П'ятниця 31 тижня
Євангеліє
Мр.10,23–32: «І багато з перших стануть останніми, а останні – першими»
У християнстві, якщо хоч би на хвильку прийняти переконання, що ми чогось досягли, можна потрапити у серйозну пастку. Бачимо, що в історії Церкви було багато тих, яким здавалося, що вони чогось досягнули, навіть робили чуда, а потім падали у великі гріхи. Тому ніколи не можемо задовільнитись тим, що ми щось знаємо, посідаємо, розуміємо і можемо на цей момент. Завжди маємо розуміти, що ця нагода падінь існує аж до кінця нашого життя.
Святому Антонію Великому, коли він вже помирав, з’явився диявол і каже: «Ти, Антонію, спасенний, ти провадив святе життя». Але навіть в той момент святий не прийняв його похвали. Значить, ми завжди мусимо бути свідомими своєї слабкості, крихкості своєї природи, розуміти, що ми є дуже податливі на гріх, дуже слабі. І в будь-який момент свого життя можемо спіткнутися і впасти, ніколи не можемо бути певні себе. Тому Господь вказує на те, щоб ми були свідомими, що маємо зростати, свідомі своєї слабості, обмеженості та потреби, мати завжди велике бажання до зросту в Бозі, ніколи не задовольняючись тим, що маємо і ким ми є.
Апостол
Як.2,1–13: «Хто ввесь закон дотримує, а прогрішиться лише в одному, – стає у всьому винуватий»
Кожен з нас досягнув якогось рівня досконалості, справився з тими чи іншими своїми спокусами і випробуваннями. Водночас свідомий того, що має ті чи інші прогрішення, гріхи, вади, про які інші можуть навіть не здогадуватись, але яким ми дозволяємо існувати в собі, які ми сприймаємо, як закономірні, які ми не дуже прагнемо змінити.
Апостол же каже дуже рішуче, щоб ми були категоричні, щоб ми не прогрішувалися навіть в малому, щоб ми були в усьому вірні Богові. Тож загорімося бажанням відкинути всі недосконалості, які ми до тепер толерували в собі, забажаймо позбутись їх. Жити свято, праведно і досконало, бути вірним Богові у всьому, – це є справжня радість для кожного християнина!
+Венедикт
Джерело: Воїни Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар