Ді.11,19–26, 29–30: «Тож учні, кожний із них за спроможністю, ухвалили послати братам»
Бачимо, наскільки була великою солідарність між її членами, від
самих початків Христової Церкви. Коли одна частина Церкви знає, що інша
частина перебуває у потребі, то відразу робить все, що в її силах, щоб
допомогти. Кожному з нас також важливо цього не забувати, що ми єдині в
Церкві. То ж маємо усвідомлювати, що навколо нас є люди, які в потребі.
Так, ми не можемо всім допомогти, однак, це лише на перший погляд. Бо
якщо не можемо допомогти фінансово, то можемо допомогти своєю працею,
увагою, молитвою.
У кожній ситуації, яку нам дає Бог, Він знає, на що ми здатні й не очікує від нас того, що не є в наших силах і спроможностях. Завжди запитуймо себе, чого Бог хоче, як я маю простягнути руку допомоги людям, які навколо мене.
***
Йо.4,5-42: «Була б ти відала про дар Божий, і хто Той, хто каже тобі: Дай мені напитися»
Коли роздумуємо над зустріччю Ісуса Христа із самарянкою, то
увагу привертають кілька аспектів. По-перше, жінка приходить по воду в
обідню пору. Тоді життя в цій частині континенту вирувало або вранці,
або ввечері, удень була спека. Тому в полудень ніхто не працював, тим
паче не приходив по воду.
Самарянка приходить у спеку тому, що сподівається нікого не
зустріти: соромиться, бо всі знали про її невзірцеве життя. Але вона
зустрічає там не тільки людину, а Бога. І бачимо, що ця зустріч з
Ісусом, цей діалог з Христом, який почався як звичайний, переходить у
пізнання того, ким є Христос.
Так і наше пізнання Бога є поступовим: лише крок за кроком можемо
пізнати Його. Бог має велику педагогіку, яку застосовує до нас, і
ніколи не тисне на нас, щоб ми відразу змінилися, так само, як тоді
Христос не тиснув на самарянку. Він поволі відкриває нам правду про
життя, правду про себе. Тому вміймо бути терплячими до себе й до інших. Не біймося, коли не можемо змінитися відразу. Будьмо витривалішими, адже Бог деколи потребує часу, щоб попрацювати над нами.
+ВЕНЕДИКТ
Джерело: ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР
Немає коментарів:
Дописати коментар