11.09.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

П'ятниця п'ятнадцятого тижня 

Євангеліє

Мр.6,45-53:  «Будьте ж мужні: це – я, не бійтесь!»

 У своєму серці ми носимо чимало страхів, які найчастіше виходять на гору у наших життєвих труднощах.

 Щоб їх позбутися, маємо бути свідомі, що життєві бурі, як і бурі на морі, з часом вщухають. До того ж, в цьому житті нема нічого випадкового – за кожною бурею є Господь, за всім, що стається, є його свята воля. Тому дуже важливо усвідомити, що нічого не стається припадково і що за кожною нашою життєвою ситуацією є Бог.

 Побачити Бога, коли ми маємо мир, радість і благодать, якими Він сповнює нас, є значно легше, аніж за скорботами, труднощами, навіть за падіннями. Вміймо навіть в найскладніші і найтрудніші хвилини свого життя побачити, чого Бог хоче чогось нас навчити, а в найбільшій бурі почути голос Господа Бога, який говорить: «Будьте ж мужні: це – я, не бійтесь!»

---

Апостол

Гл.4,3–21:  «О мої дітоньки, яких я знову народжую в муках, доки Христос виобразиться у вас!»

Апостол Павло називає своїх учнів-галатів дітоньками, бо відчуває відповідальність за їхнє витривання у правдивій вірі, як їхній духовний батько. Знаємо як батько та мама клопочуться за своїх дітей, щоб вони були добре виховані, пильновані, навчені. Так і Павло турбується, щоб вони вповні відображали Христову науку. Це, очевидно, нелегко, тому й каже, що народжує в муках: значить знов і знов вказує на Христа.

Так само і ми маємо робити: народжувати інших знов і знов. Без останку, без знеохоти, без покладання рук, – знов і знов свідчити іншим людям про Бога, приводити до Бога, вказувати на Господа. І нехай ніщо нас не зупинить, навіть гріхи і помилки тих чи інших осіб. Вчімося цього в апостола Павла. Він радів з того, що стало і повсякчас міг народжувати інших, хоча й в муках, щоб Христос все більше відображався в них і їхньому житті. 

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

10.09.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Четвер п'ятнадцятого тижня 

Євангеліє

Мр.6,30-45:  «Дайте ви їм їсти»

Люди, чуючи і бачачи Христа, перебуваючи з ним, більш чи менш свідомо, були захоплені Ним настільки, що не звертали уваги на земні речі. Напевне і нам траплялось в житті так, хоч рідко, бути перейнятими Богом, щоб не звертати уваги на земні речі. А як правило в житті є так, що чим більше ми перейняті різноманітними справами, турботами і речами, тим менше перейняті Богом.

Дивлячись на цей випадок бачимо, що Христос будучи свідомим, що людина є в тілі й потребує поживи, коли учні Йому вказали на те, що ці люди зголодніли, відповів: «Дайте ви їм їсти».

У будь-яких обставинах Бог очікує кожного з нас. Бог не сподівається від нас ні багато, ні мало, а тільки те, що ми спроможні зробити. І як правило ми можемо дуже багато. Святі особи тому й стали святими, що кожної миті свого життя робили те, що могли. Сьогодні маємо замислитися над тим, як багато ми спроможні робити в обставинах нашого життя. Бо так, як Господь сказав до апостолів: «Дайте ви їм їсти», так Він каже кожному з нас: «Зроби те, що ти можеш, я від тебе цього очікую!»

---

Апостол

Гл.3,23–4,5:  «Нема юдея ані грека, нема невільника, ні вільного, немає ні чоловіка, ані жінки, бо всі ви одно у Христі Ісусі»

В людському житті в нас є свої стосунки, які нас єднають, а це родинні, приятельські, по зацікавленнях. Нас часто єднає те, що знаємо одні одних, або належимо до певної групи осіб, до певної нації. І часто в житті ми так будуємо своє життя, що навіть ми як християни живемо в своєму християнському середовищі, а інших людей, які поза цим середовищем, часто сприймаємо як неблизьких нам. Господь дає нам зрозуміти щось більше: всі ми є в Христі браття і сестри.

Кожна людина, яку я зустрічаю на своїй життєвій дорозі, мені є братом і сестрою. Всі ж ми промовляємо до Бога «Отче наш». Питання для кожного з нас, чи ми віримо в це, що промовляємо. Коли ж трошки усвідомимо собі, що ми маємо спільного Отця, тоді лише почнемо будувати братерські стосунки одні з одними. Так, може інші особи цього не свідомі, однак я мав би своєю поставою і поведінкою до них, це їм показати. Може вони цього не розуміють, але своїм життям я мав би засвідчити їм про це. Це не є так просто це робити. Але найперше маємо бути свідомими, що маємо спільного Отця і лиш тоді почнемо жити цим крок за кроком. Бачимо, на прикладі святих, що вони завжди старались обдаровували кожну людину любов’ю, всіх приймали, як своїх братів і сестер. 

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

09.09.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Середа п'ятнадцятого тижня 

Євангеліє

Мр.6,7-13:  «Наказав їм, щоб нічого не брали на дорогу»

 Кожен з нас завжди шукає певності в своєму житті, хочемо мати освіту, працю, житло, мати осіб яким довіря'ємо, та багато чого іншого. Ми хочемо мати певність для себе у своєму майбутньому житті, тому чинимо те чи інше.

 Виходячи з цього ми бачимо, як часто, хоч і називаємось християнами, шукаємо тієї певності в людях, або обставинах. Ми часто цілком не здатні і не вчимо себе мати цю певность в Бозі.

 Ніщо не є певним: люди як і обставини змінюються, політичні та економічні ситуації також. Жоден банк, жодна політична система не є певними, як і всі люди: сьогодні вони є нашими друзями, а завтра зраджують.

 Отже, нічого певного на землі знайти не можемо, тільки Господь є незмінним. Це для нас добра вказівка щоб ми не уповали ні на що, а в будь-яких обставинах училися шукати впевненості в Богові, довіряти Йому. Все більше були свідомі того, що саме наша віра в Спасителя, це єдине, що може дати нам певність в житті.

---

Апостол

Гл.3,15–22:  «Посередника ж нема, коли є хтось один; а Бог один»

Бачимо в Старому завіті людина через посередництво жертвоприношень приносила своє покаяння перед Богом. Були священнослужителі в Храмі, які приносили ці жертви, були ті посередники, які примиряли людину з Богом. Новий Завіт відкриває щось нове. Вже немає посередників, коли з одного боку є людина, а з іншого – Бог. Тут вже є Христос, як людина і як Бог. І в Христі людина отримує цього Посередника, який насправді є посередником, Він є Богом, і Він є людиною.

Саме Ісус є тим, який пов’язує людський рід з Богом. Погляньмо, яким близьким став нам Бог. Він став людиною, став одним з нас. Як кажуть отці, Бог став людиною, щоб для людини стало можливо провадити божественне життя. Саме тому Бог стає людиною, щоб сподобити нас Божественного життя. Лише в Христі ми здатні до цього життя. Христос нам дав цю здатність. Тільки маймо відвагу жити цим Божественним життям.

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя