Святого отця нашого Кирила, архиєпископа Єрусалимського
Тропар, глac 4: Правилом віри і образом лагідности,* учителем повздержности явила Тебе
Твоєму стаду всіх речей істина.* Ради цього придбав Ти смиренням високе, убогістю – багате,*
отче, священноначальнику Кириле.* Моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші.
Кондак, глас 1: Язиком твоїм, мудрий, надхненням божественним провістив єси людей твоїх
єдину Тройцю почитати, нерозділену єством, а особами. Тому, радуючись, всесвяту пам’ять твою
святкуємо, тебе як молитвеника перед Богом ставлячи.
Великим слугою Божим, учителем Церкви, поборником аріян та ісповідником віри Христової був святий
Кирило, пам’ять якого нині вшановуємо. Після смерти не менш ревного подвижника Церкви, єпископа
Єрусалимського Максима, якому за оборону Христової віри аріяни викололи одне око і перетяли
стегна на нозі, єпископом Єрусалиму став святий Кирило (351 р.).
Владу над Єрусалимською Церквою захопив був аріянин, єпископ Кесарійський Акакій, а що святий
Кирило безстрашно сповідував святу віру, то Акакій почав проти нього ворогувати.
Сталося так, що в Єрусалимі настав великий голод. Святий Кирило роздав бідним усе, що мав, а коли
не залишилося більше грошей, продав деякі меншою мірою потрібні церковні посудини і обдарував
тими грошима голодних. З цього скористався Акакій, він скликав зборище аріянських єпископів і
звинуватив Кирила у використанні церковних посудин зі святотатською метою. Імператор Констанцій,
прихильний до аріян, відправив святого Кирила у вигнання.
Святий ісповідник подався до Тарсу Киликійського, утвердив тут у вірі єпископа Сильвана й
допомагав йому в його пастирській праці. У 359 р. в Селевкії відбувся помісний собор Східної
Церкви, на якому було засуджено Акакія, а святому Кирилові наказано повернутися до Єрусалиму.
Однак того ж таки року імператор, за намовою Акакія, знову прогнав святого Кирила.
На престолі сів Юліян Відступник, а святий Кирило повернувся до Єрусалиму. Юліян, ворог святого
хреста Христового, покровитель поган і жидів, наказав відбудувати святиню Соломона в Єрусалимі і
виділив на це великі гроші. Зрадівши, жиди зі всіх сторін горнулися до Єрусалиму, а дорогою
руйнували християнські церкви (в Дамаску, Олександрії та ін.). Було це 362 р. Імператор прислав
своїх будівничих, а нагляд за роботою доручив своєму приятелеві Аліпіюсові. Жиди давали гроші,
жінки їх жертвували на будову свої дорогоцінності, а всі вони власноруч носили камінь і пісок.
Християни зажурилися, але святий Кирило голосно сказав при жидах, що всі їхні наміри до нічого
не приведуть і що сповниться те, що сказав Спаситель, вказуючи на святиню Соломона: “Надійдуть
дні, коли з усього, що ви бачите, не лишиться камінь на камені, який не був би перевернений”
(Лк. 21, 6). І невдовзі жиди самі в тому пересвідчилися. Як оповідає історик поганин Аміян
Марцелин, коли жиди звезли дуже багато вапна, гіпсу і піску, тоді зірвався вітер і геть чисто
усе розніс. Наступного дня стався великий землетрус і зруйнував рештки фундаментів сплюндрованої
римлянами святині. А коли жиди попри те почали закладати фундамент, тоді стався другий
землетрус, який звів нанівець їхню роботу, повалив сусідні доми і багато робітників загинуло. З
викопаних на будові ровів вилітали вогненні кулі і на одежі жидів випалювали знак святого
хреста. А вночі над руїнами сяяв великий світлий хрест як знак перемоги і слави Христа. Жиди і
Юліян змушені були відмовитися від подальшої будови, а багато з них повірили і охрестилися.
За імператора Валента, безбожного аріянина, святого Кирила знову відправили у вигнання (264 р.),
і лиш через 10 років, за царя Ґраціяна, він повернувся до Єрусалиму, де в незвичайній святості,
в молитві і постах трудився над своїм стадом. У 381 р. він узяв участь у Царгородському соборі.
Він збагатив святу Церкву численними посланнями, сповненими Божого натхнення, в яких поборює
аріянську єресь, тлумачить Службу Божу, говорить про верховну владу римських папів, про
присутність Ісуса Христа у святих таїнствах, про молитви за померлих тощо. Святий керував
Єрусалимською Церквою 35 років, а помер 16 березня близько 386 р.
__________
У той самий день
Святих мучениць Олександри, Клавдії, Євфрасії та інших
Мученицьку смерть святі дівиці прийняли 20 березня 237 р. в Амисії Пафлагонійській над Чорним
морем (в Миссоні) за імператора Максиміяна. Олександру, Клавдію, Євфрасію, Матрону, Юліянію,
Теодосію, Дерфуту і її сестру привели на суд. За наказом мучителя кати били їх жилами, палили
свічками, живцем шматували тіло, а під кінець кинули у вогонь. Святі мучениці отримали подвійний
вінець – вінець дівицтва і мучеництва, і нині вони моляться за нас Богу, щоб дав нам ласку в
безвинності душі стати перед Його судом і спас нас від усякого лукавства, як спас святих
мучениць від спокус мучителів.
__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня
впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013
Джерело: ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР
Немає коментарів:
Дописати коментар