Ді.27,1–44: «Чотирнадцятий день, як ви, ждучи, перебуваєте натще
й не їсте нічого. Тому прошу вас щось з’їсти, бо йдеться тут про ваш
рятунок»
Бачимо, що капітан корабля не послухався апостола Павла і
пустився в таку небезпечну подорож. Почався шторм і море хвилювалось,
корабель виглядав, немов би тріска у морі, і не було ніякої певності.
Страх і відчай під час цього шторму опанували людьми. І тоді Павло
звернувся до них, щоб вони покріпились. Звичайно, це покріплення
виглядало людським, тілесним, а для нас покріплення під час труднощів і
проблем – це наша зустріч з Христом. Це наше покріплення Тілом і Кров’ю
Ісуса Христа, це покріплення у Євхаристії. Тому в наших труднощах,
клопотах і бідах під час наших штормів, часто зустрічаймося і
покріплюймось Богом у нашій молитві, а особливо приступаючи і споживаючи
Тіло і Кров. Господь нам дає тоді силу і міць переходити через ці бурі та шторми нашого життя.
***
Йо.17,18-26: «Як послав єси мене у світ, так послав і я їх у світ»
Видається, що ми не часто задумуємося про сенс нашого буття. Це
видно з того, що все, що маємо, сприймаємо як закономірне, ніби воно так
мало бути й ми заслужили це. Але забуваємо, що наше життя – не набір
випадковостей. Ким я є і що виконую – усе це від Господа. Саме Бог
хотів, щоб я народився в цій нації, у цьому історичному періоді, саме в
таких політичних обставинах, з таким рівнем достатку, з такими, а не
іншими дарами й талантами.
З одного боку, це засвідчує Божу впевненість у тому, що я зможу
функціонувати в цьому періоді і в цій ситуації. Він довіряє мені, і саме
в цих обставинах. Маємо ж розуміти, що цей Божий план щодо нашого життя
є для нас великим даром, і тільки реалізуючи його, можемо бути справді
щасливими.
Чи ми перебуваємо в такій довірі до Бога, яку Він має до
кожного з нас. Чи приймаємо все як дар, чи хочемо сповнити Божий план у
своєму житті?
+ВЕНЕДИКТ
Джерело: ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР
Немає коментарів:
Дописати коментар