньо згадати про одну із найбільших ядерних загроз, особливо для українців, – застарілий саркофаг над зруйнованим чорнобильським реактором.

Тому ще раз закликаємо відповідальних осіб вжити всіх необхідних заходів і докласти зусиль, щоб не повторився новий Чорнобиль, щоб технічні можливості завжди були поєднані з незмінними етичними цінностями, щоб технічний прогрес стояв на служінні людині, а не загрожував її життю, щоб ми спільно будували справді гармонійне суспільство і підготували для майбутніх поколінь мирний світ без страху перед подібними нещастями.

Запрошуємо наших вірних – духовенство, чернецтво та мирян – об’єднатися 26 квітня у молитві за вічний спочинок жертв Чорнобиля. Благаймо Воскреслого Христа, який переможно виходить із запечатаного гробу, про упокій душі тих, хто віддав своє життя, ліквідовуючи наслідки цієї аварії. Просімо нашого Спасителя за рідних і близьких загиблих та всіх тих, хто потерпає від згубного впливу радіації. Вимолюймо сьогодні у нашого Господа благодать просвітлення для відповідальних за долю окремих суспільств і всього світу, щоб їхні рішення завжди були для добра людей і не несли в собі загрози для життя.

Нехай Творець усього у своїй всемогутності та своєму милосерді навчить нас бути відповідальними за сотворений Ним світ, убереже нас від екологічного гріха – злочину проти Його творіння – та не допустить більше атомного лиха, про яке сьогодні згадуємо.

+ СВЯТОСЛАВ

Дано у Києві,

при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,

25 квітня 2011 року Божого

Джерело:

Департамент інформації УГКЦ

25.04.2011р. Б. / За приготуваннями до свята люди забувають про суть Великодня

Львів – Українське суспільство дедалі активніше перетворюється у суспільство споживачів, забуваючи про суть Великодніх свят. Чи можливо при зростаючому культі споживацтва зберегти духовність християнських празників?

Уже стало традицією для туристів проводити Великдень у Львові. Бо тут ще можна відчути дух свята, кажуть гості міста. Храми по містах та селах переповнені вірними, гарно прикрашені великодні кошички, у Шевченківському гаю водять гаївки, у галереях представлені великодні виставки, а також працює великодній ярмарок. Однак щороку усе більше свято зосереджується на торгівлі та застіллях.

Воскресіння – фундамент віри

Кожен має своє бачення і розуміння церковного свята, зауважив у розмові протосинкел Івано-Франківської єпархії УГКЦ Олег Каськів. Священик спілкується і допомагає багатьом вірним. Багато людей розуміють, що Христове Воскресіння – це фундамент віри. Жодна людина не може перемогти смерть, так як це зробив Христос. Воскресіння стало доказом, що Ісус – Син Божий і над цим важливо замислитись.

«Дехто нав’язує, що до Воскресіння потрібен новий одяг, багаті столи, гучні банкети, а ще й надлишок горілчаних напоїв. Але усе це не є основою свята Воскресіння Христового. Свято Воскресіння – це прославлення Воскреслого Христа, який задля нас людей помер і воскрес, а також показав, що так, як Він воскрес, воскресне кожна душа. Я бажаю усім розумно провести свято», – каже отець Олег.

Під час свят потрібно пам’ятати і про тих людей, що потребують допомоги, хто опинився за межею бідності. Отець Олег Каськів просить вірних робити пожертви з великодніх кошиків для сиротинців, інтернатів, самотніх людей. Українці щирі по своїй природі і подають на милостиню, зауважив священик.

«Дорога християнського життя – це дорога через смерть до життя»

«Ціле християнське життя – це дорога з гріха до благодаті, це шлях, що його найкращим образом є Воскресіння Христа, це дорога з гробу до життя, зі смерті в життя. Тобто, дорога християнського життя – це дорога через смерть до життя», – писав у своєму Пастирському посланні до вірних з нагоди Великодніх свят 12 квітня 1936 року митрополит Андрей Шептицький. А в своїй останній Великодній проповіді, промовленій весною 1944 року за кілька місяців до смерті, Слуга Божий закликав до церковної єдності, до віри та любові.

Галина Терещук

Джерело:

Радіо СВОБОДА

25.04.2011р. Б. / Україна має унікальний досвід міжконфесійного миру – глава УГКЦ

Київ – Всеукраїнська рада церков і релігійних організацій повинна мати тісний контакт із владою, вважає глава Української греко-католицької церкви Святослав (Шевчук). В інтерв’ю Радіо Свобода очільник УГКЦ привітав усіх віруючих із Великоднем і висловив своє бачення ролі церкви у житті громади та суспільства в цілому.

– Ми святкуємо одне з найбільших християнських свят. Вітаю усіх з Воскресінням Христовим. У ці дні ми співаємо: «Воскресіння день. Просвітімся, люди! І один одного обнімімо і скажімо: браття! І тим, що ненавидить нас, – простім усе з Воскресінням! І разом заспіваємо: Христос Воскрес!».

Ці слова і є тим головним побажанням, щоб та пасхальна радість, та сила воскреслого Христа стала нашою силою і допомогла нам пробачити один одному, обняти один одного і справді сказати: «Браття!».

Тож хай воскреслий Христос благословить кожного з вас, просвітлить кожного з вас, дасть вам щастя, здоров’я та успіхів у такій важливій справі, як розбудова нашої незалежної держави.

Великі релігійні свята сприяють очищенню суспільства. Якщо наші вірні переживають ці свята так, як їх до того закликає церква, то це є справді час духовного пробудження. А духовно пробудитись неможливо, не очистившись від зла, яке нас присипляє.

Кожний християнин, який глибоко переживає цей час, час Пасхи Господньої, справді проходить через очищення та оновлення. Якщо ж суспільство буде мати більше таких оновлених і очищених людей, то й саме суспільство буде ставати дедалі більше оновленим і очищеним.

– Соціологічні дослідження показують, що віруючих стало більше, але чи стало наше суспільство від того моральнішим?

– Думаю, що ніякі соціологічні данні не можуть точно виміряти моральність суспільства. Часто ми не можемо перетворювати нашу віру у дієвий чинник, щоб бути християнським лікарем, правником чи чиновником… У цьому якраз і проявляється моральність. Сьогодні дуже багато новітніх моральних викликів, які стоять перед суспільством, перед релігійними спільнотами, але безперечно, що без твердого фундаменту віри говорити про якусь християнську мораль у зовнішньому прояві неможливо.

– За останніми дослідженнями, майже 55 відсотків української молоді не вважають себе патріотами України і не пишаються тим, що живуть в Україні…

– Кожен носить в собі свою Україну. Поняття Україна має різні історичні, соціальні та культурні контексти. Якщо говорити про Україну як про стан розвитку суспільства та ефективності державної влади, то очевидно, що молоді люди хочуть бачити її іншою. Але якщо говорити про Україну як про свою Батьківщину, як про складову своєї ідентичності, як про рідну землю, то, якою б вона не була, – нею можна тільки пишатися.

– Як Ви оцінюєте стан, у якому зараз перебуває греко-католицька церква?

– Ми мусимо завдячувати Господу Богу за те, що ми є вільною церквою у вільній державі. Це дуже важлива річ. Ми маємо можливості розвиватися, розбудовувати свої структури. Зміни у порівнянні з тоталітарними часами видно навіть неозброєним оком. Якщо говорити про наш вклад у розбудову громадянського суспільства, то наша церква його робила, робить і буде робити.

– А наскільки важливо, щоб церква долучалася до вирішення проблем конкретних громад і конкретних людей?

– Церква не є абстрактне поняття. Вона складається з людей, які належать до окремих громад і є громадянами своєї держави. Саме через цих своїх людей церква долучається до усіх процесів, що відбуваються в державі.

– Яке ваше ставлення до поділу українських християнських православних церков?

– Поділ – це завжди болюча річ, і це те, що треба долати. Христос нас закликає до єдності. Тому ми сподіваємося незабаром побачити наших православних братів об’єднаними. Адже від єдності залежить і сила голосу українського християнства у світі.

– Чи впливає політика на цю ситуацію?

– Тут немає простої відповіді. Якщо подивитися на відносини церков та української влади різних рівнів, то наразі простежується брак живого контакту. Очевидним є вплив окремих церковних структур на суспільні процеси, який вони здійснюють, впливаючи на окремих своїх вірян.

Ми стоїмо на позиції невтручання церкви у політику. Ми ніколи не вказуємо нашим віруючим, за кого вони мають голосувати, чи щось подібне. Але ми заохочуємо наших вірних до активної громадянської позиції. Я тримаюся тієї позиції, що церква має бути матір’ю , яка пригортає усіх свої синів, незалежно від їхніх політичних поглядів чи уподобань. Але очевидно так само, що ця Матір має вчити любити свій народ, свою землю і свою незалежну державу.

– Чи може Всеукраїнська рада українських церков і релігійних організацій впливати на державні рішення?

– Може, повинна й хоче це робити. Нас усіх дуже турбувало, що минулого року бракувало живого вільного безпосереднього спілкування між Президентом і Всеукраїнською радою церков. Ми маємо пропозиції щодо вдосконаленні законодавства у релігійній сфері, щодо розвитку суспільної моралі, щодо підвищення суспільної моралі, щодо поширення інституту капеланства у війську. Ми хотіли б зрівняти студентів богословів у правах з іншими студентами. Дуже важливим для Української греко-католицької церви є питання реституції церковного майна. Адже ми є репресованою церквою, яка за часів радянської влади переслідувалася й нищилася. Ми втратили не лише усе майно, ми втратили храми, але нам вдалося зняти напруженість у 90-х роках через проблему повернення храмів, і тепер ми би хотіли подальшого вирішення питання реституції. Всеукраїнська рада церков пішла на зустріч з Президентом Віктором Януковичем з 11 питаннями. Ми не лише ставимо питання, а й пропонуємо способи реалізації.

Але я особисто вважаю за дуже важливе наголосити на особливому значенні самої Ради. Я вважаю, що Рада церков є унікальним українським досвідом, якого немає в інших країнах і який є надзвичайно цінним. Це унікальна міжконфесійна структура, яка забезпечує збереження міжконфесійного миру та злагоди в українському суспільстві. Кожен з нас по-своєму несе слово Боже, але ці відмінності у звучанні й дозволяють нам звучати як симфонія.

Ми пропонуємо створити механізм взаємодії між Адміністрацією Президента та Всеукраїнською радою церков через постійно діючий консультативно-дорадчий орган.

Ірина Штогрін, Валентина Павленко

Джерела:

Радіо СВОБОДА

Мандрівники Христа Царя