29.07.2011р. Б. / Папа Іван Павло ІІ про святого Володимира Великого та Хрищення Руси-України

Сьогодні, повертаючись до рубрики, яку ми започаткували з нагоди беатифікації Папи Івана Павла ІІ та 10-ої річниці його візиту в Україну, хочемо пригадати його слова про Хрищення Руси-України та святого Володимира Великого, виголошені під час Служби Божої в латинському обряді, яку він відправив у Києві 24 червня 2001 року. Слід згадати, що протягом усього свого понтифікату блаженний Іван Павло ІІ багато разів звертався до цієї теми, зокрема під час святкувань хрищення Руси-України, які проходили в Римі у липні 1988 року. А 14 лютого 1988 року було оприлюднене окреме Послання Святішого Отця Івана Павла ІІ «Великий дар Хрищення», написане до українців-католиків з нагоди Тисячоліття Хрищення Київської Русі.

Ось слова Папи Івана Павла ІІ, виголошені ним під час Служби Божої у Києві:

Тут, на цьому місці, відбулося хрищення Русі. З Києва почало розквітати те християнське життя, що його виростило Євангеліє спершу на землях древньої Русі, відтак на територіях Східної Європи, а згодом, за Уралом, на просторах Азії. Отже, також і Київ, у певному значенні, відіграв роль “Господнього предтечі” між численними народами, до яких, виходячи звідси, пізніше дійшла благовість спасіння.

Святий Володимир і мешканці Русі отримали Хрищення від місіонерів, які прийшли з Константинополя, найбільшого центру християнства на Сході, і таким чином молода Церква увійшла у сферу багатої спадщини віри і культури візантійської Церкви. Це було наприкінці першого тисячоліття. Хоч Константинопольська і Римська Церкви тоді жили за двома окремими традиціями, однак вони ще перебували у повній єдності. В Апостольському Листі Euntes in mundum – Ідіть у світ я написав таке: “Ми повинні спільно дякувати Господеві за ту подію, яка сьогодні є побажанням і надією. Бог хотів, щоб Мати Церква, видимо з’єднана, прийняла у своє лоно, вже тоді багате націями та народами, і то у часи місіонерської експансії як на Заході, так і на Сході, цю свою нову дочку на берегах Дніпра”.

Якщо сьогодні відправляємо Євхаристію згідно з римською традицією, то цим пригадуємо той момент, який так глибоко пов’язаний з візантійською традицією, - а з ним є спогад про єдину купіль Хрищення. Ми робимо це з вдячністю, а також з бажанням, щоб пам’ять про неї допомогла віднайти ту обставину сопричастя, в якій різниця традицій не перешкоджала єдності у вірі та у церковному житті.

З Хрищенням, яке відбулось тут, у Києві, почалась 1000-літня історія християнства на територіях нинішньої України і цілого регіону. Сьогодні, маючи оту благодать зупинитись на цьому історичному місці, мій погляд витає над більше ніж десятьма століттями, впродовж яких ласка першого Хрещення продовжувала переливатися на наступні покоління синів і дочок цього Народу. О, який розквіт духовного, літургійного та церковного життя розпочався від зустрічі відмінних культур і релігійних традицій! Ця чудова спадщина тепер довірена вам, дорогі брати й сестри. У ці дні, коли я, як прочанин, відвідую вашу Землю, молю Бога разом із вами, щоб це ваше покоління на початку нового тисячоліття було на висоті славних традицій минулого.

Народе Божий, що віриш, надієшся і любиш на українській землі, наново у радості втішайся даром святого Євангелія, що ти його отримав понад 1000 років тому!

Джерела:
Радіо Ватикан
Мандрівники Христа Царя

КОЛАБОРАНТИ

Василь ШПІЦЕР

Про колабораціонізм українських націоналістів (часто маючи на увазі всіх українців) з нацистами багато говорили й говорять радянські, польські і навіть декотрі сьогоднішні українські історики. Останнім часом ця тема набула якогось нездорового наполегливо-стверджувального характеру. Вона постійно фігурує у виступах та промовах російських і проросійськи налаштованих українських політиків, польських журналістів і громадських діячів, розглядалася і підтримана у Європарламенті. Для прикладу подаю цитату з статті польського журналіста Міхала Кацевича від 13 лютого 2011 р. під назвою «Українські націоналісти хочуть нам відібрати Підкарпаття»: «Уявіть собі матч турніру Євро-2012 у Львові. Новий, гарний стадіон побудовано в останню мить. Спортивні кореспонденти зі всього світу повторюють, що зустріч відбудеться на стадіоні імені Степана Бандери і пояснюють, що патрон був лідером українського підпілля з часів II світової війни і колаборував з гітлерівцями».

Долучився до антиукраїнського хору і львівський історик Василь Расевич, який у статті «Хто ви, вороги України?» від 4 квітня 2011 р. пише: «…українські націоналісти на цей час (4 липня 1941 р. — В.Ш.) не були ворогами німців, вони якраз з ними тісно колаборували». Можна згадати й зініційовану польськими та російськими представниками Резолюцію Європарламенту від 25 лютого 2010 р., яка стосується присвоєння звання Героя України Степанові Бандері — жертві польських та німецьких репресій, в'язню польських та німецьких концентраційних таборів, вбитому у Німеччині агентом КДБ.

Радо підтримали цю брудну кампанію й німці: взялися судити українця Івана Дем'янюка, вини котрого не довели ні ізраїльський, ні американський суди, за злочини, нібито вчинені у німецькому концтаборі. Але ж ці жахливі злочини творилися з волі і за наказом німецьких офіцерів-нацистів, багато-хто з яких сьогодні у спокої доживає свого віку у тій же Німеччині. А німецький народ не тільки не чинив супротив діям гітлерівської машини, яку сам привів до влади, але залюбки користувався працею полонених та примусово вивезених до Німеччини українських юнаків і дівчат. Нащадки нацистів мабуть сподіваються, що, засудивши українця, змиють з рук своїх батьків і дідів кров мільйонів невинно убієнних українців, росіян, поляків, євреїв, циган та представників інших народів.

Тим самим у суспільній свідомості європейців (і не тільки) формується думка, що найбільшими колаборантами, а, відповідно, і найбільшими ворогами людства у роки Другої світової війни були українці. Разом з тим названі вище хулителі українців немов у рот води набрали, коли йдеться про співпрацю інших держав і народів з гітлерівським режимом. У цій статті, підготовленій на базі матеріалів, поширених у доступних джерелах інформації, я постараюся відхилити ширму з написом «український колабораціонізм» і показати приховані за нею деякі відомі, але старанно замовчувані факти співпраці з нацистами.

Отже, що таке колабораціонізм у сьогоднішньому трактуванні? В українській історичній і науковій літературі визначення колабораціонізму таке:

Продовження статті читайте за цим посиланням:

http://preobrazhennja.org.ua/index.php?m=content&d=view&cid=1574

27.07.2011р. Б. / «Для єдності Церков мусить бути чисте бажання, нічим не обтяжене», - Блаженніший Любомир (Гузар)

«Ми, люди, можемо прогрішитися проти єдності, але не можемо легковажити Божого Закону», - про це Блаженніший Любомир сказав у програмі «Наша свобода» на радіо «Свобода» щодо питання єдності Церков.

На думку Блаженнішого, ми маємо старатися з нашого боку робити все, щоби Божий дар єдності могли прийняти. Завданням для цього, за словами Блаженнішого, є вміння підготувати свої серця.

Відповідаючи на запитання ведучої ефіру, скільки часу потрібно для осягнення цієї єдності, Блаженніший сказав, що «мусимо бути свідомими, що ми «загнались» дуже далеко, дуже багато зробили в напрямі роз’єднання», - і звернув увагу, що уміння подолати ці різниці, які закоренилися у нас, залежить саме від нас. Це, на його думку, може статися дуже швидко, якщо цього будемо бажати та будемо готовими на жертву.

Коментуючи слова Патріарха Кирила щодо єдності трьох братських народів, відповідає, що всі керівники держав хочуть миру, але, водночас, усі держави продукують і продають зброю. «Так і ми: всі говоримо про єдність, але наскільки ми працюємо в цьому напрямі - це питання». Для цієї єдності, за словами Блаженнішого, мусить бути чисте і нічим не обтяжене бажання.

«Це не означає іти на компроміси щодо змісту віри, але є багато елементів, яких ми мусимо позбутися, щоби могти щиро, відкрито почати розмови», - зазначає екс-глава УГКЦ і звертає увагу на толерантне ставлення один до одного, яке є конкретним кроком у напрямі порозуміння і зближення.

Крім того, звертає увагу на поставу Церков і говорить, що «якщо в будь-якій Церкві почуєте, що хтось говорить проти ближніх, то там Святого Духа немає», - додає Блаженніший Любомир.

Щодо осередку, навколо котрого мала б відбутись єдність Церков, говорить про особу Ісуса Христа. «Наскільки щиро визнаємо Ісуса Христа як Голову Церкви, Того, хто прийшов нас спасти, - настільки кожна гілка Церкви буде старатися бути християнською, настільки ми будемо мати і плекати надію на справжнє повне християнське об’єднання», - зазначає Владика Любомир.

Відповідаючи на запитання щодо допомоги українських Церков в діаспорі із ситуацією єдності в Україні, сказав, що «кожна має бути собою, плекати свою релігійну ідентичність, бо ми є однією Церквою, навіть якщо і розділеною по всьому світі», - наголошує Блаженніший Любомир.

Джерело:

Департамент інформації УГКЦ

"...«кожна має бути собою, плекати свою релігійну ідентичність, бо ми є однією Церквою, навіть якщо і розділеною по всьому світі»..."

Важко не погодитися з думкою блаженнішого Любомира Гузара щодо церковної єдності, до якої запрошується всіх нез'єдинених, адже в цьому запрошенні виконується Божа воля: "Щоби всі були одно..."

Але, найголовніше в цьому запрошенні те, що всіх нез'єдинених не тягнеться "воловими шнурами" до одної халупи з мішаниною мов, релігійних світоглядів, обрядів, адміністративних устроїв. Кому така каша потрібна? Їх запрошено приєднатися до одної і єдиної Христової Церкви, побудованої Господом нашим на апостолі Петрі і через СОПРИЧАСТЯ прийняти ЛЮБОВ БОГА і БЛИЖНЬОГО, щоб таким чином через Святого Духа - Духа Любові, прийти до повного розуміння правди і волі Творця.

Дяка Богові Святому, що нас багато і ми різні, бо саме в обрядовій та мовно-культурній різності - правдива краса і багатство Христової Церкви.

Дяка Богові Святому, що нас багато, ми різні і у вірних Христа є багатий вибір до якої конфесії піти, щоб вповні самовиразати унікальність божої дитини і наситити спраглу душу духовними дарами і ласками.

Дяка Богові Святому за те, що в нашій Церкві не поширений гріх симонії, але в інших конфесіях, де певним народам через сукупність культурних та світоглядних традицій більше підходить саме така система відносин та адміністрування, ніж наша... то ж вони можуть і надалі залишатися у своїх вподобаннях.

Врешті решт, всім не з'єдиненим Церквам пропонується бути "З" Римом, а не "ПІД" і саме тому через їхню гординю нема їм виправдання аж до аду...

Катехит парафії Преображення Господнього р.Б. Леонід.