Преподобного отця нашого Олексія, чоловіка Божого
Тропар, глас 4: Возвисившись до чесноти і ум очистивши, бажане і остаточне осягнув єси.
Безстрастям же прикрасивши життя своє і піст особливий прийнявши совістю чистою, в молитвах як
безплотний перебуваючи, возсіяв єси у світі як сонце, преблаженний Алексіє.
Кондак, глас 2: Дім батьків своїх як чужий сприймаючи, оселився ти у ньому як жебрак, і
після переставлення вінець слави прийнявши, дивним на землі явився єси, Алексіє, чоловіче Божий,
ангелів і людей радосте.
Жив у Римі багатий вельможа Євфиміян, а жінка його звалася Аглаїда. Бог благословив це подружжя,
вислухавши їх молитви, і дав їм сина, якого вони назвали Олексій. Дитя зростало в благочесті, а
ставши юнаком, Олексій побажав посвятити себе служінню Богові. Він потай носив на собі
волосяницю й умертвляв своє тіло. За волею родичів він одружився з дівицею чесною і багатого
роду, але зразу ж після вінчання потай залишив свою палату і в убогій одежі поїхав до Лаодикії,
а звідти в Месопотамію, до міста Едеси, де поклонився нерукотворному образові Христа Спасителя і
як бідний жебрак стояв серед убогих у притворі церкви Пресвятої Богородиці. А в Римі, в його
палаті, панував плач і сум’яття. Ніхто не знав, де подівся Олексій; мати плакала, побивалася
молода жінка, а батько розіслав усюди слуг на його пошуки.
Деякі з них були в Едесі, навіть дали йому милостиню, та в убогому жебраку не впізнали свого
пана. Через 17 років, які святий Олексій провів у молитві та пості, Бог об’явив людям його
святість, а Олексій, щоб уникнути людської похвали, сів на корабель, щоб у Тарсі, при церкві
святого Павла, закінчити своє життя. Однак на морі корабель потрапив у бурю, яка прибила його до
однієї італійської пристані, поблизу Риму. Святий Олексій побачив у цьому Божу волю і рушив до
дому свого батька, якого зустрів, коли в супроводі численних слуг той виходив з дому.
Преподобний Олексій став його так просити: “Дозволь мені, бідному і нужденному, стояти в кутку
коло брами твоєї палати і годуватися рештками твого столу, і Бог нагородить тебе, а якщо маєш
кого в дорозі, то поверне його до твого дому!”
Пригадав собі Євфиміян при цих словах свого сина Олексія і просльозився. Він наказав влаштувати
біля брами кімнатку для жебрака і доручив одному зі слуг приносити йому їжу. А святий Олексій,
ніким не впізнаний, прожив тут ще 17 років. Дні і ночі молився, жив лишень хлібом, усяку страву,
яку приносили йому з палати, роздавав бідним. Слуги не раз насміхалися з нього, штовхали, били,
обливали водою, а він усе зносив терпеливо, без жодного нарікання. У неділю завжди ходив до
церкви і приймав святі таїнства. Часто чув також плач матері і жінки, які через стільки років не
забули про нього, і пам’ять його обливали рясними слізьми.
А коли Бог об’явив йому, що наближається година його смерти, він записав на папері усе своє життя
і в гарячій молитві готувався до смерти. Папою тоді був Інокентій I. Під час Служби Божої, яку
папа правив в присутності імператора Гонорія в церкві святих Апостолів, Бог об’явив йому, щоби в
домі Євфиміяна шукали чоловіка Божого, святого. Папа і цар поспішили в дім Євфиміяна й запитали
його, чи часом серед його слуг немає кого, хто б святістю свого життя перевищив усіх. Тоді слуги
звернули увагу на святого Олексія, бо ж, як казали, той жебрак постить, молиться і терпеливо
зносить усякі зневаги. Євфиміян побіг до келії слуги Божого і побачив, що той уже лежить
неживий, лице його сяє, як сонце ясне, а в руках тримає папір, якого, однак, Євфиміян витягти
з-поміж пальців не зміг. Довідавшись про це, цар наказав посеред палати поставити коштовне ложе
і на ньому покласти тіло Божого чоловіка.
Папа, імператор і всі решта припали на коліна, а папа просив, щоб святий дозволив їм пізнати його
ім’я. І тоді папір вже легко вийняли з його руки, прочитали і дізналися, що тим святим слугою і
чоловіком Божим був син Євфиміяна – Олексій.
А сивоголовий батько його припав на коліна і з плачем став обнімати святе тіло. І мати його
Аглаїда зросила сльозами мощі свого сина, і заплакала жінка преподобного Олексія, яка тепер
залишилася вдовою. Народ з усього міста оточив палату, так, що коли папа і цісар несли святе
тіло до церкви, не можна було пропхатися, і хоч навмисне кидали посеред натовп гроші, щоб
завдяки цьому звільнити дорогу, та ніхто не лакомився на гріш, а всі хотіли побачити святі мощі.
Впродовж семи днів лежало тіло преподобного у церкві святого Боніфатія, в якій вінчався колись
святий Олексій, а потім поховано мощі святого у цій же церкві, в дорогоцінному гробі. Господь
прославив св. мощі численними чудами та зціленнями. Святий Олексій помер 17 березня 411 р.
__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня
впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013
Джерело: ДИВЕНСВІТ.КАЛЕНДАР
Немає коментарів:
Дописати коментар