Святого апостола, первомученика й архидиякона Стефана
Тропар, глас 4: Подвигом добрим змагався Ти, первомученику
Христовий і апостоле,* і нечестя мучителів виявив Ти,* бо, камінням
побитий з рук беззаконних,* вінець прийняв Ти з високої десниці* і до
Бога взивав Ти, кличучи:* Господи, не постав їм цього гріха.
Кондак, глас 3: Владика вчора до нас у тілі приходив* – а
раб днесь із тіла виходив;* учора той, що царює, в тілі родився* – днесь
раба камінням побивають.* Задля нього і звершується первомученик і
божественний Стефан.
Коли після Зішестя Святого Духа кількість вірних у Єрусалимі
стало рости, тоді апостоли, цілковито зайняті навчанням, не могли
опікуватися вдовами і сиротами та роздачею милостині. Тож апостоли, як
читаємо у Діяннях апостолів: “...прикликали громаду учнів і сказали: «Не
личить нам лишити слово Боже і при столах служити. Нагледіть собі,
отже, з-поміж вас, брати, сімох мужів доброї слави, повних Духа та
мудрости, а ми їх поставимо для цієї служби; самі ж ми будемо пильно
перебувати у молитві і служінні слова». Вподобалось це слово всій
громаді й вибрали Стефана, мужа, повного віри і Святого Духа, Филипа,
Прохора, Ніканора, Тимона, Пармена та Миколая, прозеліта з Антіохії, і
поставили їх перед апостолами і, помолившись, поклали на них руки. І
росло слово Боже та множилось число учнів у Єрусалимі вель-ми, і велика
сила священиків були слухняні вірі. Стефан же, повний благодаті й сили,
творив чуда й великі знаки в народі. І встали деякі з синагоги, так
званої лібертинів, киренеїв, олександрійців, а й з Килікії та з Азії і
сперечалися із Стефаном, але не могли встоятися супроти мудрости й духа,
що ним говорив. Тоді вони підмовили людей, щоб сказали: «Ми чули, як
він говорив образливі слова проти Мойсея та проти Бога». І підбурили
народ, старших та книжників і, наскочивши, схопили і привели його в
синедріон. Там вони поставили свідків, які говорили: «Цей чоловік не
перестає говорити проти цього святого місця та Закону. Ми чули, як він
говорив, що Ісус, отой Назарянин, зруйнує це місце й переінакшить
звичаї, які Мойсей був передав нам». І коли всі, що засідали в
синедріоні, пильно дивилися на нього, бачили його обличчя, немов обличчя
ангела. 
А первосвященик спитав: «Чи воно справді так?» Він же
відповів: «Мужі брати й отці, слухайте: Бог слави з’явився батькові
нашому Авраамові, як він ще був у Месопотамії, перш ніж він оселивсь у
Харані, і сказав до нього: Вийди з землі твоєї і з роду твого, і йди в
землю, яку покажу тобі. Тоді він вийшов з Халдейської землі й оселивсь у
Харані; а звідси, як умер його батько, (Бог) переселив його у цю землю,
в якій живете нині. І не дав йому в ній спадщини ані на ступінь ноги,
але обіцяв дати її йому в посілість, і його потомкам після нього, хоч у
нього й не було дитини. А Бог сказав йому, що його потомство буде
захожим у чужій країні, і його поневолять, і будуть гнобити чотириста
років. Але народ, що вони йому будуть служити, – сказав Бог, – я буду
судити, а після цього вони вийдуть і служитимуть мені на оцім місці. І
дав йому союз обрізання, тож Авраам породив Ісаака й на восьмий день
його обрізав, а Ісаак – Якова, а Яків – дванадцять патріярхів. А
патріярхи із заздрости продали Йосифа у Єгипет, та Бог був з ним і
визволив його з усіх його скорбот, і дав йому мудрість і ласку перед
фараоном, царем єгипетським, а цей настановив його правителем над
Єгиптом та над усім домом. Аж тут настала голоднеча по всьому Єгипті й
Ханаані та велике лихо, і наші батьки не знаходили поживи. Зачувши ж
Яків, що в Єгипті є збіжжя, послав туди перше батьків наших; а другим
разом Йосиф дав себе пізнати своїм братам, і фараонові стало відомим
походження Йосифа. А Йосиф послав і прикликав до себе свого батька Якова
й усю родину — сімдесят п’ять душ. От і зійшов Яків у Єгипет і помер,
сам він і батьки наші. І перенесли їх у Сихем, і поклали в гробі, що
його Авраам був собі купив за ціну срібла в синів Хамора у Сихемі. Якже
наближався час обітниці, що нею Бог поклявся був Авраамові, народ
розрісся і намножився в Єгипті, аж поки настав інший цар в Єгипті, що не
знав Йосифа. Він, обходячись підступно з нашим людом, гнобив батьків
наших і змушував їх викидати власних дітей, щоб вони не жили. І саме під
ту пору народився Мойсей і був угодний Богу; його годовано три місяці у
домі батька його. Коли ж він був викинутий, взяла його дочка фараонова і
вигодувала його собі за сина. І Мойсея вивчено всієї мудрости єгиптян, і
він був сильний у своїх словах і ділах. А як йому сповнилося сорок
років, спало йому на думку відвідати братів своїх, синів Ізраїля; і як
він побачив, що одному з них чинили кривду, заступився за нього і
відомстив покривдженого, вбивши єгиптянина. Брати його, гадав собі,
зрозуміють, що Бог його рукою давав спасіння їм; але вони не зрозуміли.
На другий день з’явився їм, як вони бились, і єднав їх у мирі, кажучи:
Мужі, ви ж брати, чому один одному завдаєте кривду? А той, що кривдив
ближнього, відіпхнув його і мовив: Хто це тебе поставив над нами князем і
суддею? Чи не хочеш ти й мене вбити, як учора вбив єгиптянина? При цім
же слові втік Мойсей і жив приходнем у землі Мідіянській, де породив
двох синів. Коли минуло сорок років, з’явився йому в пустині гори Синаю
ангел у полум’ї куща вогняного. Мойсей, побачивши, здивувався тим
видінням; та коли підійшов ближче, щоб придивитись, пролунав голос
Господній: Я – Бог твоїх батьків, Бог Авраама, Ісаака та Якова. – Увесь
тремтячи, Мойсей не зважувався глянути. Тоді Господь сказав до нього:
Скинь з ніг твоїх взуття, бо місце, де стоїш – земля свята. Бачив я,
бачив муку мого народу в Єгипті і стогін його почув я, і от зійшов їх
визволити. Ходи ж тепер, пошлю тебе в Єгипет. – Оцього Мойсея, якого
вони відцурались, кажучи: Хто тебе поставив князем і суддею? – оцього
Бог послав як князя та збавителя, за посередництвом ангела, що йому в
кущі з’явився. Оцей вивів їх, робивши чудеса та знаки в Єгипетській
землі й у Червонім морі, й у пустині сорок років. Це той Мойсей, що
сказав синам Ізраїля: Бог воздвигне з-поміж братів ваших пророка, як
мене. Це той, що в громаді, на пустині був з ангелом, який говорив до
нього на горі Синай, та з нашими батьками; то він одержав живі слова,
щоб вам їх передати. Це той, якому батьки наші коритись не хотіли, а
відіпхнули його й серцями своїми повернулись у Єгипет, кажучи Аронові:
Зроби нам богів, які б ходили перед нами; бо той Мойсей, що вивів нас з
Єгипетського краю – не відаємо, що з ним сталося. І теля зробили собі
тими днями, і жертви приносили бовванові, і були раді ділом рук своїх. І
відвернувся Бог і видав їх, щоб служили небесному війську, як то
написано у книзі пророків: Чи ви приносили мені заколене і жертви за
сорок років у пустині, доме Ізраїля? Ви носили намет Молоха і зорю бога
Рефана, образи, що ви собі зробили, щоб їм поклонятись! Тому виселю вас
поза Вавилон. У наших батьків був намет свідоцтва у пустині, як повелів
був той, хто говорив до Мойсея зробити його за зразком, що його він
бачив. Його наші батьки взяли і винесли з Ісусом у землю, що нею погани
володіли, яких Бог вигнав був з-перед обличчя батьків наших, аж до днів
Давида, що знайшов ласку перед Богом і просив знайти житло для Бога
Якова. А Соломон збудував Йому дім. Та не в рукотворених проживає
Всевишній, як пророк говорить: Небо – престол мій, земля ж – підніжок
ніг моїх. Який дім ви мені збудуєте, каже Господь, або яке місце мого
відпочинку? Хіба то не моя рука створила те все? Ви, твердошиї та
необрізані серцем і вухом! Ви завжди противитеся Духові Святому! Які
батьки ваші, такі й ви. Кого з пророків не гонили батьки ваші? Вони
вбили тих, що наперед звіщали прихід Праведного, якого ви тепер стали
зрадниками й убивцями; ви, що одержали закон через звістування ангелів,
але не зберігали його». Почувши це, вони розлютилися своїм серцем і
скреготали зубами на нього. (Стефан же), повний Духа Святого, дивлячись у
небо, побачив славу Божу й Ісуса, який стояв по правиці Бога, і мовив:
«Ось бачу відкрите небо і Сина Чоловічого, який стоїть по правиці Бога».
Вони ж закричали голосом великим і, затуливши вуха свої, кинулись на
нього разом та вивели за місто, і почали каменувати. Свідки ж поклали
свою одежу у ногах хлопця, що звався Савло. І каменували Стефана, який
взивав, мовивши: «Господи Ісусе, прийми дух мій!» А впавши на коліна,
закликав сильним голосом: «Господи, не постав їм цього за гріх!» І
промовивши це, смертю заснув (Ді. 6, 2 – 7, 60).
Ми навмисно
навели цілу промову святого Стефана, щоб показати ту ясність, з якою він
кількома словами розповів про діяння народу, аж до часів Мойсея, а
також, щоб виявити ту сміливість, з якою мученик картав фарисеїв.
Стефан
за походженням був жид, “гарний тілом, у розквіті життя і знаменитий
бесідник, він показав вірним, як треба вмирати: коли жиди каменували
Божого чоловіка, то він звів очі до неба і молився за своїх мучителів;
хто інший забуває про тих, що йому найдорожчі, а той молився за своїх
ворогів!” (св. Августин). “Він молився за своїх убивців, і тою молитвою
приніс Богу більшу жертву, ніж самою смертю” (св. Григорій Назіянзин).
Святий Стефан був першим, який після Зішестя Святого Духа прийняв
мученицьку смерть за Христа Спасителя; “якщо мученики можуть чим
відрізнятися між собою, то найзнаменитіший буде той, хто перший віддав
своє життя за Христа” (св. Августин).
У той самий день
Святого преподобномученика та ісповідника Теодора і брата його, преподобного Теофана, начертаних
Тропар, гл. 8: Православія наставнику, благочестя учителю і
чистоти вселенної світильнику,* монахів богонатхненна прикрасо, Теодоре
премудрий,* ученням твоїм Ти все просвітив, сопілко духовна.* Моли
Христа Бога, щоб спаслися душі наші.
Кондак, гл. 3: Устами дерзновенними був ти, гординю
мучителя велемудро посоромив терпінням страждань твоїх. Вражений бо
бувши в лице, Теодоре, за ікону Христову прецінну, звістив ти почитати і
славити їх, просячи нам великої милості.
Святі Теодор і Теофан були синами святого Йони пресвітера (житіє
його див. 22 вересня). Вони обидва прийняли монаше життя в монастирі
святого Сави в Єрусалимі, а згодом, осягнувши досконалість, були
висвячені на священиків. Коли безбожний Лев Вірменин став переслідувати
вірних, які почитали ікони, тоді святі брати пішли до Царгорода і там
перед імператором боронили Христову віру. За це їх жорстоко побили у
кинули до в’язниці в Понті, і лиш після смерти лукавого імператора
повернулися до Царгорода. Однак за ревність у наверненні іконоборців їх
знову кинули до в’язниці. Імператор Теофіл, безбожний єретик, наказав їх
жорстоко мучити, а потім замкнути у в’язниці на острові Афусія. Через
два роки їх поставили перед імператором, роздягли і били по лиці, по
плечах і грудях, а вони голосно молилися до Господа Бога і Богородиці.
Під кінець на лицях їх вирізали на шкірі такі рядки:
Всім, хто
приходить до того града, де ж ноги Божі стояли, / Подаючи світові
відраду. / Там і ції себе показали, блуду посудини погані. / І коли були
великим гріхам віддані, невірними були розбещені уди. / Як злодії,
звідти вигнані. / Вони ж до царського тут граду приставши, не перестали
зло чинити всюди. / Тим знаменням їм лиця начертавши, прогнали знову
злих зле і звідусюди.”
До такого звірства опустився імператор,
який називав себе християнином. Святого Теодора замкнули у в’язниці в
Апамеї Витинській, де він помер від ран на сам празник святого
первомученика Стефана, у 833 р. Святий Теофан уклав пісню, в якій
прославив подвиги свого брата. За правління Михаїла III (840-867)
святого Теофана відпустили на волю і поставили єпископом Нікеї. Він
уклав багато канонів, серед інших канон на честь відновлення почитання
ікон, пам’ять якого Христова Церква вшановує в першу неділю Великого
посту, у Неділю православ’я.
Мощі священномученика Теодора перенесли до Халкедону і вони спочивають у монастирі, який було побудовано з цією метою.
__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких
Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає".
Львів, Видавництво «Свічадо», 2013
Джерело: ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР
Немає коментарів:
Дописати коментар