ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

середа, 10 січня 2018 р.

10.01.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Як.1,1–18:  «Уважайте за найвищу радість, мої брати, коли підлягаєте різноманітним спокусам»

Ці слова суперечать нашій людській логіці й розумінню. Яку радість може мати людина, коли має спокуси? Адже усі ми уникаємо різних бід, клопотів, випробувань, у християнському розумінні різних спокус. Натомість апостол вказує на це, як на найвищу радість, і така дійсно є правда. 

Саме у випробуваннях, спокусах, дізнаємося хто насправді ми є. Так як ми йдемо до лікаря, щоб допоміг нам дізнатись про нашу хворобу, та дякуємо йому, коли він поставить правильний діагноз. Так і ті трудні ситуації вказують наші духовні хвороби, наші проблеми. Саме тому за них маємо бути вдячними Богові. 

Саме тому маємо розуміти, чому Бог дає нам різні випробування і спокуси. Вони показують нам, ким ми насправді є, щоб відповідно до цього знали, які маємо слабкості і як їх лікувати.

*** 
Мр.10,11-16:  «Пустіть дітей приходити до мене, не бороніть їм: таких бо Царство Боже»

Нас може дивувати, чому Господь каже, що Царство Боже належить дітям. Діти ж не знають добре Катехизму, не читали Біблії, не можуть розказати тих чи інших правд віри. Але всі знаємо, в чому полягає принцип поведінки дітей: вони мають величезну довіру! Найперше – довіру до батьків, як також і до інших людей, та середовища, в якому живуть. І ця їхня довіра дає їм радість життя. Погляньмо на очі дітей – вони, як правило, завжди радісні. 

Досконалий християнин живе так, як дитина, яка безмежно довіряє своєму Отцеві. Чому він має бути подібний на дитину? Бо має жити цією довірою. Річ не в тім, що ми знаємо багато чи мало про Бога, або більше чи менше вчилися, чи які маємо інтелектуальні здібності. Питання в тому, чи ми довіряємо Богові, чи покладаємося на Нього. Бо ж своє життя, як правило, ми найчастіше укладаємо згідно з своїми можливостями, планами, здібностями, досвідом. І так виявляється, що ми не вміємо довіряти. Подивімося на дитину: вона вміє довірятися своїм батькам і покладатися на них. Чи вміємо ми так само цілковито довірятися нашому Богові й покладатися на Нього? 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

Немає коментарів:

Дописати коментар