Преподобної матері нашої Євфросинії
Тропар, гл. 8: В Тобі, мати, дбайливо зберігся образ,* бо,
прийнявши хрест, Ти пішла слідом за Христом* і ділом навчала Ти
погорджувати тілом, бо воно проминає,* а дбати про душу – єство
безсмертне.* Тим-то з ангелами разом радується,* преподобна Євфросиніє,
дух твій.
Кондак, глас 2: Вишнє життя отримати зажадавши, низькі
принади полишила єси усильно, і сама оселилась серед мужів, прекрасна,
бо задля Христа - Жениха твого, не дбала ти за обручника дочасного.
В Олександрії жив чоловік знатного роду на ім’я Пафнутій. Був він
багатий і давав великі пожертви на церкви і монастирі, допомагав бідним
і провадив правдиво святе життя, лиш одна журба була у нього і його
жінки, що Господь не дав їм діточок. І вислухав Господь молитву
праведних, дав їм дочку. У святому хрещенні отримала вона ім’я
Свфросинія, що означає – радісна. Коли дівчині було дванадцять років,
померла її матір. Пафнутій сам виховував дочку, а вона своїм розумом і
знанням Святого Письма дивувала всіх, хто її знав. Відома річ, де батьки
святі, там і діти будуть такими. Коли Євфросинії виповнилося
вісімнадцять років, батько заручив її з одним дуже чесним юнаком. Однак
дівиця вже тривалий час виношувала думку покинути цей світ й у святій
чистоті жити для Ісуса. Однак вона боялася, щоб не спротивився цьому
батько, бо не хотіла його непокоїти і завдати йому болю. Однак, після
розмов з досвідченими монахами, Євфросинія вирішила, що ліпше тут
перенести коротку розлуку, натомість у небі тішитися великою нагородою, і
тому вирішила іти за голосом свого покликання. Коли батько на кілька
днів поїхав до одного монастиря, тоді Євфросинія, приготувавши себе
довгою молитвою, зодяглася в чоловічий одяг і пішла до одного монастиря,
де назвалася Ізмарагдом і стала проситися до монастиря. Ігумен
задовольнив її прохання, бо не знав, що це дівиця, прийняв її в монастир
і віддав під опіку одному старенькому монахові Агапітові. Так монах
Ізмарагд почав життя, посвячене Богу. І вже невдовзі братія стала
дивуватися з його строгого життя і пізнала, що цей юнак, який обійшов
чеснотами старих літами затворників, вибраний Богом. Ігумен дозволив
йому жити на самоті, так що Ізмарагд (а властиво, Євфросинія) з ні-ким,
крім старця Агапіта, не сходився.
Тимчасом батько, переживаючи
велику журбу і біль, усюди шукав свою Євфросинію і не знав, що сталося з
його дочкою. Він роздавав майно монастирям і просив, щоб усі благали
Господа Бога, аби дозволив йому дізнатися, де його дитина, чи живе вона,
чи, може, впала жертвою якого злочину. Сам їздив по монастирях і цілими
днями перебував на молитві, не втрачаючи надії на Боже милосердя.
Одного разу приїхав до того монастиря, де проживала свята Євфросинія, й
розповів ігуменові про свою велику журбу. Ігумен сказав йому, що тут, в
монастирі, є святий, молодий літами, та досвідчений чеснотами монах
Ізмарагд, і повів Пафнутія до нього, щоб спільно помолилися і щоб батько
знайшов утіху в словах святого затворника. Преподобна Євфросинія,
побачивши батька, заслонила каптуром своє лице, а було воно так висушене
сльозами і постами, що Пафнутій все одно не впізнав би її. Після
спільної молитви Ізмарагд утішив Пафнутія, що Бог напевно не залишить
його доньки, що його втішить і з’єднає їх на вічну радість у небі. І
Пафнутій відійшов з великою відрадою в серці.
Минуло тридцять
вісім років. Старенький Пафнутій часто навідувався до того монастиря, й
одного разу йому сказали, що монах Ізмарагд умирає. Пафнутій поспішив до
його келії, а вмираючий попросив його, щоб він три дні залишався біля
нього. І так вони молилися разом, а сили Ізмарагда все слабшали і
згасали. Коли ж смерть ось-ось мала до нього прийти, він промовив до
Пафнутія: “Як Господь Бог по багатьох роках дозволив патріярху Якову
побачити свого сина Йосифа, так і ти, батьку, утішся – я Євфросинія,
дочка твоя”.
Це були останні слова святої діви. Скрикнув старець і
з плачем припав до ніг святої. Збіглися монахи і стали славословити
Господа, який так дивний є у святих своїх. Лиш тепер засяяли повним
блиском усі чесноти преподобної Євфросинії. Один сліпий монах попросив,
щоб його провели поцілувати мощі святої, і лиш він це зробив, як зразу ж
прозрів.
Після похорону святої дівиці її батько роздав усе майно
бідним і церквам, сам прийняв монаший постриг і в тій самій келії, де
померла преподобна Євфросинія, прожив ще літ десять.
І прожив їх так свято, що Церква зачислила його до лику святих і вшановує пам’ять святого Пафнутія 15 лютого.
__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких
Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає".
Львів, Видавництво «Свічадо», 2013
Джерело: ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР
Немає коментарів:
Дописати коментар