Еф.1,22–2,3: «Між тими і ми всі колись жили в наших похотях тілесних, виконуючи примхи тіла і природних нахилів»
Апостол нам нагадує і всім нам, що примхи і похоті, які керували
нами до навернення, не можуть і надалі перебувати тепер в нас. Оскільки
ми хрестилися в ім’я Ісуса Христа і «зодягнулися» в Нього, маємо жити
життям, яким жив Він, плекати собі ті думки, які були у Христі Ісусі,
вподібнюватися до Нього в усьому.
Часто спостерігаємо, що в неочікуваних ситуаціях можемо повестись несподівано для себе, зробити щось, чого від себе не чекали. Саме такі ситуації показують нам, що ми є в полоні наших емоцій, наших похотей і пристрастей.
***
Мр.10,46-52: «Закричав він і промовив: «Сину Давидів, Ісусе, змилуйся надо мною!»
У цьому Євангелії сліпий жебрак двічі кричить до Ісуса Христа.
Знаємо, що коли приїжджає якась поважна особа, світська чи церковна,
завжди стараються дбати про солідну атмосферу, порядок, зберігати
етикет. У часи, коли проповідував Ісус, учні й апостоли також старалися
впорядкувати стосунки людей з Ним. Сліпий жебрак порушив таку
благоговійну, спокійну ситуацію. Він, напевно, роками сидів і просив
собі на прожиття, бо не міг працювати й залежав від ласки людей, але
однієї миті, знаючи, що поряд проходить Спаситель, усвідомив, що має
унікальний шанс.
Очевидно, він чув про ті знаки, знамення та чуда, які творив Ісус
Христос, тому не просив у Нього хліба чи грошей, а того, чого дійсно
потребував для зцілення.
Отже, це Євангеліє наголошує, що потрібно казати Богові про найважливіше, чого потребуємо, та мати відвагу настирливо просити цього в Нього, як той жебрак.
Це не означає, що треба кричати на молитві, але щоб серце наше
взивало про те, чого ми потребуємо. Якщо справді з таким налаштуванням
прийдемо до Бога, Він готовий задовольнити його й відповісти на будь-яке
наше прохання.
+ВЕНЕДИКТ
Джерело: ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР
Немає коментарів:
Дописати коментар