Преподобного Стефана, колишнього ігумена Печерського, єпископа Володимирського
"Той, хто терпіння має, до всілякої чесноти причетний, радіє у
скорботі, у бідах витривалий, у напастях веселиться», — говорить
богонатхненний Єфрем Сирин. Таким виявився цей преподобний отець наш Стефан, який від братів своїх постраждав, хоч і сумував, але Бог його
вельми розвеселив. Згадує-бо преподобний слово пророка і царя Давида,
кажучи: «У багатьох болях моїх у серці моєму, втішання Твої возвеселили
душу мою». Через те всю скорботу як таку, що від Бога послана, з радістю
приймав. Добре навчився всілякої чесноти: з дитинства-бо свого під
рукою достохвального серед ігуменів преподобного отця нашого Теодосія
Печерського зростав і його завжди учнем був, насолоджувався завше і
годувався богонатхненними словами з медоточивих його уст, наче немовля з
грудей. До нього ж, як дитина до батька, усією добродійною подобою
приєднався. І через те прагнув любов'ю до сердець всіх братів, вони його
спершу вибрали доместиком, або урядником церковного уставу.
І тоді,
коли учив сам ігумен преподобний Теодосій братів у церкві духовними
словами, достойно і цей їх же учив. Потім, коли преподобний Теодосій
кінець життя цього часового мав прийняти, просили його всі одноголосно,
кажучи: «Стефан достойний є після тебе ігуменство прийняти, нехай Стефан
буде нам ігуменом». Преподобний же Теодосій схилився перед проханням
братів і, прикликавши любого учня блаженного Стефана, вручив йому перед
усіма загороду, повну богонатхненних словесних овець, і церкву, що на
основі чудесній, просив закінчити. Тоді багато повчив його, як берегти
монастирський устав, братів від чистого серця любити, незасинаюче мати
око сердечне до Бога, гостинности не забувати. І так переставився до
вічних обителей, обіцяючи, проте, і в обителі своїй Печерській,
дорученій блаженному цьому Стефанові, у допомозі своїй завжди бути
невідлучним.
Коли переставився преподобний Теодосій, блаженний Стефан,
ігуменство святої чудотворної Лаври Печерської прийнявши, подвизався
вельми, віддавався будівництву святої, Богом знаменованої, церкви (її ж
преподобний Теодосій почав будувати), як же і цілому будівництву
монастирському. І благодаттю Божою, молитвами ж преподобних отців наших
Антонія і Теодосія, за мало років і церкву закінчив, і монастир новий
збудував і туди зі старого монастиря братію переселив. У старому ж
монастирі мало їх залишив, був у них звичай братів, що переставилися,
там ховати. Ще ж встановив преподобний отець наш Стефан, аби в монастирі
його завжди Божественну Літургію відправляти за померлими братами і
блаженними ктиторами. Бог же все на потребу його щедро подавав і
примножив місце те благодаттю Божою. Ненависник добра, ворог (який
завжди бореться з рабами Божими) заздрив блаженному за таку опіку його
про обитель свою і, злими своїми підступами збунтувавшись, таке
збентеження серед деяких братів зробив, що не лише з ігуменства його
зняли, того, кого спершу самі одноголосно вибрали, а й із монастиря
неповинно відлучили. Це ж усе доблесно витерпів син незлостивости
преподобний Стефан від братів своїх і любов'ю ніяк не віддалявся від
тих, від яких тілом був віддалений, але Богові ревно молився за них,
наслідуючи у всьому тезойменного свого святого первомученика Стефана і
кажучи: «Господи, не май їм за гріх це».
Тягнуло-бо святого любов'ю до
преподобного Теодосія, наче залізо до каменя-магніта. Коли ж довідалися
про таку журу преподобного Стефана, багато хто з бояр і вельмож, сини
його духовні, яких вручив йому преподобний Теодосій, зжалилися вельми,
що так отець їхній духовний постраждав, і, милістю зрушені, з маєтків
своїх досить на потребу подавали йому. І в той час преподобний Стефан
згадував преславні ті чуда, яких же самовидцем був, як майстри із
Константинограда до преподобних отців наших Антонія і Теодосія
Печерських прийшли, принесли ікону Пресвятої Богородиці, і про видіння
цариці у Влахерні розповідав. Бог йому допомагав, молитвами преподобних
отців Антонія і Теодосія збудував собі монастир недалеко Печерського, на
Клові, і церкву на ньому кам'яну спорудив в ім'я Пресвятої Богородиці, у
пам'ять Покладення чесних риз її, за прикладом тої, що в
Константино-граді, у Влахерні. І щороку празник робив світлий, місяця
липня в другий день. Там братів багато зібравши, жив богоугодно. Устав
же церковний і чин весь укладу монастирського, як же від преподобного
Теодосія в монастирі Печерському прийняв, так і у своєму берегти велів. І
багато на користь правовірним показавши, ішов від сили в силу, що в
дальших краях за добродійне життя славлений був і знаний багатьом. І
через те, коли переставився єпископ славного града Володимира (його ж
сам великий самодержець Володимир у своє ім'я збудував), тоді цього
преподобного вибрали на архиєрейський престол града того, і
хіротонізований від преосвященного митрополита Київського Йоана. І добре
випасав Богом вручені йому вівці, даючи приклад стаду словом, життям,
любов'ю, духом, вірою чистою. Коли ж благоволінням Божим і радою
блаженного Йоана, ігумена Печерського, і всіх братів мали перенести
чесні мощі преподобного отця нашого Теодосія з печери у Богом збудовану
церкву, у той час предивний цей єпископ Стефан прийшов із Володимира,
опинився на Клові у своєму монастирі і бачив уночі через поле зорю
велику, що сяяли над печерою, — думав, що переносять чесні мощі
преподобного Теодосія (знав про той намір), засумував вельми, що
переносять без нього, зразу сів на коня і помчав до печери, взявши зі
собою Климента, якого поставив ігуменом замість себе на Клові. їдучи,
бачив здалека ту зорю, що явилася над печерою, але, коли наблизився,
побачив там свічок багато, а як прийшов до печери, нічого з того не
бачив, і зрозумів, що справді сподобився бачити світло божественної
слави від чесних преподобного Теодосія мощів: уже-бо були прокопали над
чесними його мощами і винесли їх до дверей печери. Наступного ж дня
після видіння того послужив з иншими єпископами перенесенню чесних мощів
отця і вчителя свого преподобного Теодосія і блаженний Стефан.
Тоді
пішов собі знову на престол Володимирський, багатьох чеснот на користь
словесному своєму стадові досягнув, через них виявився достойним вінця
нев'янучої слави, його ж від початку літ своїх ім'ям своїм знаменував,
ділами ж домігся. І так після багатьох років на прийняття вінця того до
Христа, пастирів начальника, відійшов. У рік від створення світу 6602-й,
від Різдва ж Христового — 1004-й, 27-го дня місяця квітня. Молитвами
преподобного цього вінценосця Стефана і нас, Христе Боже, сподоби вінця
слави на славу Тобі самому з безначальним Твоїм Отцем і єдиносутнім
Духом нині, і завжди, і навіки-віків. Амінь.
__________
Дмитро Туптало - Житія святих. Том VIII - квітень. Львів, Видавництво «Свічадо», 2009
У той самий день
Святого священномученика Симеона, родича Господнього
Тропар, глас 1: Як Христового родича, Симеоне
священноначальниче, і мученика твердого, який оману погубив і віру
зберіг, священно восхваляємо тебе, тому днесь священну пам’ять твою
святкуючи, приймаємо за молитвами твоїми прощення гріхів.
Кондак, глас 4: Як зорю превелику церква має богоглаголивого Симеона, світловодителя, кличучи: Радуйся, мучеників чесний вінче.
Святий Симеон походив з роду Давида. Його батько Клеопа був
братом святого Йосифа Обручника, а мати Марія – своячкою Пречистої Діви,
і тому він був по крові свояком, (по-єврейськи – братом) Ісуса Христа.
Святі апостоли Яків Молодший і Юда Тадей були рідними братами святого
Симеона. Його батько і мати були одними з перших учнів Спасителя; його
мати Марія стояла під хрестом Спасителя на Голготі (див. Мр. 15, 40) і
була при тому, як Ісуса клали до гробу (див. Мр. 15, 47). Вона, разом з
іншими жінками мироносицями, почула від ангела радісну вістку, що
Спаситель воскрес (див. Мр. 16, 1-9). Святий Симеон був свідком чудес
Спасителя і слухав Його науку. Коли після зіслання Святого Духа апостоли
й учні розійшлися проповідувати слово святого Євангелія, Симеон
залишився в Єрусалимі, щоб допомагати в душпастирстві своєму братові
Якову, єпископові Єрусалиму (його пам’ять вшановуємо 23 жовтня (5
листопада) і в неділю по Різдві Христовому). А коли у 28-ий рік після
воскресіння Христа Спасителя єпископ Яків прийняв мученицьку смерть,
тоді Симеон став єпископом Єрусалиму. Над містом, котре каменем убивало
пророків і розіп’яло на хресті Бога і Спасителя свого, навис Божий гнів,
жиди збунтувалися проти римлян, за що чекала їх сувора кара. Християни,
передбачивши зруйнування Єрусалиму, яке відбулося 70 р., залишили місто
ще до облоги і поселилися разом зі святим Симеоном в містечку Пелла, що
розташоване було поблизу. Тут святий Симеон скріплював вірних у вірі
Христовій, число яких було вже дуже велике; тут у безнастанних молитвах
він віддавав славу Ісусові Христу, який приніс спасіння нещасливому
людському родові.
Після зруйнування Єрусалиму святий Симеон з вірними повернувся до
міста, яке починало відбудовуватися, і продовжував опікуватися своєю
паствою. А треба знати, що вже тоді стали виникати єресі і диявол
заводив роздор серед вірних. До того ж жиди, де тільки могли,
переслідували християн. Хоч як вони ненавиділи римлян, однак там, де
йшлося про Христову віру, вони підлещувалися і підплачували римським
урядникам, щоб лиш ті судили і видавали їм в руки ісповідників Ісуса,
Спасителя нашого. Уже за імператорів Веспасіяна і Домитіяна римляни
ув’язнювали й убивали всіх, що походили з роду Давида, та Бог заховав
Симеона для добра святої Церкви. Але за правління Траяна прийшов час,
щоб святий Симеон дав явне, кров’ю скріплене свідчення про Ісуса. Деякі з
фарисейського роду і фарисейської злоби жиди донесли Аттикові,
намісникові Палестини, що Симеон є з роду Давида, і Аттик наказав його,
тоді вже 120-літнього старця, ув’язнити. Упродовж кількох днів святий
Симеон терпів усілякі муки, а під кінець був розіп’ятий на хресті, де з
молитвою на вустах віддав Богу чисту і святу свою душу. Святий
опікувався своєю єрусалимською паствою 43 роки; замучено його було 107р.
__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська
Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів,
Видавництво «Свічадо», 2013
Джерело: ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР
Немає коментарів:
Дописати коментар