Успення Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії
Тропар, глас 1: У різдві дівство зберегла Ти,* в успенні
світа не оставила Ти, Богородице.* Переставилася Ти до життя, бувши
Матір’ю Життя.* І молитвами Твоїми* ізбавляєш від смерти душі наші.
Кондак, глас 2: В молитвах невсипущу Богородицю* і в
заступництвах незамінне уповання* гріб і умертвіння не втримали.* Бо як
Матір Життя до життя переставив Той,* Хто вселився в утробу
приснодівственну.
Часослов так пояснює нинішній великий празник:“Пресвятої Діви
Марії і Богородиці празники і величання Церква святкує багато разів у
році, бо Вона є найдостойніша такого величання. Завдяки Їй ми повстали з
гріховного упадку, через Неї смерть була подолана і людське єство
оживотворилося. Вона бо перевищує всяке єство ангельське і чоловіче.
Вона є жезл, на якому розпустився цвіт – Христос. Вона перед Різдвом
Діва, в Різдві Діва і Мати і після Різдва Діва, бо пророк про Неї
сказав:«Ось Дівиця зачала і породить Сина, і дасть Йому ім’я Еммануїл»
(Іс. 7, 14). І хоч у Її пам’ять є багато празників, однак Успення
Богородиці переважає усі. У цей бо день усі з упованням можуть
сказати:«Блаженна є з усіх родів», – бо ніхто перед смертю не є
цілковито блаженний. А якщо Вона за життя вже удостоїлася бути
блаженною, то тим більше після успення. Якщо бо і до успення мала ласку у
Сина і Бога, то тим більше і після успення, бо преставилася Вона до
життя вічного не лишень душею, але, як віруємо, і тілом;Вона бо є
Матір’ю життя. Не могло прецінь зіпсуватися тіло Тієї, від якої Слово
Боже прийняло тіло. Якщо Енох та Ілля удостоїлися бути перенесені з
тілом, то тим більше достойною була Діва Марія, щоб у тілі переселитися
до неба. Вона породила Господа нашого Ісуса Христа у 15 років;після
розп’яття і вознесення Господа в домі Йоана Богослова прожила також 15
літ. Заснула вічним сном у 48 р. від Різдва Христового, за царювання
Клавдія. Прожила вона 63 роки. А святий Епіфаній каже, що після
вознесення Вона перебувала в домі Йоана 24 роки, в такому разі прожила
Богородиця 72 роки. На Її похорон, за допустом Божим, зібралися всі
апостоли, крім Томи, і поховали Її в Гетсиманії. На третій день після
похорону прийшов апостол Тома сумний, бо не судилося йому бути на
похороні, і захотів побачити гріб. Прийшов з іншими апостолами до гробу,
та не знайшли тіла Пресвятої Богородиці. І всі повірили, що, за дивним
допустом Божим, була взята з тілом з гробу в небесні хороми” (Часослов).
Про життя Пресвятої Богородиці Діяння апостолів згадують тільки
те, що разом з апостолами, коли на них зійшов Дух Святий, була і Вона.
Знаємо, що Спаситель на хресті віддав свою Матір під опіку Йоану, “і від
тієї хвилі учень узяв Її до себе” (Йо. 19, 27). І знаємо те, що
найсвятіша і найдосконаліша, сяюча всіма чеснотами, джерело любови і
ласки, святість святости, Мати Бога Вишнього, кивот спасіння нашого,
Пречиста Діва, та, прославити яку не в змозі ангели, а не то що люди,
Пренепорочна Марія пережила свого Сина. Яке Вона провадила життя, того
ми не зрозуміємо ніколи, тут розум наш губиться. Якщо про святих кажемо,
що вони за життя душею вже перебували в небі, то що тоді казати про
Царицю всіх святих, святість якої була така світла і ясна, як сяйво
сотні сонць? Але прийшов час, коли Господь хотів узяти Її до себе.
Згідно з переданням, що сягає ще апостольських часів, Пречиста Діва,
мешкаючи в домі святого Йоана, дуже часто відвідувала ті місця, які
Христос Спаситель освятив своїм перебуванням, а найчастіше молилася на
Єлеонській горі і біля гробу свого Сина, з якого Він у славі воскрес.
Апостоли і вірні ставилися до Пречистої Діви з якнайглибшою
пошаною;повертаючись до Єрусалиму зі своїх подорожей, вони спішили до
Неї, бо ж, після Христа Спасителя, Вона була для них найсвятіша. Її
молитви скріплювали їх до нових подвигів, давали їм силу, наповнювали
жаром їхні серця і розпалювали найбільшу любов до Того, який там, у
небі, приготував їм місця біля себе. Коли вони думали про хвилину смерти
Матері Божої, то просили Бога, щоб дав їм бути разом з нею. І справді,
за молитвами Пречистої, Бог чудесним способом зібрав їх усіх у хвилину
Її успення, окрім св. апостола Томи, який тоді далеко, аж в Індії,
проповідував слово святого Євангелія.
Ангел Гавриїл за три дні благовістив Пречистій хвилину Її
успення. Зібралися всі апостоли та багато вірних, оточивши убоге ложе
вмираючої. А Її лице сяяло надзвичайним блиском святости, бо ось над нею
сам Син Її Христос Спаситель підносився з усіма ангелами, хори небесні
співали “Радуйся, благодатна”, а Її молитва, остання на землі, огорнула
цілий світ. Тут, у світі, Вона ще раз духом пригорнула всіх своїх дітей і
ще раз доручила їх своєму Синові. Він віддав весь світ під опіку Її
материнства, а Вона прийняла всіх – і добрих, і злих. І ось тепер, коли
рука Сина підносить Її на престол вічної слави, Вона духом прирікає, що
не залишить нас сиротами, що не перестане бути нам Матір’ю, що там, у
небі, де царюватиме над ангелами і святими, не забуде бідних, слабких і
грішних, але все-таки милих Їй дітей цієї землі.
Пречиста Діва померла. Зі співами псалмів Її тіло загорнули в
плащаницю і поховали в гробі під Єлеонською горою, поблизу того місця,
де Спаситель перед страстями вмивався кривавим потом. На третій день
прибув апостол Тома. Разом з усіма апостолами він пішов до гробу
Пречистої Діви. Та знайшли гріб порожнім, залишилася лиш плащаниця та
пелени, в які було загорнуто тіло. Тоді всі повірили, що Христос
воскресив до життя тіло Богородиці і переніс до неба. Ця віра пережила
віки, живою вона є і нині. “Пречиста Діва не повернулася на землю, а
перебуває в небесних оселях;бо як могло розкластися те тіло, яке носило в
собі життя вічне?” – каже святий Йоан Дамаскин.
І, здається, нічого не змінилося. Лишень там, у небі, Ісусе
Христе, “праворуч Тебе стоїть Цариця в золоті офірськім” (Пс. 45(44),
10). “І знамення велике видно було на небі – жінка, одягнена в сонце, і
місяць під стопами її, а на голові її вінець із дванадцяти зірок” (Од.
12, 1). І ангели, успення Пречистої бачивши, здивувались, як Діва
восходить із землі на небо, і питають всі лики небесні:“Хто то
здіймається в пустині, неначе стовпи диму, в кіптяві мірри й кадила,
всіх пахощів купецьких” (П.п. 3, 6). Якщо око не бачило, вухо не чуло,
розум наш пойняти не може, що Бог приготував у небі для тих, що люблять
Його, то хто зрозуміє нагороду, якою Спаситель вінчав свою матір? Сила
Її понад усі сили і влада Її понад усю владу, а понад владу і силу є Її
любов до нас.
У свято Успення Пресвятої Богородиці і Діви Марії думкою своєю
линемо туди, до Єрусалиму, коли апостоли ховали тіло Пречистої. І жаль
обіймає серце, що нема вже серед нас на землі тієї, яка стояла під
хрестом, і до гробу клала свого Сина і сім мечів у серці мала. Та коли
піднесемося думкою до неба, коли пригадаємо, що Вона і там для нас є
найліпшою Матір’ю, що вона є нашим упованням і покровом, то вже не
похоронний настрій, а почуття найглибшої любови до неї палає в наших
серцях, і велемовно співаємо:“Хваліте Ім’я Господнє, хваліте раби
Господа”, який на престол слави возніс Царицю неба і дав нам Матір,
Заступницю та спасіння християнського роду.
Гріб, де поховали Пречисту Діву, від давніх часів був у великому
почитанні. Імператор Теодосій Великий звів тут величну церкву, та коли
перси захопили Єрусалим, то спалили її. Пізніше, під час хрестових
походів тут було зведено церкву, яка стоїть і нині. Понад землею видно
лиш невеличку капличку, чотирикутної форми. З каплиці сходи ведуть до
підземелля. На середині сходів, навпроти одна одної, розташовані дві
каплички. В одній стоїть престол святих Йоакима і Анни, в другій –
престол святого Йосифа. Зійшовши сходами до самого низу, входимо до
підземної церкви. Майже посередині церкви стоїть каплиця з гробом
Пречистої Діви. Ось тут колись спочивало тіло Пречистої Діви.
__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська
Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів,
Видавництво «Свічадо», 2013
Джерело: ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР
Немає коментарів:
Дописати коментар