СВІТЛИЙ ПРАЗНИК ПАСХИ
“Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав,
і тим, що в гробах, життя дарував”
(Тропар Пасхи).
і тим, що в гробах, життя дарував”
(Тропар Пасхи).
З усіх великих празників нашого церковного року найбільш давній,
урочистий і радісний — це світлий празник Христового Воскресення. Він,
як сказано в ірмосі 8 пісні пасхального канону утрені: “Цар і Господь,
празників празник і торжество торжеств”.
Святі Отці Церкви особливо підкреслюють значення і велич цього
празника. “Пасха в нас, — каже святий Григорій Богослов у своєму
пасхальному слові, — це празників празник і торжество торжеств, яке
настільки перевищує всі инші торжества, не тільки людські, але і
Христові, що в його честь відбуваються, наскільки сонце перевищує
звізди”. А святий Йоан Золотоустий у проповіді на Пасху так звеличує
Христове Воскресення: “Де твоє, смерте, жало? Де твоя, аде, перемога?
Воскрес Христос і ти провалився. Воскрес Христос і впали демони. Воскрес
Христос і радіють ангели. Воскрес Христос і життя панує. Воскрес
Христос і нема ні одного мерця в гробі, бо Христос воскрес із мертвих і
став первістком померлих”.
Тож у світлому й радісному дні Христового Воскресення свята
Церква закликає небо й землю до святої Божої радости: “Хай небеса
достойно веселяться, хай радіє земля, хай празнує увесь світ видимий і
невидимий, бо Христос устав, радість вічна” (Тропар 1 пісні канона).
Щоб краще зрозуміти велич, значення і дух празника Пасхи, погляньмо на його історію, богослуження і значення для нас.
ІСТОРІЯ ПРАЗНИКА ПАСХИ
Празник Христового Воскресення у наших богослужбових книгах має
такі назви: Свята й велика неділя Пасхи, День святої Пасхи, або Свята
Пасха. Наш народ на означення празника Пасхи має ще слово “Великдень”,
що означає Великий День, бо він великий своєю подією, своїм значенням і
своєю радістю. Слово “пасха” походить з єврейського “песах”, що значить
“перехід”. Тут мова про перехід Господнього ангела, який одної ночі вбив
усіх єгипетських первенців, коли фараон не хотів відпустити
ізраїльський народ, а перейшов повз (по-єврейськи “песах”) доми
ізраїльтян, одвірки домів яких були помазані кров’ю однорічного ягняти.
Слово “пасха” у жидів означало також ягня, якого заколювали на Пасху, а
потім і сам день свята на згадку про визволення з Єгипту дістав назву
Пасхи.
Для апостолів і перших християн ПАСХА-ПЕРЕХІД стала символом
иншого переходу — подвійного переходу Ісуса Христа: від життя до смерти і
від смерти до життя. Перший перехід дав основу для хресної, а другий
для воскресної і радісної Пасхи. Апостоли й перші християни святкували
разом із жидами свою християнську Пасху, але не радісну, а сумну і з
постом, бо вона була для них річницею Христових мук і смерті.
Пасхальний агнець євреїв став для християн прообразом Ісуса
Христа, Який, наче невинне ягня, приніс себе в жертву за гріхи цілого
світу. Звідси в богослуженні його називають пасхальним агнцем або
коротко Пасхою. “Бо Пасха наша, — каже святий апостол Павло, — Христос,
принесений у жертву” (1 Кор. 5, 7).
У II ст. разом із хресною Пасхою починає також входити в практику
і радісна Пасха на честь Христового Воскресення, яку святкують у неділю
після жидівської Пасхи. У зв’язку з тим подвійним святкуванням хресної і
воскресної Пасхи між християнами почалася тривала і завзята суперечка
про сам день святкування Пасхи. Виникла суперечка, бо щораз більше почав
змінюватися погляд на саме свято. Первісно Пасху вважали днем смутку й
посту на честь Христової смерти, а тепер хотіли злучити з нею радісну
річницю Його світлого Воскресення, що не сумісне зі смутком, ані з
постом. Загал християн став святкувати Пасху Христового Воскресення в
неділю, але деякі християнські громади, передусім у Малій Азії, вперто
празнували Пасху разом із жидами 14 Нісана, першого весняного місяця.
Від 14 Нісана ті громади названо “квартодецімані”, що значить
“чотирнадцятники”.
Собор у Нікеї (325) припинив ці тривалі і болісні суперечки. Він
вирішив, що всі християни мають святкувати празник Пасхи того самого
дня: що не можна йти за жидівським звичаєм, а треба празнувати Пасху в
неділю, після першої повені місяця, після весняного рівнодення.
У IV-V ст. святкування празника Пасхи продовжується з одного дня
на цілий тиждень, який зветься “світлим тижнем” на противагу до тижня
перед Великоднем, що має назву “Великого”, або “Страсного”.
У збірнику церковних законів під назвою Апостольські постанови,
які були написані в Сирії близько 380 року, але мали б походити з
апостольських часів, про світлу седмицю кажуть так: “Через цілий великий
і наступний по нім тиждень хай слуги не працюють, бо той — це тиждень
мук, а цей — це тиждень Воскресення, і треба слухати наук” (VIII, 33).
Цісар Теодосій Великий († 395) скасував ведення судових розправ, а
цісар Теодосій Молодший († 450) заборонив театральні й циркові вистави
на час усієї світлої седмиці. В Єрусалимі найбільш урочисті були перші
три дні Пасхи, що Східна Церква практикує і сьогодні.
Шостий Вселенський Собор (691) у справі святкування світлого
тижня вирішив: “Від святого дня Воскресення Христа нашого Бога до нової
неділі (тобто до Томиної неділі) вірні повинні цілий тиждень безнастанно
перебувати у святих церквах, у псалмах, і співах, і піснях духовних,
радіти й торжествувати в Христі, уважно слухати читання Святого Письма
та брати участь у святих Тайнах, бо таким способом разом з Христом
воскреснемо й разом прославимося. Тому в цих днях не можна влаштовувати
ні кінських перегонів, ані инших публічних видовищ” (Правило 66).
ПАСХАЛЬНА УТРЕНЯ
З богослужень празника Христового Воскресення на особливу увагу
заслуговує пасхальна утреня, яку можна б назвати величним гимном
прослави Христа-Переможця. її авторство приписують великому богослову
Східної Церкви й великому мистцеві слова — святому Йоану Дамаскину (к.
676 — к. 749). Ймовірно, що вона укладена на основі пасхальних
проповідей святих Отців — Григорія Богослова, Григорія Ниського й Йоана
Золотоустого. Зміст воскресної утрені глибоко-догматичний, форма
високо-поетична, тон дуже радісний і переможний.
Тропар Пасхи Христос воскрес із мертвих…, який стільки разів
співаємо у воскресний час, охоплює ввесь зміст, суть і значення
празника. Осередок воскресної утрені творить канон. В ірмосах, тропарях і
стихирах канона виступає перед нами Христос як обіцяний Месія, як Бог у
маєстаті й силі, як Спаситель і Відкупитель, як Переможець над смертю,
адом і гріхом.
Щодо своєї форми пасхальна утреня це вершина поезії й унікальне
явище в церковній літературі Східної Церкви. У ній багатство гарних
поетичних зворотів, образів, порівнянь і символів. Над глибоким змістом і
поетичною формою великодньої утрені ввесь час домінує
тріюмфально-переможний тон святої, неземної і вічної радости, що
випромінює на нас з кожного ірмоса, тропаря чи стихири. Тут переживаємо
ту повноту радости з Христового Воскресення, що її святий Григорій
Богослов у своїй пасхальній бесіді так описує: “Вчора я розпинався з
Христом, сьогодні прославляюся з Ним. Вчора я вмирав з Ним, сьогодні
оживаю з Ним. Вчора я погребався з Ним, сьогодні воскресаю з Ним”. У
Христовій перемозі все бере участь: небо, і земля, і ад. Усе закликає
нас до радости. Та небесна радість охоплює усю людину й усі її
почування.
Воскресна радість сягає вершини у стихирах Пасхи. Вони творять
один могутній гимн радости на честь воскреслого Христа — новозавітньої
Пасхи. Та радість уділяється всім і всіх обіймає, навіть наших ворогів.
“Воскресення день, — співаємо в останній стихирі, — і просвітімся
торжеством, і друг друга обіймім! Промовмо: Браття — і тим, що
ненавидять нас; простім усе з воскресенням і так заспіваймо: “Христос
воскрес із мертвих… “.
ЗНАЧЕННЯ ХРИСТОВОГО ВОСКРЕСЕННЯ ДЛЯ НАС
Христове Воскресення дає нам незаперечний доказ його божества.
Коли фарисеї і книжники домагалися від Христа знаку, що Він Божий Син,
то Він їм відповів, що не дістануть иншого знаку, як знак пророка Йони:
“Як Йона був у нутрі кита три дні і три ночі, так буде Син Чоловічий у
лоні землі три дні і три ночі” (Мт. 12, 40). І так сталося. Третього дня
після Його смерти наступило світле Воскресення.
Христове Воскресення — це фундамент нашої віри. Яке б значення
мала Христова наука, якщо б так часто Ним передбачене воскресення не
сповнилося? Апостоли, проповідуючи святе Євангеліє, часто покликуються
на Христове Воскресення, як на найсильніший доказ правдивости науки
Христа. “А коли Христос не воскрес, — каже святий Павло, — то марна
проповідь наша, то марна й віра ваша… Але ж Христос таки справді воскрес
із мертвих, первісток померлих” (1 Кор. 15, 14 і 20). Тому правда про
Христове Воскресення і християнська релігія є нерозривними.
Христове Воскресення — це певна запорука нашого воскресення для
щасливого вічного життя. Як Христос воскрес, так і ми колись воскреснемо
для нового світлого й вічного життя. Сам Христос запевняє нас: “Бо
надходить час, коли всі, хто у гробах, голос Його [Сина Божого] вчують, і
вийдуть ті, що чинили добро, на воскресення життя. А ті, що зло чинили,
— воскреснуть на суд… Така бо воля мого Отця, щоб кожен, хто Сина
бачить і вірує в Нього, жив життям вічним і щоб я воскресив його
останнього дня” (Йо. 5, 28-29 і 6, 40).
ЦЕРКОВНО-ОБРЯДОВІ ЗВИЧАЇ ВЕЛИКОДНЯ
“Це день, що його створив Господь,возрадуємося і возвеселімося в нім”
(Прокімен Пасхи)
(Прокімен Пасхи)
Празник Христового Воскресення багатий не тільки на величні
богослуження, маєстатичні співи і глибокосимволічні обряди, але він
багатий також на прегарні церковно-обрядові й народні звичаї. Деякі з
тих звичаїв — це вплив християнського культу, а инші походять ще з
передхристиянських часів, коли наш народ у той самий час відзначав свято
привітання весни й весняного сонця. Християнська релігія багато з тих
прадавніх народних звичаїв освятила, надала їм християнського значення і
символіки та визнала своїми.
Професор Степан Килимник, описуючи великодню ніч, так каже про
звичаї Великодня: “Коли б сьогоднішня людина спроможна була заглянути на
мить у чисту душу дитини й відчути ту радість, безмежну радість, коли
насправді душа дитини витала в імперіях казково-феєричної радости в
очікуванні завтрашнього дня — Великодня, — то людина зрозуміла б і
відчула б той невидимий тисячолітній зв’язок, поєднання її душі з душею
далеких-далеких прапращурів, прародителів, поєднання нинішньої
християнської культури з тисячолітньою високою культурою наших прадідів…
Людина вважала б ці звичаї, традиції українського народу, за святиню й
велич, хоронила б їх, зберігала б та дотримувалась їх і передавала б
своїм нащадкам, як дорогоцінний скарб, із роду в рід!” (Український рік у
народних звичаях. Т. III, с. 82).
Далі хочемо вказати найважливіші особливості
богослужбово-обрядового характеру празника Пасхи, а відтак звернути
увагу на деякі народні звичаї, пов’язані з Великоднем.
БОГОСЛУЖБОВІ ОСОБЛИВОСТІ
Христове Воскресення відбулося дуже рано в неділю третього дня
після Його смерті. З того часу в Церкві існує дуже давній звичай, який
нагадує, що пасхальний піст закінчується в суботу вночі, а воскресні
торжества починаються опівночі, невдовзі після неї, або на світанку.
Через те, що не було одної практики по всіх Церквах, Шостий Вселенський
Собор (691) постановив: “Вірні, що проводять дні спасенних страстей у
пості, молитві і скрусі серця, мають закінчувати піст посеред ночі після
Великої суботи, тому що божественні євангелисти Матей і Лука, перший
словами “після вечора суботи” (28,1), а другий словами “рано-вранці”
(24,1) вказують на глибоку ніч” (Правило 89).
Воскресні торжества починаються обходом довкола церкви під
супровід дзвонів. Цей обхід є символом ходу жінок-мироносиць вранці у
неділю до Господнього гробу. Типик о. Дольницького зауважує, що під час
обходу не треба нести плащаниці, бо цю практику заборонив кардинал
Сембратович, який вважав, що це несумісно з радістю Воскресення. Зате
треба нести ікону Воскресення. Инші устави говорять ще про святе
Євангеліє, ікону Божої Матері й инші ікони. “Про несення святих Тайн у
процесії, — каже о. Дольницький, — наші устави не говорять, і того
звичаю не мають ані греки, ані римляни, тільки місцеві латинські церкви
наших сторін, тобто польські. Як у Велику п’ятницю символом Христа є
плащаниця, так тепер символом Христа є ікона Воскресення, тому й тут
немає місця на виставлення святих Тайн”.
Після обходу, перед зачиненими дверима церкви, наче перед
запечатаним Божим гробом, починається воскресна утреня. Тут перший раз
чуємо радісне: “Христос воскрес із мертвих…“, — і при співі тієї ж
пісні священик хрестом відчиняє двері церкви на знак, що Христова смерть
відчинила нам двері до неба.
У найдавніших наших уставах сказано, що в кінці воскресної утрені
під час співу стихир Пасхи при словах “і друг друга обіймім”
відбувалося взаємне цілування, яке в нас називали “христосуванням”.
Устав о. Дольницького каже, що в нас нема звичаю взаємного цілування в
церкві, а вірні підходять до священиків і цілують святий хрест, святе
Євангеліє, артос з іконою Воскресення й инші ікони, причому взаємно
вітаються: “Христос воскрес! — Воістину воскрес!”.
Великодній привіт “Христос воскрес” перший раз злетів з уст
ангела до жінок-мироносиць при Господньому гробі. Цей радісний привіт
уже сотні-сотні років живе у нашому народі впродовж цілого пасхального
часу. Цим привітом ми висловлюємо великодню радість і визнаємо нашу віру
в Христове й наше воскресення.
Святу Літургію в день Пасхи служать дуже урочисто. У Євангелії
того дня сказано про Христову божественність, бо якраз Христове
Воскресення є найкращим доказом Його божественности. Коли є більше
священиків, то Євангеліє читають кількома мовами. Зазвичай єврейською,
грецькою і латинською мовами, бо тими мовами було написано на хресті
Ісуса, а також і народною мовою. Читання Євангелія різними мовами
означає, що Христова наука голоситься всіма мовами та поміж усіма
народами. Коли припиняють читати Євангеліє, чути дзвонення на дзвіниці,
що є символом голошення Христового благовістя всьому створінню.
Упродовж цілого Світлого тижня святі двері в іконостасі
зостаються увесь час відчиненими на знак того, що Христос своїм
Воскресенням відчинив нам двері Божого Царства, як це співаємо в
пасхальному каноні: “… Отворив Ти нам райські двері” (Шоста пісня).
У день Пасхи на святій Літургії, після заамвонної молитви,
відбувається благословення артоса. Артос з грецької означає “хліб”, — і є
символом хліба вічного життя — Господа нашого Ісуса Христа. На артосі
видно ікону Воскресення. Артос цілий Світлий тиждень стоїть на престолі
або на тетраподі. У Світлу суботу після спеціяльної молитви його
роздроблюють і роздають вірним у Томину неділю.
У період П’ятдесятниці, а саме від празника Пасхи аж до празника
Зіслання Святого Духа, на знак воскресної радости не робимо поклонів, не
стаємо на коліна. Нікейський Собор (325 р. ) проголосив: “Тому що деякі
стають на коліна в дні Господнім і в днях П’ятдесятниці, то для
однообразности у всіх єпархіях, ухвалив Собор, щоб у тому часі приносити
Богові молитви стоячи” (Правило 20). Подібне рішення має також Шостий
Вселенський Собор у 90 правилі.
Під час святкування Пасхи, а подекуди й упродовж цілого Світлого
тижня, буває цілоденне дзвонення на знак перемоги Ісуса Христа над
смертю і над адом.
НАРОДНІ ЗВИЧАЇ
У нашого народу є звичай на Великдень благословляти їжу. Після
довгого посту свята Церква дозволяє усяку їду, для того щоб вірні разом
із духовною радістю мали під час великодніх свят і радість від земних
дарів. Тому вона їх благословить і звільняє від посту на цілий Світлий
тиждень. Благословення пасхальної поживи відбувається урочисто звичайно
після святої Літургії на церковному подвір’ї.
Шкаралупу зі свячених яєць, кришки чи кістки в нас не викидали на
сміття, а закопували або в городі, або на полі, щоб і землі дати
свяченого. Подекуди в Галичині шкаралупи зі свячених яєць кидали на
стріху хати.
З благословенням великодніх пасок пов’язані наші славні крашанки й
писанки, які мають давнє походження. У давніх народів був звичай, за
яким перед особою, що займала високе становище в суспільстві, не можна
було з’являтися перший раз без дару. Побожне передання каже, що Марія
Магдалина, проповідуючи Христову науку, зайшла у двір римського цісаря
Тиверія, дала йому в дар червону крашанку зі словами: “Христос
воскрес!”, і лише тоді почала свою проповідь. За її прикладом пішли инші
християни й почали в день празника Пасхи обдаровувати один одного
крашанками чи писанками.
Отже, яйце відіграє таку роль у великодніх звичаях тому, що воно
стало символом Христового Воскресення. Як з мертвої шкаралупи яйця
родиться нове життя, так і Ісус Христос вийшов із гробу до нового життя.
Червона крашанка є символом нашого спасення через Кров Ісуса Христа. З
крашанками й писанками пов’язані різні забави дітей та дорослих на
Великдень.
Особливим виявом великодньої радости в селах України були гагілки
й різні ігри на майдані коло церкви. “Дивним є, — каже проф. С.
Килимник, — що веснянки-гагілки, створені нашими прабабками ще в IV-VI
сторіччі (а може й раніше) за часів Антської держави, що крізь морок
тисячоліть, через століття великих негод, війн, наїздів, поневолення —
вони дійшли до нас, затримавши свою провідну думку, головну ідею, свій
зміст, замінено лише слова стародавні на нові… Веснянки-гагілки — це
дорогоцінний скарб ранньої культури наших прапрадідів як
високомистецькі, а навіть неперевершені поетичні твори, як історичний
документ про життя, ідеали, психологію, віру та вірування, розуміння
природи, прагнення до пізнання явищ природи наших пращурів” (Український
рік у народних звичаях. Т. III, с. 106-107).
У деяких місцевостях України був звичай родиною йти у Великдень
на цвинтар, до могил своїх рідних, щоб поділитися з ними воскресною
радістю та привітати великоднім привітом. У Києво-Печерській Лаврі після
воскресного богослуження монахи й вірні сходили до підземних печер, щоб
померлим монахам принести вістку про Христове Воскресення.
Колись давно у нас був звичай розкладати вогні у великодню ніч,
щоб привітати весну й весняне сонце. За християнською релігією вони були
символом вогнів, що їх розкладали жовніри, які стерегли Божий гріб, та
символом привітання Сонця Правди — Воскреслого Христа.
З багатющого скарбу нашої релігійної й культурної традиції ми
згадали тільки дещо, але уже це свідчить про глибоку віру, любов до
свого обряду, традиції та про високу культуру духа нашого народу.
“Багатство й цінність наших обрядових звичаїв, — каже проф. С. Килимник,
— нашого фольклору є велетенське. Нам можуть позаздрити найкультурніші
народи світу. Ці скарби високої культури нашого минулого віддзеркалюють
наше національне обличчя і є справжніми свідками споконвічного прагнення
нашого народу до волі, удосконалення, краси й сонця” (цит. твір, с.
97).
__________
о. Юліян Катрій, ЧСВВ. “Пізнай свій обряд”
__________
У той самий день
Собор святого архангела Гавриїла
Тропар, глас 4: Небесних воїнств архистратиги,* молимо
вас завжди ми, недостойні,* щоб ви вашими молитвами огородили нас*
покровом крил духовної вашої слави,* охороняючи нас, що усильно
припадаємо і кличемо:* Від бід ізбавте нас як чиноначальники вишніх сил.
Кондак, глас 8: Пресвітлої і чесної, і вседітельної,
преневимовної і страшної Тройці славний служителю і молитвенику,
Архистратиже, нині безперестанно моли, щоб ізбавились ми від всяких бід і
мук, щоб звали ми тобі: радуйся, покрове для рабів твоїх.
Свята Церква два рази на рік почитає пам’ять архангела Гавриїла,
сьогодні і 13 липня. У ці дні велике число вірних збиралися на молитву,
тому-то і називається цей празник Собор святого архангела Гавриїла.
Архангел Гавриїл – один із сімох ангелів, що предстоять перед престолом
Божим, і про яких згадує святий євангелист Йоан в Одкровенні: “Благодать
вам і мир від того, хто єсть і хто був і хто приходить; і від сімох
духів, які – перед престолом його” (1, 4). Згідно зі святими отцями,
імена тих сімох духів такі: Михаїл, Гавриїл, Рафаїл, Уриїл, Салатиїл,
Єгудиїл, Варахиїл. Вони – немовби найвищі урядники Божого престолу. І
так, Михаїл є начальником небесних сил, це він з окликом: “Хто як Бог!” –
скинув диявола з небес до пекла. Гавриїл, коли явився Захарії, батькові
святого Йоана Хрестителя, у храмі єрусалимському, щоб провістити йому
народження Йоана, сказав про себе так: “Я Гавриїл, що стою перед Богом, і
мене послано з тобою говорити та принести тобі цю благовість” (Лк. 1,
19). Отож архангел Гавриїл є посланцем Божим, який благовістить
найважливіші і найсвятіші вістки.
У Старому Завіті він провістив пророкові Даниїлові прихід Месії і
зруйнування святині (див. Дан. 8, 16-26; 9, 21-26). Гавриїл приніс
Пречистій Діві благовість Її Богоматеринства і нашого відкуплення. Ім’я
Гавриїл – означає “кріпкий у Бозі”. За словами святого Єроніма, архангел
Гавриїл поставлений над битвами і змінами царств. Згідно з переданням,
він мав звістити Пресвятій Богородиці Її успення і вознесення до неба.
Ім’я Рафаїл – означає “лик Божий”. Це він супроводжував Товію і
сам сказав: “Я – Рафаїл, один із сімох ангелів, що завжди стоять приявні
(перед Богом) й мають доступ до Господньої слави” (Тов. 12, 15). Ім’я
Уриїл – означає “просвітитель затемнених”; Салатиїл – “той, хто молиться
за людей і спонукає їх до молитви”; Єгудиїл – “прославитель Бога і
помічник трудівників”; Варахиїл – “звіститель Божого благословення”.
__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська
Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів,
Видавництво «Свічадо», 2013
Джерело: ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР
Немає коментарів:
Дописати коментар