Середа 31 тижня
Євангеліє
Мр.10,11–16: «Пустіть дітей приходити до мене, не бороніть їм: таких бо Царство Боже»
Нас може дивувати, чому Господь каже, що Царство Боже належить дітям.
Діти ж не знають добре Катехизму, не читали Біблії, не можуть розказати
тих чи інших правд віри. Але всі знаємо, в чому полягає постава дітей:
вони мають величезну довіру! Довіру найперше – до батьків, як також і до
середовища, в якому живуть. І ця їхня довіра дає їм радість життя.
Погляньмо на очі дітей, вони як правило завжди є радісні.
Досконалий християнин живе так, як дитина, яка безмежно довіряє
своєму Отцеві. Чому він має бути подібний на дитину? Жити цією довірою.
Не справа в тому, що ми знаємо багато чи мало про Бога, чи більше чи
менше ми вчилися, які маємо інтелектуальні здібності. Питання в тому, чи
ми довіряємо Богові, чи покладаємось на Нього. Позаяк наше життя ми
найчастіше укладаємо згідно зi своїми можливостями, планами,
здібностями, досвідом. І так виявляється, що ми не вміємо довіряти. Подивімося
на дитину: вона вміє довіряти своїм батькам і покладатися на них. Чи
вміємо ми так цілковито довірятись і покладатись на нашого Бога?
Апостол
Як.1,1–18: «Уважайте за найвищу радість, мої брати, коли підлягаєте різноманітним спокусам»
Ці слова йдуть всупереч нашій людській логіці і розумінню. Яку
радість може мати людина, коли має спокуси? Адже усі ми уникаємо різних
бід, клопотів, випробувань, в християнському розумінні різних спокус.
Апостол же вказує це за найвищу радість, і така є правда.
Саме у випробуваннях, спокусах, дізнаємося, хто ми є. Так як ми йдемо
до лікаря, щоб вказав на нашу хворобу, а ще й дякуємо, коли він
поставить правильний діагноз, так і ті трудні ситуації вказують наші
хвороби духовні, наші проблеми. Тому за них маємо бути вдячними Богові.
Маємо розуміти, чому Бог дає випробування і спокуси. Вони
показують нам, ким ми насправді є, щоб відповідно до цього ми знали, які
маємо слабості і як їх лікувати.
+Венедикт
Джерело: Воїни Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар