Наслідувати Бога означає вийти із замкнутості у собі та дарувати себе в
любові. На це звернув увагу Папа Бенедикт XVI під час загальної
аудієнції у середу, 27 червня 2012 р., присвятивши своє повчання одному з
найдавніших гімнів християнської традиції, що був «представлений святим
Павлом в його, свого роду, духовному заповіті: в Посланні до Филип’ян»,
написаному у в’язниці.
Незважаючи на загрозу своєму життю, Апостол Народів випромінює радість з
приводу того, що є Христовим учнем та прямує Йому назустріч, для нього
смерть є здобутком, а не втратою. «Радуйтеся завжди у Господі; знову
кажу: Радуйтеся!» – пише він. «Але як можна радіти перед обличчям
неминучого засуду на смерть?» – запитував Бенедикт XVI, додаючи, що
відповідь на це запитання знаходимо в середині Послання до Филип’ян, у
так званій Христологічній пісні, яка зосереджує свою увагу на «почуттях»
Христа. Ця молитва починається словами: «Плекайте ті самі почуття в
собі, які були й у Христі Ісусі» (Фил 2,5). А це, як випливає далі з
тексту, любов, великодушність, покора, слухняність Богові, дарування
себе. Вчитися цих Ісусових почуттів і є, за словами Папа, шляхом
християнського життя.
Ісус, справді Бог і справді людина, не переживає Своє «бути як Бог» як
причину тріумфу чи панування, не як привілей чи власність. Навпаки, Він
понизив Себе аж до хресної смерті, в усьому вподібнився до людини, крім
гріха. «На Христовому хресті людина відкуплена, а досвід Адама
перевернувся», – зазначив Святіший Отець, пояснюючи, що Адам, створений
на Божий образ, бажав своїми силами стати, як Бог, і в результаті
втратив первісну гідність, натомість Ісус, будучи Богом, занурився у
людський стан, і через цілковиту вірність Отцеві, повернув людині
втрачену гідність.
«На молитві, через взаємини з Богом, ми відкриваємо розум, серце та
волю на діяння Святого Духа, щоб увійти в той самий динамізм життя», –
вів далі Бенедикт XVI, додаючи, що людська логіка, навпаки, шукає
самореалізації у владі, в пануванні. Людина й далі не перестає «будувати
Вавилонську вежу, щоб своїми силами досягти величі Бога, бути як Бог».
Але Втілення Божого Сина та хрест пригадують нам, що повне
самоздійснення полягає у підпорядкуванні людських прагнень волі
Небесного Отця. «Людина не знаходить себе, залишаючись замкненою в собі,
самостверджуючись, людина віднаходить себе лише тоді, коли виходить із
замкненості в собі... і якщо Адам хотів уподібнитись до Бога, то в цьому
ще не має нічого поганого, але він помилився ідеєю про Бога. Бог – це
не Той, Хто бажає величі, Бог є любов, яка віддає Себе, спочатку у
Пресвятій Тройці, а далі – в творінні», – сказав Папа.
Далі Святіший Отець вказав на те, що друга частина цієї христологічної
пісні з Послання до Филип’ян зосереджується на Отцеві, який вивищив
Ісуса «і дав йому ім'я, що понад усяке ім'я, щоб перед іменем Ісуса
всяке коліно приклонилося на небі, на землі й під землею, і щоб усякий
язик визнав, що Ісус Христос є Господь на славу Бога Отця». Папа
зауважив, що це той самий Ісус, який вмивав ноги учням. За його словами,
цей Новозавітний уривок дає нам дві цінні вказівки щодо молитви. Перша –
це звернення до Ісуса, як до Господа, як до єдиного Пана, а тому слід
мати таку шкалу цінностей, в якій першість належить Богові. Другою
підказкою є преклоніння, адорація, яку всі творіння повинні віддавати
Богові. «Коліноприклоніння перед Найсвятішими Тайнами чи вклякання під
час молитви є, якраз, вираженням адорація перед Богом, також і за
допомогою тіла», – додав Бенедикт XVI, а на завершення закликав вірних
під час молитви «зосереджувати свій погляд на Розп’ятому Христі, частіше
перебувати на Євахаристійній адорації, щоб дозволити увійти в наше
життя любові Бога, Який покірно понизився, щоб нас піднести до Себе».
Джерела: Радіо Ватикан
Воїни Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар