КВІТНА НЕДІЛЯ
“… й ми, як отроки, знамена перемоги носячи,
Тобі, переможцеві смерти, воскликуємо:
Осанна в вишніх, благословен, хто йде в ім’я Господнє”
(Тропар Квітної неділі).
Тобі, переможцеві смерти, воскликуємо:
Осанна в вишніх, благословен, хто йде в ім’я Господнє”
(Тропар Квітної неділі).
Божу місію на землі Господь наш Ісус Христос завершив двома
величними актами, якими є воскресення Лазаря і тріюмфальний в’їзд до
Єрусалима. Ці дві події, свідками яких було багато людей, переконливо
свідчили про Христове месіянське післанництво та Його божественність.
Тріюмф тих двох світлих подій відчинив також браму до останнього акту
драми Христового життя — Його мук і смерті.
Від перших віків християнства Східна Церква святкує пам’ять
Христового в’їзду до Єрусалима в неділю перед Його світлим Воскресенням.
Квітна неділя з давніх-давен вважалася великим Господським празником і
належить до 12 найбільших празників нашого церковного року. Вона має
також деякі особливі звичаї, яких не мають инші празники. Для кращого
розуміння цього празника глянемо на його історію, духовне значення та
звичаї, пов’язані з ним.
ІСТОРІЯ СВЯТКУВАННЯ ПРАЗНИКА
Празник торжественного в’їзду Ісуса Христа до Єрусалима належить
до найдавніших празників у Східній Церкві. Свідчення про його
святкування сягають III століття.
З того часу маємо проповідь на Квітну неділю єпископа Методія
Патарського († к. 300). Святкування цього празника почалося в Єрусалимі і
невдовзі стало празником усієї Східної Церкви.
Сильвія Аквітанська у щоденнику свого паломництва святими місцями
детально описує, як відбувався цей празник у Єрусалимі в IV столітті.
Там читаємо, що вірні Єрусалима щорічно намагалися наново переживати
подію Христового в’їзду до Єрусалима так, як вона відбулася перший раз. У
Квітну неділю, після ранішніх відправ у храмі Божого Гробу, вірні
збиралися близько першої години пополудні на Оливній Горі коло церкви
Христового Вознесення. Сюди приходив єпископ з дияконами, і коли
збирався народ, співали різні гимни і псалми та читали зі святого
Євангелія про подію Христового в’їзду до Єрусалима. Через яких дві
години, коли вже всі зійшлися, починався величавий похід-процесія в
сторону Єрусалима. Під час процесії і старші, й діти, несучи пальмові чи
оливкові галузки співали гимни і псалми, що закінчувалися окликами:
“Благословен, хто йде в ім’я Господнє”. Авторка опису завважує, що всі,
навіть маленькі діти на руках своїх батьків, мали в руках пальмові чи
оливкові гілки. Похід замикав єпископ із своїми помічниками. І він,
подібно як Христос, їхав на осляті. Процесія ішла через місто аж до
храму Божого Гробу. Торжество закінчувалося відправою вечірні.
Про святкування Христового входу до Єрусалима в неділю перед
Великоднем маємо багато свідчень з наступних віків. Святий Епіфаній
Кипрський († 403) залишив дві проповіді на празник Квітної неділі.
Святий Єфрем Сирин († 373) присвятив цьому празникові окремий гимн. Про
це свято говорить Кирило Олександрійський († 386) і царгородський
патріярх Прокл († 446). Анастасій
Синаїт (VII ст. ), монах синайської обителі й богослов Східної
Церкви, перший завважує, що празником Квітної неділі закінчується свята
Чотиридесятниця.
У VII сторіччі різні церковні письменники, наприклад, Андрій
Критський, Косма Маюмський, Йоан Дамаскин, Теодор і Йосиф Студити,
уклали стихири й канони на цей празник. Квітна неділя, хоча належить до
великих Господських празників, не має ані передані попразденства в
церковній службі, бо її святкують у часі посту.
У VI-VII століттях цей празник перейшов до Західної Церкви під
назвою Пальмової неділі. У цей день на Заході практикували
організовувати процесії з пальмовими віттями. Посвячені пальми
зберігають аж до Попільної середи наступного року. Тоді їх спалюють і
попелом посипають в середу голови на знак покути.
ЗВИЧАЇ КВІТНОЇ НЕДІЛІ
Квітна неділя в наших богослужбових книгах має такі назви:
“неділя Ваїй”, Цвітна, Цвітоносна і Цвітоносія”, а в народі ще: “неділя
Шуткова, Вербна чи Вербниця”. Усі ті назви пов’язані із звичаєм
благословляти й роздавати того дня в церкві пальмові чи оливкові
галузки. Через брак пальмового чи оливкового віття в нашій країні ми
маємо прадавній звичай використовувати гілки лози чи верби, бо вони
навесні найшвидше розвиваються.
У жидів і давніх римлян пальмова гілка була символом перемоги.
Тому її несли в руках під час переможного походу. На людних ігрищах
переможців також нагороджували пальмою, як символом перемоги. У Новому
Завіті пальмова галузка стала символом мучеництва. У катакомбах ставили
пальму на гробах мучеників як символ тріюмфу мученика. Оливкова галузка є
символом миру. У нашому требнику, у молитві на благословення лози,
вербна галузка зветься також символом воскресення.
У грецькій мові пальмові галузки звуться “баія”,
по-церковно-слов’янському “ваія”, а звідси й назва неділі Ваїй. Не можна
точно сказати, коли прийшов звичай благословляти в церкві віття пальми,
оливки чи иншого дерева. Здається, що благословення галузок уже було в
практиці десь у VII ст., хоч сам обряд благословення з’являється в
літургійних пам’ятках щойно в IX столітті.
Благословення ваїй за приписами нашого обряду буває у Квітну
неділю під час утрені після Євангелія на 50 псалмі. На Східній Україні
був також звичай у містах благословляти й роздавати лозу в суботу
ввечері, а по селах — у Квітну неділю вранці. Там разом з лозою вірні
діставали також свічечку як символ воскресення.
З посвяченою лозою в нашого народу пов’язані різні дії, деколи
навіть забобонні. Посвяченої лози ніхто не нищив. Її ставили вдома за
ікони або садили на городі. Нею благословляли худобу, коли перший раз
виганяли на поле пасти. З посвяченою вербою господар обходив своє
обійстя, щоб відігнати нечисту силу. Деякі навіть проковтували пуп’янки
лози, “щоб горло не боліло”. Подекуди посвячену лозу давали померлим до
рук, щоб при загальному воскресенні вони йшли назустріч Христові із
символом перемоги. При виході з церкви у Квітну неділю люди легко
вдаряли один одного по рамені лозою кажучи: “Не я б’ю, лоза б’є, за
тиждень буде Великдень”. Так пригадували собі, що за кілька днів буде
празник Пасхи.
За прикладом єрусалимської Церкви і в Греції у ІХ-Х віках у
Квітну неділю в часі процесії з ваями вулицями Царгорода патріярх їхав
на осляті.
ДУХОВНЕ ЗНАЧЕННЯ КВІТНОЇ НЕДІЛІ
Жидівський народ хотів бачити свого Месію в силі і славі. Тож
Ісус Христос воскресенням Лазаря і своїм тріюмфальним в’їздом до
Єрусалима довів свою силу і славу. Прилюдно показав, що Він не тільки
пан живої й мертвої природи, але й пан людських сердець. Такого
тріюмфального походу Єрусалим уже давно не бачив. Це підкреслює святий
євангелист Матей: “І коли Він увійшов у Єрусалим, заметушилося усе
місто, питаючи: “Хто це такий?” Народ же казав: “Це пророк, Ісус із
Назарету в Галилеї” (21, 10-11).
Христова слава тривала коротко, бо за ним, наче тінь, уже йшла
зрада Юди, зрада народу, ішла тінь осуду жидівською старшиною, тінь мук,
хресної дороги і розп’яття. Ті самі, що сьогодні вигукують: “Осанна”, —
за кілька днів кричатимуть: “Розпни”.
Квітна неділя показує нам нестійкість людської слави та марність
земного щастя. Радість і смуток на землі — це дві нерозлучні сестри.
Тож, коли хочемо колись тріюмфувати з Христом у небі, мусимо спочатку
тут, на землі, прожити з Ним страсний тиждень і Голготу. А щойно тоді
зможемо, як Він, увійти туди, де вічний тріюмф, радість і воскресення.
о. Юліян Катрій, ЧСВВ. “Пізнай свій обряд”
__________
У той самий день
Святих мучеників Хрисанта і Дарії
Тропар, глас 4: Мученики Твої, Господи,* у страданнях
своїх прийняли вінці нетлінні від Тебе, Бога нашого.* Мавши бо кріпость
Твою, вони мучителів подолали,* сокрушили і демонів зухвальства
безсильні.* їх молитвами спаси душі наші.
Кондак, глас 3: Гарнішої благості зажадавши, видимі блага
пробіг ти, Хризанте блаженний, і привів до Христа воістину золотими
словами твоїми Дарію славну, яка страждання потерпіла і мучителя
осоромила. З нею всіх нас поминай, які з вірою звершують пам’ять вашу.
Багатий поганин Полемій прибув з сином своїм Хрисантом з
Олександрії до Риму і тут став великим достойником. Син його Хрисант
навчався усякої поганської мудрости і випадково взяв у руки святе
Євангеліє і, читаючи його, прозрів душею. Він познайомився зі священиком
Карпофором і через кілька місяців прийняв святе хрещення. Після того
став він прилюдно визнавати Ісуса Христа. Довідався про те батько і
злякався, бо знав, що за ісповідування Христової віри чекає люта смерть.
Він замкнув сина в пивниці і думав, що голодом змусить його повернутися
до поганства. Потім, за намовою інших, хотів розкошами та всяким
достатком схилити його до відступництва, оточив його товариством молодих
дівчат, але коли те все не подіяло, змусив сина одружитися з прекрасною
і в поганських науках дуже второпною дівицею, що звалася Дарія.
Хрисант зразу після одруження так гаряче промовив до Дарії, що
вона охоче прийняла віру Христову і обоє дали обіт жити безгрішно, в
чистоті і дівицтві. Коли ж помер його батько Полемій, Хрисант і Дарія
стали збирати навколо себе християн для спільної молитви, чим звернули
на себе увагу мучителів. Начальник міста Келерин схопив їх і передав на
суд трибунові Клавдієві. Однак навіть найстрашніші муки не злякали
святих слуг Божих. Їх били жилами, та на тілі не залишалося жодного
сліду, потрійні кайдани самі спадали з їхніх рук, а в’язниця, в якій їх
тримали, наповнилася незвичайним світлом. Бачачи це, Клавдій навернувся
разом з жінкою Іларією і синами Ясоном та Мавром. Келерин наказав
Клавдія втопити в морі, а його синів стяти мечем; уникла смерти лиш одна
Іларія. А оскільки і багато воїнів та сторожів в’язниці також увірувало
в Христа, то і їх мучитель наказав стяти мечем.
Потім стали мучити різними способами святих Хрисанта і Дарію. А
під кінець мучитель наказав закопати їх живцем за містом у печері, що
звалася Саларія. І так обоє святих знайшли смерть в одному гробі і разом
отримали з рук небесного Судді вінець слави і вічне блаженство. Гріб
їхній прославився численними чудами, тож християни тут часто збиралися
на молитву. Одного разу в часі такої молитви їх прослідкували погани і
засипали камінням вхід до печери, і так усі, хто там молився, серед них
священик Діодор і диякон Маріян, знайшли при їхньому гробі мученицьку
смерть.
Згадати тут мусимо ще про Іларію, вдову Клавдія. Вона кожного дня
ходила на гріб своїх синів, святих мучеників Ясона і Мавра, і довгі
години там молилася. Якось побачили її на молитві воїни і хотіли
відвести на суд. Тоді Іларія стала на коліна на гробі, візвала до Бога, а
коли воїни хотіли її піднести, вона вже була нежива, Бог покликав її до
себе.
У той самий день
Преподобного Томи, патріярха Царгородського
Святий Тома обійняв патріярший престол у 607 р. і правив Церквою
три роки і два місяці. Відзначився він великим благочестям. Коли святий
Теодор Сикеот, єпископ Анастазіопольський, провістив, що настають для
Церкви Христової важкі часи, повінь єресі заллє Схід, то святий Тома, не
бажаючи бачити страждання Церкви, просив святого Теодора, щоб, за його
молитвами, Господь призвав до себе свого слугу – і так сталося. Святий
Тома помер 20 березня 610 р. Життя його було таке досконале, що Церква
зачислила його до лику святих.
__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська
Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів,
Видавництво «Свічадо», 2013
Джерело: ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР
Немає коментарів:
Дописати коментар