12.07.2011р. Б. / Первоверховних Апостолів Петра і Павла

Святим апостолам завдячуємо скарб Христової віри. Вони передали нам Христову науку, від них маємо святе Євангеліє й апостольські листи, вони поклали тривку основу під Христову Церкву.

Про велике значення святих апостолів для нас говорить слуга Божий митрополит Андрей Шептицький. “Апостоли в повному значенні того слова, — каже він, — є нашими батьками по вірі. Через їх руки Бог дав людству й кожному народові у християнській Церкві все, що належить до Божої апостольської традиції. У своєму аскетичному житті, як і в проповіді, не можемо, отже, забувати, що все маємо з їхніх рук. Їх апостольським трудам і їх молитвам завдячуємо все, що маємо… На перше місце висувається святий апостол Павло, який у своїх Посланнях дав Церкві таке рясне Боже Об’явлення й такі рясні Божі науки… Круг церковного року висуває на перше місце апостола Петра, призначуючи йому два дні в році — Поклін його кайданам 16 січня і 29 червня” (Про Почитання святих, 1941).

Східна Церква з великою урочистістю святкує 29 червня праз­ник, який в наших богослужбових книгах має таку назву: “Святих славних і всехвальних первоверховних апостолів Петра й Павла”. Обидва ці апостоли визначні своїм характером, своєю ревною апос­тольською працею та своїм великим культом у святій Церкві.

СВЯТИЙ АПОСТОЛ ПЕТРО

Ісус Христос, маючи великі плани щодо особи святого Петра, на початку покликання апостола змінює його ім’я Симон на сим­волічне Петро-Кифа, що означає скала, бо той повинен бути ска­лою, що двигатиме основу Церкви. Святий Петро має близькі стосунки з Христом в часі діяльности останнього. Він свідок Хрис­тового прославлення на Таворі, від імени всіх апостолів визнає Христове божество, разом із святим Йоаном готує пасху для Хрис­та. Він є свідком Христового конання в Оливному Городі. Христос платить податок до храму за себе і за Петра.

Після Господнього вознесення святий Петро стає головою апостолів і першої християнської громади в Єрусалимі. Під його проводом відбувається вибір нового апостола на місце Юди. Він скликає до Єрусалима перший собор Христової Церкви. Святий Йоан Золотоустий називає Петра “первородною вівцею із стада доброго Пастиря”.

Любов Христа Господа — це головний мотив його апостольсь­кої діяльности, трудів і жертви. Та любов вкінці завела його на муки і смерть за свого улюбленого Вчителя. Існує передання, що Петро вважав себе негідним умирати на хресті, як Христос, тому просив, щоб його розіп’яли стрімголов. Цю традицію підтверджує єпископ Євсевій († κ. 340) у своїй Історії Церкви та святий Йоан Золото­устий у проповіді на празник святих апостолів Петра й Павла, де каже: “Радуйся, Петре, що вмер на хресному дереві розп’ятий стрім­голов”. Святий Петро загинув у Римі за цісаря Нерона (54-68) між 64 і 67 роками після Христа. Святий Йоан Золотоустий, ідучи за традицією, подає 29 червня як день його смерти.

СВЯТИЙ АПОСТОЛ ПАВЛО

Павло не належав до числа дванадцяти апос­толів, але за свою повну посвяти апостольську працю, надлюдські жерт­ви й муки у Христовій службі, отримав титул верховного апостола, як і святий Петро. Він єди­ний з апостолів, хто мав кращу освіту та з наро­дження був римським громадянином. Сам Ісус Христос чудом його на­вертає і покликає на апостола по дорозі до Да­маска. Після свого навер­нення з гонителя хрис­тиян він серцем і душею стає ревним і мужнім апостолом Христа. “Пав­ло був вовком, — каже святий Йоан Золото­устий, — і став ягням. Був терням і став вино­градом. З ворога став другом, з бур’яну — хлі­бом… Хулитель став бо­гословом, гонитель — благовісником, мучитель — керманичем, зрадник — сподвижником” (Про святих дванадцятьох апостолів).

У своїй апостольській праці святий Павло показав сильний характер, велику силу волі та гарт духа. Він день і ніч, цілі літа був без­боязним проповідником прав­ди святого Євангелія. Його безмежна любов до Христа не знає перешкод, не знає труднощів, ніколи не ста­вить меж жертовности. Він відбуває великі місійні по­дорожі, організовує нові Церкви, завжди готовий на муки і смерть за Христа.

Апостол народів не тільки відомий як проповід­ник, добрий організатор, але й як визначний бого­слов і письменник. До нас дійшли 14 листів, які Павло написав до різних Церков чи осіб, у яких викладає Христову науку. Святий Павло віддав своє життя за Христа, загинувши від меча в Римі 29 червня 65 або 67 року по Христі.

КУЛЬТ ПЕТРА І ПАВЛА У СВЯТІЙ ЦЕРКВІ

З огляду на велике значення апостолів для святої Церкви їхній культ починається від їхньої смерти. Їхні гроби в Римі були добре відомі всім християнам, і зазнавали великої почести. Святий Єронім († 420) каже: “Коли я ще як юнак учився в Римі, то зі своїми ровесниками звичайно в неділю ходив я на гроби апостолів і муч­еників”, їхній культ стає загальний у IV ст. у Східній і Західній Церквах. Костянтин Великий († 337) збудував у Царгороді велич­ний храм на честь дванадцяти апостолів, де його і поховали.

Найдавніші церковні календарі вже містять празник на їх честь. Первісно не всі Церкви святкували пам’ять святих апостолів Петра й Павла однаково. Календар Фурія Філокала з середини IV ст. вша­новує пам’ять Петра й Павла 29 червня. Сирійський календар з 411 року 28 грудня зазначає: “Павла й Петра, верховних апос­толів”. Подібно і грузинський місяцеслов має їхній празник 28 груд­ня. Календар Полемія Сильвія († 455), єпископа міста Сіттен у північній Італії, день смерти Петра й Павла подає 22 лютого. Антіо­хійський місяцеслов з IV ст. має празник святого Петра 28 червня, а святого Павла — 29 червня. Несторіяни вшановують пам’ять обох верховних апостолів у другу п’ятницю після празника Богояв­лення. З проповіді на празник святих Петра й Павла святого Софрона Єрусалимського довідуємося, що четвертий день після Христового Різдва в Єрусалимі був присвячений цим двом апос­толам, їхній празник у Римі в V ст., як свідчить папа Лев I († 461), мав навіть восьмиденне попразденство.

Визначні Отці Церкви, як святий Йоан Золотоустий, святий Августин, святий Амвросій та инші залишили нам гарні похвальні науки в честь святих апостолів Петра й Павла. Найбільше про­повідей на їхню честь має святий Йоан Золотоустий. “Рим має двоє світлих очей, — каже він, — це тіла тих святих апостолів. Не так ясне небо, коли сонце розливає свої проміння, як світлий город римлян, що освітлює всі кінці вселенної тими двома світлами” (Твори, Т. 9, с. 856). “О, блаженна двійце, — говорить він в иншій науці, — що вірно вловила душі всього світу! Петро — начало правої віри, великий священнодіятель Церкви, наставник християн, скарб вишніх сил, апостол, наділений честю самим Христом. Пав­ло — великий проповідник правди, похвала вселенної, небесний чоловік і земний ангел, слава Церкви; орел, що вознісся до неба, ліра Святого Духа… Павло й Петро — церковні світила, що кожно­денно просвічують Церкву, скарбники Святого Духа, просвітителі вселенної, посуди благодати, тлумачі Святої Тройці, пояснювачі Божественного Слова… Колони Церкви, великі світильники вселен­ної” (Твори, Т. 8, с. 615-616).

Святий Амвросій у дні Петра й Павла навчає: “Цей день, брати, усім нам і всьому світові добре знаний, бо сьогодні пам’ять святих Петра й Павла, їхній празник не може вкритися ні в одній частині світу”. Святий Августин в одній із своїх проповідей в їхню честь каже: “Хоча з передання знаємо, що вони не загинули в один час, то все-таки пам’ять обидвох празнуємо в одному дні, тому що апостол Павло на один рік пізніше загинув того самого дня, якого Петро із в’язів тіла переставився у світ ангелів”. На основі проповідей святого Йоана Золотоустого службу на цей празник уклали святі Андрій Критський, Йоан Дамаскин, Косма Маюмський та инші. Головний зміст служби празника Петра й Павла — це значення апостолів для Христової Церкви, їхня рев­ність, посвята й жертва. На стиховні малої вечірні читаємо: “Петре, осново апостолів, каменю Христової віри, християн начало… Павле, проповіднику народів, опікуне християн, світильнику вселенної, голосні уста Христа живого Бога… Петре, верховний ученику; Павле, ідеале апостолів”. Стихири великої вечірні величають їх такими похвалами: “Страшні мечі духа, світлі окраси Риму, всієї вселенної кормителі, Нового Завіту Богом писані духовні таблиці… Основники Церкви, справжні колони, основа і труби божественних Христових наук і страждань… Петре, каменю й осново віри, і Павле, посудино вибрана”.

На хвалитних стихирах утрені свята Церква закликає всіх вірних до прослави верховних апостолів та до радісної участи в їхньому празнику: “Настав для Христової Церкви визначний праз­ник апостолів, який вимолює спасення нам усім… Радуйтеся, сві­тильники для тих, що в темряві, ясні зорі духовного Сонця. Радуй­теся, Петре й Павле, непорушні основи божественних наук, друзі Христові, прецінні посуди, прийдіть невидимо поміж нас і наділіть надприродними дарами тих, що піснями славлять ваш празник”.

Наступного дня після празника святих апостолів Петра й Пав­ла, ЗО червня, Східна Церква празнує пам’ять усіх Христових апостолів. У науці на цей день святий Йоан Золотоустий ось так сла­вить святих апостолів: “Ви — непохитні колони правдивої віри, слава Церкви, скіпетри царства… Тут Петро навчає Рим, там Павло проповідує світові. Андрій навчає мудреців Геллади. Симон приводить варварів до Бога. Тома хрещенням вибілює етіопців. Юдея почитає престол Якова. Олександрія припадає до трону Марка. Лука й Матей пишуть Євангелія. Йоан тайновідець, як за життя так і по смерті має у своїй опіці Ефес. Вартоломей учить лікаонійців стриманости. Филип чудом рятує Єрапіль. Всі безнастанно чинять усім і всюди добродійства. Сам їхній прах і в гробницях безсмертний. Тепер вони слуги, а потім засядуть як судді світу” (Твори, Т. 8, с. 619).

о. Катрій Юліян, ЧСВВ, Пізнай свій обряд. Свічадо
Джерело:
Департамент інформації Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ

12.07.2011р. Б. / Чинна «українська» влада та УПЦ МП розхитують міжрелігійну ситуацію в Україні

Московська церква в Україні дуже часто наголошує, що вона є найбільшою конфесією у нашій державі. Але реальних підтверджень таким заявам нема. Дані держслужб повністю спростовують цей міф. Що більше, Україна є багатоконфесійною державою, в якій жодну з конфесій не можливо окреслити як переважаючу. Звісно, тут необхідно враховувати факт, що властиво Московський патріархат стрімко втрачає свої позиції на Сході країни на користь протестантських деномінацій. Можливо, усвідомлення цього і спонукає Московську церкву до супер-тісної співпраці з теперішньою державною владою, яка виявляє величезну прихильність до цієї деномінації.

Конфлікт, який розгорівся довкола Десятинної церкви в Києві, ще далеко не вичерпано. Московська церква і надалі, з допомогою партії влади, докладає зусиль для побудови на Київській горі своєї десятинної церкви, не звертаючи жодної уваги на те, що археологи категорично проти будь-якого будівництва на цих теренах, оскільки воно завдасть величезної шкоди культурній спадщині усього світу. Таку позицію УПЦ МП можна розглядати тільки як чергове прагнення довести свою гегемонію і виключне право на Святоволодимирівську спадщину. Таке прагнення здатне вже само по собі дестабілізувати міжрелігійну ситуацію в Україні, підриваючи основи і без того хисткого релігійного миру в Україні.

Ще один тривожний сигнал цього тижня подав Харків. Його мер Генадій Кернес відібрав земельну ділянку від УПЦ КП та передав цю ж таки ділянку УПЦ МП. Така поведінка представника правлячого режиму, м’яко кажучи, зовсім не йде на користь збереженню міжрелігійного миру в Україні. Київ також відзначився у ділянці провокування міжконфесійного протистояння. «Фракція Партії регіонів в Київраді вирішила надати преференції на проведення поховальних служб на всіх кладовищах столиці лише УПЦ Московського патріархату». І це в Києві! У столиці багатоконфесійної держави! Навіть на такому стабільному місці як цвинтар партія влади, яка обіцяла стабільність, цю ж таки стабільність прагне перетворити на конфлікт.

У цьому контексті особливо зловісним виглядає напад народного депутата від Партії Регіонів Інни Богословської на увесь світовий баптизм. Для народного депутата, яка представляє ПР у Верховній Раді, баптизм – це не більше не менше, а неканонічна секта. Ого! З державного каналу телебачення, у світській державі, у центрі Європи, у чи не найпопулярнішому шоу країни «Шустер live», у п’ятницю у вечері (за народними повір’ями – це час відьом), представник партії влади називає одну з провідних конфесій України сектою! І не просто сектою, а власне НЕКАНОНІЧНОЮ! Звісно, ЗМІ не залишили цю пікантну ситуацію без коментарів, але мало хто звернув увагу на те, куди насправді був націлений напад Богословської. На «неканонічність» однієї з українських конфесій. Богословська відома, як прихильниця МП, вислів «неканонічна секта» з її уст може розцінюватися тільки, як плювок в сторону усіх українських конфесій, окрім «канонічної» РПЦ.

Народний депутат І. Богословська має повне право приватно бути переконаною, що баптисти – це секта, що юдеї вживають у їжу кров християнських дітей, що католики прагнуть знищити «Святую» Русь, але народний депутат І. Богословська є членом Верховної Ради – законодавчого органу України, вона є членом партії влади, тому її заява на телебаченні не є приватною справою, вона є справою державного рівня. Представник світської держави, який обзиває будь-кого сектою, який говорить про неканонічність баптизму, фактично є рупором розпалювання міжконфесійної ворожнечі. І це є серйозною проблемою.

У цьому ж таки контексті слід розглядати і відмову владної більшості у Верховній Раді обговорити проблеми державно-конфесійних взаємовідносин. Партія влади не хоче розглядати це питання, оскільки, очевидно, добре собі усвідомлює усю небезпечність такого розгляду, який би чітко показав, що в Україні християнські конфесії, окрім «єдиноправильної» УПЦ МП утискаються і переслідуються.

Ще серйознішою проблемою є те, що партія влади діє майже завжди певним методом – напакостить, а потім чекає реакції суспільства. Якщо реакція була не такою, яка очікувалася, то влада міняє свою поведінку, але якщо реакція була очікуваною, то влада продовжує гнути свою лінію. У цьому контексті напад Богословської слід розцінювати не інакше, як спробу партії влади розпочати кампанію проти «неканонічних» християн уже цілком відкрито. А недавні заклики УПЦ МП до «повернення» під крило «єдиноканонічної» Москви усіх християн України та синхронне брежнєвсько-золотозіркове нагородження предстоятеля УПЦ МП президентом Януковичем не може не викликати асоціацій з сталінсько-РПЦшним «поверненням» заблудлих уніатів до лона РПЦ. Не хотілося би бути чорною вороною, віщункою зла, але на фоні того, що в Україні переслідують та утискають католиків за віросповідною ознакою, що Україна котиться до войовничого антикатолицизму, такий стан речей не може не хвилювати католика, незалежно від його помісної приналежності.

На фоні цього всього влаштоване владою шоу під назвою «зустріч губернаторів з представниками конфесій», виглядає не більше не менше, а черговою спробою окозамилювання і без того окозамиленого суспільства.

Схоже на те, що Польща, яка готова боротися за права переслідуваних іракських та єгипетських християн, якщо вона цього дійсно прагне щиро, буде змушена звернути свій погляд у бік свого південно-східного кордону. Адже в Україні уже відбуваються практично систематичні утиски католиків.

У контексті такої специфічної ситуації доволі цікавим фактом є потурання державної влади реально соціально небезпечній секті догналівців. Адже не зважаючи на всі їхні безчинства, держава відсутністю реакції на створення догналівцями конфліктогенної ситуації в Галичині лише потурає розпалюванню міжконфесійного конфлікту на галицьких теренах, де уже практично забулися міжрелігійні чвари кінця ХХ століття.

Католики України дійсно мусять серйозно задуматися над самоорганізацією для захисту своїх елементарних прав у цій державі. І одним з елементів цього мала би бути більша інформаційна активність Католицьких Церков в Україні, зокрема у доступному поки що інтернет-середовищі. Тим більше, що Ватикан дає добрий приклад такої активності. Так, Ватикан нещодавно відкрив спеціальний портал новин, кількість читачів ватиканських твітів досягла в середньому 67 тис. в день і продовжує зростати, католицьке блогерство стає у світі усе більшою опорою Церкви в інтернет-просторі. Католики України мають звідки брати приклад і від кого набиратися досвіду. Вони мусять почати говорити. Почати розповідати про свої проблеми не лише на тих кількох україномовних католицьких ресурсах, але й створювати нові сайти, нові блоги і то не лише українські. Українському суспільству і світові не обхідно донести правду про Католицьку Церкву, а особливо про Католицьку Церкву в Україні. Суспільство, яке ще не позбавилось усіх наслідків більшовецько-московського тоталітаризму, не має відповідної інформації, а мусить збагнути свою відповідальність за стан речей в країні. А питання свободи віросповідання є чи не найфундаментальнішим людським правом. І суспільство, яке позбавляє людей цього права, перестає бути гуманним – воно стає типово тоталітарною машинерією. Адже якщо держава не шанує права на вільне віросповідання, вона дуже скоро перестає шанувати право на життя. Влада, яка розпалює міжрелігійні конфлікти у власній країні, ріже гілку, на якій сама сидить. Така влада стає злочинною. Адже міжрелігійні конфлікти відомі своєю кривавістю і жорстокістю. Тож виглядає, що партія влади легковажно підносить сірник до бочки з порохом, на якій сидить не лише вона, але й ціла Україна. Тому не тільки католики, але й кожен український громадянин мав би задуматися над ситуацією, яку провокує влада, і не дозволити їй розпалити вогонь міжрелігійного конфлікту та переслідувань на нашій рідній землі.

о. Орест-Дмитро Вільчинський
Джерело:
Мандрівники Христа Царя

10.07.2011р. Б. / УГКЦ ніколи не змінить негативного ставлення до гомосексуалізму

Українська Греко-Католицька Церква ніколи не змінить свого негативного ставлення до гомосексуалізму як такого, бо це є звироднілий спосіб статевого життя.

Таку думку в інтерв’ю «Українській правді» висловив Предстоятель Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав (ШЕВЧУК).

За його словами, такий спосіб життя «абсолютно суперечить Божому задуму про людину, і той, хто живе у такий спосіб, ніколи не відкриє справжнього змісту статевості".

Також глава УГКЦ висловився щодо модернізації церкви в сенсі зміни понять у питанні статевої зрілості.

«Церква осучаснюється та модернізується у своєму способі служіння, у методі пояснення тих чи інших вічних істин. Але церква не модернізується в сенсі зміни чи підміни свого віровчення. Коли мова йде про етику статевості та подружнього життя, то позиція церкви полягає у тому, щоб віровчення було певною мірою розвинене (і, можливо, уточнене) у зв’язку з сексуальною революцією кінця 60-х років, яка мала колосальні наслідки для сучасного суспільства».

Предстоятель УГКЦ не рекомендував би читати книжку польського католицького священика Ксаверія Кнотца «Секс, якого не знаємо», в якій автор написав, зокрема, що секс у подружжі існує не лише для продовження роду і що оральні пестощі теж мають право на існування.

«Коли мова йде про книжку Кнотца, то вона є дуже неоднозначна. В ній є певні моменти, які нібито наслідують те, про що говорив Папа Іван Павло ІІ. До речі, будучи кардиналом Кракова та викладачем Люблінського університету, Папа написав дуже цікаву книжку, яка називалась «Любов і відповідальність». Там, розмірковуючи над статевістю, він пише, що то не є лише секс у нашому розумінні, що це – в першу чергу – міжособистісні стосунки», – сказав Блаженніший СВЯТОСЛАВ.

Він підкреслив, що коли католицька церква говорить про «сексуальну інтеграцію», то вона має на увазі те, що «статевість людини як один з важливих елементів її буття потрібно ставити в контекст всієї особи». Тобто, за його словами, «не можна любити лише одну частину людини, одну частину її тіла, треба любити усю особу, яка за допомогою тілесності є присутньою у видимий, матеріальний спосіб. Оце є вчення Папи Івана Павла ІІ».

«Тобто на сьогодні католицька церква (і я в тому числі) є спадкоємцями традиційної християнської етики», – підсумував він.

Джерела:

УНІАН

Мандрівники Христа Царя

...гомосексуалізм... це - звироднілий спосіб статевого життя...

І, оскільки, "...худоба тільки на те й родиться, щоб її били й убивали...", то ті істоти мали б схаменутися та повернути собі, втрачену через цей гріх, гідність людини.

Катехит парафії Преображення Господнього р.Б. Леонід.