30.07.2011р. Б. / Ювілей Софійського собору -- не лише для Московського Патріархату: Блаженніший Святослав звернувся із листом до української влади

Глава Української Греко Католицької Церкви Блаженніший Святослав Шевчук надіслав лист прем'єр-міністрові України Миколі Азарову, звертаючись до нього з проханням включити вірних УГКЦ в програму святкування з нагоди тисячоліття катедрального собору Святої Софії в Києві, запланованого на 21 вересня. Таке ж прохання було скероване і до першого заступника міністра регіонального розвитку і будівництва України Миколи Сороки, голови ювілейного оргкомітету.

Блаженніший Святослав передає стурбованість єпископів тим фактом, що святкування «надає перевагу лише одній конфесії», а саме Московському Патріархату.

«Всі традиційні конфесії, що походять від єдиного кореня нашої київської християнської традиції, мають однакове право і обов’язок брати участь в запланованому святкуванні» -- підкреслює Його Блаженство Святослав Шевчук, зауважуючи, що собор Святої Софії, що знаходиться в списку культурної спадщини ЮНЕСКО, є «втіленням загального християнського коріння всього українського народу».

Ювілейне святкування включатиме міжнародну наукову конференцію, ряд виставок, радіо- і телепередач, презентацію книг, присвячених історії і художній спадщині собору.

За матеріалами Радіо Ватикан

Джерела:

Радіо Ватикан

Мандрівники Христа Царя

"...святкування «надає перевагу лише одній конфесії», а саме Московському Патріархату..."

Чи не абсурдом виглядає у самому факті ця перевага владної бидлоеліти України конфесії, яка має чи не найменше відношення до української святині, Собору Святої Софії?!

І це все відбувається не десь у глухій провінції Москви, а таки в нас, у Києві, на 20-му році "так званої" незалежності України, на наших з вами очах і... Що далі? Адже ми з вами добре знаємо, що переговори з ворогом ведуть до зради, а боротьба до перемоги! Бо кому з вас потрібні ще якісь докази того, що ми живемо на нашій, не своїй землі, де чужинці "...панують над нашими тілами й над нашим товаром за своєю волею, а ми у великій нужді..." (Неем.9,34-37) Чи потрібно ще комусь з вас, раби сліпі, додаткових доказів того, що ЙДЕ ВІЙНА? Того, що ми, всі українці, є заручниками ворожої влади і живемо у часі внутрішньої окупації України?

То ж чи не пора нам всім "...громадою обух сталить та добре вигострить сокиру, та й заходиться вже будить хиренну волю..." (Т. Шевченко)?!

"...бо ліпше нам в бою вмерти, ніж споглядати на злидні нашого народу і нашої святині. Яка б не була воля неба, нехай вона станеться!" (ІМак.3,59-60).

Катехит парафії Преображення Господнього р.Б. Леонід.

29.07.2011р. Б. / Папа Іван Павло ІІ про святого Володимира Великого та Хрищення Руси-України

Сьогодні, повертаючись до рубрики, яку ми започаткували з нагоди беатифікації Папи Івана Павла ІІ та 10-ої річниці його візиту в Україну, хочемо пригадати його слова про Хрищення Руси-України та святого Володимира Великого, виголошені під час Служби Божої в латинському обряді, яку він відправив у Києві 24 червня 2001 року. Слід згадати, що протягом усього свого понтифікату блаженний Іван Павло ІІ багато разів звертався до цієї теми, зокрема під час святкувань хрищення Руси-України, які проходили в Римі у липні 1988 року. А 14 лютого 1988 року було оприлюднене окреме Послання Святішого Отця Івана Павла ІІ «Великий дар Хрищення», написане до українців-католиків з нагоди Тисячоліття Хрищення Київської Русі.

Ось слова Папи Івана Павла ІІ, виголошені ним під час Служби Божої у Києві:

Тут, на цьому місці, відбулося хрищення Русі. З Києва почало розквітати те християнське життя, що його виростило Євангеліє спершу на землях древньої Русі, відтак на територіях Східної Європи, а згодом, за Уралом, на просторах Азії. Отже, також і Київ, у певному значенні, відіграв роль “Господнього предтечі” між численними народами, до яких, виходячи звідси, пізніше дійшла благовість спасіння.

Святий Володимир і мешканці Русі отримали Хрищення від місіонерів, які прийшли з Константинополя, найбільшого центру християнства на Сході, і таким чином молода Церква увійшла у сферу багатої спадщини віри і культури візантійської Церкви. Це було наприкінці першого тисячоліття. Хоч Константинопольська і Римська Церкви тоді жили за двома окремими традиціями, однак вони ще перебували у повній єдності. В Апостольському Листі Euntes in mundum – Ідіть у світ я написав таке: “Ми повинні спільно дякувати Господеві за ту подію, яка сьогодні є побажанням і надією. Бог хотів, щоб Мати Церква, видимо з’єднана, прийняла у своє лоно, вже тоді багате націями та народами, і то у часи місіонерської експансії як на Заході, так і на Сході, цю свою нову дочку на берегах Дніпра”.

Якщо сьогодні відправляємо Євхаристію згідно з римською традицією, то цим пригадуємо той момент, який так глибоко пов’язаний з візантійською традицією, - а з ним є спогад про єдину купіль Хрищення. Ми робимо це з вдячністю, а також з бажанням, щоб пам’ять про неї допомогла віднайти ту обставину сопричастя, в якій різниця традицій не перешкоджала єдності у вірі та у церковному житті.

З Хрищенням, яке відбулось тут, у Києві, почалась 1000-літня історія християнства на територіях нинішньої України і цілого регіону. Сьогодні, маючи оту благодать зупинитись на цьому історичному місці, мій погляд витає над більше ніж десятьма століттями, впродовж яких ласка першого Хрещення продовжувала переливатися на наступні покоління синів і дочок цього Народу. О, який розквіт духовного, літургійного та церковного життя розпочався від зустрічі відмінних культур і релігійних традицій! Ця чудова спадщина тепер довірена вам, дорогі брати й сестри. У ці дні, коли я, як прочанин, відвідую вашу Землю, молю Бога разом із вами, щоб це ваше покоління на початку нового тисячоліття було на висоті славних традицій минулого.

Народе Божий, що віриш, надієшся і любиш на українській землі, наново у радості втішайся даром святого Євангелія, що ти його отримав понад 1000 років тому!

Джерела:
Радіо Ватикан
Мандрівники Христа Царя

КОЛАБОРАНТИ

Василь ШПІЦЕР

Про колабораціонізм українських націоналістів (часто маючи на увазі всіх українців) з нацистами багато говорили й говорять радянські, польські і навіть декотрі сьогоднішні українські історики. Останнім часом ця тема набула якогось нездорового наполегливо-стверджувального характеру. Вона постійно фігурує у виступах та промовах російських і проросійськи налаштованих українських політиків, польських журналістів і громадських діячів, розглядалася і підтримана у Європарламенті. Для прикладу подаю цитату з статті польського журналіста Міхала Кацевича від 13 лютого 2011 р. під назвою «Українські націоналісти хочуть нам відібрати Підкарпаття»: «Уявіть собі матч турніру Євро-2012 у Львові. Новий, гарний стадіон побудовано в останню мить. Спортивні кореспонденти зі всього світу повторюють, що зустріч відбудеться на стадіоні імені Степана Бандери і пояснюють, що патрон був лідером українського підпілля з часів II світової війни і колаборував з гітлерівцями».

Долучився до антиукраїнського хору і львівський історик Василь Расевич, який у статті «Хто ви, вороги України?» від 4 квітня 2011 р. пише: «…українські націоналісти на цей час (4 липня 1941 р. — В.Ш.) не були ворогами німців, вони якраз з ними тісно колаборували». Можна згадати й зініційовану польськими та російськими представниками Резолюцію Європарламенту від 25 лютого 2010 р., яка стосується присвоєння звання Героя України Степанові Бандері — жертві польських та німецьких репресій, в'язню польських та німецьких концентраційних таборів, вбитому у Німеччині агентом КДБ.

Радо підтримали цю брудну кампанію й німці: взялися судити українця Івана Дем'янюка, вини котрого не довели ні ізраїльський, ні американський суди, за злочини, нібито вчинені у німецькому концтаборі. Але ж ці жахливі злочини творилися з волі і за наказом німецьких офіцерів-нацистів, багато-хто з яких сьогодні у спокої доживає свого віку у тій же Німеччині. А німецький народ не тільки не чинив супротив діям гітлерівської машини, яку сам привів до влади, але залюбки користувався працею полонених та примусово вивезених до Німеччини українських юнаків і дівчат. Нащадки нацистів мабуть сподіваються, що, засудивши українця, змиють з рук своїх батьків і дідів кров мільйонів невинно убієнних українців, росіян, поляків, євреїв, циган та представників інших народів.

Тим самим у суспільній свідомості європейців (і не тільки) формується думка, що найбільшими колаборантами, а, відповідно, і найбільшими ворогами людства у роки Другої світової війни були українці. Разом з тим названі вище хулителі українців немов у рот води набрали, коли йдеться про співпрацю інших держав і народів з гітлерівським режимом. У цій статті, підготовленій на базі матеріалів, поширених у доступних джерелах інформації, я постараюся відхилити ширму з написом «український колабораціонізм» і показати приховані за нею деякі відомі, але старанно замовчувані факти співпраці з нацистами.

Отже, що таке колабораціонізм у сьогоднішньому трактуванні? В українській історичній і науковій літературі визначення колабораціонізму таке:

Продовження статті читайте за цим посиланням:

http://preobrazhennja.org.ua/index.php?m=content&d=view&cid=1574