Святої мироносиці і рівноапостольної Марії Магдалини
Тропар, гл. 1: За Христом, що від Діви народився задля нас ішла ти чесна Маріє Магдалино, заховуючи його устави і заповіді. Тому днесь всесвяту твою пам’ять святкуємо, і одержуємо задля твоїх молитов відпущення гріхів.
Кондак, гл. 2: Коли ти стояла, преславна, під хрестом Спасовим з другими многими і страдала з Матір’ю Господньою, та сльози проливала, це на похвалу принесла ти, кажучи:що це за дивне чудо? Той, який усе сотворіння утримує, зволив терпіти. Слава владі твоїй.
Cвятий євангелист Лука розповідає:“Просив Його хтось із фарисеїв, щоб їв з ним. І ввійшов Ісус до фарисея в хату й сів за столом. Аж тут жінка, що була грішниця у місті, довідавшись, що Він був за столом у хаті фарисея, принесла алябастрову, повну пахощів плящинку і ставши, вся у сльозах, коло ніг Ісуса ззаду, почала обмивати слізьми Йому ноги, потім волоссям своєї голови обтирати, та й цілувати ноги й мастити пахощами. Побачивши те фарисей, що покликав Його, міркував собі, кажучи:Якби це був пророк, Він знав би, хто й яка це жінка, що доторкається Його:це ж грішниця! Тоді Ісус заговорив до нього:«Симоне, маю тобі щось сказати». Той відповів:«Кажи, Учителю». «Два довжники були в одного позикодавця;один був винен п’ятсот динаріїв, а другий п’ятдесят. А що вони не мали звідки віддати, обидвом він простив. Котрий, отже, з них більше буде його любити?» Озвався Симон і каже:«Гадаю, той, якому подарував більше». Ісус сказав до нього:«Ти судив добре». І, обернувшися до жінки, промовив до Симона:«Ти бачиш оцю жінку? Прибув я у твій дім, і ти не дав води мені на ноги. Вона ж слізьми обмила мені ноги й витерла своїм волоссям. Поцілунку ти мені не дав;вона ж, відколи я ввійшов, не перестала цілувати мені ноги. Оливою не намастив ти голови моєї;вона ж миром пахучим намастила мені ноги. Тому кажу тобі, прощаються її гріхи численні, бо багато полюбила. Кому ж мало прощається, той мало любить». Потім сказав до жінки:«Прощаються тобі гріхи». І почали ті, що з ним за столом сиділи, говорити між собою:«Хто це такий, що й гріхи відпускає?» До жінки ж Він промовив:«Віра твоя спасла тебе;іди в мирі»” (Лк. 7, 36-50).
Що ж то за жінка, якій сам Спаситель сказав, що відпускає їй гріхи? Була це грішниця, що красою й багатством перевищувала всіх жінок Галилеї, вона так загрузла у гріхах і нечистоті, що люди показували на неї пальцем. Мешкала вона у місті Магдалі, а називалася Марія Магдалина. Були в неї брат Лазар і сестра Марта, що жили у Витанії і провадили дуже побожне життя. А життя Магдалини – суцільна розпуста. До ніг її багачі клали великі маєтки;багатство її годі було порахувати. Й одного разу вона випадково почула, як Христос говорив до народу, слова Його так глибоко її схвилювали, що вона усвідомила всю гидоту свого життя. Бог послав їй свою благодать, вона ж пішла за її голосом. Коли Марія довідалася, що Ісус є в домі Симона, кинула все і, взявши з собою цінне миро, пішла туди й зі сльозами глибокого жалю припала до ніг Спасителя. Знаючи свою душевну нужду, навіть не сміла глянути в Його лице, лиш слізьми вмивала Йому ноги. Що сталося далі, ми дізналися з наведеного вище фрагмента. “Нечистою будучи, наблизилася до Господа, і чиста відійшла від Нього;хвора прийшла і відійшла здорова” (св. Августин). “В одну хвилю сльози сокрушеної каяниці з’єдналися з милосердям Господа” (св. Вернард) і “враз вона стала чиста й невинна, як дівиця” (св. Йоан Золотоустий);“сокрушене серце вилилося слізьми” (св. Кипріян) і “була вона охрещена власними слізьми” (св. Йоан Золотоустий).
Відтоді найбільша грішниця стала найбільшою каяницею, “знаряддя гріха зробила знаряддям чесноти” (св. Євтимій), “нічого не залишила собі, а вся посвятилася Христові” (св. Кипріян) і йшла слідом за Ним. У Євангелії читаємо, що за Ісусом ішли:“...деякі жінки, що були оздоровлені ним від злих духів і недуг:Марія, звана Магдалина, з якої вийшло сім бісів” (Лк. 8, 2) та інші. Усім серцем вона полюбила Того, хто простив їй гріхи, “бо навіть ноги Христа зробила жертовником, на якому жертвувала зі слізьми і миром свою любов” (св. Євтимій).
Далі євангелист Лука розповідає, що Христос прийшов у дім Марти. “Була ж у неї сестра, що звалася Марія;ця сівши в ногах Господа, слухала Його слова. Марта ж клопоталась усякою прислугою. Наблизившись, каже:«Господи, чи тобі байдуже, що сестра моя лишила мене саму служити? Скажи їй, щоб мені допомогла». Озвався Господь до неї і промовив:«Марто, Марто, ти побиваєшся і клопочешся про багато, одного ж потрібно. Марія вибрала кращу частку, що не відніметься від неї»” (Лк. 10, 39-42). А коли помер їх брат “Лазар з Витанії, села Марії та її сестри Марти. Марія ж, брат якої Лазар слабував, була ота, що миром помазала Господа і волоссям своїм обтерла Йому ноги. Отож послали сестри до Нього сказати Йому:«Господи, той, що любиш ти його, слабує»” (Йо. 11, 1-3), і Христос прийшов до них, то Марія, побачивши Спасителя, з вірою “впала Йому до ніг і сказала Йому:«Господи, якби Ти був тут, то мій брат не вмер би!»” (Йо. 11, 32). Віра її не підвела – Христос воскресив Лазаря.
Відбулося це за шість днів до Христових страстей. Спаситель гостював у домі Симона прокаженого. “Марія ж узяла літру мира з щирого нарду, вельми дорогого, помазала ноги Ісуса й обтерла їх волоссям своїм;і наповнився дім пахощами мира” (Йо. 12, 3). А один з учнів, Юда Іскаріот, який мав зрадити Христа, став нарікати, що шкода мира, бо його можна було продати, а гроші роздати вбогим. А говорив він так не тому, щоб дбав про бідних, а тому, що був злодій, і крав гроші, призначені для них. Тоді Христос сказав, що Марія Магдалина добре діло вчинила, бо “завжди бо бідних маєте з собою;мене ж не завжди маєте. Виливши це миро на моє тіло, вона вчинила те на похорон мій. Істинно кажу вам:Де тільки буде проповідуватись ця Євангелія по всьому світі, оповідатиметься і про те, що вона зробила, їй на спомин»” (Мт. 26. 11-13).
Прийшов день страстей Христа Спасителя. Учні розбіглися, а кати прибили на хресті свого Сотворителя. “А при хресті Ісусовім стояли Його мати, сестра Його матері, Марія Клеопова та Марія Магдалина” (Йо. 19, 25). Вона не покинула Христа, ішла за Ним на Голготу і стояла біля хреста аж до смерти Спасителя. Була Марія також і тоді, коли благообразний Йосиф зняв з древа пречисте Тіло. У Євангелії читаємо:“Марія ж Магдалина й Марія, мати Йосифа, дивились, де Його покладено” (Мр. 15, 47). Таку вірність Христос бажав винагородити і вигородив. “Першого дня тижня Марія Магдалина прийшла до гробниці ранесенько, як ще не розвиднілось, аж бачить – камінь відкочено від гробниці” (Йо. 20, 1). Вона з плачем припала до гробу і побачила двох ангелів у білих ризах, що сиділи біля порожнього гробу, а коли озирнулась, побачила Христа, та не впізнала Його. “Мовить до неї Ісус:«Маріє!» А та обернулась та до Нього по-єврейському:«Раввуні!» – що у перекладі означає:«Учителю!» А Ісус їй каже:«Не стримуй мене, не зійшов бо я ще до Отця мого, але йди до моїх братів і повідай їм:Іду я до Отця мого й Отця вашого, до Бога мого й Бога вашого». І пішла Марія, щоб звістити учням:«Бачила я Господа», – та й що Він це їй повідав” (Йо. 20, 16-18). Так Христос своїми словами учинив Марію, у винагороду за її любов, проповідницею свого Воскресіння, “бо мало хто нині так любить Того, хто царствує в небі, як любила Його Магдалина, коли Він лежав у гробі” (св. Бонавентура).
Святе Євангеліє далі вже не згадує про Марію Магдалину. Згідно з переданням, після Зішестя Святого Духа вона проповідувала якийсь час Євангеліє, потім подалася до Риму. Святий Павло у Посланні до римлян пише:“Вітайте Марію, що багато для вас трудилася” (Рим. 16, 6). Передання оповідає, що Марія Магдалина особисто повідомила імператора Тиверія про несправедливий засуд Христа і подала йому як символ Воскресіння золоту крашанку. Як свідчать грецькі історики, померла свята в Ефесі, а за правління Лева Мудрого (886-912) тіло її перенесли до Царгорода і поклали в монастирі святого праведного Лазаря. Згідно з іншим переданням, свята Марія Магдалина після Вознесіння Христа 30 років проживала в пустелі, поблизу Марселя (у Франції). Сестра її у тих краях заснувала монастир і зібрала біля себе багато благочестивих жінок. А свята Марія Магдалина провадила нечувано строге життя, морила своє тіло постом, носила волосяницю і гіркими сльозами оплакувала свої давні гріхи, хоч з уст самого Христа Спасителя отримала їх відпущення. Плакала не зі страху перед пеклом, а з найдосконалішого жалю, що так тяжко зневажила джерело найбільшої любови – Ісуса Христа. Тож “не лишень у домі Симона плакала вона, вона плакала і після Зішестя Святого Духа, бо безнастанно жалувала, безнастанно оплакувала впродовж усього життя свої давні гріхи ” (св. Августин).
______________________
У той самий день
Повернення мощів св. свщмч. Фоки
Тропар, гл. 4: I обичаїв апостолів причасником і їх намісником стався Ти, * знайшов Ти шлях, богонатхненний, як дійти до видіння. * Задля того слово істини справляючи, * і задля віри пострадав Ти аж до крови, священномученику Фоко, моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші.
Кондак, глас 6: Як святитель приносячи, отче, жертви, вкінці себе приніс єси як жертву живу, свідчивши за законом про Христа Бога, Ангелами утверджуваний, і смерть вибираючи, ти є з тими, які оспівують тебе:прийди, Фоко, з нами, і ніхто на нас.
__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013
Джерело: ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР
Немає коментарів:
Дописати коментар