Свв. мчч. і ісп. – великого князя Михаїла і боярина його Теодора, чернігівських чудотворців.
Тропар, глас 1: Життя Ваше мученицьке звершивши,
ісповідання вінцями прикрасившись, до небесних висот вибігли ви, Михаїле
премудрий з хоробрим Тедором, моліть Христа Бога зберегти державу ваше,
по великій його Милості.
Кондак, глас 8: Земне царство за ніщо маючи, мінливу славу
полишив ти, сам до подвигу прийшов відважно, Трійцю ісповідуючи перед
нечистивим мучителем, страстотерпче Михаїле з хоробрим Теодором, Царя
сил моліте зберегти Вітчизну нашу непорушною, щоб вшановувати Вас
повсякчасно.
У цей же день
Святого великомученика Євстахія Плакиди і тих, що з ним
Тропар, глас 4: Мученики Твої, Господи,* у страданнях
своїх прийняли вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого, * мавши бо
кріпость Твою, вони мучителів подолали, * сокрушили і демонів
зухвальства безсильні. * Їх молитвами спаси душі наші.
Кондак, глас 2: Страсті Христові явно наслідуючи, і його
чашу усердно випивши, спільником, Євстатіє, і слави наслідником став
єси, від самого всіх Бога приймаючи з висоти божественне відпущення.
У часи імператора Траяна (98-117) у Римі жив славний і хоробрий
воєвода-полководець Плакида. Жінка його називалася Татіяна. Бог
поблагословив їх двома синами. Плакида був у великій пошані, бо виграв
не одну війну, а вороги боялися його як вогню. Хоч і були вони погани,
та жили дуже праведно.
Одного разу Плакида поїхав на полювання. І коли він у лісі
пустився в погоню за красивим оленем й ось-ось мав випустити в нього
стрілу, аж раптом олень повернув до нього голову – і мисливець поміж
його рогами побачив величавий сяючий хрест з розп’яттям. Плакида почув
над собою голос: “Іди до християнського єпископа і охрестися, бо Я
призначив тебе до великих діл!”
Стривожений, Плакида повернувся додому і все розповів жінці, а
вона сказала чоловікові, що уві сні бачила якогось мужа, який сказав до
неї: “Ти, твій чоловік і твої діти прийдете завтра до мене і пізнаєте
Христа Спасителя, завдяки Імені якого будете спасенні!”
Плакида довго не роздумував, а пішов з жінкою і дітьми до
християнського священика Йоана, все йому розповів, і після повчання вони
прийняли Христову віру й були охрещені. Плакида у св. хрещенні отримав
ім’я Євстахій, його жінка – Теописта, а сини – Агапій і Теопист. І стали
вони вірні Христу Спасителю, хоч Він повів їх дорогою страждань, та
серед тяжких ударів долі їхня віра й уповання на Господа були такі
сильні і непохитні, як скеля. За Божим допустом Євстахій втратив усе
своє майно, і тоді всі його приятелі і шанувальники відвернулися від
нього. Збіднівши, вони вирішили піти в чужі краї, де їх ніхто не знає, і
там трудитися й заробляти на шмат хліба, щоб лишень жити для слави
Господа Бога і чесно виховувати своїх синів. І вирушили вони морем до
Єгипту. Коли причалили до берега, власник викинув Плакиду і його синів з
корабля, а Теописту силоміць затримав і поплив далі. Та Бог покарав
розбійника, бо вже за кілька днів він загинув, а Теописта зійшла на
берег у чужій стороні. Вона не знала, що сталося з її чоловіком і
дітьми, не знала, де вони, та якщо б і знала, то не мала б за що поїхати
до них. Тимчасом Євстахій, залишившись з дітьми на березі, оплакував
свою жінку й молився до Господа Бога, передаючи її Його могутній опіці. І
вирушив з дітьми вглиб тої землі. Так дійшли вони до широкої ріки.
Євстахій узяв на руки одного хлопця і переніс його на інший берег, а сам
повернувся по другого. Та коли він дійшов до середини ріки, як побачив,
що на одному березі з лісу вискочив лев, а на другому – вовк, схопили
вони дітей і потягнули їх у ліс. Так Євстахій залишився сам, осиротілий,
у глибокому жалю, але вірний Богу Він був упевнений, що дикі звірі
пожерли його синів, у його великому болю і стражданні єдиною втіхою було
лиш те, що діти його у своїй невинності стали перед Господом і отримали
вінець небесної слави. Сам він дійшов до села Вадизис і там трудився
наймитом.
Але Господь врятував життя обох хлопців. Лев відпустив дитину, бо
пастухи, побачивша його, стали голосно кричати і спустили собак; а вовк
побачив мисливців і також кинув дитину.
Обох хлопців забрали чужі люди, і так ціла родина врятувалася,
але нічого не знала одне про одного. З тої сумної хвилини розлуки минуло
п’ятнадцять літ, а може, і більше.
При царському дворі не стало хороброго полководця Плакиди.
Імператор наказав його знайти, бо війна йшла за війною, і не було кому
вести царські війська. Два царські посланці таки знайшли Євстахія і
змусили його повернутися до Риму. А імператор, зрадівши його появі,
наказав йому обійняти владу над військом і вирушити на війну проти диких
ворогів. Євстахій повів військо на війну, знову отримав перемогу і
рушив назад до Риму. В одному селі, де його військо зупинилося на
постій, два молоді воїни, вродливі лицем, мешкали в одної жінки, яка
стерегла сад свого господаря. Вона почула, як два юнаки, розповідаючи
про своє життя, з’ясували, що вони – рідні брати, які в чудесний спосіб
врятувалися із зубів диких звірів, і впізнала в них своїх синів. Не
сказавши їм нічого, вона вирішила повернутися до Риму і лиш там їм
відкритися, що є їхньою матір’ю. Жінка пішла до головного полководця
війська просити дозволу повернутися з військом у рідний край і впізнала в
ньому свого чоловіка Євстахія. Тепер уже знаємо, що та жінка була свята
Теописта.
Якою радісною була зустріч чоловіка з жінкою і батьків з дітьми,
як гаряче вони дякували за це Богу, – годі описати. Усі разом вони
повернулися до Риму, де народ з великими почестями привітав
непереможного полководця. Імператором тоді вже не був Траян, бо він
помер, а престол обійняв Адріян, лютий ворог християн. Він наказав
приготувати велике свято і велів прилюдно принести божкам жертви в
подяку за здобуту перемогу. Але коли військо оточило жертовник, то
головного звитяжця, Євстахія, там не було. Імператор послав по нього і
запитав, чому він не приніс жертви божкам, тоді Євстахій прилюдно
заявив, що він та його родина є християнами і жертву вони приносять
лишень одному Богу.
Розгніваний імператор став погрожувати йому тяжкими муками, але
святий Євстахій сказав, що задля Христа готовий усе перетерпіти. Тоді
Адріян наказав кинути Євстахія, його жінку й обох синів у мідного
розпеченого бика. Так усі вони прийняли мученицьку смерть, однак, за
Божою волею, їхні тіла збереглися цілими, вогонь не завдав їм жодної
шкоди. Пам’ять святих мучеників шанували в Церкві з дуже давніх часів.
Найбільше про них написав святий Йоан Дамаскин. Про їхнє життя є також
згадка у творах літописця Нестора.
__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких
Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає".
Львів, Видавництво «Свічадо», 2013
Джерело: ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР
Немає коментарів:
Дописати коментар