Святої преподобномучениці Февронії
Тропар, глас 4: Спочатку розп’ялась ти для світу,
відмовою від спілкування, відтак же й світ для тебе розп’явся, коли в
подвиг мучеництва увійшла єси, тому й оспівуємо тебе Февроніє славна, як
подвійним вінцем від Христа увінчану.
Кондак, глас 6: Женише мій, найсолодший Христе, - взивала
Февронія, - не важко мені бігти услід Тобі, бо насолода любові Твоєї
підтримала душу мою надією і краса милості Твоєї серце моє осолодила,
щоб випити чашу стражднь за Тебе, щоб достойною вчинив ти мене радіти
Тобою в світлиці з мудрими дівами. Тому, преподобна страстотерпице,
почитаючи подвиги трудів твоїх, молимо тебе:моли, щоб і перед нами не
зачинилися двері світлиці.
Діялося це в Месопотамії. У горах, поряд з Нисибією (званою також
Сова, Сиба або Сиваполь), був жіночий монастир, в якому проживало 50
монахинь. Старшою над ними була ігуменя Врієнна, а друга після неї,
водночас найстарша за віком, Томаїда. Врієнна взяла до себе маленьку
дворічну сестрінку Февронію. Дитина росла в монастирі і вже виповнилося
їй 18 років. Бог дав їй майже неземну красу, та при цьому вона була така
побожна і сповнена чеснот, що її життя можна було назвати ангельським.
Вона часто постила впродовж кількох днів, спала на твердій землі, ніколи
не бачила лиця сторонніх людей, й усю себе посвятила служінню своєму
небесному Нареченому.
Тимчасом настали часи жорстокого переслідування християн, яке
почав Диоклетіян. Він вислав до Месопотамії старосту Селенія з
братаничом Лизимахом і додав їм ще одного вельможу на ім’я Примус. Хоч
сам Лизимах був поганином, однак християн поважав, так само, як і
Примус. Натомість Селеній був дуже жорстокий і завзятий. Щойно вони
прибули до Месопотамії, в околицю Пальмири, як він почав жорстоко
переслідувати християн. Лизимах і Примус стримували його як могли, але
все було намарно. Вони могли лиш потай перестерігати християн, щоб
береглися. Вістка про переслідування поширилася всюди, зокрема і в
Нисибії, куди особисто вирушив Селеній. Єпископ, священики і монахині
сховалися у монастирі залишилися лиш ігуменя Врієнна, Томаїда і тяжко
хвора Февронія.
Погани урочисто привітали Селенія і зразу ж показали йому
монастир;а він послав туди воїнів, щоб усіх монахинь в оковах привели до
нього. Воїни вдерлися до монастиря, і вже Врієнна була б упала під їх
мечами, та Февронія припала до їх ніг і стала просити пощади для своєї
опікунки. Краса дівиці вразила воїнів;на щастя, надійшов сам Примус, він
відправив воїнів, а Врієнні порадив утікати. Та Селеній вже довідався
про Февронію і наказав лиш її одну привести до себе. Святу дівицю
привели в оковах, а на судилищі засіли Селеній, Лизимах і Примус. Усе
місто зібралося на цьому видовищі. Ніхто не міг відірвати погляду від
лиця святої мучениці, бо сяяло воно ангельським спокоєм і небаченою
красою. Селеній почав лагідно намовляти святу Февронію до відступництва,
радив їй пізнати всі розкоші життя, представляв їй, яку вагу має
багатство, обіцяв, що видасть її за Лизимаха і перекаже їм усе своє
майно, нехай лиш поклониться божкам. Та на це свята діва відповіла, що
майно і розкоші не для неї, бо вона сама вибрала посвятити своє життя
служінню Ісусові Христові. За Нього готова перетерпіти всі муки і навіть
прийняти смерть, і жодні обіцянки, жодні погрози не змусять її зректися
святого хреста.
Розлючений Селеній, незважаючи на прохання Лизимаха, наказав
здерти зі святої діви одяг, прив’язати її до чотирьох стовпів, розпалити
під нею вогонь і бити її залізними прутами. І почалися страшні тортури,
страшні муки, на які не могли дивитися навіть погани. А в тих пекельних
муках свята Февронія голосно славила Христа Спасителя. Та голос все
слабшав, сили стали покидати її. Мучитель велів відлити її водою і знову
почав намовляти до відступництва. І ось новий дух вступив у зімліле
тіло і ще голосніше, ніж до цього, свята Февронія стала величати Господа
і Бога. Мучитель наказав відрізати їй язик; та раптом весь натовп
заворушився і став виявляти невдоволення. Одна з найбагатших жінок
міста, вдова Ерея, стала голосно ганьбити Селенія і провістила йому, що
не мине його за це тяжка кара. Селеній хотів і Ерею взяти на муки, але
побоявся натовпу, бо вона була в місті найславніша родом і статками.
Натомість він наказав ще лютіше мучити святу Февронію. Її прив’язали до
дерева і залізними гаками рвали тіло, відрізали груди, а рани палили
вогнем. Лизимах благав Селенія припинити тортури, але той і чути нічого
не хотів. Під кінець він велів відтяти святій мучениці руки і ноги, а
потім і голову. Так у пекельних муках душа святої діви вознеслася до
небесного Нареченого, чиста, нетлінна, повна духовного аромату,
злучилася з Тим, якому посвятила свої молоді літа і за якого
постраждала.
Замордувавши святу, Селеній пішов на обід. Однак того обіду він
уже не з’їв:мучитель нагло збожеволів і сам розбив собі голову об
мармуровий стіл. Так сповнилися слова Ереї, і Бог покарав кровопивцю.
Лизимах і Примус самі загорнули святі мощі замученої діви у плащаницю і
веліли віднести до монастиря. Того ж таки дня вони оголосили, що
християни можуть сміло повертатися до міста, а самі скинули з себе
багату одежу, прийняли хрещення і стали монахами. Тіло святої Февронії
християни поховали. Ерея також прийняла святе хрещення і стала явно
визнавати Христову віру. Житіє святої Февронії описала Томаїда, яка була
свідком життя і мук св. діви. Померла вона через шість років після
смерти св. Февронії. Врієнна померла 318 р., а в 320 р. відійшла “палка
душею” Ерея, яка решту свого життя прожила в монастирі. У 322 р. єпископ
Нисибії побудував церкву на честь святої Февронії. А коли 363 р. перси
захопили цей край, мощі святої Февронії було перенесено до Царгорода, до
церкви святого Йоана Хрестителя, де Господь і Бог наш, якому нехай буде
слава, честь і поклоніння, прославив їх багатьма чудами.
__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська
Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів,
Видавництво «Свічадо», 2013
Джерело: ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР
Немає коментарів:
Дописати коментар