Святого священномученика Василія, єпископа Амасійського, і святої праведної дівиці Глафіри
Тропар, гл. 4: I обичаїв апостолів причасником і їх
намісником стався Ти, * знайшов Ти шлях, богонатхненний, як дійти до
видіння. * Задля того слово істини справляючи, * і задля віри пострадав
Ти аж до крові, священномученику Теодоте, моли Христа Бога, щоб спаслися
душі наші.
Кондак, глас 4: Царським повелінням зневаживши, царство
небесне отримав єси, Василіє, в ньому ж ликуючи, поминай нас, які
пам’ять твою почитаємо, священномучениче.
Святий Василій був єпископом Амасії. Він брав участь в
Анкирському соборі (314 р.) і в соборі Неокесарійському. Святий Атанасій
називає святого Василія “Великим” за те, що він ревно боронив святу
віру від єретиків. Йому випало бути єпископом у часи найбільших
переслідувань християн, і сам він прийняв мученицьку смерть невдовзі
перед тим, коли світло Христової віри засяяло над усім світом.
Коли Римська імперія розділилася на дві частини, за правління
Костянтина Великого східною частиною управляв Ліциній. Він удавав із
себе прихильника християн, але згодом став їх мучити і переслідувати,
замикати і руйнувати церкви, бо, як казав, християни моляться за
Костянтина, а не за нього. При цьому він провадив розпусне життя. Була
при дворі цісаревої дуже красива дівиця на ім’я Глафіра (Красна).
Імператор наказав своєму наближеному Венигну, щоб обіцянками схилив
дівчину до гріха. Глафіра, почувши злобні обіцянки підлесника, який для
свого пана виконував цю брудну службу, розповіла все цісаревій, а та
потай відправила Глафіру, переодягнену юнаком, в супроводі кількох
вірних слуг з Никомидії. Розлючений імператор наказав знайти дівчину, до
якої запалав пристрастю, та Глафіра щасливо утекла від погоні і
сховалася в Амасії. Її прийняв у свій дім християнин Квинтій, він послав
по єпископа святого Василія, якому Глафіра все розповіла. Святий
Василій наказав їй нікому не показуватися, бо за нею шукають, а якщо б
імператор довідався, що вона переховується в Амасії, то всіх амасійських
християн не минуло б люте переслідування.
У той час святий Василій будував в Амасії першу християнську
церкву, а Глафіра, яка провадила святе, побожне і досконале життя,
пожертвувала на цю будову всі свої дорогоцінності і гроші, що мала для
своїх потреб, а ще вона написала листа до цісаревої, в якому повідомила
про те, де вона переховується, і просила про пожертву на будову церкви.
Цісарева радо переслала великий дар на церкву і написала листа до
святого Василія, в якому просила єпископа про благословення і поручила
Глафіру його опіці. Того листа перехопив слуга імператора Венигн і доніс
про все Ліцинію. Цар наказав схопити святого Василія і Глафіру та в
кайданах привести до Никомидії. Та поки той наказ надійшов до Амасії,
Глафіра померла і була зачислена до лику святих дівиць.
Отож перед судом безбожного Ліцинія став лиш святий Василій. Його
звинуватили в непослуху царській волі і в тому, що визнає Христа
Спасителя. Перед допитом святого кинули у в’язницю. За своїм єпископом з
Амасії прийшли два його диякони, Партеній і Теотим, і замешкали вони у
побожного християнина Елпідифора. Той підкупив сторожа в’язниці і кожної
ночі вони втрьох ходили до святого Василія і разом довгі години
перебували на молитві. А коли наближався день суду, святий Василій,
якому Бог об’явив день його кончини і майбутню небесну славу, усю ніч з
товаришами своїми перебув на молитві. Він кілька разів повторив слова
псалма: “Взяв би крила зірниці, осівся б на край моря, – і там рука Твоя
мене б водила, і Твоя десниця мене б тримала” (Пс. 139(138), 9-10), –
бо знав, що помре від меча, а тіло його кинуть у море.
Після молитви попрощалися вони не з плачем і розпукою, а так, як
належить християнам, яких смерть розлучає на короткий час, а небо всіх
разом з’єднає на всю вічність. Святий Василій доручив, щоб замість нього
єпископом Амасії став Євтихій, син Калістрата (так і сталося, Євтихій
брав участь у Нікейському соборі).
Коли святий Василій став перед судом, він не злякався гніву
Ліцинія, що всіма способами хотів його схилити до відступництва.
Імператор наказав бити святого жилами, потім стяти мечем, а тіло кинути в
море. Над берегом моря святий єпископ став на коліна, підніс руки до
неба і голосно молився за Церкву, за свою паству і за своїх мучителів,
яким простив зі щирого серця. Потім поцілував своїх дияконів й
Елпідифора і нахилив голову під меч. Сталося це 28 березня (10 квітня)
322 р. Тіло святого і голову кинули в море у різних місцях. Та Бог
чудесним способом з’єднав тіло з головою і вода винесла його на берег, а
диякони підняли мощі свого єпископа, з яких ішов чудесний запах. Так
сповнилися слова псалма, що і на дні моря удержить праведника десниця
Господа.
Тіло святого Василія перевезено було до Амасії і поховано в новій
церкві, яку він побудував, 26 квітня (9 травня). Саме в цей день свята
Церква вшановує пам’ять свого священномученика.
__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська
Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів,
Видавництво «Свічадо», 2013
Джерело: ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР
Немає коментарів:
Дописати коментар